Сергій Таран

У Європи є відчуття того, що реформи в Україні почалися, інакше ніхто б нам не надавав фінансування, а МВФ не давав би кредитів. І навіть постачання нелетальної зброї в Україну було б проблематичним. Але в Європи є також відчуття, що все відбувається повільно. Таке ставлення у неї завжди було до східноєвропейських країн, які теж проводили реформи під тиском Брюсселяю. Позитивний знак, що нам вірять, і те, що говорять про те, що реформи мають іти швидше, бо це означає, що вони бачать, що ми можемо працювати ефективніше. Увага до України зараз велика. Одназначна підтримка європейцями України під час нинішнього конфлікту з Росією означає, що в Європі і на Заході не втомилися від України, що розуміють, що атака на Україну - це не лише атака на неї, але й на весь західний демократичний світ.
Санкції проти Росії Україною уже запроваджені. Хоча ціна розриву економічних зв'язків між Україною і Росією набагато суттєвіша, ніж ціна розриву такої співпраці між Заходом і Росією. Адже 50% української економіки було пов'язано з Росією. Жодні зв'язки з Росією Німеччини, Франці чи США навіть не наближаються до такої цифри. Тому Заходу легше ввести санкції проти Росії, ніж Україні. Але якщо подивитися на те, як сьогодні Україна проводить політику у сфері енергетики, то ми побачимо, що Україна зараз робить дуже серйозні кроки, щоб співробітництво між українськими і російськими підприємствами не загрожувало українській безпеці.

Конфлікт на Донбасі триватиме доти, доки Путін при владі. А у Путіна запасу міцності ще роки на півтора.

Путіну вигідна постійна дестабілізація ситуації в Україні. Йому не цікава територія Донбасу чи інших областей. Йому потрібна дестабілізація тут, яка б дала йому можливість говорити про те, що він правильно втрутився в українські справи, бо в Україні стабільного існування не може бути. Нам важливо виграти час і зробитисильною армію. Час працює на нас.

Кремль справді намагається перетворити Крим на військовий об'єкт. Ніякого туризму там уже не буде. Крим обов'язково повернеться до складу України, коли російські можливості витримувати санкції вичерпаються. А це станеться через рік-півтора. За цей час дуже важливо првоести в Україні масштабні реформи з тим, щоб для мешканців Криму стало очевидним, що жити з українським паспортом - це жити у правовій державі, де можна займатися бізнесом, із цим паспортом можна вільно їздити світом. Коли це все буде, повернення Криму стане набагато легшим.

Не буде жодного протистояння 8 і 9 травня. 8 травня ми відзначимо з Європою, 9 травня - відзначимо в Україні, вшанувавши пам'ять ветеранів, але не вшанувавши ту державу, яка призвела до загибелі мільйонів людей. 23 лютого не було жодних проблем, не було і зіткнень. Переконаний, що зараз уркаїнці будуть однаково вшановувати і тих людей, що боролися проти фашизму під час Другої світової війни, і тих людей, які борються проти фашизму прямо зараз на фронтах на східній Україні.

Арешти у прямому ефірі – це альтернатива "смітниковій люстрації" і самосуду. В Україні настільки великий запит на чесну владу, що українці можуть не дочекатися чиновників у суді. Їм треба побачити їх уже зараз у наручниках. Звичайно, це не змінює систему правосуддя в країні, але дуже важливо, що це надає корупції імена. Тому що з корупцією у нас була дуже дивна ситуація: всі знали, що вона є, всі з нею боролися, Захід нам вказував, що вона є, але коли йшлося про конкретні імена, ніхто їх не міг назвати. Це було, як у відомій історії про ховрашків: всі знають, що вони є, але ніхто їх не бачить. Тому такі відверті арешти в прямому ефірі дають українцям відчуття того, що боротьба з корупцією відбувається. А коли є конкретика, є довіра. Важливо, щоб боротьба з корупцією не обмежувалася лише арештами чиновників у прямому ефірі. Але демонстрація владою того, що щодо будь-якого чиновника може розпочатися розслідування, навіть якщо це учасники засідання Кабміну, дуже важлива зараз.

Особисто мене доля сім’ї Януковича не цікавить. Але важливо, щоб Віктор Янукович-старший таки повернувся в Україну. Відкритий чесний суд був би найкращим завершенням історії про Майдан.

Визнання Донбасу окупованою територією – це визнання того, що вже сталося. Україна і надалі підтримує громадян на окупованих територіях, сплачує їм пенсії та соціальне забезпечення. Для цього громадянам просто потрібно або приїхати на територію, яку контролює українська влада, або дочекатися звільнення. Але юридично таке рішення було необхідне, тому що статус громадян, які перебувають на тих територіях, і самих територій був незрозумілим. Де-юре ці території належать Україні, а де-факто Україна не може їх контролювати. До речі, ситуація в Криму і на окупованій частині Донбасу дещо відмінна: в Криму офіційно перебувають російські війська, Росія офіційно оголосила ці території своїми, а на Донбасі, відповідно до російської версії, російської присутності немає.

Європа підтверджує запровадження безвізового режиму з Україною. Але поки триває війна, ухвалити це рішення складно, бо європейці бояться не українських "сумнівних персон", а терористів, які окупували частину української території. Тому безвізовий режим – це та перспектива, яка обов’язково станеться. Про конкретні дати ми дізнаємося на травневому саміті ЄС.

Ядерну зброю Росія застосовувати не буде, але лякати нею буде. У Росії немає інших інструментів впливу на міжнародну політику. Економіка слабка, фінансів немає, "русский мир" ніхто не хоче. Росії, на відміну від Китаю, США, ЄС, нема чого запропонувати світу. Єдине, що є, – армія. Нею вона і намагається впливати на світ.

Окупанти готуються до дестабілізації ситуації в Україні. Їм треба виснажувати Україну, сіяти паніку, провокувати "третій майдан". Це буде постійно, і тому нам потрібно навчитися жити і змінювати країну в умовах, коли активна атака на Україну може статися будь-коли. Чимало країн, наприклад, Туреччина, Ізраїль, змогли проводити реформи в умовах постійної терористичної загрози та неприємного сусідства. Зможемо це і ми.

Крим та Донбас буде легше повернути, коли в Україні завершаться реформи. Українська влада їх почала, але ще не завершила. Як тільки українським громадянам, де б вони не проживали – чи в Києві, чи в Донецьку, чи в Сімферополі, стануть очевидними результати реформ, повернути окуповані території стане набагато легше.

Попередники новопризначеного представника Президента з Дніпропетровської області нікуди не підуть. Вони зуміли організувати оборону країни в найскладніший для нас час. Переконаний, вони це робитимуть і далі, навіть якщо не будуть у владних кабінетах. Патріотизм переможе політичні амбіції. А до новопризначеного представника Президента буде прикута надзвичайно висока увага усієї країни, і це буде на користь усім.

Подивіться на результати останніх парламентських виборів. За нинішніх умов фінансування політичних партій, доступу до ЗМІ у нових політичних сил шансів мало. Хоча будь-яка відповідальна влада мала би залучати і вже залучає бійців "Правого сектора" до оборони країни, зокрема, створення потужного військового резерву. У цьому бійці "Правого сектора" є набагато кращими, ніж у написанні законопроектів.

Мені здається, що йдеться про створення дисциплінованої вертикалі у ЗСУ. Без цієї вертикалі армія не може існувати. В армії краще мати одного (одного!) поганого начальника, ніж п'ять хороших. Звичайно, для багатьох добровольчих батальйонів не завжди легко погоджуватися бути в структурі з чітким підпорядкуванням. Переконаний, що бійці добровольчих батальйонів та, зокрема, "Правого сектора" не підуть з передової та зуміють знайти спільну мову з Генштабом.

Дуже важливо, що США вже почали постачання нелетального озброєння Україні. У США тепер чекають, що відбудеться на сході України, як виконуватимуться або не виконуватимуться Мінські угоди. Якщо буде загострення, думаю, Обама перегляне своє рішення. Тим більше, що резолюція Конгресу свідчить про те, що американський політикум та громадська думка схиляються до того, щоб якомога скоріше надати Україні летальне озброєння.

Путін уже "не був при владі", коли президентом був Мєдвєдєв. Путін добровільно з влади не піде. Він завжди буде прагнути далі керувати Росією, бо будь-який наступник Путіна, за давньою російською традицією, обов’язково буде знищувати попередника. Сталін знищував ленінську гвардію, Хрущов знищував Сталіна, Брежнєв знищував Хрущова, Горбачов знищував Брежнєва, Єльцин – Горбачова, Путін – Єльцина. Піти з влади для Путіна означає бути знищеним своїм наступником. А це означає, що будь-який наступний лідер Росії обов’язково буде нищити все те, що робив Путін, хоча б певний час, аби послабити санкції Заходу. І це все може статися раніше, ніж у 2018 році.

Ніяких "республік" ні в Харкові, ні в Дніпропетровську, ні в Одесі не буде. Це не підтримують українці, які там живуть. Вони вже бачать, яке «щастя» отримали люди, які мешкають у Луганську і Донецьку. Більше того, це не підтримує місцева влада, а для багатьох українських олігархів приклад Ахмєтова – чіткий сигнал того, що будь-який сепаратизм і шантаж Києва призводить до політичного та економічного краху. У цих регіонах залишається загроза прямої військової агресії з боку Росії, але ніхто підтримувати цю агресію, наприклад, у Дніпропетровську, який є передовою нашого фронту, ніколи не буде.

Перше правило "ядерного клубу" – не говори про "ядерний клуб". Україна має поновлювати стратегічні сили стримування – ракетні війська, важку авіацію, яке теоретично може використовувати ядерне озброєння. Прямо зараз Україні поновити ядерний статус ніхто не дасть. Якщо про це буде оголошено, Україна втратить частину міжнародних партнерів та міжнародну фінансову підтримку. Якщо подивитися на досвід інших країн, які отримували ядерний статус без санкцій "ядерного клубу", то вони робили це так: удосконалювали свій військовий неядерний потенціал, створювали потужну економіку, долали корупцію, гарантуючи, таким чином, що ядерна зброя не потрапить не в ті руки, а потім або через випробування (Індія), або через витоки інформації (Ізраїль) ставили світ перед фактом, що зброя вже існує. Щодо України, то додумайте самі...

Ціна будь-яких міжнародних меморандумів у сучасній міжнародній системі – дуже невисока. Найкраща гарантія миру в Україні – це сильна потужна армія.

В тому форматі, на якому наполягає Україна, миротворці потрібні, тому що місія має повернути контроль над україно-російським кордоном і, принаймні, тимчасово зупинити бойові зіткнення. Миротворці у форматі ООН або європейської місії – це час на посилення військової та економічної потужності України. Саме через те, що ми маємо пограбовану Януковичем економіку та розвалену всіма попередніми президентами армію, ми досі не маємо миру в Україні. Миротворці – це час для того, щоб це виправити.

Коаліція має дискусії, тому що на неї покладена місія законодавчого забезпечення потрібних, але інколи непопулярних реформ у суспільстві. Тому природно, що там відбуваються постійні, часом емоційні дискусії. Але в коаліції розуміють, що розвал коаліції і дочасні парламнтські вибори, які можуть бути внаслідок цього, не на часі, а зіграють лише на руку Путіну. Тому, можливо, що за окремі законопроекти голосуватимуть одні політичні сили, за інші – інші політичні сили, але формат більшості буде збережено. Максимум, чого можна очікувати, це заміни окремих міністрів.

Мінські угоди повністю не працюють, це всі розуміють. Але ми з Росією ведемо асиметричну війну, в якій ми протистоїмо одній із найсильніших армій світу, армії, яка воювала всі останні 20 років, в яку було інвестовано безліч коштів. Українська армія була створена фактично рік тому і фактично з нічого, з озброєнням 60-70 років. За цих умов ми маємо сподіватися на підтримку наших міжнародних партнерів, а вони вважають, що будь-який поганий мир кращий, ніж хороша війна. Мінські угоди – це "поганий мир", і це є шанс для нас модернізувати за цей час армію, суспільство, а потім звільнити Донбас.

У Росії "кольорової революції" не буде. У Росії буде чорно-біла деградація, яка завершиться так само, як свого часу завершив своє існування Радянський Союз. Майдан українського зразка в Росії реалізувати фактично неможливо через розмаїття етнічного культурного складу Росії, через відсутність будь-якої політичної конкуренції, але Росія поступово втрачатиме можливості для економічного зростання, руйнуватиметься державний апарат, деградуватиме суспільство, а потім буде феєричний занепад. Це не буде революція – це буде деградація.

Якби Україна вступила до НАТО, коли їй на це давався шанс – у 2005-2010 роках, ми би не мали зараз війни, і українська територія не була би окупованою. Тому відмовлятися від перспективи входження України в НАТО означає повторювати старі помилки та очікувати воєн у майбутньому. Тому стратегічно ми маємо просувати вступ України до НАТО, на це немає зараз жодних альтернатив. Інша річ, що поки триває конфлікт, до НАТО нас можуть не взяти. Але це не означає, що має бути політичне рішення з українського боку про відтермінування вступу України до НАТО. Тим більше, що вперше в українській історії незалежності ми маємо консенсус щодо цього, як серед громадян України, так і серед українського політикуму.

Перемовини між Україною і Росією – публічні чи непублічні – мають бути обов’язково за участі міжнародних партнерів. Будь-яке слово, сказане Путіним до Порошенка, нічого не коштує. Однак Путін остерігається поглиблення санкцій Заходу. Порошенко дуже вдало консолідував дипломатичний фронт, який виробляє єдину і тверду позицію щодо російської агресії. До речі, саме завдяки цьому Європа та США продовжуватимуть санкції, хоча були вже розмови про їхнє пом’якшення. Тому перемовини між Порошенком і Путіним мають бути обов’язково за участі наших партнерів. Більше того, це необхідно тому, що Росія загрожує не лише Україні, а й стабільності всієї міжнародної системи. А це означає, що ті, хто впливає і гарантує міжнародну стабільність – країни Заходу, мають обов’язково брати участь у таких перемовинах.

Буде дві теми. Перша – тема війни. Путін ще має економічні ресурси, щоб дестабілізувати ситуацію в Україні, тому на сході країни буде постійна загроза, яка відображатиметься на політиці. Друга тема – реформи, які неможливі без боротьби з олігархатом. І це теж відображатиметься на політиці, тому що олігархат контролює український політикум.
Отже, війна і олігархи стануть головними темами політики.

Проблема не в росіянах, а в російській владі. Для російської влади важливо відволікти увагу росіян від провалу реформ у Росії, від інших негараздів у суспільстві – для цього потрібен ворог. Такий ворог, як США чи Китай, Росії не по зубах. Тому вирішили, що цим ворогом є Україна. Російська влада запропонувала росіянам міф про існування поряд ворога, який загрожує Росії. Його можна назвати по-різному: українці, Майдан або бандерівці. Але будь-яке авторитарне суспільство не може існувати без зовнішнього ворога. Якби в Росії була справжня політична конкуренція, то, як Ви кажете, і з росіян нічого б і не "повилазило".