ЗСУ мають план, як зловити Росію в пастку у Херсоні – Сергій Кузан

Якщо Україна звільнить Херсон, ЗСУ отримають ракети ATACMS з дальністю 300 км та зможуть бити по військових об'єктах РФ у Криму, вважає Сергій Кузан.

Херсон ЗСУ війська РФ
Війська РФ не можуть прорватися на Донбасі та відкриють другий фронт на півдні України – Кузан / Колаж Людмила Денисова, ua.usembassy.gov, Reuters

У війні Росії з Україною настає нова фаза. Найгарячішою точкою бойових дій протягом декількох місяців був Донбас. Однак російські війська тижнями не можуть організувати наступ на Донецьку область, а ЗСУ досі контролюють населені пункти на Луганщині.

Арена бойових дій зміщується на південь України, де українська армія проводить військову операцію зі звільнення захоплених територій у Херсонській області. У зв'язку з цим росіяни перекидають туди війська зі східного фронту та з території РФ, готуючись до наступу у південних регіонах країни.

Директор Українського центру безпеки та співробітництва, військовий експерт Сергій Кузан в інтерв'ю Главреду розповів, чому Росія призупинила наступ на Донбасі, оцінив ситуацію з контрнаступом ЗСУ на півдні та підготовкою в Криму до можливої битви, окреслив обстановку у Харківській області та назвав два сценарії війни.

На думку Кузана, Росія відкриває другий фронт в Україні, а ЗСУ очікують на битву з ворожими військами на півдні.

Росія перекидає війська з головного напрямку – Донбасу – на південний фронт. Чи маємо ми підстави говорити про початок нової фази війни? У чому її особливості? Які напрямки можуть опинитися під ударом?

Так, дійсно, є всі підстави говорити про те, що Росія відкриває новий фронт, і це свого роду новий етап війни. Очевидно, що на Донецькому напрямку російські війська опинилися у глухому куті і не виконують завдань, поставлених перед ними московським вищим військово-політичним керівництвом.

На півдні складається невтішна для російських військ ситуація, тож, аби виправити її, ворог спішно перекидає свої поповнені резервами чинні підрозділи на Миколаївському, Криворізькому, Запорізькому напрямках. Тут вони вирішують одразу кілька завдань.

Передусім російські війська намагаються вибратися з того глухого кута, в якому вони опинилися на Донеччині. Потрібно пояснити, чому виник цей глухий кут. Росіянам не вдається просуватися тими темпами, що вони планували, вони не можуть навіть наблизитися до нашого основного укріпленого району – Слов'янськ, Краматорськ, Дружківка, Костянтинівка. Вони й досі не можуть перейти лінію Бахмут – Сіверськ, уперлися там. На Донецькому та Авдієвському напрямках просування також не можуть. По всій Донеччині вони захоплюють хіба що десь один кілометр, десь два... Але, звісно, це ніяка не битва за Донбас, не звільнення Донецької області, як вони декларують, і ніякі не успіхи їхньої армії.

Росія тримає там величезні військові угрупування, які не можуть проломити нашу оборону. А з дією наших HIMARS та реактивних систем залпового вогню ми фактично зриваємо їхні плани. Через те, що ми знищуємо їхні склади, вони мусять постійно перегруповуватися.

На півдні ситуація для росіян взагалі провальна. Там ініціатива повністю у Збройних сил України. За офіційною інформацією, тільки на Херсонщині звільнено понад 50 населених пунктів. Перехоплення свідчать, що моральний дух у військах окупантів, що перебувають на півдні, на низькому рівні. Готовності відстоювати саме цю територію у них немає. Вони шукають шляхи, якими можна буде тікати.

Росіяни бачать, що ми успішно наступаємо на Херсонському напрямку. Тому, аби їхня оборона не посипалася остаточно, вони вирішили підсилити свій контингент, зібрати всі наявні резерви та спробувати перехопити ініціативу. Як перехопити ініціативу – це піти у контрнаступ. Саме для цього вони збирають на Херсонському і Запорізькому напрямках десантні війська. Десант призначений для форсування, в тому числі й водних переправ, та здійснення контрнаступальних дій. Адже ЗСУ саме там проводять планомірний наступ.

От і вся логіка російського командування. Саме тому Росія відкриває цей другий фронт, що умовно можна назвати "битвою за південь". Нашому командуванню відомо про всі їхні пересування, а успішний удар по залізниці, по ешелону з військовою технікою окупантів – найкраще свідчення тому. Наша армія готова зустріти ворога. На нас ще чекають гарячі події саме на південному напрямку.

Що буде в такій ситуації з планами ЗСУ щодо масштабної контрнаступальної операції?

Цей план втілюється. Кілька днів тому ми чули про звільнення більше 40 населених пунктів, а зараз, попри перекидання військ росіянами – вже понад 50. Тобто наша армія попри все продовжує просування у Херсонській області. Очевидно, що відтепер це буде робити складніше, бо спочатку потрібно буде знищити окупанта, а вже потім продовжувати звільнення Херсона та всього Правобережжя. Це завдання нинішнього етапу.

Водночас очевидна необхідність розвантажити також Донецький напрямок. Нам доведеться прийняти бій від тих резервів, які сьогодні накопичує Російська Федерація, і краще, аби цей бій відбувався на наших умовах, аби ми нав'язували ініціативу, а вони були змушені реагувати. Саме так відбувається зараз на півдні: ЗСУ просуваються вперед, нав'язують ініціативу, а окупанти поспіхом перекидають війська, розгортають командні штаби, забезпечення, перекидають техніку, паливо-мастильні матеріали.

На новій місцевості і за нових умов – під час наступу Збройних сил України – росіянам стало складніше розгортати свої позиції. А ми тепер зможемо нищити їх уже на двох напрямках – східному і південному.

Звичайно, нам би хотілося якомога швидше звільнити Херсон. Але, навіть звільнівши місто, ми не вирішуємо основної проблеми – знищення військової сили та техніки. Тож зараз, по суті, ЗСУ створюють сприятливі для себе умови, аби знищити максимальну кількість сили і техніки ворога.

Якщо говорити про звільнення Херсона… Москва відправляє до регіону війська, але сили оборони України вже пошкодили стратегічно важливі Антонівський автомобільний та залізничний мости. Яка ймовірність того, що росіяни у підсумку можуть опинитися в пастці?

Так, дійсно. Наші збройні сили, вдаривши по Антонівським автомобільним та залізничним мостах, а потім і по місточку через дамбу (міст на дамбі Каховської ГЕС, – ред.), позначили свою присутність та вогневий вплив. Ці мости та переправи – в межах нашого вогневого впливу.

Окупанти наразі перекидають свої війська, і, виходячи з того, що ЗСУ дають їм це зробити, наші планують витягнути їх на правий берег Дніпра, аби зрештою легше було воювати та обмежити можливість їхнього маневру. Адже з півдня і сходу вони обмежені річкою Дніпро, а з півночі діятимуть ЗСУ із застосуванням артилерії.

Росіяни також це бачать і намагаються відповідати – підтягувати на лівий берег Дніпра свої резерви, десантні війська, засоби протиповітряної оборони. Але тут не можна нічого вдіяти. Якщо вони хочуть відбити і втримати Херсон, мусять погодитися на ті правила та умови, які нав'язують їм Збройні сили України.

Безумовно, зарано розмірковувати про Крим, але все-таки. Як ситуація на півдні України може позначитися на планах Києва щодо звільнення півострова?

Обов'язково позначиться. Тому що південь – це ключ до Криму. І, зрозуміло, Крим як залежав, так і залежить від дніпровської води – від того, чи ми відіб'ємо, чи ми просунемося на цьому напрямку, чи знову зможемо заблокувати воду в Крим.

І це нова військова компонента – відбивши Херсон, ми значно наблизимося до території Криму. Застосовуючи далекобійну артилерію, ми зможемо дістати до російських воєнних об'єктів, зокрема, на території Криму.

А якщо наша операція по звільненню Херсона буде успішною, наступним етапом у постачанні зброї Україні буде передача нам далекобійної ракети типу ATACMS з дальністю до 300 км. Відповідно, ми зможемо вражати військові об'єкти на території Криму. Але навіть із застосуванням уже наявних озброєнь ми також, знаходячись ближче, тепер можемо дістати до їхніх основних баз, які розташовані на півночі Криму. Таким чином, навіть не перейшовши Дніпро, ми маємо потенційну можливість погрожувати Криму.

Це розуміють і росіяни, і місцеві на півострові. Судячи з їхніх розмов у соціальних мережах, які ми моніторимо, вони вже фактично готуються до великої кількості жертв. У кримських пабліках також активно циркулює інформація про те, що Аксьонов підписав розпорядження щодо виділення великої кількості місць на кладовищах – приблизно 30 тисяч, також зарезервовані місця в кримських лікарнях під поранених. Там здають кров, роблять її запаси. Йдеться про те, що населення Криму усвідомлює ситуацію, і росіяни передбачають велику кількість своїх втрат у майбутній битві за південь.

Днями окупанти повідомили, що у Севастополі безпілотник нібито атакував штаб Чорноморського флоту РФ. У такому контексті, як ви вважаєте, чи не бояться у Москві удару ЗСУ по своєму флоту?

Звичайно. Через інцидент із беспілотником вони скасували таке визначне для себе свято – День Військово-морського флоту РФ. Найкращою відповіддю на запитання про те, чи бояться росіяни удару по своєму флоту, є той факт, що вони переганяють свої кораблі на південь півострова – окупанти усвідомлюють, що в Севастополі і поблизу нього вони відтепер під загрозою. Тому частину кораблів вони переганяють далі, південніше півострова, частину – взагалі на свою військову базу до Новоросійська.

Це найкраще свідчить про те, наскільки ефективо Україна діє на морі, у своїх територіальних водах. Гарпуни та Нептуни все-таки роблять свою справу.

Пропоную поговорити про ситуацію на східному фронті. Останнім часом ми бачимо, що наступ Росії на Донбасі забуксував. Чи може Україна завдати удару у відповідь у тих же Донецькій та Луганській областях?

В таких питаннях найкраще довіряти нашому Генеральному штабу і воєнній розвідці. Саме вони розуміють, як краще нам розпорядитися тими силами та засобами, які у нас є. Ми повинні пам'ятати, що паритету з ворогом у нас немає – ані за живою силою, ані за технікою, ані за зброєю, ані за боєприпасами. Тобто ми не вийшли на якісь рівні умови – ворог переважає нас по всіх показниках.

Політика Генштабу та нашого командування взагалі полягає у збереженні життів наших бійців. Зрозуміло, що є позиції, які потрібно утримати, і це важко робити під масованими ракетними обстрілами. Але наш Генштаб все-таки не дозволяє собі діяти так, як росіяни, які собі можуть дозволити кидати сотнями своїх людей на штурми і не рахуватися з їхніми життями.

Звісно, ми могли б піти в наступ на Херсон ще навіть два тижні тому, проте обрали нову тактику ведення війни, яка допомагає зберегти особовий склад нашого війська. Ця тактика передбачає відрізання логістичних шляхів противника, його забезпечення.

Це натівська тактика, тактика всіх західних армій. Зрештою, вона засвідчила, що є найбільш ефективною. Разом із тим, росіяни воюють методами Другої світової війни та своїх катів типу Жукова, тобто не рахуються з людьми – маючи кратну перевагу в техніці, живій силі та снарядах, вони це діло просто спалюють.

Росіяни залишилися у ХХ столітті. Натомість ми вже не тільки маємо західну зброю, але й застосовуємо західну практику ведення бойових дій.

Як ви вважаєте, яка ймовірність відмови Росії від планів щодо захоплення Донецької області?

Росія може відмовитись не тільки від захоплення Донецької області, але й від Луганської області та навіть від "ДНР" і "ЛНР".

Росія вже показала, що вона реагує на силу, коли відмовилася від захоплення Києва та Київської області, Сумщини, Чернігівщини, Житомирщини. Тому там, де росіянам дають по зубах, вони дуже швидко виходять із захоплених територій, розповідають про "жест доброї волі" і продають цю картинку російському народу як велику перемогу.

Тому це єдина правильна тактика. А вся дипломатія, умовляння, домовляння, укладання якихось угод із росіянами, не є дієвими. Тільки перемога на фронті та перемога у війни призведе до того, що росіяни відмовляться від своїх планів.

Важливо розуміти, що для них ця територія не є аж такою цінною. Вони, на відміну від нас, не готові стояти на смерть за цю землю. Якщо ми б'ємося за своє, наш бойовий дух високий, і ми, наші збройні сили, готові стояти та помирати за кожен клаптик цієї землі, то в них такої мотивації немає. У пересічного російського військовика мотивація лишається на рівні 200 тисяч рублів, які він отримає за участь у цій "військовій операції".

Тож, чим більше у нас буде перемог, чим більше ми будемо завдавати поразок росіянам, тим більше зменшиться у них мотивація продовжувати участь у війні. Вже зараз вони шукають приводи для того, аби не воювати: завдають собі поранення, каліцтва тощо, отримують за це доплату і виходять з бою, тим самим зберігши собі життя. Це найбільш правильна тактика з їхнього боку…

Хоча, чесно кажучи, найкращою тактикою для них є, звичайно, викрадення танків або іншої техніки та передача її Збройним силам України. Так росіянин отримує за цю техніку гроші, достатні для його життя, та й він сам цілий і неушкоджений відпочиває на території України, очікуючи закінчення війни.

Експерти Інституту вивчення війни раніше заявили, що можливий наступ російських військ на Харків із захоплених районів південного сходу області. Чи є така загроза для міста?

Ні-ні, зараз ресурсів для того, щоб наступати на Харків, у них немає. Принаймні ті резерви, які були на території Бєлгородської області, вони перекидають на південний фронт. Ми бачимо, що на півночі Харківщини – у Дергачівському районі, а також у районах населених пунктів Руські Тишки та Черкаські Тишки – постійно йдуть спроби їхніх штурмів. Втім, загалом, жоден їх штурм не приніс результатів.

Тому вони продовжують обстрілювати Харків зі ствольної артилерії, реактивної артилерії, ракетних систем С-300 тощо. І ці обстріли відбуваються щоночі.

Щодо південного сходу, то так, звичайно, лишається Изюмське угрупування, яке ще донедавна було найсильнішим. Але якраз із заходу наші війська підтискають це угрупування саме з напрямку Ізюма. І той факт, що росіяни не можуть зібратися і спланувати свої подальші дії, свідчить про високу ефективність наших контрнаступальних дій та про те, що ми заважаємо їхнім планам на території Харківської області.

Наразі про жодне захоплення Харкова та області не йдеться. У росіян наразі для цього просто немає сил.

Що буде з війною? Станеться перелом, чи вона таки затягнеться надовго? Чи могли б ви назвати декілька ймовірних, на вашу думку, сценаріїв.

Тут усе дуже просто. Питання – в темпах постачання зброї і живої сили. У нас усе залежить від достатніх поставок західного озброєння. Якщо ми отримаємо всю ту номенклатуру західного озброєння, яка була не раз озвучена нашим вищим військово-політичним керівництвом, отримаємо її без зволікань, умовно, кажучи, завтра, доля цієї війни вирішиться за декілька місяців.

Кількість озброєнь та військової техніки вже була озвучена не раз. Звичайно, якщо це озброєння отримувати поступово і лише на третину від заявленої кількості, у нас вистачає сил лише для того, щоб триматися і тримати оборону. Але ми не зможемо перейти до повноцінного наступу.

Проте навіть у такій ситуації ми перехопили ініціативу на півдні і по всій лінії фронту – на Херсонському напрямку, у Запорізькій області… Скрізь ЗСУ перехопили ініціативу, навіть застосували авіацію – причому за панування росіян у небі зуміли відігнати їхні літаки, вищі за класом, ніж наші. Це чудово демонструє надзвичайні вміння наших Збройних сил, які в умовах надзвичайно обмежених ресурсів все одно можуть бити ворога.

Якщо нам у достатній кількості нададуть ті ресурси, які ми просимо у наших західних партнерів, ситуація вирішиться протягом кількох місяців. Наразі темпи постачань озброєння є незадовільними, ресурси розтягуються у часі. За умови такої ситуації й надалі, війна може затягнутися.

Якщо ми зав'язнемо в позиційній війні на півдні, росіяни спробують підсилити свої війська, підключити підрозділи з Білорусі та атакувати нас ще й із півночі.

Від цього залежатиме подальший розвиток подій. Ми бачимо найкращий і найгірший сценарії. Десь у таких рамках і варіюються терміни війни та варіанти її завершення.

Реклама
Підтримайте Главред

Останні новини

Реклама
Реклама
Реклама
Ми використовуемо cookies
Прийняти