Володимир Фесенко

Я - не астролог. Всего лишь политолог. Астрологи предсказывают, а мы всего лишь прогнозируем. Рискну спрогнозировать уход Арсения Петровича с поста премьер-министра в 2016 году. Но политологи иногда подрабатывают и политическими консультантами. Поэтому дам Арсению Петровичу бесплатный публичный совет: пусть возьмет некоторую паузу, на время уйдет из политики. В некоторых случаях это сильно помогает. Вот Петр Алексеевич взял паузу, а потом вернулся в качестве президента. Может, и Арсению Петровичу политическая пауза поможет избежать исполнения плохого предсказания Влада Росса...

Перестановки будут. Весьма вероятно, что у нас будет и новый премьер-министр. А вот кто это будет - пусть останется интригой нового года. Претендентов хватает с избытком. Хотя у большинства нет серьезных шансов.

Я не уявляю, як можна організувати ефективну морську блокаду Криму силами кримських татар та їхніх союзників. Українська держава зараз також не в змозі це зробити.
Щодо енергетичної блокади Криму, то вона продемонструвала вразливість півострова. Так чи інакше наслідком цієї болокади стане суттєве зменшення торговельно-економічних контактів України з Кримом.
Безумовно, енергетична блокада Криму не сприяла позитивному ставленню до України в Криму. І це треба чесно визнати.

На мій погляд, головною проблемою Мінських угод є нереалістичність політичної формули врегулювання конфлікту на Донбасі та принципово різні інтереси сторін у процесі врегулювання цього конфлікту. Україна хоче реінтеграції окупованих територій без ДНР і ЛНР, з відходом сепаратистів від влади, а Росія хоче зберегти ДНР і ЛНР, а також те, щоб Україна їх фінансувала. Безумовно, це абсолютно неприйнятно для України. На мій суб"єктивний погляд, максимум, що можливо, це поступове припинення вогню в зоні конфлікту. Перемир"я, яке було у вересні-жовтні, показало, що, в принципі, можна вийти на режим повного припинення вогню.

Донбас уже став для Путіна "чемоданом без ручки", але певний зиск з конфлікту на сході України він має. Збереження обмеженого і регульованого конфлікту в цьому регіоні є інструментом тиску Путіна на Україну і предметом переговорів з Заходом. На жаль, саме це не дозволяє очікувати, що цей конфлікт буде врегульований найближчим часом.

Справжні місцеві вибори на цій території у відповідності з Мінськими угодами мають пройти за українським законом, і їх дату будуть визначати в Мінську та Києві. Якщо ДНР і ЛНР проведуть власні місцеві вибори, це означатиме кінець політичної моделі Мінську-2.

Перш за все, це вигідно Путіну, але заробляють на війні різні люди з обох боків фронту. Не берусь оцінювати, хто найбільше. Не економічні мотиви є рушійною силою продовження цієї війни.

В РФ найбільш зацікавлені в продовженні війни в Україні силовики, ура-патріоти, прихильники "русского мира" і сепаратистська верхівка в ДНР і ЛНР. Не подобається ця війна прагматично налаштованим представникам російської влади та російського бізнесу. Але не вони визначають політичний курс Путіна по відношенню до війни на сході України.

Донбас, Сирія, а також і Крим - це велика геополітична гра Путіна. Це гра з Заходом. Але Росія за це також платить і буде платити ще більше.

Вихід Дмитра Яроша з "Правого сектору" - це закономірне розлучення колишнього лідера цієї організації з іншою частиною її керівництва. Ярош категорично проти внутрішньої війни - війни з власною державою. А деякі революціонери з керівництва "Правого сектору" хочуть воювати не з сепаратистами, а з Порошенком. У цьому конфлікті Ярош виглядає більш відповідальним політиком.
Чи є у нього шанси у "вільному плаванні"? Це залежить від того, чи буде він сам займатися публічною політикою, і чи вдасться йому сформувати достатньо ефективну політичну команду. Поки Ярошу більше подобалося і більше вдавалося займатися революцією та війною, ніж виборами та політичними змаганнями. А ось у "Правому секторі" після відходу Яроша неминуче почнеться занепад і маргіналізація. Бренд розкручений, але немає авторитетних і потужних лідерів, немає організованості і консолідації. Я і раніше вважав "Правий сектор" анархонаціоналістами і зараз тільки стверджуюся в цій оцінці. Мені здається, що це відчував і Ярош, тому він не хотів брати відповідальність за авантюри і некерованість деяких колег із "Правого сектору".

Воєнна кампанія Росії в Сирії - це практична реалізація геополітичної доктрини, яку Путіна проголосив у своєму виступі на Генеральній асамблеї ООН. Сутність цієї доктрини - створення так званої широкої антитерористичної коаліції (як певний аналог антигітлерівської коаліції часів Другої світової війни). Ця коаліція потрібна Путіну як інструмент стратегічної домовленості з Заходом стосовно розподілу сфер впливу у сучасному світі, а також як аргумент для скасування санкцій проти Росії.

Я бы не был столь категоричен в оценке эффективности минского мирного процесса. В конце концов, лучше переговоры, чем большая война, особенно если эту войну по разным причинам нельзя выиграть. Минские соглашения не принесли мира, наверное, и не могли принести по тем причинам, о которых мы говорили раньше. Но количество и качество войны на востоке Украины они все-таки уменьшили.

Как минимум, часть упомянутых Вами политиков - это выходцы из народа, и это не просто зеркало, но и отображение политической культуры, свойственной не только "элите", но и простым гражданам. Почему так много скандальных конфликтов? А потому что зашкаливает нервное напряжение в нашем политикуме, и это прорывается наружу, и слишком много агрессии и в обществе, и в нашем политическом истеблишменте. Наконец, может быть, это наша национальная особенность: наша отечественная политика уже довольно давно развивается в жанре "мыльной оперы", а какое же "мыло" без скандала? Ну, а если всерьез, главным ограничителем для политиков являются их избиратели. Если вы не будете голосовать за тех, кто распускает руки и ноги и бросается стаканами, то таких политиков в нашей "элите" будет меньше. А если вы будете с радостью их поддерживать, их, соответственно, станет больше.
К слову, я не раз за последние годы от простых украинских граждан слышал такую парадоксальную мысль: "Я готов проголосовать и за вора, если он помогает". И после этого мы еще удивляемся, что у нас столько коррупции?

Головні здобутки: початок реформ (є і перші результативні реформи - створення нової патрульної поліції та бюджетна децентралізація); виконання домашньої роботи для отримання безвізового режиму у стосунках з ЄС; збереження відносної політичної стабільності, попри конфлікти в коаліції і різноманітні скандали (не відбулося ні "третіх майданів", ні сепаратистських заколотів, ні соціальних бунтів, хоча такі ризики були); уникнення руйнівних фінансово-економічних проблем - дефолту, руйнації банківської та бюджетної системи, тощо; поступове зміцнення обороноздатності країни.
Прорахунки є традиційними: занадто повільне і не дуже ефективне здійснення реформ та боротьби з корупцією.

Якомога швидше закінчити війну на Донбасі неможливо тільки силами України. Я вже казав у відповідях на попередні запитаннях, що в цьому не зацікавлений Путін. Ми не можемо піти на отримання миру будь-якою ціною, це означало б капітуляцію перед Росією і сепаратистами, і це не завершило б конфлікт, а продовжило б його вже в масштабах всієї країни. Те, що зараз відбувається на мінському переговорному майданчику, - це тактична боротьба. Для нас головне - мінімізувати ризики відновлення війни і боротися за просування наших інтересів у переговорному процесі. Фактично це випробування на витривалість: або одна зі сторін піде на поступки, або стихійно буде зафіксована певна рівновага інтересів та баланс сил у зоні конфлікту. Я не беруся оцінювати, чи можна було отримати більш вигідний для нас документ у Мінську. Думаю, що Мінські домовленості для нас- це вимушений компроміс. Ми змушені грати в цю гру, але не за рахунок національних інтересів. Тому треба запасатися терпінням, а не чекати швидкої перемоги.

Скоріше за все, заморожування конфлікту, але не одразу. Буде і пошук мирної формули, і локальні спроби ескалації конфлікту, але наступного року найбільш вірогідний сценарій - поступове напівзаморожування конфлікту.

Дуже важко точно прогнозувати, скільки ще триватиме війна на Донбасі. Поки є тенденція до її поступового зменшення. Думаю, ця тенденція продовжиться і наступного року. Але Путіну невигідно повністю припиняти цей конфлікт. Він його буде тримати в тліючому стані. З раціональної точки зору, йому не вигідно пгочинати масштабну війну, яка може зруйнувати всю велику гру Росії із Заходом. Путін же хоче отримати скасування санкцій, а нова велика війна може їх, навпаки, посилити. Але й повністю припиняти цю війну не в його інтересах, я про це вже сказав раніше.

РФ за власною волею не поверне нам Крим. Скажу, можливо, не дуже популярну річ, і ми теж самі власними силами не зможемо повернути Крим. Крим ми можемо повернути лише в разі руйнування сучасної російської державності. Тоді у нас з"явиться шанс повернути Крим.
По Донбасу - шансів більше. Путін може піти на поступки і під тиском Заходу, і під тиском економічної кризи, але все рівно він намагатиметься зберегти хоча б частковий контроль над нині окупованими територіями Донбасу. Поки більш вірогідне збереження статус-кво в зоні конфлікту.
Я не впевнений, що Путін готовий вивести з Донбасу своїх військових і спецслужби. Відповідно цей регіон ще залишиться на певний час неспокійним.

Моя оцінка роботи Ради за цей рік за п'ятибальною системою (вона більш звична для мене) - три з великим мінусом. Все ж таки більшість потрібних законопроектів вдалося ухвалити. З величезними проблемами, іноді в форматі ситуативної більшості, але парламент працює достатньо результативно. Інша проблема - низька якість законодавчих актів. Якщо продовжувати перелік проблем - постійні порушення регламенту, "кнопкодавство", скандали тощо.
Чи пропрацює нинішній склад Ради всю свою каденцію? Наведу одне порівняння: на позачергових виборах 2007 року була обрана Верховна Рада, якій всі пророкували дострокову "смерть" - вона пропрацювала всі п'ять років. Віргоідність дострокових парламентських виборів наступного року існує. Колеги з Комітету виборців оцінюють таку вірогідність у 25%. Я - трошки вище. Але якщо вони відбудуться, то в другій половині наступного року, і тільки якщо цей сценарій буде прийнятний для президента. Я просто нагадаю, що в разі виникнення конституційних підстав для розпуску парламенту президент України може, але не зобов'язаний, припинити повноваження Ради і призначити дострокові парламентські вибори.

Певні рейтингові втрати є і у Порошенка, і у його партії. Але вони залишаються рейтингових перегонів. Президентська партія стала символічним переможцем і на місцевих виборах, тобто посіла перше місце за результатами голосування в більшості регіонів і, за умовним підрахунком голосів, в цілому по країні. Прямих ризиків дострокових президентських виборів для Порошенка наразі немає. Але виклики й загрози для нього існують, і наступний рік для Порошенка буде таким же непростим, як і 2015-ий. З'явиться нова проблема - Саакашвілі. :)

Певні негативні іміджеві втрати, безумовно, будуть. Але Корбан - це не Тимошенко. І ситуація буде розвиватися інакше. Проте вся історія з Корбаном - гарна ілюстрація сумбурності, суперечливості і низької керованості укарїнської політики. Те, як діють правоохоронні органи в справі Корбана, лише створює проблеми для президента Порошенка, а не розв'язує їх.

Само по себе изменение избирательной системы не разрешает принципиальных проблем украинской политики. К слову скажу, что введение системы открытых партийных списков не принесет революционных изменений, наоборот, вместо нынешних проблем появятся другие. Менять надо не только избирательную систему, но и многое другое. В самой избирательной системе я поддерживаю ведение государственного финансирования рейтинговых политических партий. Это может несколько стабилизировать партийную систему, уменьшить финансовую зависимость ведущих партий от олигархического капитала. Хотя большие деньги все равно будут влиять на "большую политику". Я также сторонник резкого ограничения политической рекламы во время выборов. Кроме того, необходимо жесткая борьба с подкупом избирателей во время выборов. Здесь, к сожалению, ситуация принципиально не изменилась. И т.д. Перечень того, что нужно сделать, очень велик.

Я бы не сводил российские политические комплексы только к "вечной мерзлоте". Но размеры страны, ее имперское прошлое очень сильно влияет и на нынешнюю политику России. А есть еще воспроизводящийся институт самодержавия - вроде бы царя нет, а есть президент, а его все равно воспринимают, как "самодержца всея Руси". Есть и много других не очень хороших политических традиций в России. Изменить это мы не можем, нам приходится принимать это во внимание при формировании нашего восприятия России и российской политики.
Что касается "левых" партий, то они пророссийские прежде всего потому, что имеют советские корни. Ностальгия по СССР - это общее у Путина, нынешней российской политики и большей части украинских "левых". Но все-таки, справедливости ради, отмечу, что у нас есть и собственная "левая" традиция. Если наши коммунисты мировоззренчески исторически были очень близки России, то социалисты времен Александра Мороза все-таки ментально были ближе Украине, даже в своей склонности к разнообразным политическим изменам.

Наш нынешний премьер-министр не очень любит встречаться не только с профсоюзами, но даже с депутатами. Обратите внимание, встречи с лидерами с парламентских фракций регулярно проводит президент, хотя, по логике парламентско-президентской системы, это должен был бы делать премьер-министр. С профсоюзами проблема сложнее. Увы, сказываются слабость и раскол профсоюзного движения в Украине, забюррократизированность официальных профсоюзов, низкий уровень доверия к ним со стороны людей наемного труда. Но социальный диалог, в том числе и с профсоюзами, нам необходим. В частности, уже сейчас необходима серьезная содержательная дискуссия по поводу проекта нового Трудового кодекса. Профсоюзы переживают упадок не только у нас, но и во многих развитых странах мира. Возможно, надо искать и какие-то новые формы организации и защиты интересов представителей наемного труда. А европейские социальные стандарты нам в любом случае будут очень к стати, хотя одновременно в еще большей степени нам необходимо качественное реформирование системы социального обеспечения.

Вроде бы в 2017 году выборы ВР не планируются. Но, как я уже говорил, отвечая на предыдущие вопросы, досрочные парламентские выборы возможны. Качество выборов нам, несомненно, необходимо улучшать, что наглядно подтвердили и последние местные выборы. Есть хорошие законодательные инициативы на этот счет, есть и соответствующие специалисты в нынешнем составе парламента, главное - не откладывать эту работу в долгий ящик, не ждать очередных выборов, потому что когда закон готовят под очередные выборы, он получается не очень качественным, в том числе из-за спешки и лоббистских игр. Уменьшение количества депутатов ВР возможно в рамках системной конституционной реформы. Оптимальное количество депутатов зависит от характера избирательной системы. Если сохранится привязка к территориальным избирательным округам, то число депутатов парламента можно уменьшить до 300.

Давайте помнить, что часть Донбасса остается в составе Украины. Что касается другой части Донбасса, я очень надеюсь, что эти территории вернутся в состав Украины. Не очень уверен (в силу разных причин), что это состоится в 2016 году. Но надо последовательно работать для того, чтобы весь Донбасс был в составе Украины.

Одно из главных достижений современной демократии - всеобщее избирательное право. Надо не ограничивать бабушек и дедушек в избирательных правах (это было бы нечестно и несправедливо), а вести с ними активную политическую работу. Кстати, многие бабушки и дедушки (может быть, даже большинство) голосуют за проевропейские партии. Но еще более актуально - вести активную политическую работу с молодыми избирателями. В конце концов, их надо убеждать, что они голосуют за свое будущее, даже если не ходят на выборы. Только в этом случае выбор делают за них. И работа с молодежью мне представляется гораздо более актуальной, чем реагирование на фактор пожилых избирателей.

Неоднозначно. Дуже поважаю багатьох людей у цій політичній силі, але не підтримую деякі позиції цієї політичної сили, а також схильність до популістичних методів розв"язання окремих політичних проблем.

Не надо никому портить прекрасного настроения, если оно, конечно, есть. Напротив, накануне Нового года всем хочу пожелать хорошего и антикризисного настроения. Я абсолютно убежден, наши мысли, наше Слово в конечном итоге материализуется. Поэтому давайте желать хорошего, а не плохого.
Всім бажаю гарних і веселих свят, миру і всіляких гараздів!