Ігор Козій

При вирішенні питань із Росією дипломатичний шлях у більшості випадків не спрацьовує. Тому розв’язання питання лежить у силовій площині. Оскільки Україна за своїми ресурсами значно поступається РФ, для подолання агресії вона повинна об’єднатися з іншими країнами-союзниками, які розділяють такі самі демократичні цінності. В ліпшому випадку це має бути приєднання до НАТО, однак за сучасних умов це складно, тож союзників треба шукати "з колес".

Тільки силовими засобами. А для цього Україна повинна знову озброїтися, знову збільшити свою обороноспроможність і знову мобілізувати суспільство задля єдиної мети – територіальної цілісності держави.

Введення миротворчого контингенту ООН на Донбас має декілька нюансів. 1. Спроба держави вирішити цей конфлікт мирним шляхом із якомога меншими жертвами. Разом із тим, ми бачимо, що це не завжди спрацьовує. Це було видно на початковому етапі окупації Донецької та Луганської областей.
2. Україна, на відміну від РФ, не має достатніх ресурсів для ведення війни (вони були розкрадені за 23 роки). Саме тому, скоріше за все, влада і обрала такий шлях розвитку подій.
Ганебним лишається той факт, що влада досі не назвала осіб, причетних до масового скорочення озброєння та військової техніки у Збройних силах України, спустошення державного матеріального резерву, який повинен іти на мобілізацію держави з метою запобігання агресії, що врешті-решт призвело до пониження рівня обороноздатності країни.

Складне питання. Влада, на мій погляд, сьогодні знаходиться на шляху до розуміння, що люди, які перебувають на окупованих територіях, і є тією силою, яка здатна повернути території в Україну. І процес, слава Богу, пішов: зараз розпочалося мовлення на Донецьку та Луганську області, і в регіон почала надходити інформація про події в Україні. Однак питання – чи готова влада щиро і правдиво висвітлювати те, що реально відбувається в Україні?

Росія прагне зменшити територію України. Цей факт не викликає жодного сумніву. Хотів би нагадати, що Україна мала змогу евакуювати ті підприємства, які знаходяться в Донецьку, але звернення до Андрія Парубія засвідчили, що він не тільки не розумів цю проблему, перебуваючи на посаді секретаря РНБО, але й фактично не вжив заходів щодо залишення на території України унікального обладнання, за допомогою якого сьогодні РФ створює одну з найсучаснічих технік радіоелектронної боротьби. Це, до речі, викликає занепокоєння з боку США. Ймовірність того, що експансія буде продовжуватися – однозначно висока. І доки народ РФ не визначиться в демократичному майбутньому і не відійде від того шовінізму, який захопив більшість росіян, ймовірність ескалації конфлікту залишається дуже високою. Зупинити цей шлях можуть тільки демократичні вибори у самій Росії.

В Вашем вопросе есть и ответ. Я однозначно согласен с Вами относительно того, что правительство должно сделать все, чтобы не допустить спекуляций, столкновений и стравливания украинцев.
Что касается непосредственно праздников – 23 февраля, 8 и 9 мая, то государство важно вести разъяснительную работу, чтобы ответить на все вопросы с исторической точки зрения.

Так, на мій погляд, це дійсно так. І про це неодноразово заявляв лідер кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв. На жаль, Росія замість того, щоб пропагувати мир у регіоні, пропагує силу. Тому, скоріше за все, Крим перетвориться на потужну військову базу. Однак ми сподіваємося, що здоровий глузд і прагнення українців, кримських татар і руських, які вважають себе громадянами України, рано чи пізно переможуть, і Крим буде невід’ємною частиною території України.

Ви знаєте, громадяни України, як і інші народи, завжди прагнуть миру, а не війни, і завжди вимагають від влади зробити щось для цього якомога швидше. Разом із тим, є об’єктивні процеси, які прискорити вочевидь дуже важко. Я, як громадянин цієї держави, вважаю, що влада робить не все від неї залежне, аби прискорити закінчення війни. Однак це моя особиста думка, яка, на жаль, не базується на тій повноті інформації, яку має і влада, і Президент, і уряд, і парламент. Що є сьгодні дійсно необхідним, так це об’єднати країну, всі прошарки населення, всіх її громадян у боротьбі за єдність, незалежність та могутність держави.

Ворожіння не є правильним за нинішніх обставин.
Щодо сценаріїв, то, думаю, на найближчі п’ять-десять років ми приречені на конфлікт із Росією. І ця проблема може бути вирішена, як у Росії – якщо росяни зрозуміють, що відбувається, і проведуть чесні демократичні вибори, так і в Україні, яка має щодня працювати над зміцненням своєї обороноздатності та єдності, набути дійсно демократичне суспільство і незалежну державу.

Однозначно згоден, таких гарантій немає. Будемо сподіватися, що народ РФ зрозумє, що Україна йому не ворог.

На мою думку, це трохи не так. Коли ми визнали Донбас окупованою територією, ми визнали тим самим, що вона зайнята військовими формуваннями іншої держави. Яким би чином РФ не відмежовувалася від того, що відбувається на сході, всім уже давно зрозуміло, що реальним окупантом є саме вона.
Водночас 23 роки, які фактично призвели до відділення цих територій ще у складі України, – це стратегічний прорахунок попередньої влади, яка має конкретні прізвища та імена. Сьогодні супротив на окупованих територіях з боку громадян України зростає, при цьому задача влади – забезпечити доступ до них правдивої інформації, провести реальне, а не фейкове, реформування всіх напрямків діяльності держави, підсилити обороноздатність Збройних сил України, над якими влада знущалася протягом 20 років.

Человеческое горе всегда находило отзыв в душах людей. Не думаю, что смерть младшего сына пусть даже предателя-президента должна обрастать каким-то злорадством. Это просто человеческое горе.

В любом обществе есть недосказанность, перегибы и сплетни. Сегодня можно объективно утверждать только то, что Путина не видели десять дней.
Кстати, есть еще одна неопубликованная мысль: в этот период проводились учения ядерных сил РФ. А Путин, как президент и верховный главнокомандующий, имеет к этому непосредственное отношение. Насколько эта версия верна, останется загадкой.

Очевидно, що США повинні виконати свої зобов’язання згідно Будапештського меморандуму. Як це повинна зробити і Британія. І, очевидно, що цей меморандум порушила Росія.
Разом із тим, це – наша держава, наша незалежність і наша демократія, тому саме ми повинні в першу чергу дати собі раду і змусити владу зробити все, щоб забезпечити незалежність України та демократичний шлях її розвитку. Якщо мене спитають, що я бажаю отримати – рибу або знаряддя для її ловлі, я однозначно оберу друге. Сьогодні Україна повинна навчитися захищати власні національні інтереси. Ми будемо раді будь-якій допомозі. Однак політика державного жебракування повинна піти в минуле. Для цього в України є всі можливості. Своє треба не тільки зберігати, але й примножувати. Однак ми все повинні зробити задля того, щоб влада, не залежно від того, із кулею вона у лобі, чи без кулі, робила все, що від неї прагне народ України.

Це питання непросте. Україна за 23 роки бездарно втратила свої ресурси, збройні сили, професійність та здатність чинити озброєний спротив. Тому теперішня влада виходить із того, що у нас є, тобто які реальні ресурси є в наявності. Заморожування конфлікту не є позитивним варіантом. Але разом із тим, ми чітко повинні усвідомити, що, аби перемогти ворога, який має сучасну зброю, нам, у першу чергу, потрібно переозброїти ЗСУ за рахунок власних можливостей. Сподіваюся, що влада зможе це зробити в короткий термін. Також виникає занепокоєння щодо спроби Європи та США відмовитися від надання Україні летальної зброї, хоча це є тим самим чинником, який дозволить Україні навчитися "ловити рибу" самостійно, а не позичати її.

РФ завжди ставала на шлях залякування світової спільноти. Проте історія не знає випадків, коли країни, які мали ядерну зброю, застосовували б її першими. Сподіваюся, що здоровий глузд переможе хворобливі амбіції кремлівських політиків. Люди існують, щоб жити, а не для того, щоб вмирати. Ми всі мешкаємо на єдиній земній кулі, про що треба пам’ятати завжди.

Россия пытается стать «великой державой», не понимая, что ценности цивилизованного мира сегодня несколько другого плана. Бряцанье оружием напоминает историю Второй мировой войны, а это шаг назад почти на 70 лет. Про какое развитие тогда можно говорить?
Уже сегодня в Москве коренные москвичи начинают противостоять приезжим трудовым мигрантам из Средней Азии, Востока, что приводит к зарождению российского фашизма. Скорее всего, руководство государства таким способом пытается создать условия, при которых основное внимание будет сфокусировано на внешних проблемах, а не на внутренних. Другими словами, власть РФ пытается сохранить свое лицо за счет создания внешнего врага.

Конфлікт між Росією і Грузією розпочався з чистої провокації, на яку, на жаль, Грузія відповіла. Після чого були залучені регулярні військові з’єднання, частини й підрозділи. Звісно, цьому передували спецоперації, які проводила Росія з метою створення провокацій.
У випадку з Україною РФ просто окупувала територію Криму своїми регулярними військами, використавши як привід події, які відбувалися в Києві. Слід зазначити, що від початку спеціальні підрозділи ЧФ РФ, які захопили Парламент Криму, передали його нашим силовикам-зрадникам. Потім регулярні частини РФ, порушуючи міжнародні договори (використання форми без розпізнавальних знаків), розпочали блокування та окупацію Криму, що супроводжувалося масовим підбуренням місцевого населення спеціальними службами РФ.
У Донецькій і Луганській областях досвід із проведення спеціальних операцій у Криму щодо підбурення місцевого населення та захоплення адмінбудівель був широко використаний спецслужбами РФ. Після чого РФ ввела підрозділи регулярних частин без знаків розпізнавання та масово використовувала артилерію для обстрілу регулярних частин України з території РФ.

Президент України – Верховний головнокомандувач ЗСУ є персоною, яка особисто відповідає за безпеку, територіальну цілісність держави. І саме йому вирішувати, хто, на його думку, є гідним посади міністра оборони чи голови Генштабу. Не буду приховувати, що у мене є певні застереження щодо його вибору.
Як колишній військовослужбовець, я вважаю ганебним той факт, коли у скрутний час начальник Генштабу перебував не в зоні бойових дій, а поїхав отримувати чергове звання до Києва. В часи Великої вітчизняної війни це робилося в окопах, на командних пунктах, у бліндажах. Враховуючи, що на перебіг АТО не має впливу ніхто, крім керівника АТО, не зрозуміла позиція керівника АТО в Донецькій і Луганські областях, який залишив свій командний пункт.
Що стосується Гриценка, який був міністром оборони, можна зазначити, що чимало його дій були зроблені з метою приведення чисельності Збройних сил до фінансування, яке на той час здійснювала політична сила "Батьківщина" і прем’єр Тимошенко. На жаль, це можна було здійснити тільки шляхом скорочення. Вважаю, що це одна із великих стратегічних помилок, якої припустилося керівництво і держави, і МО.
Щодо Опаршина – це дуже фахова і грамотна людина, яка, до речі, працювала у Ставці військ ВГК на південно-західному напрямку оперативних дій за часів СРСР (м. Кишинів).
Генерал Романенко є фаховим вищим офіцером Повітряних сил, який знайомий зі стратегією проведення наземних, повітряних і, сподіваюсь, у рамках свого досвіду також морських операцій.
Разом із тим, за часів Другої світової війни міністром оборони США був відставний полковник, а командувачами на театрах військових дій були п’ятизіркові генерали. Міністр оборони та начальник ГШ повинні мати абсолютно різний досвід: міністр оборони – це адміністративна фігура, і ним може бути будь-яка цивільна особа, обізнана у військовій справі, грамотний менеджер, у тому числі у використанні фінансів; натомість начальник ГШ має бути військовим керівником, вміти особисто розробляти стратегічні оперативні плани військових операцій. На жаль, рівень професіоналізму наших військових адмністраторів залишає бажати кращого. Сподіваюся, що конфлікт України з РФ цю «дитячу хворобу» нашої країни вилікує.

Скоріше за все, не керівництво АТО ігнорує цей факт. Цей факт ігнорується політичним керівництвом держави та ВРУ. Чому? Скоріше за все, через дилетантство, корупцію і низький фаховий рівень в умовах ведення війни.

1. Враховуючи, що Маккейн лобіює інтерси військово-промислового комплексу, Україна би отримала зброю, і США виконали б зобов’язання по Будапештському меморандуму.
2. Враховуючи, що російська аналітика і дипломатія мають дуже довгу історію, то, скоріше за все, призначення Обами було окреслено, як вдалий період для знищення України.
3. Слава Богу, що якраз стало зрозумілим, чого вартий цей Меморандум. Питання – наскільки влада зрозуміла фразу: "Хочеш миру – готуйся до війни". Саме на цьому наголошую через те, що під час зустрічі з міністром закордонних справ України від нього пролунала фраза: "Яякщо хочеш миру – готуйся до миру". Наслідки такої позиції ми бачимо.

Відверто кажучи, не знаю.

У більшості випадків це зараз саме так.

Як Ви побачили, однією з проблем України лишаються міжпартійні сварки, або сварки між олігархами, що у більшості випадків майже одне й те саме. Саме цим, на мій погляд, можна охарактеризувати те, що відбувається з оборонними замовленнями. Якщо проаналізувати, з яких політичних сил походять Президент України, секретар РНБО, прем’єр-міністр України, голова Комітету з питань безпеки та оборони, міністр внутрішніх справ, міністр оборони, як колишній комадувач Нацгвардії, чому з Воєнного кабінету РНБО виключено голову служби зовнішньої розвідки, стає зрозумілим, що, на жаль, політичні сварки мають місце. І ситуація з Коломойським зайве підтвердження цього. Сподіваюся, що ця слабкість держави буде подолана якомога скоріше.