Сергій Згурець

В 2018 году Украина не восстановит контроль над ныне оккупированными территориями. Это – однозначный ответ.
Думаю, что в замороженном виде конфликт на Донбассе России вполне выгоден. На примерах Приднестровья, Южной Осетии и Абхазии видно, что наличие таких контролируемых очагов является эффективным способом влияния российской стороны на страны, которые находятся в ближнем круге.
Потому думаю, что этот конфликт продлится еще лет 10. Нам нужно к этому готовиться, и фактически морально мы уже к этому готовы. Главное, чтобы это не была война на истощение Украины, когда большую часть ресурсов мы выделяем на оборону, теряем личный состав, и такой процесс постоянного напряжения не позволяет нам чувствовать себя в полной безопасности. Скорее всего, если мы перестроим систему обороны и пойдем по израильскому пути, мы сможем на любое действие агрессора отвечать настолько эффективно, что каждое наше действие будет вселять оптимизм и позволять говорить о том, что наша армия эффективна. Вести войну из окопов мы уже не можем. Нам нужно пересмотреть способы ведения боевых действий.

Мета Росії щодо України полягає у знищенні України як незалежної держави. І в цьому сенсі ті цілі, які ставилися на початку бойових дій, а точніше – на початку приведення в Україну маріонеткового режиму Януковича, не досягнуті. Існування України є постійним подразником, що означає, що в будь-яких формах війни (економічної, політичної, інформаційної або безпосередньо війни) Росія буде і далі реалізовувати цю стратегію.
Використання військового потенціалу мінімізоване, але тільки на цей період часу. Бо вибори президента в Росії та проведення Чемпіонату світу з футболу будуть певними реперними точками, які насправді можуть вплинути на подальшу поведінку Росії щодо найближчого оточення. Тож у будь-якому разі Україна має бути напоготові.

Такі процеси можуть бути інспіровані Російською Федерацією. І на початку 2014 року ми стикалися з такими речами. Все буде залежати від ефективності наших спецслужб, від того, чи зможуть вони унеможливити такі штучні сепаратистські тенденції, які можуть підживлюватися не тільки з російського боку, але й із суміжних країн, які хочуть мати зиск від послаблення України.

Америка надавала Україні суттєву допомогу, починаючи з систем зв’язку, станцій контрбатарейної боротьби, медичних шпиталів, автомобілів "Хаммер" та інших зразків автомобільної техніки... В будь-якому разі ця сума допомоги вже перевищує 270 мільйонів доларів.
Ще 200 мільйонів доларів – це, безумовно, позитивне для України рішення. Хоча попередні рішення щодо виділення допомоги Україні є більшими. І я думаю, що суми можуть бути більшими.
Але в будь-якому разі українська сторона має ефективно використовувати цю допомогу. Зокрема, питання оснащення української армії системами зв’язку сьогодні може бути набагато ефективнішим, ніж оснащення її певною кількістю «Джавелінів». Тому що керованість армії є значно важливішою, ніж окремі зразки високоточних озброєнь.

Поштовхом для нової "гонки озброєнь" стали дії РФ, а саме – захоплення Криму. Тому що ці дії Росії порушили весь каркас безпеки та договорів у галузі безпеки, який існував у світі до того часу. І фактично ставка на силу сьогодні стала одним із наріжних каменів у політиці кожної держави, яка піклується про безпеку своїх громадян.

Сьогодні це виливається в посилення недовіри до дій РФ, і це цілком логічно. Ситуація потребуватиме більш чіткої інтеграції між НАТО та США. Але, враховуючи те, що сьогодні ажіотаж довкола дій Росії дещо загальмувався, поки що лише американська сторона виступає найбільш послідовним чинником щодо обмеження російських амбіцій. І ці плани, які реалізуються американською стороною щодо санкцій, насправді суттєво вплинули на плани РФ щодо її переозброєння. Думаю, що цей механізм санкцій дозволить Америці утримувати Росію в певних лещатах тиску.

Оборонний бюджет України суттєво збільшився за ці чотири роки бойових дій. Українська армія збільшила чисельність вдвічі. Фактично всі ці частини укомплектовані військовою технікою за штатом. І зараз стоїть питання переходу від кількості до якості. Тобто початок серійного виготовлення нових зразків озброєння, про які ми вже неодноразово чули. І саме 2018 рік буде для мене моментом істини, який покаже спроможність держави забезпечити якісне оснащення армії в умовах, коли грошей на це виділено значно більше.
У цьому році наші витрати на оборону становлять 86 мільярдів доларів. Це значний показник, хоча армія просила 141 мільярд доларів, аби задовольнити всі свої потреби.
Тож у будь-якому разі сьогодні ми є сильнішими, ніж на початку війни, але це не означає, що ми можемо відпочивати на лаврах, бо потенціал РФ є значним, і ми маємо враховувати всі ризики для України в економічному, політичному та військовому житті.
Російський план від початку передбачав, що контроль над Україною буде забезпечувати маріонеткове керівництво (президент Янукович та його оточення, частина якого мала російське громадянство). План щодо початку бойових дій ґрунтувався на переконанні в тому, що в багатьох областях України дії росіян щодо створення "Новоросії" будуть підтримані. Але цей план зазнав краху, і це не дозволило Росії забезпечити контроль над дев’ятьма областями, де планувалися потужні рухи по відокремленню від України. Військове втручання стало крайнім резервом для Росії. І те, що навіть у перший період війни, коли ми були надзвичайно слабкими, ми спромоглися завдати суттєвих втрат Росії, вже тоді було стримуючим чинником для РФ. Тепер, після чотирьох років війни, коли ми здобули досвід, отримали техніку, втрати Росії будуть значно більшими. І ці ризики російське керівництво не може не враховувати і робитиме ставку на інші способи дестабілізації ситуації в Україні, залишаючи військовий шлях наостанок.
При цьому ми розуміємо, що використання сили Росією лише посилить санкції Заходу проти неї. Насамперед йдеться про США, бо Європа почала про це трохи забувати...

Говорячи про відставку пана Романова з посади гендиректора «Укроборонпрому», слід відзначити ключові тенденції, які пов’язані безпосередньо з «Укроборонпромом» та його місцем і роллю на сучасному етапі. Власне, «Укроборонпром» створювався з метою концентрації управління оборонною сферою і замикався на, як сьогодні кажуть, «агентів впливу РФ». Якраз напередодні війни з Росією передбачалося посилення «Укроборонпрому» за рахунок включення до його складу підприємств Національного космічного агентства України – «Південмашу» та КБ «Південний». Ця концентрація і консолідація мала суттєво спростити включення українських підприємств до виконання військових програм насамперед в інтересах посилення військового потенціалу РФ. Якщо пам’ятаєте, якраз напередодні війни пан Рогозін, який відповідає за стан ОПК Росії, здійснив турне по ключових українських підприємствах оборонної сфери включно з "Південмашем", ГП "Антонов" та кримськими підприємствами. Проте концентрація підприємств ОПК під проводом «Укроборонпром» зіграла злий жарт із Російською Федерацією, тому що з початком війни з Росією «Укроборонпром» саме завдяки своїм монопольним можливостям відіграв позитивну роль і дозволив реанімувати можливості низки підприємств ОПК України для виконання завдань, пов’язаних із ремонтом, модернізацією та виробництвом озброєння для задоволення потреб АТО на сході України. Проте подальші три роки діяльності «Укроборонпрому» показали, що назріла потреба суттєвих змін та підходів до більш глибоких кроків, пов’язаних із покращенням процесів управління та виготовлення військової техніки, тому що стан, в якому перебували оборонні підприємства України, дійсно можна було вважати критичним. Це випрацювання основних фондів, їхня зношеність на 80%, брак ефективних творчих колективів тощо. І коли суттєво були збільшені витрати на потреби оборони, то виявилося, що де-факто підприємства ОПК неспроможні переварити такі обсяги коштів та забезпечити виробництво військової техніки. Фактично поступово почав назрівати конфлікт між Міністерством оборони та «Укроборонпромом» щодо виконання державних програм. Паралельно почало формуватися напруження між Кабінетом міністрів, президентськими структурами та органами РНБО. І, так чи інакше, ці інтереси перетиналися на рівні «Укроборонпрому», який намагався зберігати монопольне становище у всіх питаннях, пов’язаних із розробкою та виготовленням військової техніки.
На сьогодні ми дійшли до ситуації, коли «Укроборонпром» має бути кардинально реформований, мають бути визначені нові функції. І, я думаю, що власне цей етап став вирішальним для зміни керівника «Укроборонпрому». І так само на це вплинули політичні заяви з боку прем’єр-міністра щодо необхідності зміни керівництва «Укроборонпрому». Як відомо, сам Роман Романов, який очолював «Укроборонпром», написав, що він хотів залишити цю посаду ще наприкінці минулого року, і наразі він ухвалив остаточне рішення.
Якщо говорити про наступника, то були повідомлення, що цю посаду може обійняти нинішній директор «Укрспецекспорту». Але в будь-якому разі я думаю, що було б корисніше, якби на цю посаду була призначена особа, скажімо так, "політична", тому що пертурбації в «Укроборонпромі» все рівно відбуватимуться, і ефективна діяльність такої структури як «Укрспецекспорт», яку на сьогодні забезпечує Павло Букін, для мене виглядає не менш важливо, ніж реформування «Укроборонпрому», яке в будь-якому разі відбудеться.

Зенітно-ракетний комплекс "Дніпро" був анонсований як перспективний проект у 2012 році компанією «Укроборонсервіс». Він передбачав створення нової ракети з активними і пасивними головками самонаведення, нових РЛС для спостереження та наведення, нового командного пункту, нових пускових для ракет. Проте реального прогресу з цим комплексом не було, тому що «Укроборонсервіс» подав цей проект на розгляд Міноборони, а у МО у 2012 році такі коштовні проекти інтересу не викликали. Тому у цього проекту не було продовження.

Автоматизація процесів бойового управління – це, власне, той нематеріальний актив, який може суттєво посилити потенціал української армії. Саме автоматизація забезпечує таке образне порівняння, що «швидкий б’є повільного». В українській армії розроблена концепція галузевої програми створення єдиної автоматизованої системи управління ЗСУ, яка серед іншого передбачає до 2020 року реалізацію низки суттєвих заходів. Із цих заходів на поточний рік можна виділити такі речі: створення автоматизованої системи управління авіацією та протиповітряною обороною України, розробка основних програмних рішень для створення компонентів C4ISR, автоматизованої системи управління артилерією, автоматизованої системи управління тактичною ланкою. Це такі проекти, які відомі серед військових як "Ореанда","ІР-артилерія", "ІР-логістика" та система "Простір". Я думаю, що це – найбільш важливий елемент, коли ми говоримо про автоматизацію у переході української армії на якісно інший рівень. І тут надзвичайну роль відіграють українські приватні компанії, які мають досвід системної роботи як у розробці програмних рішень, так і у впровадженні цих рішень в завершені комплекси. І в цьому сенсі я б відзначив приватну компанію "Еверест", яка нині реалізовує низку проектів у сфері автоматизації процесів управління, і їхні розробки будуть тією основою, на яку будуть нанизуватися всі ці проекти, про які я казав раніше.
Надзвичайно важливо, щоб з боку МО та Генштабу було системне розуміння важливості вирішення цього завдання, тому що без автоматизації та зв’язку ми не зможемо створити ту основу, яка нам дозволить на полі бою випереджувати армію агресора.

Після підписання контрактів з турецькою компанією Aselsan, яка забезпечуватиме українську армію сучасними системами зв’язку УКВ-діапазону, а також продовження взаємодії з американською компанією Harris, яка так само постачає для української армії значний перелік сучасного устаткування та радіостанцій, можна говорити про те, що в українській армії відбуваються позитивні суттєві зміни. Цього року, сподіваюся, декілька наших бригад отримають УКВ-зв’язок від Aselsan, особовий склад отримає якісну підготовку на учбовому центрі в Україні, який реалізується спільно з компанією "Еверест", i це буде позитивним кроком для покращення управління бойовими підрозділами і спроможності наших бригад діяти в умовах, коли противник, зокрема, РФ, буде застосовувати проти наших військ засоби радіоелектронної боротьби. Тому що радіостанції, зокрема, американський «Фалкон-3» та турецькі радіостанції, зроблені таким чином, що вони спроможні протидіяти цим російським загрозам.

Передусім слід зазначити, що йдеться про випробування комплексу "Печора", який розробляється для закордонного замовника. Питання постачання цього комплексу для української армії буде вирішуватися після того, як в ході подальших випробувань будуть підтверджені характеристики цього комплексу, які для української армії мають бути дещо вищими, ніж показники, які закладаються для іноземного замовника.
Якщо говорити про ЗРК "Печора" у модернізованому вигляді, то цей проект реалізовують українські підприємства КБ "Луч" та приватна компанія "Радіонікс". Цей альянс пропонує Збройним Силам й інші комплекси, які мають ті ж переваги, що й комплекс "Дніпро" (тобто наявність активної та пасивної головок самонаведення), але реалізуються в значно кращому з точки зору вартості виконанні. Тобто вони не вимагають стільки коштів, як вимагав того комплекс "Дніпро".
Але в будь-якому разі випробування модернізованого комплексу "Печора", а також випробування крилатої ракети "Нептун" підтверджують, що за роки війни в Україні активізувалися роботи щодо створення нових зразків озброєнь або модернізації існуючих зразків. І цей потенціал додає оптимізму, що згодом і українська армія буде посилена за рахунок нової техніки.
Щодо реакції Москви, то вона була негативна і істерична щодо кожного з цих випробувань. Що підкреслює лише один висновок — з точки зору створення нових зразків озброєнь ми рухаємося у правильному напрямку.

У найближчій перспективі вступ України до НАТО навряд чи стане реальністю. Разом із тим, співпраця з країнами Альянсу і дотримання процедур, стандартів, спільної ідеології забезпечить взаємодію за багатьма напрямками, що в будь-якому разі буде корисно для України.

Ракетний комплекс "Грім-2" розробляється підприємством КБ "Південне". Міністерство оборони сподівається отримати цей комплекс після того, як будуть підтверджені всі показники, які нині КБ "Південне" реалізує в рамках проекту з іноземним замовником. Так само, як і ЗРК "Печора", про що ми говорили вище, МО має більш жорсткі вимоги до можливостей цього комплексу. Разом із тим, поки що не вкладає кошти в цей проект, очікуючи завершення всіх етапів роботи між КБ "Південне" та іноземним замовником. Я думаю, що після вдалого завершення проекту "Грім-2" в експортному варіанті, а це в найближчі два-три роки, за оптимістичними оцінками, настане етап робіт для української армії.

Очікування постачання «Джавелінів» – це насамперед політичний знак із боку США, що такі технологічні зразки озброєння можуть постачатися в Україну, і що в разі подальшого загострення конфлікту Україна може сподіватися на більш широку підтримку з боку США. Разом із тим, з цього року в державному оборонному замовленні України суттєво збільшені витрати на закупівлю вітчизняних протитанкових ракетних комплексів типу "Стугна" та "Корсар", масове постачання яких у війська разом із ефективною підготовкою особового складу до опанування нового озброєння матимуть значно більший вплив на посилення української обороноздатності, ніж поставки обмеженої кількості «Джавелінів».

На сьогодні частини та підрозділи української армії укомплектовані відремонтованою та модернізованою технікою, відповідно до штатних потреб, на 98-100%. І до найбільших проблем я би відніс не "залізо", а брак достатньої кількості фахових військовослужбовців, які можуть якісно експлуатувати цю техніку. В деяких частинах є некомплект водіїв, механіків та інших спеціалістів, що потребує уваги з боку МО та керівництва країни, зокрема, створення реальних стимулів для того, щоб армія могла отримувати мотивованих людей у достатній кількості.

На цю тему можна говорити довго… Те, що Росія використовує Донбас як майданчик для утилізації застарілої зброї та випробування нових зразків, є аксіомою. Численні факти доведені і українською стороною, і міжнародними спостерігачами. На багатьох інтернет-ресурсах можна побачити ті зразки, які Росія затягує на Донбас, включно з такими трагічними речами, як застосування комплексу "Бук" для збиття цивільного літака.
У мене особливу зацікавленість викликає застосування Росією сучасних комплексів радіоелектронної боротьби, бо це той напрям, де нам треба шукати адекватну відповідь. Також варто приділяти увагу тим методам збройної боротьби, які використовує Росія, поєднуючи потенціал найманців та своїх регулярних військ. Цей напрям так само потребує нашої уваги для нейтралізації цих дій.

Я думаю, що за підсумками минулого року йдеться десь про 600 мільйонів доларів доходу від реалізації експортних контрактів, а також сервісних послуг з українського боку на території країн-замовників. До початку бойових дій у нас пік експорту озброєнь в один із років доходив до 1,8 мільярдів доларів. Найбільшими замовниками залишаються країни Азії та Африки. З Росією, як відомо, військово-технічне співробітництво припинено з 2014 року.

Росія, дійсно, перетворила Крим на "непотопляемый авианосец". На сьогодні угруповання російських військ на півострові суттєво збільшилося. Більш детальний огляд військового потенціалу Криму ви можете знайти на сайті Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння. Нещодавно був опублікований матеріал, в якому повністю розписано всі військові частини та арсенали, які знаходяться на оснащенні армії РФ у Криму.
Думаю, що Росія буде до останнього чіплятися за Крим. І, якщо вона муситиме залишити Крим, то, напевно, це озброєння або залишиться в Криму, або вона забере його з собою. Але це сьогодні надто фантастична версія, яку розглядати зараз доволі складно.

Виходом зі складу Спільного центру контролю Росія намагалася створити для себе такі умови, за яких відповідальність за будь-які порушення, інспіровані Російською Федерацією, можна було б перекладати на українську сторону, щоб, таким чином, унеможливити будь-які додаткові переговорні процеси до того, як такі кризові ситуації будуть виникати.

"Закон про реінтеграцію Донбасу" мені значно більше імпонує, ніж мінський процес. Тому що реінтеграція Донбасу передбачає визнання Росії агресором, а місцевих адміністрацій – окупованими адміністраціями. Фактично в рамках дії закону про реінтеграцію Донбасу ми маємо всі можливості для того, щоб звільнити окуповану територію власними силами. Коли ми говоримо про мінський процес, ми говоримо про наявність у перспективі миротворців і тощо, і фактично йдеться про "заморожування" конфлікту. І тоді будь-які наші спроби використати силовий потенціал для відстоювання національних інтересів будуть мінімізовані.
Тому реінтеграція Донбасу та мінський процес рухаються в дещо різних напрямках. Але закон про реінтеграцію принаймні вносить більшу ясність в ситуацію, чітко визначаючи, що частина Донбасу – це окуповані території, що Росія є агресором. А це дещо спрощує для нас логіку розуміння ситуації щодо того, що це – наша територія.

В будь-якому разі ті, хто сподівалися на "долгий рубль" або "долгий доллар" за свої послуги найманців, мають замислитися після тих випадків, які сталися в Сирії з російськими найманцями. І це може зменшити бажання тих, хто думає, що таке заробляння грошей – це легкий хліб, і кількість таких людей суттєво зменшиться.

Насправді питання авіації – достатньо ґрунтовне, тому що з 2020-2023 років у нас починається зменшення кількості планерів і літаків, які можна використовувати. Тому питання глибокої модернізації впирається у старіння самих планерів. Тому треба шукати більш кардинальні рішення, які пов’язані або із закупівлями нових літаків, або виготовленням своїх. Ми розуміємо, що створення власних літаків – це надзвичайно дорога справа, як і створення власного зенітно-ракетного комплексу, тож тут потрібно співставляти свої амбіції із реальними фінансовими можливостями.
Тож питання бойової авіації є настільки складним, що воно щороку відкладається за часовою шкалою все більше і більше вправо. Тому ми поки що проводимо ґрунтовну модернізацію Су-27 і Міг-29. Але це не відповідає на головне питання – що ми будемо робити після 2023 року, коли проведення цієї модернізації не матиме сенсу? Закупівля закордонних літаків – це дороговартісний процес, тому що досвід закупівлі таких літаків або їхній лізинг країнами східної Європи, зокрема, Польщею чи іншими країнами Вишеградської групи, показує, що одна ескадрилья коштує понад 1 мільярд доларів. Такі витрати є надзвичайно значними для України, тому я не вірю, що ми зможемо реалізувати цей проект. Тож питання авіації для мене відкрите.
Ми не відмовилися від модернізації комплексу С-200. Зараз це питання поновлено. Виникає питання — чи можемо ми зробити цю ракету С-200 на основі твердопаливних двигунів, чи нам треба знайти варіанти отримання рідкого палива для ракет С-200, певна кількість яких у нас зберігається? Модернізація С-200 і С-125, С-300 В1, ремонт "Буків" і комплексів ЗРК С-300 є тим пакетом рішень, який сьогодні обговорюється і приймається Міністерством оборони. І частина з цих рішень уже реалізовується.

Що стосується Воєнно-морських сил, то йдеться про те, що зроблена ставка на будівництво малих ракетних кораблів типу "Гюрза", десантних катерів типу "Кентавр", а також очікування щодо закладки ракетного катеру типу "Лань". Також ухвалено рішення щодо продовження будівництва корвету за державні гарантії. В будь-якому разі питання флоту є найбільш болючим. З огляду на достатньо обмежений державний фінансовий ресурс я думаю, що у форматі ВМС наголос, скоріше, робитиметься на те, аби оснастити ВМС наземним береговим ракетним комплексом на основі комплексу "Нептун" і, таким чином, вирішити питання захисту акваторії за рахунок ракетного озброєння, а вже потім підтягувати безпосередньо кораблі і насичувати ними бойовий та допоміжний склад ВМС.

1. Фактично переоснащення Збройних сил всіма видами техніки та озброєння передбачене в рамках Державної програми розвитку озброєнь і державної програми розвитку Збройних сил на період до 2021 року. В цих програмах визначені кількісні та якісні показники щодо кожного зразка техніки включно з автотехнікою.
2. Модернізація "Гетьмана Сагайдачного" почалася, на це виділені фінансові ресурси. Але в будь-якому разі це поки що флагман нашого флоту в його нинішньому вигляді. А, з точки зору вирішення проблем, там є ціла низка нюансів, яка потребує тісної кооперації українських підприємств. Тож питання "Гетьман Сагайдачний" стоїть, воно вирішується, але все не так просто.

Питання ракетного крейсеру "Україна" насправді потребує швидкого вирішення. А МО в цьому крейсері не зацікавлене – воно зацікавлене в окремих компонентах цього крейсеру для застосування цих елементів для інших бойових кораблів, які створюються в Україні. Тому питання щодо оснащення ракетами крейсеру "Нептун", думаю, просто не стоїть.

Це питання теж надзвичайно важливе, тому що воно стосується визначення майбутнього вигляду української бойової авіації. Літак Gripen – цікавий. Він використовується в країнах східного блоку, зокрема, в окремих країнах Вишеградської групи. Але закупівля ескадрильї Gripen потребуватиме мільярдних витрат. Їх треба планувати на довгострокову перспективу, якщо Україна ухвалить рішення в якості легкого винищувача мати літаки Gripen.

Літаки дальнього радіолокаційного виявлення (ДРЛВ) в Україні сьогодні не створюються. Їхнє виготовлення у партнерстві не обговорюється. Тому що зараз ставка зроблена на створення радіолокаційного поля за рахунок наземних станцій. Коли ми говоримо про літак ДРЛВ, так само йдеться про щонайменше три машини такого класу, і поки що інтересу до цього напрямку з боку МО немає.

Управляемые мины для минометов разрабатываются. В частности, такой проект реализовывает украинское предприятие "Луч" совместно с польскими партнерами. Эта мина может поражать цели на удалении до 8 км фактически с первого выстрела. Также разрабатывается вариант, когда мину, созданную по такому же принципу, можно использовать для самоходных установок типа "Нона", которые также используют мины, а в перспективе могут использовать и управляемые мины.

Насправді те, що говорить британський полковник Глен Гранд, є більш ґрунтовним і системним, ніж зауваження Верцнера. Тому я раджу ознайомитися зі статтею Глена Гранда, яка є в широкому доступі. І зауваження Гранда до системи управління українською армією є актуальними і важливими, але вони потребують системних перетворень, до яких МО поступово готується.

Думаю, що на сьогодні найслабшим місцем української армії є те, що армія і військові керівники, які ухвалюють рішення про проведення бойових операцій, все рівно керуються військовими статутами, як розроблені за калькою статутів радянської армії. Існування підходу з опорою на рішення в статутах минулого, суттєво увійшло в протиріччя з тими формами ведення бойових дій, які сьогодні потрібно на полі бою. Ви, звісно, запитаєте – який сенс, чи може командир нехтувати бойовим статутом. Він може нехтувати доти, доки не виникає парадоксальна ситуація, коли на полі бою не з’являється кілька вбитих солдатів чи інші втрати, після чого починається розслідування Військової прокуратури. І військовий прокурор запитує: "Чому ти порушив систему бойового планування та діяв на власний розсуд?". Враховуючи, що такі випадки були, існування старих вимог і наявність такого покарання, яке девальвує саму ініціативу на полі бою , якраз одним із чинників, який не дозволяє українській армії швидко адаптуватися до нових вимог. Хоча сили спеціальних операцій, штурмові війська вже є тією силою, яка вчиться діяти по-новому. Так от питання системи управління, питання статутів і бойових наказів потребує змін. І це той виклик, який потребує тісної взаємодії з НАТО, США, аби наша логіка на полі бою була схожою, а наші офіцери відійшли від того тягаря покарання, який викликаний нашими правоохоронними органами щодо чіткого виконання статутів радянської армії.

Продажі за кордон не зростають. Насправді вони суттєво зменшилися у порівнянні з попередніми роками. Ці цифри я наводив вище. Є підхід, який полягає в том, що в основному експортуються сервісні послуги, деякі зразки техніки, які виконуються в рамках раніше укладених контрактів, тому що відмовитися від виконання цих контрактів ми не можемо. Бо ми не оголосили надзвичайний стан. А відтак ми повинні виконувати контракти. З іншого боку, надходження фінансових валютних ресурсів дозволяє нам наповнювати державний бюджет, який використовується для фінансування потреб ЗСУ. Тож питання і складне, і просте одночасно. Умовно кажучи, якщо танк "Оплот" для експорту коштує 5 мільйонів доларів, а ремонт танку Т-72 коштує 17 мільйонів гривень, виходить, що один експортований танк дозволяє відремонтувати 10-15 танків в Україні. Це співвідношення часто використовується, щоб продемонструвати, чому нам потрібно зберігати експорт та одночасно посилювати можливості ремонтних підприємств за рахунок більш низької ціни на озброєння української армії.

Досвід Сирії для нас важливий тим, що там Росія відпрацювала застосування авіації на віддалених регіонах, і цей накопичений Росією досвід може бути застосований будь-де, в тому числі й в Україні.
В 2017 році українська сторона проводила навчання, які передбачали ведення бойових дій в умовах, коли РФ застосовує бойову авіацію. І ці навчання українська сторона проводила саме з оцінкою бойових дій Росії в Сирії. Тож таку загрозу українське військове керівництво не знімає.
З іншого боку, активізація робіт по модернізації комплексів протиповітряної оборони, навіть реанімація тих комплексів, які раніше були зняті з озброєння (С-200, С-125 тощо), говорять про те, що створення повітряного щита лишається для українського військового керівництва важливим завданням на найближчу перспективу, в тому числі аби завдати неприйнятних втрат Росії, якщо вона буде використовувати авіацію на полі бою.

«Джавеліни» можуть бути стримуючим чинником для російських військ та бойовиків, тому що у поєднанні з українськими комплексами типу "Стугна" та "Корсар" вони можуть суттєво зменшити активність росіян чи найманців та їх бажання застосовувати проти нас бронетанкову техніку. Тому що, зокрема, «Джавеліни» атакують танки згори, тобто найменш захищену і найменш броньовану площу. Фактично найманець чи російський агресор не знає, на тій стороні стоять наші звичайні ПТУРи чи «Джавеліни», але він буде розуміти, що будь-який постріл з українського боку призведе до смерті. Думаю, це суттєво знизить ажіотаж та бажання застосовувати бронетехніку проти України.

Це, скоріше, питання до генерального воєнного прокурора. Тому що в кожному випадку було декілька версій. І до завершення судів я не маю інформації, щоб робити висновки.

Я думаю, що вона буде відповідати, тому що вона розуміє, що знищення найманців ПВК "Вагнер" було елементом більш серйозної операції, де всі сторони, які діють у цьому регіоні, використовують ті чи інші способи, аби впливати на дії своїх суперників. Можливо, попередні знаки, які подавали Москві — не діяти так, як вона діє, були проігноровані російською стороною. А знищення найманців "Вагнера" було черговим показовим знаком, аби Росія діяла інакше. Але в будь-якому разі в регіонах, де перетинаються інтереси багатьох країн, реальні причини і наслідки різних подій можуть бути абсолютно відмінними від тих, що ми бачимо на екранах телевізорів.