Чому Лукашенко для України – не найгірший варіант

Багато хто критикує не надто чітку позицію української влади щодо подій у Білорусі. Мовляв, у нас уникають конкретних формулювань, тоді як Литва, а точніше Литовський Сейм, визнав Світлану Тихановську президентом Білорусі. Однак, по-перше, Литва не воює з Російською Федерацією, а, по-друге, вона є членом НАТО і Євросоюзу – тож, звісно, Литва може бути більш вільною у своїх висловлюваннях і заявах.

Україна – у зовсім іншому становищі. Перш за все, у нас 1100 км спільного кордону з Білоруссю, та ми розуміємо, в якому становищі знаходиться Білорусь, і що буде, якщо раптово на наших північних кордонах з'являться російські війська... Якщо враховувати вже цю обставину, то нинішня позиція президента Володимира Зеленського виглядає цілком адекватною.

Україні не варто втручатися в ситуацію і сваритися з Білоруссю. З багатьох причин. Хто б не був президентом Білорусі, нам не варто втручатися в її внутрішні справи.

Позиція України, до речі, багато в чому збігається з позицією Європейського Союзу, який навіть санкцій не ввів щодо Лукашенка, білоруського МВС, спецслужб Білорусі та її ОМОНу.

Так, багато хто в нашій країні підтримує демократію і радіє тому, що в найближчому майбутньому може статися з Лукашенком. Однак у мене питання: а що буде після Лукашенка? А після Лукашенка буде не відомо що, тому що всі білоруські опозиційні кандидати на президентський пост орієнтовані на Росію. Яскравий приклад – Віктор Бабарико, який зараз перебуває у в'язниці, а, взагалі, є колишнім членом правління Газпромбанку.

Україні ж необхідно пам'ятати про інше: протягом усіх шести років війни з Російською Федерацією Лукашенко на словах підтримував Росію і голосував разом із нею в ООН, але де-факто був чи не єдиним військовим союзником України, який не кинув нас у "найгарячіший" момент.

По-перше, Лукашенко не припинив постачання дизельного палива в Україну. Наші танки ходили в тому числі на білоруському паливі, яке переробляється з російської нафти.

По-друге, на відміну від наших союзників, особливо європейських, які заборонили експорт в Україну товарів подвійного призначення і зброї, Лукашенко зберігав військово-технічне співробітництво з нашою країною, допомагав і допомагає модернізувати наше озброєння.

читайте такожТоржество демократії для Білорусі може обернутися бідою зі своїм Донбасом-Андрій ЗолотарьовНаприклад, наш відомий протитанковий комплекс "Стугна" оснащений білоруською оптикою. Крім того, до нас йшли МАЗи і військові вантажівки. Де-факто саме Лукашенко передав нам технічну документацію на колісну базу для "Грім-2" – 6-колісні машини, які вироблялися тільки в Росії, але два-три роки тому опинилися на харківському заводі, де їх почали збирати.

По-третє, Лукашенко, незважаючи на наявність окремих військових баз Росії на території Білорусії, не давав можливості їх використовувати проти України.

По-четверте, Лукашенко досі так і не визнав Крим російським.

Україна, займаючи позицію щодо подій у Білорусі, повинна виходити з власних національних інтересів, продумуючи наперед, що може бути далі. Не можна бути впевненими, що новий керівник Білорусі – чи то Тихановська, чи то Бабарико – зможе ефективно протистояти тиску Російської Федерації. А Лукашенко при всіх його недоліках здатний контролювати всі ці процеси, особливо власні силові структури.

Виходячи з усього цього, позиція української влади, зокрема, Зеленського, щодо Білорусі – абсолютно адекватна, правильна і збігається з позицією, якої дотримуються наші західні союзники. Зауважте, адже ні США, ні Євросоюз прапорами і шашками не махають. Чому ж тоді Україна, будучи в такому вразливому положенні і маючи спільний кордон із Білоруссю, повинна "лізти поперед батька в пекло"? Це було б просто нерозумно.

Тарас Загородній, політичний та економічний експерт, спеціально для головреда

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред