Євген Жеребецький

Стандартне пояснення відмови полягає в тому, що тільки-но Україні дадуть зброю, одразу ж на Україну нападе Росія. Це означає, що логіка мала б виглядати так: якщо хтось на вас нападає, а у вас є палиця або пістолет, то ви маєте негайно віддати це бандиту. Це — нонсенс!
Думаю, що американці якусь зброю нам все-таки зараз надають, скажімо, протиартилерійські радари для того, щоб визначати позиції противника, якусь нелетальну зброю. А так, вони не хочуть надавати навіть свою стару зброю через ту кількість російської агентури на всіх рівнях, в тому числі в Генштабі, яка тут опинилася за роки Януковича, і яку ніхто не вичистив. Якщо у нас голова СБУ, міністр оборони, голова Служби зовнішньої розвідки драпають у Росію, а архіви нашої агентури, архіви СБУ вже тричі вивозилися за 25 роки до Росії, то як такій країні можна надавати зброю?
З іншого боку, у нас немає війни — у нас АТО, де-юре йде внутрішня поліцейська операція, тож мусимо розбиратися самі. Німці зброю Україні не дадуть однозначно, хоча курдам вони постачають зброю. Ми можемо купити зброю і самі. Але ніхто цього робити не хоче.

Важко сказати, бо я не економіст. Але, наприклад, наша легка промисловість — на Західній Україні та ближче до центру є чимало виробників класного високоякісного одягу, фурнітури, тканин, за їхніми лекалами це роблять фіни, італійці… Є проблеми зі збутом, тож ми цілком могли би торгувати цим із Канадою. У будь-якому разі зона вільної торгівлі з будь-якою державою, за винятком Росії і Китаю, є хорошою перспективою для місцевого бізнесу.

Абсолютно негативно. Це фантастична політична безграмотність. Все просто: у нас всередині є збройний заколот, ініційований російськими спецслужбами, і там є російські бойовики. Якби Савченко сама хотіла поїхати й поговорити з ними, то які проблеми? Вона достатньо була у них у полоні, невже не можна було наговоритися з ними? Натомість зараз Савченко перетворює бойовиків на суб’єктів міжнародного права, сторону переговорів, тобто ми, таким чином, визнаємо, що у нас всередині держави є утворення, які прагнуть отримати незалежність чи особливий статус. Хоча насправді це є озброєні бандити, які розпочали війну, використовуючи російську підтримку, російських бойовиків і солдат.
Тож ця ідея неправильна, цього робити не можна.

Зараз напасти на нас Путіну не вигідно, тому що можна наразитися на додаткові санкції. Але, взагалі, таке може статися, бо дії Путіна в цілому ірраціональні. Скоріше за все, він зачекає до нового року, коли відбудеться наступний саміт країн ЄС. Він спробує зробити все можливе, щоб провалити рішення про продовження санкцій. Власне, навіть ті смішні санкції, які діють зараз проти Росії (персональні санкції проти російських спецслужб), довели до того, що її агентура — депутати — в Європарламенті на прохання російської сторони звернулася з пропозицією скасувати санкції проти Барсукова і Фрадкова, відповідно голови ФСБ та Служби зовнішньої розвідки РФ.
Путіну зараз нападати не вигідно, але, думаю, що кількість атак буде постійно збільшуватися. Адже реакції Заходу немає. Якщо санкції і в грудні продовжать, він почне атаку. Якщо почнеться повноцінна війна, широкомасштабна атака по всіх фронтах, не варто чекати, що хтось із НАТО чи наших європейських союзників прийде нам на допомогу. Хіба що дадуть якусь зброю. Але ніхто не почне воювати з Росією. А раз так, то він спробує кинути серйозну ракету на Донбас чи почату атаку не тільки там, а з півночі, де 250-300 кілометрів і Київ. Крім того, Путін не рахує своїх солдат, своїх «200-тих», а для нас це не так, для нас це моральна травма.
Чому Росія не нападає зараз? Бо зросла боєздатність нашої армії, а також є деморалізація і неготовність російських солдат воювати за ідеї Путіна. Росія наразі доїдає свій резервний фонд. Далі їм просто не буде чого витрачати. Росія змушує нас погодитися на їхні умови — повернення до нас Донбасу на умовах Кремля, а ми будемо його годувати. Якщо не «поламають» тим чи іншим чином Порошенка, то війна неминуча. А якщо «поламають» Порошенка, то війна буде всередині. Тож, так чи інакше, але війна буде.

У частини поляків антиукраїнські настрої нікуди не зникали. Це контингент, який мешкав на кордоні з Україною. І це поле старанно оброблялося російськими спецслужбами. Причин багато, але взагалі це неадекватність польських і наших політиків у ситуації, в якій зараз опинилася Україна и Польща опосередковано. Це базова причина. Раніше, у 90-х років, польська влада, зокрема, Квасьневський, набагато обережніше ставилася до цього питання і намагалися надто суперечливих тем не чіпати.
У 1996 році я був вражений, коли сюди приїхала представницька польська делегація на чолі з Богданом Борисевичем, я відвів його до одного з наших заступників голови Верховної Ради, і шановний чоловік, доктор технічних наук видав фразу, що «Польща — це єдина держава, з якою у нас немає ніяких суперечностей і історичних конфліктів». У поляків тоді «повідпадали щелепи», вони були страшенно здивовані.
Тепер я також починаю розуміти масштаби інфільтрації російської агентури в різні польські сфери. Вона тяжко і системно там працювала.
Наші історики ходять в авторитетах нації, проте врешті-решт розібратися з цим, знайти якийсь історичний баланс, з’ясувати, чому ці конфлікти відбувалися у передвоєнні часи і під час війни вони поки що не змогли. А слабкого завжди б’ють. До того ж, такі складні історичні суперечки треба віддати історикам, аби вони розібралися спочатку. Зрозуміло, що вбивство мирного населення — це злочин проти людяності, який не можна ніяк виправдати.
Я такі речі намагаюся не коментувати з кількох причин. По-перше, цим мають займатися історики. Нехай якась спільна комісія верифікує факти та зробить висновки, адже у нас тепер відкриті архіви, ми можемо оцінити кількість жертв. Можна хоч у 155 раз перепросити поляків, але за нинішнього стану речей це ні до чого не призводить, і всі лишаються при своїх думках. Зараз, коли Україна в війні, коли кожен день гинуть люди, і є загроза взагалі втрати державу, а нас просто постріляють «російські освободітєлі», піднімати такі питання — це просто божевілля, бо далі росіяни прийдуть до них на кордон. Це невідповідально і нечесно.
По-друге, знову буде чергове засідання польського Сейму, який теж визнає якусь нашу провину. Хочемо ми того чи ні, але Польща є нашим природним стратегічним союзником і партнером. Тобто кращого союзника, ніж Польща та Прибалтика, у нас в Європі немає і не буде. Румуни вже змінили своє ставлення до нас, стали нашими союзниками. Добре, щоб разом із нами були і білоруси, і молдовани. Є вже і практичні кроки: створена литовсько-польсько-українська військова бригада. Поляки зараз почали говорити про створення Балто-чорноморської спільноти, вже на рівні дискусій запропонували, аби ми почали будувати торговельний шлях із Чорного до Балтійського моря. Це є стратегічні речі, важливіші. Сподіваюся, із часом переловлять польську агентуру, пересадять польських «совків», і буде спокій. А ті поляки, які зараз приєднуються до цих суперечок, роблять помилку, бо це тактика, розроблена в Кремлі.

Не думаю. Це був саміт НАТО для НАТО, а Україна на ньому була присутня в якості «весільного генерала». Вони говорили про посилення військової присутності на східних кордонах. Прибалти та поляки бояться, що на них нападуть, а за них ніхто не заступиться. Адже всі симуляції військових конфліктів, які робили британці та інші, показували, що Прибалтику і Польщу Європа втратить. Тож на саміті НАТО вирішили направити туди три тисячі чоловік. Це означає, що якщо хтось нападає на Польщу чи Прибалтику, то він починає війну з НАТО, Америкою і Канадою. І відповідь буде неминуча. А чи лишиться щось в результаті такої масштабної війни від Польщі чи Естонії – це інша річ… Але це рішення нас не стоються. Засідання комісії Україна-НАТО на вищому рівні — це найбільше наше досягнення. Підтвердили, що будуть працювати трастові фонди, але їх і так було 40 штук. У рішенні щодо надання нам зброї нічого не змінилося, нічого не нададуть. Про перспективу членства навіть не згадали. Одне з рішень саміту — те, що Росію визнали головною загрозою в Європі. Вони грізно розмахують кулаками і говорять: «Спробуй напасти на НАТО — знатимеш, що це таке!» Але коли ми питаємо, що буде, якщо нападуть на Україну, вони знову повторюють — «Спробуй тільки напасти на НАТО!». Тобто розбирайтеся, хлопці, самі.
Далеко цікавішою є ініціатива Комітету у закордонних справах Палати представників Конгресу США, який схвалив законопроект «На підтримку стабільності та демократії в Україні». Законопроект передбачає, що війну між Україною і Росією можна буде вважати закінченою тоді, коли Президент США повідомить Конгрес про її закінчення і після повернення Криму під контроль України. Але такий законопроект треба ще прийняти.

Не думаю, що тут є якась закономірність. Причина, на мій погляд, одна. Особисто я вважаю, що у всьому цьому тероризмі, який є у світі, починаючи від ІДІЛ, який Росія так вперто не бомбить, а чомусь бомбить протиасадівські сили, «стирчать вуха» Путіна.
Щодо Вірменії, я більш ніж упевнений, що Росія не зацікавлена, щоб там відбувалася дестабілізація ситуації. Там є проросійський уряд, який тримається на російських військових штиках, там є і російська військова база.
Щодо спроби перевороту в Туреччині, важко сказати. Але я не бачу між цими подіями якогось зв’язку та закономірності.

Це питання до тих, хто працює в адміністрації Путіна.
Так, президентом Росії може бути і жінка. Що тут такого? Я не бачу в цьому якоїсь сенсації.
А щодо зникнень Путіна. Так, було таке, що він раптово кудись зникав. Кажуть, що у нього серйозні проблеми з хребтом. Зрештою, можливо, йому треба було підправити обличчя. Версій може бути багато.

Думаю, так. Процедури виходу з ЄС чітко не виписані. Але зрозуміло, що потрібен значний час, аби Британія вийшла з ЄС. Думаю, це все суто психологічні речі, бажання принизити Кемерона. Але пришвидшити вихід не вдасться, бо на це піде, може, й більше ріку, а "хвости" будуть довго тягнутися, років вісім-десять.

Донбас був пороховою бочкою, коли Путін на нього напав. Там був найбільш підготовлений ґрунт — завдяки діям Партії регіонів. Вона, щоб мобілізувати свій електорат на Донбасі, вони мусили знайти ворога. В Радянському Союзі це були євреї, космополіти, Америка, а Янукович не міг чіпати Ізраїль, США, Європу чи, тим більше, Росію. І він придумав внутрішнього ворога — «бандерівці» та «фашисти». Вони стравлювали Донбас, Крим, Херсон з іншими регіонами, тобто схід України з заходом. Путін тим скористався. Коли Янукович прийшов до влади російська агентура сіла на всі посади: Лебедєв, Якименко і т.д. Коли почався Майдан, Росія вирішила запалити східні регіони. Пам’ятаєте, як до Харкова приїжджали автобуси, а під керівництвом Кернеса и Добкіна виступали. Антимайдани «закопали» в Запоріжжі, Дніпропетровську. Але ця агентура, зрадники запевняли Путіна, що все в порядку, все забезпечено, можна приходити на Донбас, а далі весь схід і південь України опиняться в руках Росії. Взагалі, стратегічно Путіну Донбас і даром не потрібен, бо він у себе в Ростові позакривав шахти, а навіщо йому цей депресивний український регіон? Йому потрібна була Одеса з її портами, Херсон з його елеваторами та Миколаїв, де будувалися авіаносці, Харків із його танками, Дніпропетровськ із літаками та ракетними технологіями, а також Запоріжжя. Так, відрізавши всю індустріальну частину, вони могли і до Києва дійти.
Але у нас з’явилися добровольчі батальйони, бо армії фактично не було. Кремль на таке не сподівався.

Що говорить російський МЗС — мене давно не хвилює і не дивує. Іноді — смішить.
Щодо проспекту Бандеру, то вважаю, що таке перейменування нормальне. Бандера брав участь у погромах і вбивствах. Він почав свою кар’єру з терористичної операції. Зрештою, такими речами займалися і Пілсудський, і єврейські засновники держави. Це була реакція на політику, яку тодішній міністр внутрішніх справ проводив на Західній Україні.
Бандеру оцінювали як провідника нації, який воював із Росією передусім. Не з поляками! Були випадки, коли УПА та Армія Крайова разом визволяли своїх полонених у німецьких тюрмах, була велика співпраця. Мені доводилося розмовляти з ветеранами цієї війни, і вони казали, що тоді існував такий внутрішній військовий статут, що якщо вояк УПА мусив сховатися на подвір’ї, коли йшла облава, а поряд із ним була дитина чи жінка, і він би вбив їх, то на нього чекала б смертна кара без реабілітації. Він повинен був сховатися, взявши цю людину з собою, і перечекати, доки все пройде.
Думаю, що іншого моменту, аби так назвати проспект — проспектом Бандери — у нас би і не було. Семантичне і політичне цієї акції полягає в тому, що в нас іде війна з Росією, і оскільки Бандера воював весь час проти російського фашизму-комунізму і був убитий російським агентом. Більшість українців навіть не знає таких тонкощів польсько-українського конфлікту. Вони знають тільки те, що Бандера воював проти Росії, тому й підтримали це перейменування. І правильно зробили, що назвали так проспект.

Це питання не таке однозначне. Річ у тім, що, по-перше, вже немає такого беззастережного захоплення Мінськими угодами ні у кого, крім Штайнмайера і Олланда, які постійно педалюють це. Мінські угоди свого часу були укладені тому, що через бездарність та зраду трапилися трагедії під Іловайськом, Дебальцевим, і ми опинилися у складній ситуації. Нам було потрібно якимось чином це спинити. Тоді, як на мене, це був акт відчаю, треба було припинити це кровопролиття і почати якісь переговори. Не знаю, що там наобіцяв Порошенко, але деякі речі нам просто не вигідні, і вони ніколи не будуть прийняті. Так, у нас була істерія з приводу проведення виборів на Донбасі — думаю, не можна не те що проводити там вибори, але й примати закон про це. Але навіть якщо так станеться, що такий закон ВР проголосує (а я сумніваюся в цьому), не факт, що вони будуть реалізовані насправді. Вже всі говорять, що не можна проводити вибори під дулами автоматів.
Мінські угоди вже давно виконали свою роль, і треба це припиняти. Мають бути якісь рішучі кардинальні кроки.
Якщо перетворити ситуацію на «заморожений», як він зараз і виглядає, то це не вигідно ні нам, ні росіянам, тому що це зжирає величезну кількість грошей, адже Росія тримає більше солдат, ніж ми, до того ж, проти неї діють санкції. Але вони розраховують, що Україна завалиться скоріше, бо її економіка слабка. Ну, і крім того, тут здійснюються усілякі походи блаженних православних московської церкви. Тож Росія буде розгойдувати ситуацію і ззовні, і зсередини.
Мінські угоди вже втратили свій вплив, але ніхто не знає, як діяти далі. Всі знають, що вони не працюють. Якщо противник стріляє з важкого озброєння, значить, треба приймати відповідні рішення. Але всі роблять вигляд, що вони цього не знають. Та в нас погано працює Адміністрація, МЗС, РНБО тощо. Потрібно, щоб Верховна Рада оголосила Росію агресором, і добиватися, аби й інші держави визнали це. Треба назвати війну війною, ввести візовий режим з РФ, до нас приїздить не відомо хто і робить тут не відомо що. Треба збільшувати чисельність контррозвідки (ясно, що її з вулиці не набереш, але це робити необхідно). І так далі. Потрібно, щоб увесь світ зрозумів, що в Україні йде війна.

Це не перший переворот у Туреччині, їх було декілька (в 1960, 1971, 1980, 1997 роках). І всі військові перевороти в цій країні завершувалися успіхом. Після першого вдалого путчу тодішнього прем’єр-міністра Туреччини просто повісили.
Нинішній путч у Туреччині — перший, коли військові зазнали поразки.
Ходять такі версії, що сам Ердоган влаштував цей путч для того, щоб приструнити військових. Така версія цілком має право на життя, оскільки у Ердогана були дуже непрості стосунки з військовим керівництвом. Але, як правило, у всіх судових процесах вони зізнавалися, що це їхня робота. Цього разу, коли показували командувача військо-повітряними силами, який нібито є керівником путчу, був серйозно побитий. У деяких джерелах я читав, що журналісти мають запис його виступу перед ними (його змусили виступати), але він сказав, що не брав участь у цій акції, а десь відпочивав у цей момент і лише з телебачення довідався, що почався путч. Тобто не виключено, що сам Ердоган і провернув цю акцію.

З одного боку, є версія про те, що ця спроба перевороту — це робота Ердогана. З іншого — в одній із публікацій йдеться, що навігація для військових літаків, які стріляли під час путчу, надавалася з російського супутника. Не дуже цьому вірю, але така версія є.
Якою буде Туреччина після путчу? Ще більш авторитарна, ніж зараз. Сьогодні концентрація влади в руках Ердогана набагато більше, ніж у Росії. Він уже серйозно зачистив військових. Зараз там буде правити поліція і спецслужби. Це однозначно. І це правління буде змінюватися в бік ще більшої авторитарності.
Ердоган стоїть на межі війни з країнами, де відбувається громадянська війна, і він має 2,7 мільйона біженців. Йому не вдається домовитися з європейцями. У нього стратегічний союзник — Америка, і вона готова Ердогану допомагати. Але — втрутилася Росія. Американці вустами Кіссінджера чи Бжезінського закликали ЄС включити до свого складу Туреччину. Німці були категоричними противниками цього, бо в 60-х роках вони взяли до себе велику кількість турецьких мігрантів, які там осіли. Діаспора дуже потужна. Тож зараз Євросоюз страшенно боїться входження до його складу Туреччини, бо він цього не зможе «перетравити».
Зараз, коли почалося заворушення в Туреччині і жорстка відповідь Ердогана на цей путч, європейські лідери сказали туркам, що безвізового режиму до нового року Туреччина не дістане. Ердоган розуміє, що він може загубити Туреччину. Чим більше «закручуєш гайки» в країні, яка знаходиться поряд з країною, де йде війна, де повно біженців, тим більше загроза, що це розірве Туреччину. Турки претендують бути на Близькому Сході, в Азії країною «номер один», конкурують з Іраном. Ердоган інакше не вміє, він дуже жорсткий чоловік. Ще коли він був прем’єром, а не президентом, він показував свій норовистий характер. Він діяв у тих рамках, в яких уміє діяти: закрутити гайки, навести лад. Але якщо Ердоган надто сильно закручуватиме гайки, все колись рвоне.

Ні. Я б не шукав аж такі прямі аналогії між подіями в Британії та РФ. Росія ніколи не була і, судячи з усього, найближчим часом не буде демократичною державою. Окрім декорацій, вистави для спостерігачів та світу, вибори в Росії нічого не значили і не значать. Ці результати референдуму в Британії не будуть мати жодного впливу в Росії. Путін якоюсь мірою потирає руки, бо Британці відділилися, а це серйозно підірве фінансові та політичні позиції Євросоюзу. Але йому нічого не загрожує.

Країни Заходу дуже серйозно налаштовані боротися з ісламізмом, тому що те, що роблять теперішні терористи, це абсолютне божевілля.
Тож шукати якісь приховані пружини, що американці і європейці розпалюють ворожнечу між ісламськими державами, — це нонсенс. Бо щоб качати нафту на Аравійському півострові і заробляти гроші, потрібен спокій. Тому мені здається, що це питання не має сенсу.  

Це внутрішнє питання про те, що політика президента є більшою загрозою для незалежної держави, ніж Путін. Я не думаю, що політика Порошенка є більшою загрозою. Я переконаний, що та політика, яку він веде, є загрозою однозначно. Але чи більшою — для відповіді на це питання слід проводити якісь спеціальні дослідження. У нас найбільша проблема полягає в тому, що до влади прийшли люди Майдану, які не мали права туди прийти. Відбулося звичайне рейдерське захоплення влади деким. Коли на Майдан виходила трійця — Кличко, Тягнибок і Яценюк, їх освистували і не давали говорити. Події на Грушевського почалися після того, як ці троє втратили контроль над Майданом. Тому що не було реальних дій, приходили від Януковича і казали "Стоїмо!", а на запитання "що робимо?" відповіді не було. Народ після цього пішов на Грушевського, і почалися сумнозвісні події. Тодішня Об’єднана опозиція розуміла, що демократичним шляхом через вибори вона навряд чи прийде до влади. Спочатку ще треба було підготувати умови для "правильних" виборів. Коли народ носив небіжчиків з Михайлівського, вони домовлялися і ділили посади: це було класичне рейдерське захоплення влади.
Це перша причина того, що ця влада є не тією, якою мала б бути. Вони були 25 років при владі, і результат їхньої діяльності — втрачена територія та ахова економічна ситуація. А Порошенко робить те, що може робити. Він не вірить нікому, він бере своїх людей, яким він довіряє, які продовжують робити те, що вміють, — грабувати країну, лукавити тощо. Вони не роблять те, що мали б: вони не говорять, що в країні війна, вони не поставили країну на військові рейки. Порошенко погано виконує свої обов’язки, він — поганий менеджер і поганий стратег, а це може погано для нас скінчитися.

З виходом Британії з Євросоюзу не все так просто. За останні десять років, особливо це стало помітно тепер, країною номер один у Європі стала Німеччина. Сталося те, чого колись боялася Маргарет Тетчер. Вона казала, що для них проблема в тому, що німці стали європейцями, але вийде так, що Європа стане німецькою. Фактично так і є. Британці просто не хочуть бути під керівництвом своїх постійних суперників. А що зараз хочуть зробити німці? Коли йде війна, вони йдуть до Путіна і пропонують забрати війська з України, відновити кордон, припинити підтримувати сепаратистів, натомість вони з ним укладуть зону вільної торгівлі від Лісабона до Владивостока, бо німці потребують ринків збуту для своїх товарів. Якщо до цієї зони вільної торгівлі приєднається ще й Китай, то це буде така картина — два мільярди населення, яке буде торгувати між собою без мита. Де буде долар, де будуть англосакси — абсолютно зрозуміло. Тому Кемерон зрозумів, що з ЄС треба виходити, лишаючись у НАТО. Далі, на мою думку, Британія почне збирати під мудрим американським керівництвом під своє крило поляків, прибалтів, на нас звернуть увагу. Що стосується ще одного референдуму, то Кемерон одразу попередив, що ніякого референдуму не буде, що треба поважати вибір більшості.

Як казав Солженіцин, людина в сталінській Росії — це була «лагерная пыль». У путінській Росії людина — теж пил, «груз 200», і все. В Азії теж спокійно людей вішають. Натомість Європа вважає, що найбільша цінність — це людське життя, вони витягають своїх солдатів звідки можна. Тому Європа боїться прямого військового конфлікту з Росією, бо це означає людські жертви. А це дуже дорого і в фінансовому, і в моральному сенсі і т.д.
Тому коли припливають кораблі, вщент наповнені африканцями і арабами, європейці просто не мають іншого виходу, окрім як їх брати до себе. Росіяни їх просто завертали і не впускали до себе на кордон, і ці біженці мерзли на вулиці.

Я цього не читав. Не виключено, що так може бути. Китайці постійно ведуть війни, але інша річ, що ці війни доволі дивні. Китайці як вели війни з В’єтнамом свого часу? Вони тихенько захопили територію — північ країни у горах, і років п’ять-сім в’єтнамці навіть не знали, що там відбувається. А коли почалися бойові дії, вони серйозно просунулися вглиб В’єтнаму, а потім раптом відійшли назад на території, які вже мали. Те саме з Індією — вони ведуть бойові дії, а потім повертаються назад. Зараз бойових дій вони не ведуть, проте серйозно починають готуватися до війни в Південно-Китайському морі. З сусідами Китай ще може повоювати, а от із США — не вийде.

Як правило, військові фотографії з супутників намагаються берегти. Болгари і румуни до цього часу не отримують цих даних. Бо по самих фотографіях можна виявити величезну кількість всяких технічних речей. Крім того, не факт, що військовий супутник якраз був там. Військовий супутник відрізняється від стаціонарного тим, що має двигун і певний запас палива. Тому не факт, що він був. Також не факт, що американці не мають цих фотографій. Скажімо, зараз випливло те, що під час падіння літака польського президента в 2010 році американський супутник там якраз був і фотографії мав. Чому вони не надали фото, або надали, але ніхто не згадав — цього ніхто не знає. Але Google має хороші фотографії, і коли він вивішує їх у себе на сайті, то запевняю вас, що дуже сумнівно, що вони гіршої якості, ніж військові. Фокус у тому, що вони навмисне зменшують якість тих фотографій, бо якісні коштують грошей.

Неправда. Є вже проект рішення американського Конгресу про те, що президент буде визначати, коли з Росії можна знімати санкції, а також коли війна закінчилася. Ніхто про Крим не забув, бо порушуються базові принципи міжнародного права: цілісність території є непорушною, а той, хто її порушив є агресором. Це нам треба говорити про це: Росія — агресор, вона окупувала нашу територію, а також вимагати санкції проти Росії. Якщо росіянам подарувати Крим після підписання Будапештського меморандуму, то це означає, що всі міжнародні угоди — це просто папірці, які нічого не варті. Том у Росіяни будуть змушені віддати Крим і віддадуть.

Це абсолютно правильно. Коли Ірак напав на Кувейт у 2003 році, американці відреагували блискавично, бо, по-перше, там була нафта. Але війна була доволі коротка, бо американці швиденько розбили іракську армію і мали йти далі на Багдад, але посередині зупинили свою військову кампанію, згорнули сили і забралися звідти. Бо Буш був доволі слухняним чоловіком: аналітики йому сказали, що не можна знищувати режим у Багдаді і Іракську державу, тому що Іран (Персія) і Ірак (Вавилон) завжди жили, як собака з котом. Якщо ми одного знищимо, то другий автоматично починає проти тебе протистояння. І американці відступили.
Щодо нашої ситуації, то це правда. Світ боїться не лише ядерної війни з Росією (ще роки два тому ніхто всерйоз не думав, що Путін буде комусь погрожувати застосуванням ядерної зброї). Всі боялися, якщо він почне війну, а Європа чи США встануть на сторону противника Росії, то вона дуже швидко розвалиться. ЄС і США хотіли б, щоб у Росії був ліберальний режим, який був би дружнім до США та Європи, який би дозволяв купувати у Росії газові родовища або здавати їх у концесію. Але сталося по-іншому. Коли карлик у Кремлі почав погрожувати тим, що кине бомбу, всі злякалися і ніхто не хоче ризикувати. Тож рецептів, як вирішувати проблему — ніхто не знає.