Володимир Лановий

Президент здійснює міжнародні відносини, має право підписувати міжнародні договори, більшість яких потребує ратифікації в парламенті, в тому числі і конституційні зміни. Так що він може обіцяти іноземцям усе, що завгодно, але це не означає, що це буде реалізовано.
Реінтеграція Донбасу можлива тільки за бажанні самих жителів цих територій.

Реформи здійснюються в скрутні часи. Зараз ситуація, яка вимагає трансформацій. Проте це загальна думка. В окремих головах сьогоднішніх представників влади домінують інші мотиви, і моральні категорії для них ефемерні, доля 45 мільйонів людей — абстракція, власні кишені — це реальність. Такі керівники нам не потрібні.

Україна опинилася в глухому куті. Обслуговувати і повертати державний борг немає чим: немає прибутків, немає коштів бюджету для цього. А уряд пов’язує наші перспективи лише зі збільшенням державного боргу. Такий шлях немає перспективи. Ми повинні перейти до профіцитного торговельного балансу, зупинити відтік українського капіталу за кордон, накопичувати власний капітал у країні без будь-яких зовнішніх запозичень урядом. Тоді кредити зможуть отримувати підприємства, а їхні прибутки дадуть нам ресурси для обслуговування держборгу. Інакше країна потрапить у сильну політичну залежність і фактично буде втрачати суверенітет.

Для будь-якої країни військові витрати є накладними, і вони забирають частину доходів громадян. Але потуга Росії ще досить велика. Вони можуть і далі продовжувати війну. Не забуваймо, що прибутки Російської Федерації складаються також внаслідок великих обсягів продажу зброї за кордон, а не тільки внаслідок продажу нафти і газу. Донбас у Росії розглядають, очевидно, в тому числі як полігон для нових видів зброї.

Гривня поки не виглядає стабільною валютою, тому заощадження потрібно зберігати лише в доларах США. Купувати зараз — за таких податків, тарифів, обрізань зарплат і пенсій — треба найнеобхідніше, щоб вижити. Ціни будуть зростати на енергетичні товари і послуги, а з ними — на транспорт, продукти харчування та інші споживчі товари, потрібні людям. Тому щодо запасів харчів кожен вирішує сам для себе, але вони не будуть зайвими.

Дійсно, Україна економить бюджетні кошти, з точки зору зменшення видатків (субсидій та дотацій) Донбасу і Криму, а також повернення ПДВ експортерам Донбасу. На жаль, уряд за останні два роки скоротив публічну статистичну звітність щодо витрат бюджету — боїться, що люди дізнаються, куди і як витрачаються зекономлені кошти. Нам розказують лише про збільшення видатків на армію і таке інше, не розкриваючи всієї картини. До того ж, ніхто не контролює видатки в самій армії.

Як відомо, зростання ВВП в першому кварталі цього року склало лише 0,1%, що фактично відповідає стану стагнації. А цей відсоток є, можливо, результатом помилки в розрахунках дефлятора ВВП (загального індексу зростання цін на всі товари і послуги, що виробляються в Україні). Можна припустити, що потенціал і конкурентоспроможність традиційної економіки України вичерпані, підприємства не мають інновацій для виходу на світові ринки, внутрішня соціальна криза скоротила український ринок, а тому у економіки немає потуги для відновлення зростання. Потрібні модернізація та інституційні реформи.

Торгівля з "Газпромом" оцінюється не пропозицією щодо ціни на російський газ, а відповідальністю постачальника, аби гарантувати отримання Україною газу за будь-яких обставин, що є нормою етики і законом для енергетичних ринків Європи. Росія ж не приєдналася до енергетичного пакету, який регулює такі відносини в європейському співтоваристві, і ми випробували "гарантії" "Газпрому" на собі. Не варто повертатися до цього сумного досвіду.
Окрім того, купувати газ у Росії — це означає фінансувати збройні сили сусідньої держави, яка воює проти нас.
З окупованими територіями торгувати не можна, бо, таким чином, ми фінансуємо тих, хто вбиває наших солдат і громадян.

Введені міжнародною спільнотою санкції проти Росії є достатньо поміркованими, бо вони дають можливість країні-агресору існувати. Очевидно, лідери світових держав побоюються анархії, яка може виникнути після справжнього економічного розвалу Росії, що супроводжуватиметься непередбачуваними наслідками поведінки наступних керівників, в тому числі в тому, що стосується застосування зброї масового враження.
У запасі світової спільноти є необхідні механізми, про які треба нагадувати Росії. Наприклад, її можна повністю відрізати від системи міжнародних розрахунків і платежів, а, значить, повністю зупинити надходження доларів до країни-агресора. А це — крах для грошової системи РФ.

В питаннях тарифів порушуються фундаментальні принципи ціноутворення. В ринковій економіці ціни є результатом узгодження позиції покупця і продавця. В плановій економіці ціни призначає держава, і вона завжди захищає інтереси виробника, постачальника. Отже, метод ціноутворення, який використовується урядом України, повертає нас до витратної економіки, коли ціни і тарифи адміністративно перекривали собівартість. За сьогоднішніх умов цей метод дозволяє виробнику продукції, постачальнику газу чи тепла постійно збільшувати собівартість і цим аргументувати подальше підвищення тарифів на ЖК послуги. Тобто система підштовхує постачальників до збільшення витрат, а ми вже отримуємо інформацію, що, скажімо «Укргазвидобування», що продавав газ по 1,5 тисячі гривень за тисячу кубометрів, звернувся до влади з пропозицією встановити ціну більше 3 тисяч гривень. І ми одночасно помічаємо, що апарат компанії майже вдвічі підвищив зарплату керівному складу — з 300 до 500 тисяч гривень на місяць голові правління. Цю ситуацію можна визначити як незаконне сприяння уряду зловживанню постачальником монополістичним становищем. Інша сторона питання — ціни не можна піднімати в рази — в 2, 5, 7 разів, як роблять лоббісти в уряді. Тому що покупці не сприймають нової ціни, ця ціна не адаптована до попиту споживачів. Нам усім нав’язують цей попит і ці ціни. Результатом буде постійне збільшення обсягів субсидії населенню. Вже зараз відомо, що треба вдвічі збільшити видатки з бюджету на субсидії, а наступного року, можливо, знову вдвічі зростуть потреби у фінансуванні — так увесь бюджет витрачатиметься на субсидії. Це — абсурд, а не економіка!
Третя сторона проблеми — це те, що за дії субсидійного механізму оплати послуг ніхто не зацікавлений в економії, зменшенні споживання газу, тепла, води тощо. Населення задоволене, нічого не платить, а постачальники не займаються ні зниженням собівартості, ні покращенням послуг, ні модернізацією систем, оскільки споживачі нічого не вимагають — за все розплачується держава. Отже, не буде зниження витрат і зменшення обсягів імпорту газу.

Економіка в стані розвалу. Зруйнована фінансова система, яка стільки вистраждала в 90-і роки. Наслідком є відсутність інвестицій, модернізації економіки, всевладдя олігархів у традиційних галузях. Наслідком є декапіталізація, тобто зниження вартості активів і зменшення фінансових капіталів всередині країні, а також відтік іноземних капіталовкладень. Як відомо, корупціонери вивозять за рік з України десь близько 10 мільярдів доларів. Капітал тікає з України, тому не створюються нові робочі місця, а ми маємо міграцію найактивнішої частини робочої сили. Це — шлях розвалу економіки.
Головне — ніхто не хоче бачити такого ходу подій. Тимчасові урядовці займаються не державними справами, парламентарі задоволені тим, що сидять у теплих кріслах і впливають на якісь процеси. Виправлення становища передбачає декілька напрямків модернізації країни, включаючи перехід до конкурентної ринкової системи, модернізацію макроекономічного та правового регулювання, інноваційного оновлення і структурних змін виробництва. Ці реформи зроблять професіонали і небайдужі до долі народу люди.

У Росії запас міцності ще не вичерпаний. Країна володіє ресурсами для подальшого росту. Проте проблема Росії — не в цьому. У РФ люди, навіть ті, що знаходяться на державних посадах, не вірять у її майбутнє і активно виводять свої гроші за кордон — приблизно в 10 разів більше, ніж українські корупціонери. Навіть загальнонаціональний фонд майбутніх поколінь зберігається на рахунках банків США, Тому можна сказати, що нація не об’єднана навколо необхідних конструктивних ідей, а розграбування країни веде до моральної і матеріальної деградації. Тому я схиляюся до думки тих, хто складає негативні прогнози щодо майбутнього РФ.

Відбудова Донбасу буде багатоплановим процесом. Треба буде мобілізувати кошти українських олігархів і звернутися за міжнародною допомогою адресного типу під конкретні виробничі потреби. Ніяких кредитів уряду! Міжнародні інвестиційні банки почали резервування коштів для українських потреб за умови розробки нашою стороною перспективних будівельно-модернізаційних проектів. Частина грошей вже лежить і чекає. Але наш уряд думає лише про позички на свої рахунки, оскільки подальша доля цих кредитів є таємницею за сімома печатками. Можлива також матеріальна компенсація з боку Росії, якщо відповідне рішення винесе міжнародний трибунал, який, безумовно, відбудеться.

Ми не отримуємо позичок від МВФ вже 11 місяців — нічого з гривнею не трапилося. Якби кредити надходили, то так чи інакше вони б витрачалися на збільшення імпортних закупівель, а, отже, ці позички стимулювали б дефіцит торговельного балансу. І "пісня" про девальвацію гривні почалася б знову. Іноземці це розуміють, тому змушують Україну самостійно збалансувати свої фінанси, що є єдиним шляхом до оздоровлення.

Від виходу Великобританії з ЄС постраждають усі: і країни Європи, і сама Британія, і навіть окремі країни співдружності — Шотландія, Північна Ірландія, Уельс. Це не тільки економічні втрати, але й конституційна криза у Британії. У мене є надія, що конституційні механізми цієї країни (королева та її співпраця з парламентом) зупинять процес виходу Великобританії з ЄС.
З іншого боку, економіка має такі властивості, що не можна процеси повернути назад: тобто внести шафу в кімнату, а потім її винести. Зв’язки, кооперація, співпраця, відносини Британії і ЄС вже отримали таку ступінь інтеграції, яку можна назвати єдиним ринком, спільною економікою. Тобто процеси, які дають доходи сторонам, не зупинити. Але, на мій погляд, позиція громадян Англії та Уельсу є сигналом про серйозну конституційну кризу в ЄС, зокрема, надмірну бюрократизацію процесу загального управління, відірваність Брюсселю від потреб народів країн Європи, надлишкове витягування грошей з бюджетів національних держав і часто їх неконструктивне використання. Зокрема, серйозно стоїть питання про ПДВ, яке, на мій погляд, є гальмом для розвитку економіки ЄС.
Отже, проблему треба вирішувати дуже зважено і виходити на позитивні рішення щодо майбутнього всього ЄС. А в тому, що у ЄС є майбутнє, я не маю жодних сумнівів. Ми, Україна, маємо вийти на рівень ЄС. Нас ніхто не підніме до цього рівня, якщо ми самі цього не зробимо.

Україна об’єктивно була дуже тісно пов’язана в торгівлі і виробничій кооперації з Росією. 30-40% українського експорту припадало на цю країну. Механічно замінити російські ринки іншими не вдасться, оскільки наша продукція є неконкурентоспроможною у світі, і вона задовольняла лише вимоги росіян. Це є чинником поглиблення сьогоднішньої кризи, з якої вийти без додаткових зусиль не вдасться. Модернізація економіки, яка нам потрібна для цього, передбачає також створення інноваційних продуктів і їхню пропозицію міжнародній спільноті. Тільки цей шлях дасть змогу замінити російський ринок. Зараз треба зробити цю роботу. Інновації є, потрібні економічні і фінансові механізми для розгортання відповідних виробництв і захоплення відповідних секторів світової економіки. Нам потрібні нові політики, нові люди, які розуміють таку постановку питання.

Від дзеркальних торговельних і транзитних санкцій більше страждає Україна, і це зрозуміло. Росія продовжує завдавати ударів нашій економіці. Без допомоги світової громади ми не можемо протистояти у торговельній війні. Дзеркальні санкції нічого не вирішують. Нам треба думати про транспортні мережі, а не про санкції.

В Україні вартість гривні формується в ручному режимі, а не відповідно до ринкових тенденцій та сил. Тому ми знаходимося в якомусь «королівстві кривих дзеркал», де не можемо побачити реального відображення, оскільки нас усіх ошелешив процес цілеспрямованої девальвації гривні в три рази, наслідки якого будемо відчувати ще тривалий час. Стабільність гривні буде наслідком насичення України капіталом. Поки цього процесу немає, підстави для штучного чи об’єктивного падіння курсу гривні зберігаються.
Послабиться фунт стерлінгів відносно євро і долара, оскільки ринки передбачають певне зниження продажу продукції Британії за кордоном. Проте не забуваймо, що фінансовий центр світу сьогодні знаходиться в Лондоні. Не сумніваюся, що англійці відновлять ставку курсу і стабільність фунту стерлінга. Стабільність євро також знаходиться під загрозою через кризу європейської економіки. Поки що євро програє долару. Впевнений, що потрібні реформи економіки і управління ЄС.

Дійсно, війна забирає частину коштів, що отримує Україна від країн заходу. Це об’єктивно. Додаткові військові витрати мають фінансуватися за рахунок міжнародних коштів. Це краще, ніж друкувати гривню і перетворювати її на папірці. Але в нашій країні немає громадського контролю за витратами на армію та інші структури нацбезпеки та оборони. Ці дані засекречені. На відміну від західних країн, до них не допускають навіть спеціальний комітет парламенту, — це є неприпустимим.

Впевнений, що активність суспільства, громадських сил, профспілок разом із депутатам зупинять процес тарифної вакханалії в секторі житлово-комунальних послуг. Хоча уряд думає інакше. Він зараз розповсюджує обіцянки щодо перегляду, обговорень і почав демагогічно заявляти про зустрічне підвищення зарплати. Але, на відміну від тарифів, уряд не спроможний підняти зарплати. Це є результатом роботи підприємств та інших секторів економіки. Уряд може регулювати лише мінімальну ЗП, Тому складається враження, що за цими обіцянками нічого не стоїть, а ми знову отримаємо порцію «локшини» на свої вуха. Інтереси громади ніхто в уряді не захистить. Там домінують інтереси наповнення власних кишень за рахунок суспільства. В кінцевому підсумку цю вакханалію ми зупинимо та доб’ємося зниження тарифів. Можливо, не зараз, а через півроку, можливо, не цей парламент, а інший. Але це відбудеться. 

У жодній країні світу тарифи монополістів житлово-комунальних послуг не встановлюються без урахування позиції споживачів. Споживачі (громади) мають висловлюватися щодо згоди на підвищення тарифів та зустрічних вимог до постачальника: покращення якості послуг, встановлення лічильників та іншої інфраструктури, ліквідація екологічно небезпечних об’єктів. У такому діалозі сторони доходять згоди про можливе підвищення тарифів і цін на кілька відсотків — 5-7%, не більше. Інакше люди не можуть оплатити нові тарифів. Інакше не може і бути. Чим керується уряд і його агентства, чи вони не знають такої світової практики? Чи вони не розуміють, що це призведе до несплати платежів, подальшого руйнування житлово-комунальної інфраструктури та іншого? Не думаю, що це невігластво. Це — зумисні корисливі свавільні і нечесні рішення.
Виникає висновок про цілеспрямоване свідоме руйнування соціальних інститутів і відносин нашого суспільства. Але думаю, що в цій нашій боротьбі з корупціонерами це є ще одним кроком до політичної зрілості наших громад. 

Сьогоднішнє керівництво байдуже до цієї проблеми. Самозбагачення є метою сьогоднішнього політикуму. Під загрозою існування нашої нації та самої держави. Вище я вже говорив, що втеча капіталу та еміграція активної частини населення позбавляє нас майбутньої динаміки і збереження самої країни.

Вважаю рішення уряду про чергове зростання тарифів незаконним. Вони порушують закон України про ціноутворення, де говориться, що за ринкових умов ціни є договірними, уряд не має права на формування цін і тарифів у відносинах між ТЕЦ, обленерго та громадянами, він є власником таких послуг, але він не спонукає до договірного механізму встановлення тарифів. Наслідки двократного підвищення вимагають такого ж подвійного і вище зростання бюджетних видатків на субсидії. Бюджет і Пенсійний фонд збільшують свої дефіцити, руйнується пенсійна система, іноземні радники пропонують фізично скоротити чисельність пенсіонерів, що буде руйнувати моральні засади суспільства. Я вже говорив, що бюджет не може працювати як насос лише НАК «Нафтогазу» та приватних фірмочок, які висмоктують з нього гроші, а саме це у нас і відбувається. І це є потоком насичення грошима корупціонерів в енергетичному секторі і в уряді. Якщо у нас є гідність, то ми маємо всі сказати своє слово, вигнати таке керівництво і поставити майбутніх керівників під громадський контроль.

На мій погляд, в Україні відбуваються серйозні утиски прав пенсіонерів. Пенсії зрізані, встановлені податки. З людей вимагають сплату за новими тарифами, багатьом відмовляють у їх наданні субсидій. З’явилася петиція до президента про позбавлення пенсіонерів права голосу на загальнонаціональних і місцевих виборах. Усе це ганьба для сучасного політикуму і тих, хто це підтримує. Ті політики, які думають, що ніколи не будуть пенсіонерами, серйозно помиляються. Ніхто з них не шукає шляхів для підвищення доходів пенсіонерів та покращення рівня їх життя. Ніхто не думає про подовження середньої тривалості життя в Україні, про екологію, харчування і медичне обслуговування старих людей. Ніхто в світі нас не буде поважати, бо ми на це не заслуговуємо. Потрібні нові постійні джерела наповнення Пенсійного фонду, перехід до накопичувальної системи, зниження оподаткування зарплат тих, хто мало заробляє, і надання їм можливості значного накопичення коштів на пенсійних рахунках. Все це достатньо елементарно, і так працює вся Європа. Але наші чиновники і політики — не європейці. Їх цікавить тимчасовий дохід, а не довгострокова лінія розбудови країни.