Ірина Федишин

Питання непросте. Можливо, навіть дещо провокативне. Все треба робити з розумом, із мудрістю. Але Україна стільки всього пережила за останні роки, що в даній ситуації я не вважаю, що сильно любити українське це є перегинанням палки. Тому що наша культура, наша мова, наші традиції — це все наше рідне. А те, що рідне, — найкраще.

В будь-якому випадку засуджувати любу людину — це неправильно. Ми не знаємо, що цю людину спонукало вчинити так чи інакше. Можливо, цей артист ніколи себе й не відчував українцем, тому він зараз на іншій стороні. Але кожна людина, незважаючи на свою професію, залишається, перш за все, українцем. За даних обставин артисти, які їздять до Росії, чинять неправильно. Життя все одно внесе свої корективи. В першу чергу, глядачі зроблять висновки. Якщо буде треба, то вони покарають цих виконавців: вони можуть не ходити на концерти, не слухати їхніх пісень, не цікавитися їхньою творчістю.

Я вважаю, що з голосом — усе окей. «Братерства» ніякого немає.
Мене чутно в ефірах багатьох київських радіостанцій, але, звичайно, не так масово, як би цього хотілося. Думаю, рано чи пізно пісень буде більше в ефірі. В кожного артиста є своя аудиторія, зокрема, й у Володимира Вермінського та Степана Гіги, а в мене — своя, яка зараз активно збільшується.

В першу чергу, ми не маємо їх засуджувати. По-друге, багато людей, в принципі, і не відверталися від України, а стали заручниками ситуації. Вони ж не винні, що Росія понаганяла туди танків і стріляє по їхніх домівках. Тому, в будь-якому випадку, засуджувати людей, які там проживають, не потрібно. Навпаки, потрібно підтримати їх.
А митці та артисти мають випускати більше україномовного продукту.

Планується концерт у Франківську у різдвяний період, тобто з колядками. За концертним графіком слідкуйте на офіційному сайті або у соціальних мережах.
Вага — десь 54 кілограми, а зріст — 167 см.

Не змогла б. Дуже люблю свою країну попри всі плюси чи мінуси. Зв"язок зі Львовом дуже міцний, настільки, що я навіть не хочу переїжджати жити в столицю, хоча буваю у Києві дуже часто, тож важко постійно мотатися туди-сюди. У Львові - більш творча робота, а в Києві - більш бізнесова.

В даній ситуації — ні за яких.

Даю концерти на підтримку українських військових. Буваю з концертами у військових частинах. Але у прифронтових містах не була.
Найбільше вразив патріотичний настрій хлопців та незламний український дух. Думаю, що безумовна любов до нашої батьківщини — це наша найсильніша непереможна зброя.
Запам’яталася моя автограф-сесія у військовій частині, де я на прохання хлопців розписувалася на ременях від автоматів або у військових квитках.

Я співаю про те, що мені близьке, і ту музику, яка мені до душі. Щирість — попри все. Плюс — якість продукту. Якщо мене зацікавить інший стиль, я не проти експериментувати.
"Увіковічнити" я себе не хочу, але як артист хочу, щоб мої пісні були вічними. В даному випадку такі пісні, як "Україна", "Малесенькі долоньки", "Цвіте калина", уже співає вся країна. Найчастіше — це діти, а дітей не обманиш. Це для мене оснований орієнтир.

В перше чергу, привертати увагу повинні мої пісні — щоб тільки завдяки своєму продукту я ставала більш популярною, щоб мої композиції люди хотіли почути ще раз і приходили на концерти, тим самим створюючи аншлаги. Такі способи привернення уваги, як відверті фотосесії чи нерозумний епатаж, — не для мене. Всюди має бути розумна межа.
Стосовно приватного життя — я з радістю ділюся своїми особистими подіями зі своїми прихильниками. Багато хто з нас сидить у соціальних мережах і ділиться особистими фотографіями, наприклад, радіючи успіхам своїх дітей. І я, як мама, теж хочу похвалитися якимись досягненнями своїх малих. Але у будь-якому випадку це не робиться заради піару.

Нових вражень, нових пісень, нових яскравих номерів.
Безумовно, Україна зможе достойно прийняти гостей.
Щодо міст, то будь-яке з них достойне приймати цей конкурс. Але, з економічних міркувань, проведення "Євробачення" в Києві є доцільним.
Як нам приймати учасника від Росії? Якщо це артист, який не висловлювався проти України, то сприймати його потрібно зі спокійною головою. Якщо ж ні, то, думаю, українці знайдуть багато способів, як "зустріти" і зробити виступ цього артиста незабутнім у його кар’єрі. :)))

Пішло "не так" у багатьох артистів. :) Але «все так» пішло у "Гринджолів" у тому році. Хоча цей момент позбавив мене бажання намагатися потрапити на цей конкурс, тому на даний момент я активно гастролюю, займаюся сольною концертною програмою і бажання брати участь в "Євробаченні" поки що немає. Але в майбутньому все можливо.

Зараз у мене запланований всеукраїнський тур, який пройде всією Україною. Розпочнеться він великим концертом у Києві 4 листопада і продовжиться такими містами: Одеса, Харків, Полтава, Суми та інші.
Для мене глядач всюди однаковий. Сприйняття публікою артиста залежить від нього самого. Якщо він талановитий, харизматичний, щирий на сцені, то все завжди окей, і концерт закінчується вигуками "Браво!" і "Молодець!". Тому якщо кажуть, що публіка "балувана", то недопрацював артист на концерті. Глядача не обманиш.

Буду в прямому ефірі — слідкуйте за новинами в соціальних мережах. І обов’язково у Львові буде автограф-сесія після концерту. У будь-якому місті я завжди після виступу виходжу до свого глядача, фотографуюся з прихильниками і роздаю автографи.

Зовсім скоро багато мінусовок з’явиться на офіційних сторінках у соцмережах.

Талантом. Піснями. Щирістю. Яскравими номерами та справжнім українським шоу.

У мене найкращі батьки. В першу чергу, у мене було дуже гарне дитинство, сповнене любов’ю та їхньою турботою. Батьки завжди мене у всьому підтримували.
Батько сам музикант і на початках сумнівався у виборі моєї професії. Але ми завжди знаходили порозуміння, і все ж таки я почала займатися музикою. Батько дав перші настанови, перші уроки, навчив музичній теорії, а потім була музична школа. На даний момент вони дуже допомагають мені з дітками та радіють моїм успіхам.

Якщо бути відвертою, то не могла наважитися. Це масштабний захід, який потребує і великого фінансового вкладення. Бо це, в першу чергу, для мене іміджевий концерт. У мене немає фінансових партнерів чи спонсорів, тому я покладаються тільки на власні сили. І тільки зараз, за десять років моєї творчої діяльності, я можу відважитися на цей захід.

Навпаки. Було би важко, якби він робив іншу роботу. А так, він — мій найбільший прихильник і живе Іриною Федишин, своєю дружиною і співачкою. Хіба це не буде приємно будь-якій жінці?

Найперший вчитель — це батько. Я і надалі звертаюся до нього за порадами, і його думка для мене дуже цінна.

Дякую. До зустрічі, чекатиму.

У мене дуже хороший тил — це мій чоловік та мої батьки. Завдяки їм я все встигаю.