Микола Маломуж

Ініціатива набуття статусу належить нашому дипломату Юрію Сергєєву, який мав програму дій у рамках Радбезу ООН. Зараз ці зусилля знецінені. На даний момент ми не маємо права вето, не виступаємо ініціаторами великого формату врегулювання ситуації в світі та, зокрема, в Україні. Необхідно терміново готувати для членів Радбезу ООН та інших потужних гравців світу пропозиції по комплексному врегулюванню світових проблем і конкретну «дорожню карту» по врегулюванню ситуації в Україні. Це на сьогодні має бути найбільш пріоритетним завданням України, як непостійного члена Радбезу ООН.

Україна зобов’язана подавати позови і щодо Криму, і щодо будівництва мосту через Керченську протоку, бо це — частина території України. Є реальна перспектива виграшу. Навіть у цей час Росія не погодиться з рішенням міжнародних судів. Рішення суду — це вже потужний прецедент забезпечення наших прав та відновленню території.

Україна вибрала неправильну концепцію — дочекатися рішення російського суду. На сьогодні необхідно подавати позови до Європейського суду з прав людини та Гаазького міжнародного суду щодо порушення прав громадянина України та скоєння тяжкого злочину представниками Росії. Такий механізм дозволить прийняти рішення, яке буде обов’язковим і для РФ. Але відзначу, що справа Савченко сьогодні використовується в політичних інтересах різними сторонами. Десятки наших громадян зараз перебувають у тюрмах і судах РФ, і по ним також не проводяться ні процесуальні дії, ні потужні політичні заходи для їхнього звільнення.

За інформацією штаб-квартири НАТО, зараз терміново розгортаються нові програми можливої протидії Російській Федерації з розміщенням систем ПРО у Прибалтиці, Східній Європі, Чорному морі, з підготовкою нових сил швидкого реагування та оновленням бойової техніки. Дійсно, події на сході і війна, яка ведеться проти України, дають можливість НАТО розгорнути свої програми протидії та військові контингенти до більш високого рівня боєготовності.

Я не думаю, що є взаємозв’язок між цими подіями. Тому що виведення російських військ та припинення масштабних операції в Сирії Росією, за виключенням операцій щодо "Ісламської держави", було завчасно погоджено з США та країнами Європи. Путін "демонструє" виконання цих домовленостей. Тепер буде вимагати поступок у відповідь від Заходу щодо України.

В районі Авдіївки відбуваються тактичні бої, і дуже вузька смуга перебуває то під контролем бойовиків, то під контролем ЗСУ. Наші бійці вдало взяли під контроль тактичні комунікації в цьому регіоні, тому бойовики намагаються їх повернути. Для них це надзвичайно важливо.

Різні країни світу мають відмінні моделі побудови розвідувальних органів. Ізраїльська спецслужба "Моссад" формувалася в період війни в оточенні ворогів. Тому методи її дії передбачають одночасно з агентурною розвідкою проведення активних силових операції за кордоном. На це в них пішли десятки років. Методи проведення спецоперацій на території інших держав потребують створення агентурної сітки в цих країнах для того, щоб такі силові операції були підготовлені та реалізовані успішно.
Сьогодні Україна і українська розвідка не мають таких засобів. А для їх створення необхідно декілька десятків мільярдів доларів і не менше п’яти років. Тому на даний час реалізація цього сценарію малоймовірна.

Звертаю увагу, що ЗСУ, Нацгвардія та спецслужби набули достатнього досвіду за два роки щодо захисту наших кордонів на сході країни. Водночас проведення широкомасштабних наступів на території Донецької та Луганської областей спровокує широкомасштабну операцію з боку збройних сил Росії. Вони мають уже підготовлений план на випадок наступу наших ЗСУ. На кордоні з Україною РФ зосередила більше 55 тисяч військових, декілька десятків тисяч БТРів, більше шести тисяч танків і надпотужну авіацію. Такий розвиток подій може призвести до широкомасштабних військових операцій і широкомасштабної війни. Цей сценарій не дає виходу з ситуації. Поряд із нарощуванням потужності ЗСУ та безпекових органів Україні необхідно розпочати ефективний міжнародний діалог на рівні країн «Великої сімки» і «Двадцятки» з метою задіяння потужних держав світу для врегулювання ситуації на Донбасі.

З початку 90-х років я і мої колеги розпочали формування нової СБУ та розвідувальних підрозділів. Протягом усієї діяльності служби вдавалося глибоко оцінювати загрози державі, проводити спеціальні операції по упередженню війни, захоплення територій, провокацій та конфліктів, а також ефективно сприяти керівництву держави в реалізації зовнішньої політики. Зокрема, не допущено в 1993-1994 роках анексії Криму, у 1996-1997 роках — дестабілізації ситуації на Кримському півострові з боку Росії, захоплення острова Тузла і, що надважливо, в 2008 році вдалося не допустити військовий конфлікт, а, можливо, й війну з Росією. Під час мого керівництва українською розвідкою президенту та уряду України надавалися комплексні програми дій щодо проведення ефективнішої зовнішньої політики, формування нової системи оборони і безпеки, розвитку нових коопераційних зв’язків із країнами світу від Японії до Бразилії, що давало перспективи прогресивного розвитку України. Під час моїх контактів із керівниками різних періодів відчувався недостатній їх професійний рівень для виконання функцій керівництва держави, для формування нової системи оборони та безпеки, інноваційної економіки та пріоритетних міжнародних відносин.

Президент Росії Путін ще до початку сирійської кампанії досягнув домовленостей з керівництвом США і низкою європейських країн щодо проведення спільних операцій, які вони фактично завершили. По суті, Путін відкрив більше можливостей впливу на Україну після Сирії. Вже сьогодні можемо констатувати, що Німеччина і Франція офіційно, а США неофіційно підтримують виконання Мінських угод, але в редакції президента Росії. Уже здійснюється тиск на президента України щодо прийняття змін до Конституції, нового законодавства про вибори і проведення самих виборів на території так званих ДНР та ЛНР з наданням імунітету бойовикам, без закриття кордонів, що передбачає консервацію конфлікту і фактичний контроль над цими територіями Російської Федерації. В той же час Росія не передбачає широкомасштабних наступальних операцій на цьому фронті, але розширення військових провокацій найближчим часом цілком реальне. Все це робиться для того, щоб спонукати і західні країни, і керівництво України до реалізації путінського сценарію.

Хочу відзначити, що для врегулювання ситуації в Україні, особливо на її сході, необхідно від семи місяців до року, з задіянням країн "Двадцятки", які вже готові обговорювати і стратегічні загрозу світу, що їх особливо непокоять, і ситуацію в Україні. Я особисто говорив із керівниками або представниками цих країн про такий сценарій у Лондоні та Вашингтоні. Фактично вже є готовність країн "Двадцятки" до такого врегулювання за прикладом Хельсінкських угод — «Хельсинки-2». Але до такого сценарію ще не готовий президент України. Він і досі покладає сподівання на "мінський формат". Для врегулювання кризи в цілому, подолання економічного падіння, корупції, бідності передовими економістами України на чолі з академіком Згуровським розроблена нова інноваційна програма розвитку України, яка передбачає вихід із економічної та соціальної кризи протягом трьох-п’яти років. Для цього вже є програма дій і високого рівня фахівці, які готові виконувати ці програми.

Випробування нових балістичних ракет Північною Кореєю створює передумови для виникнення загроз, в першу чергу, для США, Японії, Південної Кореї.
З іншого боку, Північна Корея готова надавати ядерну зброю терористичним організаціям, зокрема, "Ісламській державі". В такому випадку це вже становитиме загрозу для країнам світу. На сьогодні необхідно згенерувати зусилля країн "Двадцятки", Росії та України, щоб упередити такі негативні сценарії.

1) Путін за період свого правління згенерував потужну команду з числа представників спецслужб, які за сталінським сценарієм узяли під контроль все суспільство, економіку, безпеку, правопорядок і все життя людей у Росії. Тому і він, і його соратники будуть триматися до останнього. При сценарії тотального контролю і навіть наявних міжнародних санкціях це може тривати досить довго — п’ять, сім і більше років. Навіть при зміні партнерів вони будуть забезпечувати існування цієї системи і самого Путіна. Тільки радикальне падіння економіки, активізація соціальної сфери та політичних організацій може призвести до масових виступів. Але і такий сценарій передбачається не раніше, ніж через три-п’ять років.
2) Доля Януковича також залежить від режиму Путіна. Навіть заочне засудження та міжнародні санкції не призведуть до реального притягнення його до відповідальності. А Кремль завжди його триматиме як заручника для використання в нових політичних сценаріях в України, при дестабілізації ситуації, активізації проросійських сил та зміни влади під російським контролем.

За свідченнями командирів, бійців, волонтерів і Спілки солдатських матерів України, на сьогодні вбитими вважаються більше 10 тисяч бійців і командирів та цивільних громадян на Донбасі. Більше 25 тисяч — поранено. Але за неофіційними даними безпосередніх учасників боїв, ця кількість вбитих може бути більшою на декілька тисяч. Крім того, навіть офіційно, близько 800 чоловік рахуються такими, що пропали безвісти. Багато свідчень наших бійців про те, що ці люди також загинули. Тому інформація, яка подається, є не до кінця об’єктивною і потребує додаткової перевірки.

В першу чергу, хочу відзначити, що з 22 лютого 2014 року була реальна можливість упередити анексію Криму силами СБУ, прикордонників, спеціальних підрозділів та МВС. Але це не було зроблено. Росія зуміла опанувати ситуацію і анексувати Крим. Це відкрило можливості для ескалації ситуації на Донбасі та для проведення військових операцій — без анексії Криму не було б війни на Донбасі. Не дивлячись на всі наші рекомендації в березні-квітні 2014 року щодо необхідності діалогу з представниками Донбасу та доцільності проведення широкомасштабних оперативних заходів на Донбасі, керівництво держави та спецслужби цього не зробило. Політична позиція "ми зачистимо Донбас" була надзвичайно хибною, що призвело до масштабної дестабілізації та вторгнення російських військ. У подальшому не був розроблений комплексний план оборони та безпеки в цьому регіоні, не створений потужний центр військово-політичного командування при президенті України з фахівців високого рівня, що призвело до системних втрат і прорахунків, розпочинаючи від захоплення будівель СБУ, МВС і військових складів, закінчуючи Іловайськом, Дебальцевим, Донецьким аеропортом та іншими втраченими містами та об’єктами. Глибока некомпетентність влади та командування призвела до таких негативних наслідків та стала на заваді швидкому припиненню війни.

У випадку, якщо буде досягнута домовленість через міжнародний механізм про виведення російських військ та спецслужб, керівники так званих ДНР і ЛНР, а також бойовики залишать регіон. Влада України, спецслужби, органи правопорядку швидко, протягом двох-трьох тижнів, здатні навести там лад. Але ще потрібно два-три роки для повернення переселенців, відбудови Донбасу та стабілізації відносин із представниками цього регіону.

Є всі передумови для того, щоб Путін відступив з Донбасу. Але зусиль українського президента не достатньо — для цього необхідно об’єднати зусилля надзвичайно потужних гравців світу: США, ЄС, Китаю, Індії та інших країн, які визначають усі світові процеси. У цьому форматі Путін, виходячи з загроз, які виникатимуть для Росії, вийде з Донбасу. За Крим він буде триматися, але в цьому ж переговорному процесі необхідно визначити статус півострову як окремої міжнародної території, яка матиме економічну екстериторіальність, і через формати міжнародної співпраці з Україною та коопераційних зв’язків по Криму фактично повернути його під економічний, енергетичний, фінансовий, а пізніше й геополітичний контроль. І через декілька років самі кримчани будуть готові не тільки юридично, але й фактично повернутися до України.

Від початку формування Мінських домовленостей я і мої колеги з дипломатичного, безпекового та військового сектору рекомендували не йти на "мінський процес", а задіяти формати врегулювання країн «Великої сімки». Для цього були всі передумови: рішення ГА ООН, надзвичайна ситуація — збиття "Боїнгу", коли країни світу готові були до такого формату врегулювання ситуації. Але керівництво України не оцінило такі можливості і пішло на прямі переговори з Путіним. І Путін у "мінському форматі" використовує свій сценарій, який веде не до врегулювання конфлікту і повернення територій Україні, а до консервації ситуації і створення плацдарму дій проти України.

Хочу відзначити, що, буваючи в країнах Європи, у США та відвідуючи області України, помітив, що і закордоном, і від українців звучить одна позиція — в Україні не йдуть реформи, тотальна корупція (більша, ніж при Януковичі), надзвичайно потужні тіньові відносини і, що важливо, повертається система репресій. Тому влада, використовуючи і військові дії, і критику, намагається шукати тільки зовнішнього ворога. Це вказує на те, що йде зростання репресивних тоталітарних методів керівництва. Те, за що боровся Майдан, — вільний розвиток людини, свобода слова, критики, фактично знецінюється. Дуже легко всі біди списувати на Москву. І іноземці, і громадяни України вказують на те, що вони це бачать. І так звана "рука Москви" чи "рука ФСБ" вже не працює. Всі оцінюють діяльність влади за реальними наслідками: хто загубив Крим, хто не здатен врегулювати ситуацію на сході, хто розвів корупцію, і хто довів громадян до зубожіння.

На даний момент у ЛНР і ДНР практично не існує реальних можливостей суттєво розширити контроль над територіями. Але за окремими напрямками — Маріуполь, Дебальцево, Ясинувата, Авдіївка, Піски, Луганськ — буде намагання посилити вогневі позиції і локально розширити зону контролю. Але практично ці стратегічні напрямки контролюються ЗСУ і представниками спецслужб, тому реальних перспектив розширення підконтрольної бойовикам території немає.

На територію, підконтрольну бойовиками, постійно прибувають представники ФСБ і ГРУ Генштабу РФ з метою контролю діяльності керівників так званих ДНР і ЛНР та бойових структур. Як правило, вони проводять ротацію неконтрольованих бойовиків і командирів, відкликаючи їх на територію Росії, а в крайніх випадках проводять спеціальні операції з їхньої нейтралізації. Тому бойовики, як правило, виконують усі настанови представників Москви.

Крім загрози з боку Росії, надзвичайно потужна загроза внутрішньої дестабілізації під впливом соціальних проблем та політичних рухів проросійської орієнтації, що може призвести до дестабілізації ситуації в країні. А це в найгіршому варіанті може призвести до розпаду держави. У такій ситуації, за нашою інформацією, країни Європи готові взяти під контроль низку територій, які населені їхніми громадянами: Закарпаття, Чернівці, частково Галичина. Такі сценарії розглядаються спецслужбами Росії та інших країн світу, як крайні, але при найбільш негативних сценаріях розвитку внутрішньої ситуації, вони теж можливі. Але в Україні також уже визріли потужні громадські військові політичні сили, які готові не допустити розвитку такого сценарію.

Прибуття нових контингентів бойовиків та російських військ за окремим напрямками пов’язано з підготовкою тактичних провокацій, аби показати загрозу військових дій у випадку невиконання Мінських угод за сценарієм Росії. Ця інформація відома, і будь-які провокації будуть упереджені.

На сьогодні фактично ні спецслужби, ні спецпідрозділи не мають своєї концепції того, як протидіяти постачанню озброєння, техніки та іншого спорядження бойовикам на територію Донбасу. Неодноразові пропозиції військових формувати такі підрозділи не знайшли підтримки. Тому на сьогодні ефективних операцій по протидії не проводиться.

Росія змінила тактику своєї війни проти України: одночасно з консервацією конфлікту на Донбасі вона передбачає широку дестабілізацію ситуації в усій країні, стимулювання дострокових виборів та підтримку проросійських політичних сил при формуванні ВРУ, уряду та на виборах президента. Ні президент, ні уряд не здатні упередити такі дії. Вони фактично йдуть за цим сценарієм. Упередити такі дії може громадянське суспільство, громади на місцях і об’єднання громад в Україні, яке готове відстоювати незалежність нашої держави та висунути на всі відповідальні посади в державі професійних, чесних та патріотичних людей.

Будь-які плани, в тому числі "план Медведчука", направлені проти суверенітету України і можуть бути реалізовані тільки за погодженням з керівництвом Росії. І це призведе до фактичної втрати цих територій і наступного використання Росією призначених людей у своїх цілях.

Виведення російських військ із Сирії дасть керівництву Росії можливість не тільки зосередити економічні, політичні та військові зусилля проти України, але й задіяти неофіційні впливи на США, Німеччину, Францію та інші країни Європи щодо здійснення тиску на президента і уряд України по виконанню Мінських угод за російським сценарієм. Уже фактично відбувається такий тиск на президента України та Верховну Раду. Тільки консолідація українського суспільства зможе протидіяти таким спробам і тискам Росії.

Конфлікт між Україною та Росією став наслідком намагання керівництва Росії геополітично домінувати на теренах СНД і країн Східної Європи. Росія з початку 90-х років принципово не могла погодитися з тим, що Україна вийшла з-під її контролю. Тому РФ весь час намагалася втягнути нашу державу в нові союзи, протидіяла нашій європейській інтеграції. І особливу загрозу вбачала в нашій співпраці з НАТО. Тому, коли відбувся Майдан, Росія відчула, що випав історичний шанс поновлення контролю над Україною. Разом із тим, російське керівництво побачило реальну загрозу з боку США та країн Європи, які, за їх версією, намагалися взяти під контроль Україну аж до призначення керівників держави та розміщення систем ПРО. Такі сценарії спонукали керівництво Росії задіяти всі оперативні та військові засоби для анексії Криму та агресивних дій на сході. Можна стверджувати, що відносно України є геополітичний інтерес з боку США, Туреччини і країн Європи. Але це не агресивний інтерес — це інтерес політичного, економічного, інформаційно-ментального впливу. Але я вважаю, що наша держава повинна бути незалежна, проукраїнська і мати глибоку кооперацію і зі Сходом, і з Заходом, потужними новими економічними та інвестиційними центрами впливу. Це нам дасть перспективу розвитку країни, суспільства, встановлення миру і гармонійних відносин між різними народами та країнами світу.