Оксана Білозір

Вони ніколи не позбавляться імперської психології, і нам треба враховувати ці реалії. Потрібно формувати такий пул української самоідентифікації, творення сучасної української держави в загальних глобальних процесах, а не як окрему. Треба стати частиною світу, і тоді нам будуть нестрашні їхні імперські амбіції.
Згадався анекдот про те, як українка вийшла заміж за узбека. І він каже: «Запам’ятай, якщо я приходжу додому, і у мене тюбетейка з’їхала ліворуч, то я дуже добрий, якщо вперед — я дуже добрий. Але якщо вона з’їде праворуч, то — ховайся». А українка на нього дивиться і каже: «Якщо ти прийдеш, а у мене руки будуть в боки, то мені до одного місця, де в тебе тюбетейка!» Тож коли Україна зможе «поставити руки в боки», то нам буде все одно, які там у росіян амбіції.  

У мене є такий принцип: я підтримую всіх українських виконавців, особливо молодих, які творять український контент, які творять українську музику — чи то етномузику, чи то поп-музику, чи то авангардну, чи то класичну. Я просто знаю ціну творчості цих людей. І тому на любому шляху, на любому етапі та місці моїх можливостей я їх підтримувала, підтримую і буду підтримувати.

Дякую за те, що Ви слідкуєте, який одяг я обираю. Сценічні костюми такі красиві, бо це роботи українських дизайнерів, які мають гарний високий смак, а свою творчість базують на етнофольклорі. Це і Оксана Караванська, і Роксоляна Богуцька, і Оксана Муха та інші.

Життя мене навчило вмінню постояти за себе. 2016 рік для мене є ювілейним — виповниться 40 років моєї творчої діяльності (мені самій не віриться, коли я це кажу, але тим не менше). Це були 40 років боротьби за своє місце в українській культурі, європейському і світовому контенті. Тому я знаю, як постояти за себе, і знаю, як важливо бути поруч там, де важко. Часто мене запитують, чи жіноча це справа — бути на війні. Жіноча — тому що хтось має лікувати рани, хтось має тамувати біль, хтось має допомагати вийти на волю. Ці речі я роблю з великою радістю. Це ніколи не була моя ініціатива — мені життя відкривало ці двері, і я заходила туди.

Ніколи не прагнула і не мріяла бути співачкою, але стала нею. Кожен має свою долю. Мені випала така, і я щаслива.

Дійсно, це так. Нещодавно я сама поцікавилася, і виявилося, що я, напевно, одна, хто за своє життя не заспівав жодні пісні російською мовою. Це не є моєю позицією. Бо скільки ти знаєш мов, стільки разів ти людина. Просто українських пісень не було кому співати, тому я намагалася заповнити цю пустоту.

Я відпочиваю влітку, бо страшенно люблю плавати і обожнюю море. І відпочиваю взимку, бо страшенно люблю кататися на лижах. І для цього я знаходжу час.

Україна сильна своєю християнською традицією. Ми святкуємо Різдво, Великдень і всі 12 великих християнських свят. Ця традиція існує споконвіків. А хрещення є одним із трьох таїнств: народження, хрещення і смерть. Тому для мене це велика честь, коли я можу похрестити дитя і стати хресною мамою. Хто б це не був.
В Україні існує традиція, що дитину обов’язково потрібно похрестити, віддати Хресту, і має бути, як мінімум, ще одна пара — хресні тато й мама. Це на випадок, якщо дитя втрачає своїх батьків, воно не залишається беззахисним, тому що цей обов’язок переймають на себе хресні батьки.
Тому я є хресною мамою двох прекрасних дівчаток — Євгенії і Олександри. А також я маю ще близько 30 похресників — хлопчиків та дівчаток. І це недивно, бо я відома, успішна, відбулася як особистість, як митець і політик. Діткам також приємно, коли в них така хресна мама.
А все решта, що говориться — це так, щоб принизити або позаздрити, по-інакшому я не розцінюю.

В першу чергу, я — мама. А також я — учасник Афганської війни, учасник бойових дій в Афганістані, нагороджена чотирма медалями. Це було за радянських часів. Тоді я підтримувала дух молодих красивих воїнів, синів яких мені доходиться сьогодні витягати з заручників і повертати додому. Чи могла б я просто сидіти вдома і споглядати за цим? Знову ж таки, я не шукала такої нагоди — ця миротворча робота сама мене знайшла у непростий для України час.

Там такі самі люди, як ми. І вони є заручниками і ідеологічної війни, і інформаційної війни, і світоглядницьких засад. Але вони не мислять себе поза Україною. Нам доведеться пройти довгий і непростий шлях повернення один до одного. І іншого шляху у нас немає.

Складне і болюче для мене питання, тому що на цих FM-станціях і мені немає місця, принаймні не було. Але Україна — правова держава. Якщо були укладені контракти, прописані угоди з визначеним терміном, вони мусять діяти і виконуватися. Інша справа, що власники можуть поміняти свою ідеологічну складову і наповнення, але для цього так само потрібен час і кошти.

Кожен випадок в обміні є небезпечним, тому що він відбувається або на "нульовці" (тобто за блокпостами, на нейтральній полосі), або біля блокпоста на їхній території. Звичайно, це є небезпечним. Займаюся цим уже більше ніж півтора року, з серпня місця минулого року. Поміж нами, тими волонтерами, які спільно працюють певний період часу, є довіра, і це найцінніше, що дає можливість робити спільну працю ефективно.
У списку кандидатів у народні депутати БПП я є як керівник закордонного виборчого округу. На сьогоднішній день не розглядаю свій захід до парламенту VIII скликання.

Коли запитували, хіба війна — жіноча справа, ми обговорили важливість присутності жінки в цьому процесі. У політиці — тим більше. Бо жінка якраз активна, поінформована і фахова у питаннях соціальної сфери, питаннях економіки. Це те, що потребує жіночого досвіду, з точки зору психології. Мені досі дивно, чому в нас, в Україні, ніколи міністром освіти ніколи не була жінка? Це нонсенс! Бо кажуть, що є дві Божі професії на землі — мама і вчителька. Нам потрібно ламати наші стереотипи, тоді і політика стане ефективною.
І я пишаюся своєю невісткою Ларисою Білозір, яка обрала для себе таку непросту ношу — бути провідником інтересів своєї малої батьківщини.

Скажу чесно, у мене подруг як таких немає і ніколи не було. Я на них ніколи не мала часу в тому сенсі, в якому Ви запитуєте. Але в мене склалося комфортне спілкування абсолютно з усіма моїми колегами по сцені, політиці і громадській активній роботі.

У Києві я живу вже 19 років, і ще буквально пару років тому, коли мені ставили таке питання, я відповідала, що зі Львова вилетіла, а в Києві ще не приземлилася, таким чином, забезпечуючи собі простір і можливість повернутися до Львова. Але сьогодні Київ мене прив’язав, напевно, уже на все життя: тут моя сім’я, моя родина, мої діти й онуки.

Мені приємно чути таке запитання. Маю одну новину: мій концерт, запланований на 9 грудня цього року, переноситься на 21 січня наступного року. Це схоже на мене. Справа в тому, що 2016 рік — мій ювілейний — 40 років творчої діяльності. Тому хочеться і цей ювілейний концерт зробити на початку і зробити цілий рік ювілейним, а не тільки один день на рік. Будуть сюрпризи, будуть мої друзі, будуть цікаві дуети, але це тільки на концерті.

Я була фантастичним міністром культури. Стільки змін, скільки мені вдалося впровадити за чотири з половиною місяці перебування на цій посаді, напевно, жоден міністр ще не робив і не зможе зробити. Перше і найголовніше — те, що я зафіксувала новий статус Міністерства культури як стратегічного міністерства. Зараз і до того у нас було тільки одне стратегічне міністерство — МЗС. Всі проблеми, які ми проговорювали в питаннях щодо присутності чи відсутності українського контенту, полягають саме в діяльності Міністерства культури. Тому це міністерство є ідеологічно, стратегічно та концептуально важливим. Доки я не побачила політичної волі щодо визнання такого підходу до Міністерства культури, окрім мистецької еліти.
По-друге, під час моєї діяльності Міністерство культури, яке до того фінансувалося за залишковим принципом, перетворилося на міністерство, яке брало участь в економіці. Тобто мало можливість накопичувати свій фінансовий ресурс для забезпечення своїх мистецьких потреб. За два місяці воно перетворилося на Міністерство культури і туризму. Я казала, що культура — це храм, а туризм — це дорога до храму. І саме туризм у багатьох країнах світу є визначальним у економіці. А Україна — це туристична Мекка сьогодні. І саме після того, як я обіймала цю посаду, з’явилося чимало нових туристичних маршрутів, нових фестивалів та конкурсів, наприклад, з’явилося «Золоте кільце Черкащини». Також з’явився запит на народну творчість і народні промисли, тому що коли туристи приїжджають, вони хочуть щось придбати на згадку. І вони купляють чи то глиняні вироби, чи вишиванки, чи вироби нашого ткацтва або гончарства. Таким чином, я намагалася стимулювати розвиток нашої ідентичності. Це два глобальні сегменти, які встигла зробити. Щоправда, одразу після мене з’явилися охочі вилучити туризм для того, щоб збагачуватися на цьому.
По-третє, за час мого головування в Мінкульті Україна стала партнером Європейської туристичної агенції, тобто це був наш найперший євроінтеграційний проект. Саме у сфері культури ми були першими і стали повноцінними членами європейської туристичної агенції.
Чи повернулася б я на цю посаду? Я знаю, що потрібно робити, як досягати тих чи інших результатів. Але двічі в одну річку не входять. Мені вже буде нецікаво. Якби я знала, що йду на цю посаду на десять років, я би погодилася. А йти, знаючи, що за місяць зміниться політична кон’юнктура, і мене попросять піти з посади, не має сенсу.

Це — крик душі мами. Мені часто доводилося спілкуватися з такими мамами. Бували тривалі періоди, коли ми спілкувалися для того, щоб підтримувати в матерях вірю в те, що все минеться, що син повернеться і почне жити новим красивим життя з гідно виконаним перед Україною обов’язком. У будь-яких ситуаціях, в яких ми опиняємося сьогодні не з нашої волі, головне — зберігати спокій, віру і молитву. Бо ті, хто повертаються з АТО, розуміють ціну цим трьом вартостям.
Чи довго це буде тривати? І це минеться. Головне — залишатися на цьому шляху сильною, мудрою і люблячою.

Кажуть, що в людині має бути все красивим. А я би перефразувала: жінка має бути у всьому красивою і достойною, бо така наша природа і порода. Щодо мене, то я і готувати люблю, і гостей приймати люблю. Люблю шикарно виглядати, люблю почувати себе найкращою. І Вам цього бажаю.

Я вітаю Вас особливо! Афганістан — це частина мого життя. Рада і дякую Вам за пам’ять. Як уже відповідала, я не тільки пам’ятаю, а й застосовую свій досвід, знання, вміння, підходи у теперішній час на сході України.

Я не даю собі кожної хвилинки спокою, щоб у голову не лізли дурні думки. Треба бути активною, не боятися нового, шукати розвитку своїм життєвим пріоритетам, мріяти, досягати цих мрій — чи вони особисті, чи вони пов’язані з сім’єю та дитиною, чоловіком. Важливо мати мету, щоб кожна хвилина і секунда твого життя була спрямована на досягнення мети, тоді все виходить і все встигаєш.

Звичайно, знаю Рудно — там живе моя найрідніша сестра, одна-єдина кровиночка, сестричка.
Щодо доріг — це питання до тієї влади, яку ви обираєте.

Скоро буде...

Правильно, хочеш добитися — доб’єшся. Немає навичок, вміння і бажання — краще займатися тим, що до душі. На мою думку, це правильне рішення Злати Огнєвич і вчасне.

Вони просто глибоко не відчувають любові до своєї землі і до своїх людей. Є люди глибокі і є поверхневі. Поверхневі — як перекотиполе: куди вітер подує, там їм і добре. Але це їхній вибір, і вони з ним будуть жити. За кожен вчинок кожна людина відповідає сама.
Чи має бути мистецтво поза політикою? Давайте говорити не про мистецтво, а культуру. Культура — це рівень інтелекту, тому що є, наприклад, культура політики (ми чомусь про це не говоримо, а повинні обирати тих, хто кваліфіковані, освічені, цілеспрямовані моральні люди). Слово «культура» — це мораль. Культура є всюди: в політиці, економіці, бізнесі. Тому я б не виокремлювало з неї мистецтво як таке, бо мистецтво як таке розвиває інтелект і світогляд як окремої людини, так і цілого народу. Це і є гідністю, як великий стержень, який мотивує на високі красиві вчинки.

Це — статисти. Більше не буду коментувати — некоректно. Це — не носії світла, ідеології, світоглядних цінностей, на жаль.

Дякую, гарне питання. Коли такий масив війни, така воєнна хвиля охопила Україну, ніхто не був до цього готовим. Але люди, активні громадяни, одразу проявили себе як волонтери: одягали, годували, поїли армію, купляли зброю, оснащення, бо тоді його не було, не було де взяти. Сьогодні все структуровано, і зброя є, і оснащення є, і армія структурована — вона стала сильною європейською воєнною структурою. І обміни стали структурованими... Пріоритети в обмінах визначили для тих, хто задіяний безпосередньо в переговорному процесі Мінськ-2, СБУ і Міноборони. На жаль, сьогодні ця структура пробуксовує. Але ми все одно робимо свою роботу і будемо робити, якщо буде потреба.

Я вже не займаюся виключно мистецькими проектами — я займаюся гуманітарними проектами. На даний момент, на жаль, усе пов’язано з війною на сході країни. Я є президентом Благодійного фонду Euro Bridge. З нашими німецькими партнерами в рамках діяльності нашого фонду ми проводимо програму, яка називається "Сім’я солдата". Що це таке? Сьогодні всі, хто беруть участь в АТО, захищені державою: лікування, фінансове забезпечення, реабілітація і т.д. А сім’ї, які віддали дорожче на фронт (дітей, чоловіків, братів) — найслабше місце щодо соціального захисту. Здавалося б, ну, немає в хаті чоловіка — лампочки вкрутити, відремонтувати щось, машиною кудись дітей повезти — ніби це дрібниці. А насправді це — проблеми, недоспані ночі, постійна тривога, постійні нервові стреси, постійні видатки (передачі на фронт). І це нечесно по відношенню до цих сімей, що вони знаходяться на одному й тому ж рівні, що й сім’ї, яких не торкнулася ця біда. Тому ми членам сімей солдатів видаємо безкоштовні страхові поліси з великим гарантійним внеском, які забезпечують наші німецькі партнери — від смерті, від травм, від лікування небезпечних захворювань, що не включають поліси українських страхових компаній. З досвіду знаємо, що це суттєва допомога і підтримка, особливо моральна участь у їхньому житті. Це важливо.

Влада ніколи нікому не подобалася. У нас не було і не буде президента, якого б усі любили. Але треба відзначити, що президент має чіткі функції: захист прав людини, як гарант Конституції, і зовнішньополітична діяльність. Сьогодні зовнішньополітична діяльність — головний пріоритет для України, бо ми ведемо війну. І ті неймовірні зусилля розуму, активної дії, позиції, яку зробив і робить Президент Порошенко, є надзвичайно важливою і дуже ефективною. Адже нам ніколи вдавалося привернути такої великої уваги до України провідних політиків світу, які визначають глобальну політику, залучити їх до партнерства, допомоги і підтримки, заручитися гарантіями безпеки. Це — величезна титанічна робота.
Що стосується Конституції — Президент Порошенко своїм пріоритетом визначив мирне вирішення конфлікту на Донбасі. На мою думку, це єдине правильне рішення, і час, який ми вже прожили в війні, дає нам підтвердження цієї позиції мирного врегулювання, мирного завершення конфлікту на Донбасі.
Ще — внутрішні проблеми: у нас жоден президент не мав своєї більшості в парламенті, бо парламент формує уряд, і те законодавче поле, в якому ми живемо. Президент Порошенко, як і Президент Ющенко свого часу, не мав більшості в парламенті, з якою він міг легко знайти діалог. Наприклад, якби «Наша Україна» мала більшість в парламенті, тоді б за всі проблеми в соціальній та економічній сфері ми б впевнено і законно покладали відповідальність на Президента і парламентську більшість.
Сьогодні більшість складається з п’ятьох політичних лідерів (не кажу партій, бо партій у нас нема), з якими Порошенку постійно потрібно про щось домовлятися. У нас немає партій, як ідей, у нас немає конкуренції цих ідей. Тому дискусії Президента з більшістю базуються не на конкуренції ідей, а на задоволенні політичних амбіцій окремих політиків. За таких обставин мати можливість ефективно впливати і очікувати бажаних результатів дуже складно або неможливо.

Отруїли.

Ми щойно описали можливість ефективності українського президента без більшості в парламенті. Але за Ющенка ми ще мали конфлікт між прем’єром і президентом, який поглиблював цей процес. Але якщо подивитися на політичний пул, фасад української політики, то кожен, кого не візьми, це були політики, яких об’єднав коло себе в 2002 році Президент Ющенко. Це свідчить про те, що у нього була здатність формувати пул українських політиків, і він це зробив. Це були проукраїнськи налаштовані політики, демократично налаштовані, вони виросли з 2002 року в рамках "Нашої України".
Саме Ющенко українське зробив модним. Сьогодні воно в тренді. За такий короткий період часу. Якщо на початку 2000-х на Україну казали "Раша", то після Ющенка Україна стала ідентифікуватися в світі як окрема цікава країна в центрі Європи, яка виборює свій шлях на теренах європейської світової демократії.

Як тільки запросите, так одразу.

Незабаром.

На моєму концерті 21 січня 2016 року в Національному палаці "Україна" на моєму ювілейному концерті з нагоди 40-річчя моєї творчої діяльності будуть нові цікаві прем’єри і сюрпризи. Чекаю на вас.
Мюзикл "Роксолана" — це творчий проект композитора Арнольда Святогорова, де я брала участь. Він просто ще його не реалізував.