Олександр Положинський

Поганим я був би мужиком, якби вів підрахунки та обговорював своє інтимне життя з іншими мужиками. Я цього ніколи не робив і робити не збираюся. В будь-якому разі в кожний окремий момент мене цікавить тільки одна-єдина конкретна жінка.

Звісно, це різні поняття. Вони можуть поєднуватися й існувати окремо. Це вже як кому пощастить. Мені щастило в житті і так, і так. Можу сказати, що все ж таки поєднання цих двох понять занчно приємніше, ніж кожне з них окремо.

Я не люблю узагальнень. Є цікаві виконавці, яких я знаю, нецікаві виконавці і виконавці, яких я не знаю. Якщо є хороша пісня, професійно виконана, то я завжди залюбки її послухаю і навіть включу до якогось плей-листа. Якщо ж говорити більш загально, то останнім часом частіше відкриваю для себе щось цікаве в російському чи українському хіп-хопі, ніж у західному. Колись дуже подобався французький, але щось нічого цікавого звідти зараз до мене не доходить.

Поки що нових дуетів не передбачається, але ми завжди відкриті до плідної співпраці, так що буде натхнення та відповідна ідея – щось зробимо.

Наш останній концерт у Дніпропетровську виявився провальним: прийшло надто мало людей, щоб організатори концерту виявилися задоволеними. Тому організовувати нові концерти стає важко. Однак, ми не припиняємо спроб у цьому напрямку. Якщо маєте якісь ідеї або пропозиції, надсилайте їх Андрію, контакти якого є на сайті tartak.com.ua.

Зі Скрипкою відносини на рівні професійного спілкування та випадкових зустрічей. Олег – людина непростої вдачі та високого рівня популярності, тому в даній ситуації ініціатива якогось іншого спілкування – приятельського, дружнього – мала би виходити від нього. Раз такого немає, значить, і не треба.

Щось я такого не пам’ятаю. Можливо, Ви мене з кимось переплутали?

Будь ласка. :)

Серйозно спортом ніколи не займався. Зараз граю в футбол в ФК «Маестро», катаюся на сноуборді та часом відвідую тренування моїх друзів фрі-файтерів.

Я не дуже розумію, що то має бути, тому, мабуть, не візьмуся коментувати.

Я не готовий про це розповідати. Принаймні поки. Можу сказати, що знайомі дуже давно.

Ги.

Дивлячись що то буде за революція...

Беру так часто, як вважаю за можливе. Благодійність вважаю зайвою, бо мрію про суспільство високого рівня організації, в якому благодійність не буде потрібною нікому, бо всі будуть задоволені в міру своїх потреб. Оскільки такого суспільства у нас немає, інколи беруся допомагати тим, кому, як мені здається, дійсно можу допомогти, або коли про допомогу просять люди, яких я знаю, яким довіряю.

Плани такі... Сидіти у себе на хуторі, спілкуватися з молодими людьми, які приїжджатимуть до мене за життєвою мудрістю, часом зустрічатися зі своїми старими друзями та бавитися з онуками. Але з онуками хай більше баба бавиться, а я тільки періодично проголошуватиму пафосні промови на правах старійшини роду.

Я би хотів, щоб це було святкування, а не знову політичні промови, скиглення, «ганьбування» та якісь надумані флеш-моби. Тому я був з тими, кого приємно було бачити, з ким було весело спілкуватися, з ким хотілося співати пісні та водити хороводи. Шкода тільки, що до цього не дійшло. У будь-якому випадку якби ми просто зібрали багато однодумців, якби були веселими, радісними, якби просто позитивно співали й танцювали, то це б і наших опонентів роздратувало би і зробило би абсолютно недоречним присутність такої кількості міліції в обладунках на Майдані. Так би й ми гарно відсвяткували, і їх би усіх трошечки обламали б. А так, у мене знову склалося враження, що частина присутніх – це любителі дешевого піару та провокатори. Дай Боже, щоб я помилявся.

Ми періодично десь на українському ТБ з’являємось. Нещодавно грали цілу програму в гостях у Марії Бурмаки на ТВі. Деякі музичні телеканали беруться показувати наші кліпи. Є певні домовленості про можливу співпрацю з каналами А-One та М1, хороші стосунки з MTV та Enter. Шкода тільки, що української музики там мало.

Люблю бувати. Улюблені місця там, де я зустрічаюся зі своїми друзями. Мої друзі – це те, що я маю найцінніше у Львові.

От і Вам дякую на добрім слові.

Так, погодився б. За певних умов. І перша умова – мені надають всі необхідні повноваження, і я беру на себе всю відповідальність. Бути ж просто вивіскою, за якою працюють інші люди, я можу лише в тому випадку, якщо цих людей я знаю і довіряю їм.

Я так далеко не планую. Як правило, про святкування Нового року я приймаю рішення 30 або 31 грудня.

Те, в якому я в даний момент перебуваю. Якщо, звісно, мені не хочеться звідси якомога швидше чкурнути.

Чекати драйву, позитиву, емоцій, гарного настрою, вірити в це самому і запрошувати друзів. :)

Особливо – вранці.

Історія так само знає безліч прикладів, коли тільки ті, хто йшов проти системи, перемагали і отримували бажаний результат. Однак, ніхто з них не був героєм-одинаком, тому я вважаю, якщо ти йдеш проти існуючої системи, ти повинен мати в запасі готову нову кращу та ефективнішу систему власну, і ти повинен мати однодумців, які вірять в тебе і твою нову систему.

Я, як мінімум, раз на день приймаю душ або ванну, двічі на день чищу зуби, майже щодня голюся й чищу зуби і намагаюся спати стільки, щоб виспатися. Все інше – як Бог дасть.

Я думаю, що одному мені, ще й такому, яким я є зараз, у політиці поки нема що робити. Якщо прийде час, якщо я трошки зможу виправити деякі свої особисті вади, якщо зможу зібрати міцну команду патріотів-професіоналів-порядних людей, то я готовий буду спробувати.

Кого Бог дасть.

Ураааа!!!

Ні, не було. У мене були книжки та солдатики.

Ото як станеш повнолітньою, тоді й поговоримо на цю тему. Або не поговоримо. :)

У мене були деякі недолугі спроби в цьому напрямку, і вони мене переконали, що це не моє. Однак, якби знайшовся режисер, який зміг би мене переконати в протилежному, я міг спробувати.

Абсолютно не нудно. Інтерес до життя, його насиченість, інтенсивність, яскраві враження та емоції, на мою думку, зовсім не залежать від м’яса чи алкоголю. «Есть вещи на порядок выше»... ;)

Я добре ставлюся до всіх позитивних людей, в тому числі й ВІЛ. Моє ставлення до людини не залежить від того, який соціальний статус вона має, які має проблеми, негаразди, досягнення чи гроші. Мені важливіші інші речі – думки цієї людини, її дії, її чесноти.    А сам я, звісно ж, здавав кров, щоб перевіритися. Зрештою, я брав участь у кількох акціях, в яких агітував людей це зробити. Як би я міг агітувати, сам цього не зробивши? Це не в моєму стилі.

Якщо я ще раз натраплю на це питання, то буду думати, що Ви мене намагаєтеся спокусити.

Вона може чимось вимазати свої руки, може повестися стосовно мене нечемно чи несправедливо, може повестися нечемно чи несправедливо по відношенню до інших людей, і я про це дізнаюся. Зрештою все залежить від конкретних людей та ситуацій, бо є люди, яким я можу пробачити більше, ніж іншим, є люди, яким можу пробачити значно менше. Це ще залежить від рівня моєї довіри та відповідальності, яку бере на себе людина.

Найулюбленіше місце в Києві – моя квартирка, в якій я можу сховатися від шуму, бруду, смороду, тисняви, несмаку, руйнації. Однак, у вихідні дні, коли людей на вулицях значно менше, люблю погуляти вуличками старого центру, Подолу, схилами Дніпра. Але при першій нагоді все ж таки волію кудись втекти із Києва. Тепер він, на жаль, зовсім не такий, яким я його побачив і полюбив 20 з чимось років тому.

Я був кілька разів на класичних концертах, в тому числі на дуже крутих, як мені казали фахівці. Але щось мене не дуже зачепило. Очевидно, класична музика трошки ще не для мене. Можливо, колись я до неї доросту.

Та я й співаком не став. Я просто став артистом. Співаком бути не відмовився б, але поки щось не вдається.

Майже немає.

Я вважаю, що євроінтеграція нам потрібна лише до певних меж, і ця межа не повинна сягати далі максимального коефіцієнту корисної дії від кожного євроінтеграційного кроку. Я вважаю, що ми повинні більше зосереджуватися на своєму внутрішньому розвиткові, шукати власні шляхи побудови «світлого майбутнього» з урахуванням помилок та досягнень інших країн світу, в тому числі і європейських. У будь-якому випадку я вірю в те, що Україна може і буде такою, в якій хочеться жити мені й моїм однодумцям.

Я не вітаю Євро-2012 в Україні. Я вважаю, що воно нам зовсім не потрібне. Ніякої користі воно нам не дає – лише шкодить. І ще жоден з прихильників цього Євро не навів мені якихось вагомих аргументрів, щоб я змінив свою точку зору з цього питання. Натомість лише регулярно бачу підтвердження своєї правоти.

У мене традиційна для українців – хоча б на прикладі князя Святослава – сексуальна орієнтація. Люблю жінок, а їх у нас так багато прекрасних, що бути з однією-єдиною дуже важко. Однак, зараз у мене є дівчина, і я сподіваюся, що вона лишиться моєю однією-єдиною на все життя. Зрештою час покаже, як воно буде.    А тим журналістам порадьте займатися своїми справами, а не пліткувати. ;)

Мені цікаво бути режисером. Але для себе знімати важко, а для інших – занадто відповідально. Тому поки з цим глухо. Нові кліпи завжди хочеться знімати, однак, нових цікавих режисерів я не зустрічаю, зі старими ми напрацювалися предостатньо, а з тими, які цікаві, але ми ще не працювали, наразі трохи задорого. Тому з кліпами поки напряжно.

Ні, поки не плануємо. Але ідея мені подобається. Я подумаю.

Десь на 15-25. Інколи – на 68. Це коли глибоко поринаю в роздуми або читаю щось філософське.

Зараз із задоволенням читаю пізнавальні або навчальні книжки, якщо такі трапляються в руки та зацікавлюють. Звісно ж, найбільше уваги зараз приділяється історії України та різним напрямкам самовдосконалення. В школі дуже любив геометрію та гуманітарні науки. В інституті найбільше цікавили профільні предмети з економіки.

Зараз мій типовий день складається з прокидання з усім комплексом ранкових процедур, спілкування та обміну необхідною інформацією в Інтернеті, ділових зустрічей, інтерв’ю, репетицій та роботи на студії. Ось таке.

Зараз читаю «Ost» Уласа Самчука – вже третій том. Паралельно читаю другий том спогадів Лі Куан Ю. І обидві книжки мені дуже подобаються, і обидві я наполегливо рекомендую всім, хто вміє і любить читати. Що читатиму далі? Поки не знаю. Але маю величенький список вже наявних у власній бібліотеці, але ще не читаних книг.    Свою книжку пишу давно, повільно і не впевнений, що колись допишу.

Скажу, що варто діяти кожному з нас, і що я роблю все можливе, щоб діти згодом не читали про провал. Однак, наші майбутні перемоги і досягнення залежать в першу чергу не від митців, а від спеціалістів, інженерів, бізнесменів, менеджерів, науковців та фахівців інших напрямків людської діяльності. На даний момент, як мені здається, першочергове завдання кожного свідомого українця – нарощувати власний потенціал: вчитися, збільшувати свій інтелектуальний рівень, оволодівати вміннями та навичками, освоювати технології, набувати досвід. А згодом організовувати інших та скеровувати їхню діяльність в правильне русло.

Зрозуміло, останній з виданих я завжди вважаю найбільш вдалим і довершеним. На сьогодні це – «Опір Матеріалів».    «Gold Cobra» я не слухав, але дякую за рекомендацію.

Хтось продовжує рід, а хтось допомагає цим продовжувачам роду виховувати свідоме молоде покоління. Прийде час, у мене будуть дружина й діти. Не прийде час, значить, не буде. У Шевченка не було дітей, і від того Україна не дуже постраждала. Натомість у Богдана Хмельницького та Михайла Коцюбинського діти були...

Ні, не дивлюсь. Але мені казали, що він смішний. Я пробував подивитися трохи – не захопило. Телевізор взагалі дивлюся мало, а якщо дивлюсь, то це перевжно відеокліпи або футбол.

Ми любимо давати концерти в усіх містах, де люди нас чекають і приходять на концерти. В Запоріжжі ми буваємо не так часто, як, наприклад, у Львові, але й не так рідко, як, наприклад, в Луганську. А в Севастополі ми взагалі ще жодного разу не виступали. Тож запрошуйте частіше – частіше будемо виступати. А в Запоріжжі ми маємо бути вже в цю неділю, 27 листопада, в Палаці спорту, здається, «Юність».

Жартівливі останнім часом щось не дуже пишуться, тому більшість пісень або серйозні, або сатиричні. Однак, можу з впевненістю сказати, що в цьому альбомі буде найбільше спокійних пісень з усіх попередніх. Сподіваюсь, наших прихильників це не дуже розчарує.

Цей концерт організовує мій давній приятель Арсен Мірзоян. Він мене запросив, я спитав згоди в музикантів «Тартака», і ми всі погодилися.

Про це я ще не готовий говорити. Є назва, але вона лише попередня, і остаточно в ній я ще не впевнений.

Про Антона нічого певного сказати не можу. Це вже Ви у нього запитаєте. Як правило, на наших концертах ми всі не є аж такими недосяжними, і той, хто хоче з нами поспілкуватися, спілкується. Антон не є винятком – підходьте і спілкуйтеся.

Я вважаю, що доля людини – це не чітко прописаний наперед шлях, а шлях, в якому є безліч поворотів, роздоріж та перехресть. І сама людина вибирає, де, коли і куди звертати, коли робити паузи та відпочинки, а коли рухатися вперед, до чітко поставленої цілі.

Рідних – ніскліьки. А нерідних – мільйони.

Я не можу знати, які пісні в мене будуть, які – ні. В тому числі й пісні про УПА. З УПА мене поєднує те, що я громадянин незалежної України, а саме за незалежну Україну УПА й воювала. Хоча не так давно я дізнався, що рідні брати мого діда були в УПА. Двоє загинули, один пройшов через сталінські табори та дожив до незалежності. Шкода тільки, що я так і не встиг із ним познайомитися та поспілкуватися.

Ця пісня не присвячена конкретній людині, але ідею цієї пісні мені підказало спілкування з однією моєю знайомою. Однак, наше з нею спілкування було зовсім не таким романтичним, яке описане в пісні. :)

Буде рік, буде Бандерштат – тоді й побачимо. Я не вмію і не люблю зазирати так далеко у майбутнє. Хочеться, звісно, щоб був, і я постараюся на нього потрапити, хай навіть і не в якості учасника. На останньому Бандерштаті мені сподобалося найбільше з усіх попередніх, і я сподіваюся, що ця позитивна тенденція збережеться й на майбутнє.

Головними організаторами нашого ювілейного концерту є Анрі Мосюковський та Маргарита Сєрая. Їх можна легко знайти в Інтернеті, тому якщо у Вас є до них якісь запитання чи пропозиції, звертайтеся та спілкуйтеся.

Ясно, що не на все. Але я вже точно знаю, що здатен поступатися власними інтересами, власним комфортом, змінювати власні звички та вподобання, я готовий до конструктивних діалогів та пошуку компромісів, готовий робити щось таке, чого раніше не робив і навіть не думав робити.

Чекає представлення нового альбому, виконання пісень із попередніх альбомів і, сподіваюся, багато приємних сюрпризів, які можуть виявитися сюрпризами і для нас.

Дякую. Я намагатимуся, просто зараз на це майже не лишається часу.

Ні, не буде. Ми не маємо можливості провести свій ювілейний концерт у Палаці спорту, не маємо можливості домовитися з якимось центральним телеканалом про його трансляцію, не маємо досвіду таких потужних промо-кампаній і не будемо розбавляти свій власний концерт виступами інших виконавців. А якщо хтось із наших друзів чи колег захоче виступити, і ми на це погодимося, то це будуть українські виконавці, які є нашими однодумцями в музичному та ідеологічному плані.

На жаль, в Україні співпраця з Національним Альянсом, як і з будь-якою іншою патріотичною організацією, не робить особливого піару, а часом і навпаки – шкодить. Однак, я звик в житті робити те, що люблю робити, що мені подобається і не заперечує мої переконання. В НА є люди, з якими мені приємно працювати, з якими ми є однодумцями з багатьох питань. Що стосується ідеології українського націоналізму, то я впевнений, що ми спитаємо в десятьох ідеологів про його зміст, і всі відповіді багато в чому між собою відрізнятимуться. Принаймні мені доводилося спілкуватися з багатьма українськими націоналістами, які є мені абсолютно близькими по духу та переконанням, і так само з такими, з якими ми є абсолютними антиподами.

Зараз у мене дві вишиванки. Ще кілька знаходяться в моїх друзів, які колись позичили їх у мене для потрібного випадку і досі не повернули. Я не дуже за ними шкодую – хай люди носять, якщо їм подобається. А ті дві, які у мене лишилися, дуже гарні, і я з задоволенням їх одягаю. Та й личать мені, як мені здається. :)

Наскільки я знаю, цю квоту взагалі хотіли відмінити. Однак, на мою думку, будь-які квоти, як і будь-які закони, мають сенс лише в тому випадку, якщо вони виконуються. У нашій країні процвітає корупція, маніпулювання законами, хабарництво і здирництво – про які квоти може йти мова в такій ситуації? Давайте спочатку наведемо лад у своїй країні, тоді й легко створимо можливості для розвитку та популяризації української музики. А то поки що хто захоче уникнути дотримання цієї квоти, завжди зможе це зробити тим чи іншим способом. Той же, хто хоче чути сам і пропонувати іншим український музичний продукт, буде робити це на власний розсуд всіма можливими способами. Тож давайте краще докладати своїх зусиль до наведення порядку в країні, давайте слухати самі і пропонувати слухати іншим хорошу українську музику, а квотами хай поки бавляться недолугі чиновники та політики.

Майже кожний концерт залишає мені спогади, якісь більш приємні, якісь – менш. Але, мабуть, немає жодного концерту, який жив би в мені великим яскравим спогадом від самого початку і до кінця. Скоріше за все, я запам’ятовую якісь окремі враження, епізоди, емоції, людей, і важко виділити щось одне-єдине з цієї яскравої, хоч і не суцільної, маси.

Щастя є в тому, щоб почуватися щасливим. Я почуваюся щасливим, коли займаюся улюбленою справою, коли спілкуюся з приємними людьми, коли милуюся прекрасними краєвидами, коли мої рідні, мої друзі, мої знайомі є здоровими і сповненими сил. Я часто буваю щасливим, але я не можу бути щасливим. коли бачу довкола себе нещасних людей. Тому я не вірю в можливість абсолютного щастя, якщо воно особисте. Абсолютне щастя, на мою думку, це глобальне поняття. І людство має прийти до нього, інакше не виживе.

Я навчався у військовому інтернаті, отримав вищу економічну освіту, а став артистом. Мабуть, я завжди про це мріяв, просто нікому не зізнавався. А ще більш імовірно, що артистом я завжди був, від самого народження.    Закинути музику бажання не виникало ніколи. Я без музики взагалі свого життя не уявляю. Навіть якщо сам колись припиню нею займатися, ніколи не припиню її слухати. Та зрештою музика завжди звучить у мені.    Я – поганий кухар. Навіть згадані яєшню і смажену картоплю не завжди готую вдало. Більше мені вдаються гарячі канапки з лавашем, сиром та помідорами. Ну, ще кашу можу зварити.

Ні, мені не хочеться побавитися зі своєю дитиною, бо її у мене ще немає. Більше того, поки що я не хочу мати власної дитини, бо в цій країні, в такій складній екологічній, моральній, економічній, політичній ситуації, дуже важко просто виховувати свою дитину, а не боротися за її виживання. Тому я намагаюся більше зусиль докладати до того, щоб ті батьки, які виховують своїх дітей в сучасній Україні, мали можливість робити це з більшою ефективністю, хай не зараз, так у майбутньому.    Однак, у мене є кохана людина, і якщо вона захоче стати матір’ю моїх дітей, то я не чинитиму цьому спротив.    Але, загалом, мені би хотілося, щоб всі діти в Україні росли щасливими. І це для мене, принаймні поки, важливіше питання, ніж питання про те, чи хочу я мати власних дітей.

Сучасний музичний простір України, на жаль, є не дуже сприятливим для розвитку української музики. Однак, з іншого боку це є своєрідним фільтром чи бар’єром, який здатні подолати лише ті, хто дійсно достатньо сильно хоче грати українську музику, творити нові українські пісні, розвивати сучасну українську музичну культуру. Так що ті гурти і виконавці, які є, які існують, які, не зважаючи на всі складнощі, продовжують творити та виступати, у більшості своїй є цікавими, своєрідними та високо професійними. І хоч не всі вони мають достатньо широку аудиторію, бо дуже важко українським музикантам добиратися до свого слухача. Навіть вперше потрапивши на їхній концерт, ти здатен отримати масу задоволення. Я дуже щасливий, що маю можливість регулярно відкривати для себе нові українські музичні імена. Я завжди готовий допомогти їм хоча б добрим словом або професійною порадою.

Я багато читав, багато спілкувався з різними людьми, багато бачив і чув довкола себе і, як наслідок, багато думав. Всі ці думки крутилися в мені, вирували, бурлили, і в якийсь момент просто вилилися у пісню. Я, до речі, цей момент добре пам’ятаю: я йшов з Печерська на лівий берег, спускався по Старонаводницькій, йшов через міст Патона, далі – по набережній, і всю дорогу в мені звучала пісня, яку потім просто треба було записати на папері. Так я і зробив, коли повернувся додому. Потім музиканти «Тартака» написали музику, і з того часу пісня «Я Не Хочу» існує в своєму довершеному вигляді.

Найяскравіший спогад – це люди. Добрі, відкриті, яскраві, сповнені сил, надії та віри у краще. Це взаємна любов та взаємна допомога. Це повага й підтримка. Це патріотизм і єдність. Це те, у що не вірилося раніше, до того, як я побачив все на власні очі. І я вірю, що всі ті люди нікуди не поділися. Вони є, і вони ще зможуть поборотися за те, чого прагнуть.    Новий Майдан буде вже зовсім не таким, яким він був сім років тому. Можливо, він і Майданом уже не буде. Але якби я не вірив у щасливе майбутнє України та українців, я би вже шукав свого щастя деінде.

Забажав би виконання одного-єдиного мого бажання: щоб всі мої бажання завжди збувалися. А там би я вже розвернувся.

Приділив би більше уваги тим людям, яких уже немає. Це – найголовніше. А всі інші помилки та недоліки, якщо й були, то їх можна виправити зараз або трошки згодом.

Це 15 років постійної боротьби – боротьби за існування, за право вільно творити, боротьба з інтригами, «підставами» та спокусами. Тому я, чесно кажучи, вже трохи втомився. Хочеться просто творити, а не воювати. І зараз для мене найголовніше вчасно видати новий – сьомий – альбом та гарно провести ювілейний концерт. Далі я не зазираю. Час покаже.

По-перше, мій рідний Луцьк, з його замком та підземеллям. Дуже люблю Хортицю. А якщо вже бути на Хортиці, то можна і на Кам’яну могилу заїхати, яка знаходиться біля Мелітополя. А вже від Мелітополя і до Асканії-Нови недалеко. Також дуже люблю замки Поділля, все Закарпаття... Ой, та я все люблю – і степи наші, і річки-озера, і Полісся. Про все довго розповідати.