Протоієрей Георгій Коваленко

В политических и юридических вопросах отношение к священникам не должно отличаться от отношения к другим гражданам.
Если священник совершает преступление, его судьбу должен решать суд.

Мир не может быть абстрактным. И мне кажется, что граждане Украины, которые искренне желают свободы и независимости своей стране, молятся не за абстрактный мир, а за "богомхранимую страну нашу Украину, власти и воинство ее".

Граждане Украины должны отстаивать интересы своей страны независимо от того священнослужители они или нет. А теми, кто предает интересы своей страны должны заниматься соответствующие государственные органы. И не нужно превращать этот государственно-политический процесс в религиозный.

Я не знаком с подобными инициативами. Что-то было по-поводу переименования или перерегистрации, но, насколько я знаком с украинским законодательством, запретить религиозную деятельность в Украине невозможно и для этого не нужны никакие разрешения или регистрации.

За даними соціологів таких в Україні 30%. І минулого року я на цей феномен подивився іншими очима, бо знаю, що серед них є не тільки ті, хто не розбирається в конфесійних питаннях, але й ті, хто втомився від міжконфесійної ворожнечі. В цьому сенсі такі віруючи можуть бути фундаментом для єдності українського Православ'я, на відміну від тих, хто точно знає, чому він не відвідує храми іншої православної конфесії. Як не парадоксально це звучить.

Відсутність справжнього бажання бути єдиними.

Нажаль, із зовнішньою релігійністю (обрядовою) у нас все гаразд. А про те, що не все гаразд з релігійністю внутрішньою (світоглядною), говорять ті проблеми, від яких потерпає усе суспільство - корупція, насильство, неповага один до одного, відсутність культури діалогу, брехня і маніпуляціх в політиці і ЗМІ тощо.
А випробування дають шанс переосмислити власне життя, бо тільки змінивши внутрішній світогляд, можна сподіватися на зміни в житті.

Правда в том, что у церкви Московского патриархата проблем меньше.

К сожалению, этот конфликт длится не первое столетие и в его основе имперские амбиции церквей.

Блаженнейший Митрополит Владимир и все те, кто был рядом с ним, долгие годы пытались защищать внутреннюю автономию УПЦ в принятии решений. Мне кажется, это удавалось.
Как обстоят дела сегодня, я не знаю, т.к. с сентября 2014 года не участвую в процессах принятия решений Киевской Митрополией УПЦ.

Я не фахівець з геополітичних питань, але добре розумію що вирішення питання Донбасу сьогодні залежить не тільки від бажання уряду чи громадян України.
Мені здається, що найважливішим сьогодні є повне припинення бойових дій і насильства на цій території. А потім питання має вирішуватися у політичний цивілізований спосіб з урахуванням міжнародного права і законодавчого поля України, з урахуванням точки зору не тільки тих, хто там залишився, але й тих, хто був змушений виїхати.
Але також розумію, що відповідальні рішення мають приймати ті, кому ми делегували це право, обравши їх владою.

Залишитися людиною і християнином може лише той, хто має християнський світогляд і людяність як життєвий принцип. Тому варто жити по Євангелію і згідно принципів загальнолюдської моралі навіть у ситуаціях, які виходять за її межі. Як співає мій улюблений поет: "Правда всегда победит, даже если погибнет в бою"

Я вважаю, що релігію, церкву чи релігійну риторику не треба використовувати для досягнення політичної мети. Але, нажаль, це роблять постійно протягом століть. І нинішні століття не виключення.
Я за деполітизацію і деідеологізацію релігії. Але я проти, щоб віруючи громадяни країни і ієрархи, які також є громадянами, вважали, що політика або захист незалежності країни - це не їх справа. Але цей процес не треба сакралізувати і перетворювати звичайну війну на священну війну.

В тому невеличкому домовому храмі, де я служу, такого не відбувається. Так само, я не чув і не бачив такого в храмах, де служать мої друзі-священики і куди ходять мої друзі-парафіяни.

Від УПЦ туди їздять і офіційно і за покликом серця. Я особисто знаю капеланів різних конфесій і спілкуюся з ними. Я особисто знаю людей, які намагаються визволити полонених, але роблять це без зайвого галасу. Я знаю волонтерів, які багато роблять. Сам же я з осіні 2013 майже постійно перебуваю в Києві і здійснюю свої проекти саме тут.

Я не являюсь официальным спикером УПЦ с сентября 2014 года и не участвую в формировании ее официальной позиции.
Поэтому, чтобы не быть понятым привратно, я принципиально воздерживаюсь от комментариев по поводу позиции УПЦ или проподимых ею мероприятий. Для этого хватает экспертов и без меня.
Я занимаюсь просветительской и общественной деятельностью как православный христианин вне официальных структур УПЦ.

Я считаю, что вести переговоры лучше, чем убивать друг друга.

Церковь, которой сам Христос заповедовал исполнять миротворческую функцию, должна делать все возможное для возвращения процесса в русло переговоров, а не вооруженного противостояния.
Одновременно, Церковь может и должна исполнять гуманитарную функцию.
К сожалению, не все зависит от желания самой Церкви. Чтобы быть посредником в переговорах, нужно быть авторитетом для всех сторон.
Что касается "возвращения умов", то я не сразу понял о чем Вы, поэтому и написал то, что выше. А, отвечая на Ваш вопрос скажу, что каждый из нас, верующих и неверующих, должен осознанно сделать свой политический выбор, не путать его с религиозным выбором и не использовать религиозную риторику в политическом процессе. С жителями Донбасса и Крыма на политические темы я должен говорить как гражданин Украины, а не как православный священник. Что должна делать УПЦ, я написал выше.

Якщо Вам цікаво, то Ви можете подивитися матеріали Круглого столу, який ми влітку проводили у Вікритому Православному Університеті Святої Софії-Премудрості.
https://www.facebook.com/events/647188438780122/

У церковному плані єпархії УПЦ є підпорядкованими Священному Синоду УПЦ, який збирається у Києві. Єпископи і священики продовжують бути кліриками Української Православної Церкви.
У юридичній площині, як і у всіх інших мешканців півострову, відбуваються процеси унормування відносин з окупаційною владою.
Декілька місяців тому була якась історія зі статутами єпархій і парафій, які намагалися привести до норм законодавства Російської Федерації, яке в релігійній сфері сильно відрізняється від законодавства України. Але документи так і не були оприлюднені і я, чесно кажучи, не відслідковую цю ситуацію.

Питання до РПЦ.
Але варто не забувати слова Христа, який казав, що серед Його учнів не має бути боротьби за першість і місця де сидіти.

В советское время я учился в школе, служил в армии, женился и после 3 лет попыток поступил в 90-м году на философский факультет Киевского Университета без всяких рекомендаций от горкома партии. В тоже время я публично вышел из комсомола еще до того, как он прекратил свое существование. А прочитав Солженицына, Бердяева, Оруэлла и множество другой литературы, провел декомунизацию в собственной голове. Кстати, за независимость Украины в 1991 году я голосовал сознательно, а до этого вместе с другими студентами искренне радовался тому, что возле Киевсовета впервые подняли сине-желтый флаг.
И мне очень жаль, что декоммунизация растянулась на десятилетия и проводиться иногда по-коммунистически. Но альтернативы этому процессу я не вижу. При этом важно помнить, что нужно не только свергнуть идолов тоталитарного богоборческого прошлого, но и сформулировать для себя образ будущего. Чем я и пытаюсь заниматься.

После смерти Блаженнейшего Митрополита Владимира, я постепенно вышел из внутренней жизни Церкви, поэтому не имею ни малейшего представления о "подковерных" процессах.
Честно говоря, они и раньше мне не были интересны и я не принимал в них участия. Возможно, именно поэтому и тогда, и сейчас мы с командой друзей и единомышленников создаем новые проекты, а не участвуем в процессах :)

Я був спікером УПЦ, головою церковного "міністерства інформації" і прес-секретарем Предстоятеля за часів Блаженнішого Митрополита Володимира.
Після його смерті і з обранням нового Предстоятеля прийшла нова команда і це природньо.
І для Церкви і для мене розпочався новий етап життя і служіння.

Нажаль, не знаю, бо не відслідковував цю історію.

Нажаль, Ви праві. І про це важливо говорити, але говорити не про недоліки цієї людини, а про сенси свят.
Тоді можливо, що людина, яка заходить до храму за традицією або за водою, прислухається і почує, про що там проповідують, про що співають. І тоді її ставлення до релігії зміниться. Релігія стане світоглядом, а не тільки ритуалом. А світогляд може змінити і життя, і наповнити традицію сенсом.
Саме для того, щоб таке відбувалося, ми і займаємося просвітницькими проектами.

Я закінчив філософський факультет Київського Національного Університету ім. Т.Г. Шевченка у 1996 році. А священиком став на Богоявлення 1995 року.
А мій прихід до віри проходив у процесі пошуку сенсу життя десь у 1988-90-х роках. Тоді мама дала мені почитати Святе Письмо, яке її подруга привезла з подорожі до Фінляндії. Потім я отримав запрошення від директора школи, яку сам закінчив, читати факультатив "Історія релігій". Це привело мене до місцевого храму, де настоятелем був молодий священик, довкола якого сформувалася група молоді і молодих родин, яка взялася за відбудову навпівзруйнованого храму, але паралельно створила недільну школу, бібліотеку, релігійну газету, телевізійні програми на місцевому телебаченні тощо.
Паралельно я вчився в університеті і в семінарії, читав книжки філософів релігійного відродження кінця ХІХ - початку ХХ століття, святих отців, а також книжки богословів ХХ століття, які тоді до України привозили з Франції і США.
А ще було дуже непросте життя великої родини у складні 90-ті.

К сожалению, в заполитизированном обществе невозможна не только аполитичность церковных структур и религиозных людей, но и незаполитизированный взгляд на церковь.
Каждый из нас одновременно и член церкви, и гражданин государства, и участник политического или общественного процесса.
Важно, чтобы мы научились не сакрализировать политическое и не политизировать религиозное. И понимать, что независимо от того, одет человек в рясу или нет, если он говорит о политике - он политик, а если он говорит о вере - он проповедник. А еще понимать, что у верующих могут быть различные политические взгляды, как и в обществе, и не существует никакой обязательной политической позиции у духовенства и верующих, кроме позиции любви к ближнему и миротворчества в самом широком смысле.
Политический и религиозный процессы (а также взгляд на происходящее) нужно разделить прежде всего в себе.

Лично я готов приветствовать и поддерживать любые инициативы, которые реально помогали бы восстановлению единства разделенного украинского Православия. Но, глядя объективно и владея инсайдерской информацией обо всех участниках этого процесса, я не вижу реальных перспектив объединения всех в одну организационную структуру. Более того, считаю, что это не решит тех проблем, которые накопились и в обществе, и в Церкви. Неужели, если всех православных объединить в одну структуру, то исчезнет коррупция в государстве, насилие или ложь в политике и жизни?
Поэтому предлагаю задуматься и сформулировать такой принцип единства для всего религиозного сообщества Украны и для разделенного православия, который бы не уничтожал уникальности каждого, но давал возможность уже сегодня чувствовать себя частью целого.
А еще предлагаю каждому быть христианином в той Церкви, в которой он крещен. И исполнять религиозные и моральные предписания той религии, к которой он принадлежит. И научиться видеть христианина в представители иной конфессии и верующего в представители иной религии. Возможно, это будет содействовать единству больше, чем переговоры иерархов или усилия государственных чиновников. Но и подобные усилия нужно приветствовать.

Основное отличие КП и МП в том, что Киевский Патриархат пока не признан Мировым Православием, а признанный Мировым Православием Московский Патриархат пока не предлагает реальных вариантов решения этой проблемы.
Со временем возникшее в 1990-е годы разделение воспринимается как норма и перестает восприниматься как трагедия украинского Православия?

Я за те, щоб наповнити різдвяними сенсами і 25 грудня і 7 січня.
Наприклад, для нас, православних, які богослужбово святкують Різдво 7 січня, 25 грудня може бути днем різдвяної гостинності для гостей України, а також працівників посольств, представництв міжнародних організацій та просто негромадян України, які в цей час на наших теренах. Ми можемо допомогти їм відчути свято. До речі, серед них багато православних, бо 10 з 14 Помісних Православних Церков святкують Різдво саме 25 грудня.
По-друге, це може бути днем, коли ми можемо познайомитися з різдвяними традиціями світу. Це дуже цікаво і корисно для нашого суспільства, яке тривалий час перебувало за "залізною завісою" богоборчого тоталітаризму. До речі, ми минулого року проводили у Відкритому Православному Університеті свято Open Christmas з міні-лекціями, виставою і колядками різними мовами. І нам дуже сподобалася інтелектуально-культурна різдвяна подія без важкості в шлунку (бо ще тривав піст).
По-третє, 25 грудня варто вітати усіх своїх знайомих у світі, які святкують Різдво за Григоріанським календарем, а також тих українців (наприклад, католиків), які зустрічають свято в цей день.
А вже 7 січня ми відзначаємо Різдво згідно нашого богослужбового календаря і наших народних традицій.
Підсумовуючи скажу, що я проти того, щоб ставити питання "або/або". Я за те, що було "і/і".

Викладати фото у соцмережах - це потреба для людей, які користуються соцмережами.
Щодо політиків, то думаю, на Водохрещу вони ведуть себе як звичайні люди, яким хочется всім розповісти, що вони занурилися у ополонку. Але не впевнений, що це може зацікавити нас як виборців :)

Я б приходив на саме освячення зі своєю пляшечкою (чи бочкою) і не стояв би в черзі. Таким чином і молитву би почув, і освятив не тільки ту воду, яка в сосуді, але й ту, яка на 70-80% наповнює моє тіло.
А щодо черги, то в ній варто бути уважними один до одного і зважати на її розміри.