Богдан Юсипчук

Це, по-моєму, щось нереальне... Я не можу представляти іншу країну, крім України. У мене тільки українське громадянство. Так, згодом, я планую отримати американське громадянство. Але я завжди був і залишаюся українцем, тому, яке б громадянство я б не отримав, я завжди буду українцем.

Найбільш смішно було, коли всі хлопці перевдяглися в swim wear (шорти), аби йти на подіум, а в цей час якраз виходили дівчата в купальниках. І в нас у вікнах були невеликі шпаринки, через які можна було подивитися на дівчат. Це було надзвичайно кумедно, коли кілька десятків хлопців прилипли до вікон, роздивлялися дівчат і виражали свої емоції... :)

Є беззмінні ведучі "Сніданку 1+1", і вони є професіоналами своєї справи. Мені просто дали шанс спробувати себе в якості телеведучого, який я не забуду ніколи. Але Руслан і Людмила - the best of the best.

Я не дивився Євробачення, а Меловіна бачив тільки частково. Тому що тільки вчора вночі я прилетів із Перу, не спав троє діб поспіль. І в перші дні в Україні маю велику кількість репортажів, інтерв"ю, тому весь час присвячую цьому.

Найгарніші жінки — в Україні. Це безперечно. Я побачив уже більше 20-ти країн, тож маю з чим порівняти. На другому місці — колумбійки.
Про чоловічу красу не можу судити, оскільки я сам є чоловіком. На мою думку, про це можуть судити виключно жінки.

Я робив усе дуже чітко і правильно, за моїми діями можна було звіряти годинник. Абсолютно переконаний, що моя співбесіда з організаторами була краща за інші. По-перше, я говорив щиро, відверто і не те, що члени журі хотіли почути, а те, що є насправді. По-друге, я не намагався їм сподобатися, на відміну від інших. Я був собою. А на таких конкурсах цінують індивідуальність, цінують того, хто може повести за собою, а не того, хто йде за кимось. Якби це був просто конкурс краси, журі вистачило б тільки фотографій, і нам не потрібно було б з"їжджатися з цілого світу в Латинську Америку.

Чим я взяв суддів? Щирістю, несхожістю на інших... Магнетизм там був майже в кожного, тож я розумів, що мені треба відрізнятися від інших.
Робота над собою відіграє ключову роль. Чемпіоном і переможцем ти стаєш не на подіумі, коли сотні очей спрямовані на тебе, а в безсонних ночах, коли ти прокручуєш майбутній конкурс у себе в голові, в літрах поту і в годинах, проведених у залі тоді, коли цього ніхто не бачить. Інколи ніхто не вірить, крім тебе самого...

Як змінилося моє повсякденне життя в Україні, я ще не знаю. :) Тому що в Україні я тільки другий день після конкурсу. Змінилося тільки те, що я за цей час отримав більше привітань, ніж за 29 років сумарно до цього. Люди завдяки моєму прикладу почали вірити в себе, і я радий, що зміг це дати.
Змінилося те, що я не маю вільного часу вже другий день через велику кількість запрошень. Але я від цього кайфую. Це — моя робота, і я її не поміняю ні на що інше. Я до цього йшов довгі 29 років. Тепер треба втримати планку і рухатися далі. Всім дуже вдячний за віру.

Я завжди хотів зробити щось таке, чого не робив ніхто інший до цього. І зараз я перший в Україні, хто виграв подібний конкурс. Я не називаю його "конкурсом краси", тому що зовнішність на ньому оцінювали тільки на початку. Потім важливу роль відігравала тактика, стратегія, вміння поводити себе з іншими учасниками, вміння себе правильно показати, впевненість, ввічливість, етикет. Оцінюють судді сумарно за всіма якостями.

Найскладнішим було витримати психологічний тиск і перейти в контратаку, щоб суперники вже на другий день зрозуміли, що вони слабші. Переможець визначається не в фіналі. Переможець визначається протягом усього конкурсу. Тож, якщо ти в чомусь даєш слабину, це відчують конкурсанти, побачать журі, і ти ніколи не будеш першим.

На жаль, я зустрічав більше підтверджень. Тому що красиві жінки, як правило, думають, що весь світ біля їхніх ніг, а вони завжди будуть молодими. Потім, коли все — і краса, і молодість — минає, приходить розчарування, і, окрім краси, потрібно ще щось мати. Краса заради краси — це нічого не означає. Ви маєте розуміти, що зовнішність — це просто бонус, який вам дає природа. Але ним у жодному разі не потрібно козиряти, тому що рано чи пізно це мине.

Я вважаю, що є брак ідей і сценаріїв. А також творці таких "рімейків" намагаються зіграти на вже відомій назві фільму. Плюс — запросивши до всього того відомих акторів.

Виграшна зовнішність — це завжди плюс. Чи доводилося мені щось отримувати просто так, "за красиві очі"? Так, доводилося — поцілунки. :) Але головне — це внутрішній світ, який із тобою назавжди. Краса тимчасова, як і молодість.

Підлостей з боку учасників не було. Але — були хитрощі, коли конкурсанти намагалися сподобатися організаторам конкурсу, робити їм компліменти, подарунки зі своїх країн і говорити те, що хоче чути журі. А оскільки в журі сиділи далеко не останні люди, вони ці "фішки" просікали, і конкурсанти залишалися з носом.

Найбільше в жінках ціную вірність, прагнення йти до спільної мети, щедрість... Вважаю, що, якщо є явні недоліки у зовнішності, їх можливо скоригувати. Але, якщо це комплекси, то потрібно звертатися не до пластичного хірурга, а до психолога. Потрібно розуміти, що дівчата з Інстаграму — це просто фото, відкориговане за допомогою програми. На жаль, у наш час багато людей закохуються у фото, а не в особистість.

Я вважаю, що політика і мистецтво — не пов"язані між собою речі.

Ні, я не втомлююся. Це класно. Це частина професії. Головне в цьому всьому — не загубити себе. Якщо це моя дівчина, я роздивлюся її з-поміж десятків і сотень.

Так, була дуже складна ситуація. По-перше, дівчина, з якою я зустрічався на той момент, не вірила в мене. І це стало однією з причин, що ми розійшлися. Мені треба було сконцентруватися на конкурсі. По-друге, близька мені людина потрапила до лікарні. По-третє, на наступний день мій рідний дядько також потрапив до лікарні. А далі, в ніч перед конкурсом, мені подзвонила племінниця моєї хорошої подруги і сказала, що подруга померла. Ця людина допомагала мені не впасти в депресію, консультувала в різних складних ситуаціях. Вона в мене вірила не менше, ніж батьки та брат. Казала, що я обов"язково виграю конкурс. Одразу після конкурсу вона повинна була приїхати в Україну (вона сама з Казахстану), але за день до самого конкурсу її не стало. А ще в ніч перед конкурсом товариш, який брав мені квитки зі знижкою, раптом сказав, що не може їх оформити. Тож мені довелося брати квитки в шість разів дорожче. Крім того, на жаль, в українців є така риса, що вони не цінують свого — на мою адресу полилося багато критики. Але я сказав, що я все одно виграю. І зробив це.

Я вважаю ненормальним, коли дівчина чи жінка оголює багато частин тіла і в цей час зі своїм обранцем виходить у люди. Це ненормально, коли всі навколо її хочуть тільки через те, що частини її тіла оголені. Ці "крючечки" можна закидати, якщо в тебе немає другої половинки, і то дуже коректно й акуратно. А коли в тебе вже є обранець, виставляти оголені частини тіла в Інстаграм чи інші соцмережі — це табу.

Були пропозиції поїхати відпочити за кордон. Але виїхати на ПМЖ — ні. Я розглядаю Америку як потенційну країну для роботи, але назавжди залишатися там я не буду. Максимум, що може бути — працювати і жити на дві країни.

Я не знаю межі між талановитими людьми і геніями. Люди інколи плутають ці поняття. Для мене геній кіно — це Чарлі Чаплін. Взагалі, як правило, геніями людей визнають після смерті, а я хочу, щоб наші актори жили довго і щасливо.

Я вважаю, це ненормально. Повторюся ще раз: політика не повинна мати жодного відношення до мистецтва. І навпаки.

Я розумію, що після перемоги на конкурсі в Перу більше ніякий міжнародний конкурс не дасть мені перше місце. І я їх розумію. Їм потрібно показати, що на конкурсі в Перу я зайняв перше місце, а в них лише увійшов у п"ятірку або десятку. Є ще хороший міжнародний конкурс у Таїланді, який називається "Mister Global". Але якщо я на нього поїду, то тільки через рік. А, можливо, потрібно залишити Олімп переможцем і після конкурсу в Перу серйозно зайнятися акторською кар"єрою та продюсуванням.

Не боюся, тому що вже став таким "заручником" і зараз залишилося тільки зламати це. На жаль, у нас в Україні, як правило, знімають саме акторів певних образів і дуже мало дають різнопланових ролей. Але, сподіваюся, що рано чи пізно це зміниться, і мені запропонують роль, яка мені не притаманна та побачать, що я можу з цим впоратися.
Чи допомагає участь у конкурсах в акторській роботі? Ще не знаю, бо пройшло ще дуже мало часу після моєї перемоги на конкурсі "Mister Sea World 2018", тож я не можу нічого сказати. На це питання я зможу відповісти десь через місяць.

По-перше, я хотів би зіграти Джеймса Бонда. По-друге, Ґастона з "Красуні та Чудовиська". По-третє, Джокера з "Бетмена".

Одного разу на конкурсі в Англії карпатській мольфар зв"язав мені мольфу (це така маленька подушечка) і сказав, що вона мені допоможе. Тоді я увійшов у топ-10. Не знаю, чи це вона мені допомогла, чи спрацювало щось інше. Але насправді мій талісман — це мій хрест, який завжди зі мною.

Від любові до ненависті один крок, і ті люди, які тебе ледь не боготворять, вже за п'ять хвилин можуть діаметрально змінити свою думку і тебе принизити. Адже у людей є дуже погана риса: якщо хтось щось сказав, піти за натовпом і зробити так, щоб людину, про яку говорять, якось попустити. Але я дуже радий, що в таких людей є час, аби займатися не собою, а мною - не важливо, що саме вони говорять на мою адресу, адже вони свій час та енергію витрачають на мене, а не на себе. З одного боку, це класно, а з іншого - про це треба замислитися: якщо тобі час відведений Богом, то витрачати його краще на себе та своїх рідних, а не на критику на чиюсь адресу.

Ні, я не розділяю. Для мене нормально це 95-65-95. :)))
Впевнений, що пройде рік-два-п'ять - і ці канони краси переглянуть і змінять у правильну сторону. Скажімо, Мерлін Монро була невисокою, вона не мала 90-60-90, але вона довгий час залишалася еталоном краси. Взагалі, кожен сам для себе вирішує, що для нього еталон краси. До речі, 90-60-90 - це навіть забагато для моделей, які хочуть мати ще менше, щоб просто дефілювати на подіумі. Все залежить від того, яку мету переслідують люди, а вже в залежності від мети тримати себе у відповідній формі.

Я вважаю, що нам треба створювати фільми у копродукції і у цій спільній роботі вчитися у Заходу. Нам треба робити не своє поетичне кіно, яке дивляться тільки творці. Нам треба набагато більше практики. Нам треба знімати десятки, сотні фільмів на рік, тільки тоді це перейде в якість. На жаль, в Україні багато хто думає, що ми вже знаємо та вміємо, і, відповідно, не бажає вчитися. Але, коли ми не вчимося, ми зупиняємося в розвитку. А от, коли ми вчимося, коли стаємо "вічним студентом", ми прогресуємо. Українським кінематографістам не завадило б побільше ходити на майстер-класи, побільше дивитися зарубіжні фільми, спостерігати, як поводять себе актори, що вони роблять і як. Треба більше запрошувати в Україну іноземних спеціалістів і вчитися в них.

Можу сказати тільки про себе особисто... Коли мені ставлять питання про питання, я намагаюся звести ці відповіді на нуль, тому що ми повинні розуміти, що рано чи пізно будь-яка війна закінчиться. А те, що ти сказав на адресу тієї чи іншої країни, залишиться, і це можуть вирвати з контексту і використати в любій формі, в якій тільки захочуть. Тому я намагаюся не говорити на такі теми.
Я вже був на трьох різних конкурсах, я бачив десятки різних країн, тож можу сказати, що в кожній країні є хороші люди, і в кожній країні є гади. Ми не повинні всіх рівняти під одну гребінку.
Я - за Україну. Але, коли я бачу, коли свої ж, українці, "котять на тебе бочку", коли ти виграв світовий конкурс, розказують, що ти щось не те там зробив, що ти якийсь не такий або ще щось, я просто не знаю, як на це реагувати. Свої ж на себе виливають бруд... Що тоді можна говорити про інші країни, які про нас щось кажуть, якщо ми самі не в гармонії з собою.

Я не бачив труднощів на конкурсі. Я бачив ціль і йшов до неї.