Олексій Гарань

Ще раз згоден. До речі, про це говорив і Порошенко у виступі 24 серпня.

Згоден.

Звичайно, вона не була даремною. Українці змужніли і зцементувалися як нація.

Заява Порошенка - це свідчення нашої дипломатичної роботи. ми демонструємо Європі готовність до переговорів, а інша сторона це відкидає. Ми виграємо дипломатично. А "суб"єктність" "ДНР" і "ЛНР" Київ визнавати не буде.

Армія має важке озброєння, яке батальйони переважно не мають. У цілому, на передовій сучасного озброєння не вистачає (але це те, що я бачив, узагальнювати важко), і це викликає гострі питання у бійців.

1) Хлопці захопили диверсанта, але я його бачив уже на фото і відео. Позивний диверсанта - "Шум". Із Запоріжжя, з трьома кримінальними "ходками", професійно підготовлений. 2) Я був переважно з батальйоном "Дніпро", але контактував і з "Правим сектором", і з батальйоном "ОУН", і з армійцями.

Бійці йдуть на контакт тоді, коли вони бачать, що людина постійно з ними, у ділі. Тоді контакт налагоджується сам собою. Хоча, звичайно, питали, чому я тут.
Про воєнне значення - не знаю. Думаю, що воно зберігається так само, як і символічне значення, і як об"єкт, який визначатиме лінію розмежування в разі мирних домовленостей.

Це, скоріше, питання до дипломатів, які розуміють, як діє американська бюрократична машина.

Багатьох критикують. А ми далі побачимо.

Треба зберігати пильність, тому наші бійці і вимагають переселення місцевих з лінії фронту на околиці Пісків (про це я уже говорив вище).

Обстріли продовжувалися. На новий рік о 12 годині я з бійцями "Дніпра" у Пісках послухав привітання Президента, випили шампанського, заспівали гімн України, прокричали "Слава нації! Смерть ворогам!". І скажу Вам, що у мене сльози навернулися на очі - настільки це все було емоційно. А потім я, щоб відчути все, пішов разом із бійцями на пост до другої години. Відморозив носа, після чого отримав персональну балаклаву (або, як кажуть "бабу Клаву").
На Різдво у Пісках у підвалі в гаражі провів службу капелан Андрій Зелінський (за сумісництвом аспірант кафедри політології НАУКМА), але в аеропорту на метеостанції святкування як такого не було. З"їли трохи тортика і залишили його наступній зміні.

Важко прогнозувати, бо це диктатура, яка тримає народ у покорі і замилює йому очі "месіанською пропагандою" і розмовами про змову проти "великої Росії", і "православные духовные скрепы"...

Див. попередні відповіді.

Я Вам скажу по конкретний випадок, який був напередодні Нового року у Пісках. Диверсант убив трьох бійців, його підстрелили, допитали в СБУ, а потім обміняли на 10 полонених. Неоднозначно, але полонених треба визволяти. Думаю, в кожному конкретному випадку треба приймати відповідне непросте рішення - що нам важливіше.

Я не бачив і не чув. Але ми розуміємо, що за часів Януковича в штабах сиділи агенти ФСБ. Чи всіх їх виловили? 

По-різному. Зараз обстріли посилилися. В аеропорту це постійно. В Пісках хлопці мають можливість відпочити після чергування. В аеропорту, зрозуміло, що ці можливості обмежені, але все одно чергуються, бо інакше просто не витримаєш.

Про аеропорт і "особливості перемир"я" я вже відповідав. Див. попередні відповіді.

У добровольчих батальйонах на передовій суворий "сухий закон". Мені на один із днів народження налили, але хлопці пили сік. На жаль, цього не скажеш про нашу армію. П"янство - це те, з чим суворо треба боротися, і що, на мою думку. Не так складно зробити, це не потребує фінансових витрат.
А щодо іншого... Уявіть собі ситуацію, коли на дверях написали "Зачиняй двері, а то - п...а". І командир відділення, коли дізнався про це, особисто витирав це слово рукавом. Хоча, зрозуміло. що розмови на передовій мають особливий лінгвістичний колорит.

Дійсно, є контраст, коли повертаєшся в "спокійний Київ". Нам усім треба більше робити для перемоги у війні, і ЗМІ мають постійно нагадувати, що у нас війна, і кожен може знайти свій спосіб допомогти армії (збір продуктів, коштів, допомога пораненим, переселенцям; дітки пишуть листівки, які наших бійців дуже гріють, я бачив, як вони їм радіють).

Така критика є. Але у противника на фронті треба стріляти і знищувати, а владу треба контролювати і змінювати. Зрештою, ми її самі обирали і самі маємо контролювати.

Про це згадували, але детальних розмов не було. Набагато частіше хлопці жартували, що якби під час Майдану хтось сказав, що вони стануть "мусорами" (тому що такі батальйоні як "Дніпро-1", "Азов" тощо - у системі МВС), то вони б їх пристрелили. :) 
А от один із командирів "Дніпра" був донецьким міліціонером, і хлопці його надзвичайно поважають і довіряють. Деякі бійці на Майдані не були, казали, що дивилися по телебаченню, а коли біда прийшла в їхню хату, пішли захищати український Донбас. 

Звичайно!!! При цьому вони - воїни світла. Див. попередні відповіді.

У Пісках мені автомат не давали, і правильно. Тому що для цього потрібна відповідна підготовка. Потрібно знати не просто як стріляти, а де сховатися, як перекотитися на інший бік... У Пісках я гасив пожежу, переносив боєкомплекти. На метеостанції в умах постійного бою, коли була обмежена кількість людей, начальник відділу сказав, що я повинен мати автомат. Мені видали. Під час одного бою я прикривав тилові двері (нічого героїчного). Цей автомат забезпечував мені "психологічний комфорт", бо просто було незручно стояти без діла посеред бою. Але потім мене використовували для зарядки патронів у "ріжки". Це, мабуть, було корисніше. :)

Я вже давав відповідь на це питання. Нам треба бути готовими і до першого, але я думаю, що Путіну вигідніше другий варіант у поєднанні із спробами дестабілізації ситуації в Україні.

Побут більш-менш налагоджений, якщо так можна сказати про життя в гаражах, підвалах, під загрозою обстрілів. Треба подякувати волонтерам, зокрема, за їжу. З цим тепер, слава Богу, проблем немає.
Звичайно, без гумору не можна, і він на кожному кроці. Я збираюся зробити окремий фоторепортаж "гумор на війні". Уявіть собі холодильник "Правого сектора", на морозильній камері якого написано "Місце для немовлят. Класти тільки випотрошених", а на нижній частині - "Карцер для рабів". Або блокпост під назвою "Рабінович". Або просто подивитися на наших грізних бійців, які дивляться мультики або грають у дитячі ігри на комп"ютері...

Див. відповідь на початку. Сподіваюся, що колись стануть, бо стільки донеччан воюють в українській армії за український Донбас.

У Пісках залишилося 100-150 людей, які не хочуть виїжджати попри те, що селище зруйноване і постійні обстріли. Найбільша проблема з тими, хто безпосередньо живе на лінії вогню, бо вони можуть потрапити під обстріл, а, крім того, українські бійці побоюються, що хтось може бути і коректувальником, тим більше, що у деяких діти були мобілізовані в "армію ДНР". Тому, зрозуміло, що фотографуватися вони точно не хочуть. А українські бійці натомість вимагають їхньої евакуації на інший кінець села. Я особисто бачив, як українські бійці допомагали перевозити нехитрий скарб, а також як вони розносили місцевим жителям їжу, медикаменти, одяг.

1) В третій раз. Забезпеченя стало кращим, рішучість є, але при цьому збільшилися і вимоги до нашої влади і командування.
2) В аеропорту я був на метеостанції. Там страшнувато, тому що кругова оборона, і територія постійно прострілюється. Але бійці чергують, дають відсіч, сплять, готують їжу, жартують...
3) Не секрет, все дуже просто - я вважаю, що політолог має бачити те, про що він розповідає. Це - мій принцип з 88-го року, часу перших мітингів і демонстрацій.
4) Віра, патріотизм, духовність. Взагалі, це - світлі люди. Хоча я сам дивувався, звідки це береться у 18-19-річних російськомовних хлопців з Донбасу, яких там дуже багато.

Перемир"я порушують бойовики. У цьому немає жодних сумнівів, це я бачив на власні очі. Я б сказав так, що повномасштабних фронтальних атак немає, але цей стан можна характеризувати як перемир"я, що постійно порушується. І наша відповідь має бути рішучою. Див. попередні відповіді.

Див. попередню відповідь. Можу додати, що одна річ - бачити все це по телебаченню, і інша - на власні очі. Все відчувається набагато загостреніше. Скажу ще раз, порівняно з нашими бійцями, Рембо "тихо палить у куточку".

Бойовий дух дуже високий. Наші бійці - це справжні герої. Рембо відпочиває! І це неможливо передати словами, тим більше, що більша частина цих людей пішла в це пекло добровільно, а частина навіть не має формального статутсу. Але бійцям потрібне чітке розуміння - як ми відповідаємо на порушення перемир"я бойовиками. А тяжке озброєння є лише у армії, яка діє за наказами згори. Я думаю, що ми маємо діяти більш рішуче: якщо з того боку йдуть атаки, то ми маємо давати їм відсіч усіма доступними засобами.

Наші бійці на передовій критикують командування і владу за нерішучість, на їхню думку. Мені важко оцінити це з військової точки зору, оскільки я - не військовий. Але позиція наших бійців відмінна від позиції так званої "диванної сотні", яка завалює соцмережі криками "всьо пропало". На відміну від "диванної сотні", наші бійці, критикуючи владу, одночасно кожен день ризикують своїм життям і не словами, а ділами доводять свою відданість Україні.

Ротація українськмих армійців через блокпост "днрівців" нікому не подобається, в тому числі бійцям на передовій. Але ми маємо розуміти, що в донецький аеропорт є два шляхи: один шлях - прориватися з боєм і кожного разу ризикувати життям наших бійців. Друга можливість обумовлена "перемир"ям" і якраз передбачає мирний вхід до аеропорту, але через блокпост сепаратистів. Я пропоную Вам обрати, що краще. Якщо є можливість зайти в аеропорт без втрат, мабуть, все-таки цим треба скористатися, але якщо бойовики це зривають, то іншого виходу, крім прориву, для нас не залишиться. Поясню Вам на прикладі. Кілька днів тому в аеропорту було шість наших поранених. наше командування звернулося до сепаратистів з проханням вивести їх через блокпост, бойовики відмовилися. Тоді був підготовлений прорив нашої колонни з застосування артилерії. Але навіть за цих умов знадобилося ще півтори доби для того, щоб вивезти поранених.

Див. попередню відповідь. Нормандский формат для нас кращий, ніж мінський, але при цьому необхідно зауважити, що і Захід, і Україна вимагають від Росії дотримання мінських угод. Тобто в цих угодах більшість пунктів вигідні для України, і ми можемо використати це для дипломатичного тиску на Росію.

Дії бойовиків були санкціоновані Росією і були елементом торгу в процесі підготовки зустрічі в Астані. В результаті цього зустріч в Астані відкладена, а це означає, зокрема, що Захід не довіряє Кремлю, і санкції продовжують діяти.

Якщо не буде кардинальних змін, то, гадаю, санкції будуть пролонговані.

Для цього потрібні зміни на законодавчому рівні. Я думаю, що це можна зробити.

Виключити цього не можна, хоча я не думаю, що це може відбуватися в широких масштабах. Але режим санкцій, введених Заходом, безумовно, треба моніторити і контролювати.

Ви справедливо ставите це питання. Але чого ми могли очікувати від Януковича, коли були розвалені і СБУ, і інші силові відомства? На щастя, зараз ці відомства поступово відновлюються.

Ви підняли дуже важливу проблему. Дійсно, в окупованих районах діє потужна російська пропаганда. Як нам вдасться переконати цих людей, мирних громадян? 1. Зміни в уже звільнених районах. Ми маємо показати контраст між звільненими і окупованими районами. І це те реальне, що ми можемо зробити, це - найефективніший шлях. 2. Інформаційна робота на окупованих територіях, і цим має займатися, зокрема, і новостворене Міністерство інформаційної політики. Хоча зробити це дуже і дуже складно.
Що стосується Харкова та Одеси, то події минулого року показали, що масової підтримки сепаратизму немає, однак ми маємо бути готовими до можливої активізації диверсантів і агентів ФСБ.

Якщо не буде реформ, то ми втратимо підтримку Заходу. Політично у нас зараз є всі частинки паззлу для того, щоб зібрати загальну картинку, тобто розпочати реальні реформи. Є більшість в українському парламенті, є розуміння того і з боку Президента, і з боку прем"єра, що такі реформи потрібні, і є тиск (в позитивному сенсі) Заходу. Будемо сподіватися, що вистачить політичної рішучості, і цьому може допомогти тиск і контроль з боку громадянського суспільства і активність українців.