Григорій Вагапов

Так буває. Бувають речі, за які навіть трошки соромно – та ж пісня «Водка». Але що робити, життя є життя.

1. Мені здається, що найбільше не вистачає життєствердної енергії, яку артисти повинні туди везти. Не говорю про якісь матеріальні речі, яких вистачає чи ні – мені здається, не про це зараз запитання. Потрібно везти туди хороший настрій, ідею, що людина завдяки пісні знову стає людиною, тому що важливо, щоб люди лишалися людьми. На війні можна собі дозволити інколи перетинати межі людяності. Треба людей повертати, треба за них боротися… Мистецтво бореться за них, і, думаю, ми переможемо.
2. У Криму я не виступаю. З Кримом взагалі зв’язку немає. У мене там батько, брат, сестра і триста родичів, але нормального зв’язку немає, тільки час від часу переписуємося.
З приводу концертів. 26 листопада ми чекаємо друзів у «Докер Пабі» на вул. Богатирській, де ми відзначатимемо своє п’ятиріччя. Будуть наші товариші з гурту «ТаРУТА», з гурту «Шпилясті кобзарі», з ватутінського гурту «ПостСкриптум» (це там, де ми будемо робити наш мотофестиваль – «ВПЕРШЕ ЧУЮ фест»; цього року не вдалося, але, думаю, далі це  все буде).
Далі плануються виїзди по Україні, але це все – в розробці. Дуже розраховуємо на те, що люди будуть запрошувати нас на свої свята – для нас це дуже важливо. Бо наші останні концерти  були виключно благодійні, і у нас зараз немає можливості записати щось нове (хоча нового багато, воно є – треба над ним працювати). 

Ми зацікавлені в тому, щоб якісно виступити. Є технічний райдер, все це обговорюється. Є нормальне ставлення до нас – є нормальне ставлення до людей. У будь-якому разі, якщо ми відчуваємо, що це справді треба, концерти відбуваються.
Ці технічні вимоги – це, перш за все, повага до того слухача, який буде отримувати пісню від нас. Якщо буде неякісний звук чи організація, то це все буде просто написано на наших обличчях, і вуха не обманеш. 

У будь-якому випадку я дослухаюся до точки зору людей, з якими я працюю, які мене записують (до того ж Кості Костенка – під час запису попередніх двох альбомів його слово часто було вирішальним). Якщо людина нормальна, має розуміння особливостей пісне творення, знається на цьому, є професіоналом, то я готовий співпрацювати з такою людиною.

Нині український байкер – це людина, яка несе величезний пласт культури і повинна це розуміти. Це не просто людина, яка їде на мотоциклі, а людина одним своїм виглядом, тим, що має на собі українську символіку, прапор, уже викликає розділення між людьми, які на нас дивляться: одні дивляться з симпатією, інші – з антипатією. Я вважаю, що український байкер повинен бути свідомим, що зараз на нас дивиться увесь світ, має бути уважнім і слідкувати за тим, що говорить, як себе поводить, що несе.

Мабуть, але не зараз. Треба бути тут. Поет, музикант зараз має бути зі своїм народом. Треба переживати його долю, щоб писати далі. Але взагалі дуже цікаво поспілкуватися з людьми, побачити світ. Саме споглядання світу не є таким інформативним, як спілкування з людьми з інших культур. Це дуже цікаво.

Дуже дякую. Будемо старатися. Хоча, чесно кажучи, дуже непросто говорити. Таке враження, що зараз – час накопичення інформації. Щось просочується, якісь нові пісні, але не знаю, наскільки вони правдиві. З часом це має перевірити сам слухач. Тому я прошу бути уважними, слухати і не боятися висловлювати свою думку. Тому що я свідомий того, що люди зараз вибирають – що їм потрібне, а що ні. Я розумію, що якісь пісні більш потрібні, якісь – менш. Для мене люди, які беруть у цьому участь, є моєю фокус-групою.

Безумовно. Для мене пісні – як привід для спілкування. Знаю, що ціла купа людей почала спілкуватися завдяки пісням «ВПЕРШЕ ЧУЮ». Це начебто камертон: якщо він викликає у вас відповідні відчуття, то ви приходите на концерт, ви спілкуєтеся з цими людьми; не викликає – ви слухаєте іншу музику і спілкуєтеся з іншими людьми. Мистецтво має змушувати людей спілкуватися. 

1) «Молитва» – так, 26 листопада ми будемо цю пісню презентувати у повному звучанні гуртом. А от «Коса до пояса» – чесно кажучи, не знаю. Мене ця пісня відпустила, і я її не робив. У мене є така проблема, що про деякі пісні я забуваю взагалі. А мені люди їх наспівають: «А ти пам’ятаєш, ти нам співав?». Так, наприклад, сталося з піснею «Тату-мастер», яку я писав для людини татуювальника. Заспівав і забув. Ми якось зустрілися через півтора роки, і він мені мою пісню заспівав – було приємно почути.
Поки що є тільки концепція альбому – ліричність. Хочеться зробити це і приджазовано, і приблюзовано , і так, і так. Є розуміння, яким приблизно складом це буде робитися. Є пісні. Поки що далі нічого немає. Все ще в процесі.
2) Підспівують. Феноменальний успіх у пісні «Ченчик». Дітям чомусь вона так подобається! І ролик є – дитячий ансамбль, що танцює під «Ченчика». В інтернеті є й «волинський народний танець «Ченчик»», тобто вони взяли нашу пісню і назвали її «волинським народним танцем». І слава Богу! Я за те, що якщо пісня потрібна – беріть, люди, користуйтеся! В такому випадку, як цей, про авторське право мова не йде.
Дуже хочеться дати дітям більше в плані свободи. Мені здається, що поки що ті умови, які існують, не дозволяють повністю дітей розкривати. Поки що ми прив’язані до війни, до економічного стану. І хотілося б просто їм більше уваги приділяти.
3) Із книжкових персонажів асоціюю себе із Йозефом Швейком, а із мультяшних – хоббіт. Хоббіт – це той самий Швейк, тільки босий і з волоссям на ногах.:)
4) Мій нинішній стан найкраще опише такий вислів: як було, так було, ще ніколи не було, щоб якось не було. Щось відбувається – я довіряю процесу і намагаюся плести в його руслі. Хоча зараз, мабуть, буде ще один «золотий вік» року. Не просто пісні під перевантажену гітару, а справді протесаної потрібної музики, яка надихатиме на вчинки. І у нас, і Росії. Бо ми бачимо, що ленінградський рок-клуб вже знову заборонили. У плані мистецтва зараз буде величезний підйом. Зараз буде проти чого протестувати, це буде явно. І, думаю, це викличе новий сплеск хороших нових пісень, фільмів.

Інакше. Я бачу більше проблематики в суспільстві. Я зараз відчуваю, що наша робота більше потрібна, ніж при Януковичі. При Януковичі все було зрозуміло: мі хороші, Янукович – поганий. А зараз все не так, і, за великим рахунком, якість життя стала тільки гірше.

Маю приклади того, що вона вже зіпсувала багатьох людей. Але знаю і таких, на кого вона не вплинула зовсім. Багато залежить і від самої людини, і від її оточення. Оточуючи себе правильними людьми, роблячи хороші, навіть невеличкі вчинки, можна змінити багато чого. Систему не зміниш в один момент. Але боротися можна тільки особистим прикладом. Скільки ти сам тримаєшся – стільки і є надії.

У пісні я ціную відвертість. Пісні, які я виконую, написані від мене (навіть там, де я обігрую все у третій особі). Тому не може бути великих розбіжностей. Я ж не пишу про далекий космос чи подорожі на Марс. Я співаю про те, що конкретно мені відомо і зрозуміло. Мотоцикли, подорожі, воля, війна, яку я побачив… Це речі, які притаманні людині, яка просто живе своїм життям, а враження викладає у такій формі: десь більш вдало, десь – менш, десь – із гумором.
Але – немає цього розриву. Не знаю, добре це, чи погано. Образ байкера, який я несу зі сцени, взятий не з повітря, а з мотоцикла. Мені завжди здавалося, що буде класною картинка: людина з дороги, з пилу, з жару, приїздить, зупиняє мотоцикл, злазить із нього, і от так, як вона є, виходить на сцену. Тоді це людина, на яку можна подивитися і щось побачити, зрозумівши, що те, що вона говорить, не просто так. Це не має бути образ співака, який їздить на мотоциклі. Це все має бути цілісно: байкер, який хоче заспівати вам пісню. Це не роль, а життя. 

Тому що Межигір’я має пряму аналогію з твором Оруела "Ферма тварин". Там тварини вигнали людей, а в будинку, де вони жили, зробили музей, щоб пам’ятати, як було погано при людях. Я побачив пряму асоціацію з Межигір’ям, і що відбувається в таких ситуаціях не тільки у нас. Межигір’я – це умова, можливість для корупції та демонстрації несмаку.
Восени показали, тому що робота над кліпом тривала доволі довго. Хоча самі зйомки зайняли лише три дні.

Можливість записати альбом. Є у нас пісні, і навіть в наш день народження, який будемо святкувати 26 листопада, презентуємо дев’ять нових пісень. Вони можуть скласти основу нового альбому.

Надо переходить на сжигание воды. Это – прекрасное альтернативное топливо. Более того, «Тойота» перешла на выпуск новых автомобилей, которые работают на воде. Это уже не фантастика, а сегодняшний день. Надо над этим работать.

Надмета – це все-таки (якби її можна було втілити в простому вигляді) відкрити школу. Тому що зміни треба починати з дітей, а та система освіти, яка є зараз, не розкриває людей.

"Чоперок" – песня, которую я считаю знаковой. "Не треба", которая стала актуальна во время Революции. В каком-то смысле эта песня раскрылась по-новому, даже для меня.

Нереально. Но крутиться не приходится.

Осталась решимость сделать это в конце концов. Сейчас нужно сосредоточиться на жизни. Сейчас нет возможности сесть и написать. Чем интереснее сейчас будет жизнь, тем интереснее потом будет книжка.

По приезду из "Айдара" и даже там на месте обсуждал этот вопрос с самими бойцами и предложил им схему внутренней реабилитации. Важно оставаться в кругу близких людей, иметь устав. Все это подпадает под определение мотоклуба. Поэтому я считаю, что именно мотоклубы должны принять бойцов. У этого объединения уже есть предлагаемое название "Укропы МС". Приглашаю к диалогу всех, кому эта тема интересна. Уже разговаривал с Трилапом из Днепропетровска из мотоклуба "Баламуты", и он предлагает конкретные действия по протезам, по трайкам (трехколесным мотоциклам) для инвалидов.

1. Які стереотипи про байкерів хотів би зламати? Що байкери – п’яниці і ледарі.
2. Буде новий виток розвитку байкерського руху під час і після нинішнього збройного конфлікту, це природно.
3. У парламенті треба об’єднуватися не ознакою того, чи є у тебе мотоцикл, чи розумієш ти романтику дороги. ВР – не місце для байкера. Але слідкувати за тим, що відбувається в політиці ми зобов’язані. Гасло "байкер поза політикою" вже не актуальне.

Ми не знаємо, чи послання досягло адресата. Але у випадку, якщо Шевчук приїде в Україну, ми запропонуємо йому співпрацю. Бо самі поїхати в Росію ми вже не можемо.

З даїшниками я не сварюся, бо не говорю. Тому що не зупиняюся.
А в варіанті з автомобілем, просто не даю приводу мати до себе претензій.

Я їжджу на «Ямасі Супер Тенере», це – позашляховик. Повірте, в Україні – найкращі у світі дороги.:) Треба вибирати адекватну до умов техніку.

Я люблю цукерки. Вони допомагають. Їжте цукерки, і у вас ніколи не буде зіркової хвороби.

Є пісня. Просто я її ще ніде не виконував, вона написана як вірш. Вона буде робитися далі. Зараз поки що хочеться доробити пісні в альбом.

Мабуть, я вкладаю в поняття байкер не тільки мотоцикл. Це – боротьба за свободу, безcмысленная и беспощадная. Чотири сини – це вже мотоклуб, пам’ятайте по це.:)

26 листопада буде виконана пісня "Від Майдану – до Айдару". Пісня написана для моїх побратимів, на прем’єру якої вони приїдуть з батальйону.

Немає єдиної позиції усіх українських байкерів. Так само, коли говорять, що є позиція російських байкерів, це не зовсім так: то – позиція тільки провладного мотоклубу "Нічні вовки".
За своєю природою, кожен мотоклуб – окрема країна, а кожна країна для себе визначає сама, кого підтримує. Особисто мої знайомі підтримують українськую армію: мандрівник-навколосвітник Валерій Кришень та інші волонтери-байкери з Харкова, Сум, тощо.

Дякую. Щоб віддавати, треба брати. Беру з нашого життя, тому останні пісні пишуться не дуже веселі. Але кидать не збираюся. Збираюся жити триста років, поки що все йде нормально.:)

Мы держим путь в сторону леса, то есть мы над этим работаем. :) Наше движение постепенное: от песни к песне, от концерта к концерту. У нас все впереди.

Там було круто. Бо атмосферу Межигір’я створювали люди, які були з нами: Петро, господар Хонки, в карпатському кептарику та прапорі, хлопці на охороні, з якими ми спілкувалися, Денис, комендант, Віктор, який нам допомагав, та весела знімальна група. Всі вони лишили у нас дуже світлий спогад про Межигір’я.

Дата отсчета – 18 ноября – это дата первого альбома. Мне кажется, есть смысл вести отсчет именно от этой даты. Был большой опыт сочинительства, потом было падение с "Бандита" и совершенно конкретное намерение записать альбом, и понимание, что все нужно делать быстро. Тут помогли друзья, которые просто скинулись: Артемий Кирсанов, Сергей Дзюба и Станислав Соболь, отцы-основатели «ВПЕРШЕ ЧУЮ». Без них альбома не было бы, а, значит, проект бы не начался.

Мы есть в ротации нескольких российских радиостанций: "Есенин", "Водка", "Буду байкером" – чисто байкерский набор.
На ТСН не ропщем. Радует то, что люди, которых цепляет хоть одна песня, открывают для себя больше и больше из того, что мы делаем. Пока что это самая известная песня, если судить по просмотрам.
Въездные ли мы – пока не будем проверять, с Вашего разрешения.

1) Наверное, было бы хорошо об этом задуматься. Осталась методология: каждая новая песня – это журналистский подход к изучению темы, это не только вдохновение. Это и журналистский, и театральный подход, или что-то на грани.
2) Честно говоря, я удостоверился, что картинка соответствует только настолько, насколько она интересна для интерпретации какой-то информации. Реальное положение вещей совсем иное. Есть и плюсы, и минусы. Для меня стало открытием то вдохновение, с которым патриоты стали в войско.

Я начну с этих слов свой концерт 26 ноября. Это шикарное выражение.

Я був у розташуванні добровольчого батальйону "Айдар" у своїх товаришів із "Золотої роти". Вчора було 40 днів від дня загибелі її командира Сашка Італійця. Концерти були на блокпостах, у місцях відпочинку бійців, у наметах, на лафетах, на ящиках з гранатами – будь-де, де люди просили заспівати їм пісню. Найбільше вразило те, що, як тільки люди відчувають, що ти – свій, вони хочуть заспівати у відповідь, поспівати разом. Так було, наприклад, із піснею "Червона рута": https://www.youtube.com/watch?v=iQ-A-9YJPAE

Братья байкеры писали мне, чтобы я был осторожен, чтобы нигде не светился, а то, не дай Бог, меня запретят навсегда. Надеюсь, что скоро мы увидимся.

Каждый для себя определяет, что его вдохновляет. Меня вдохновляет мужество, с которым Украина принимает удар. Хотя тематика войны меня совершенно не привлекает – буду писать о мире и о любви для людей, которые вынуждены воевать. В зоне АТО я понял, что у человека искусства нет права на плохое настроение и уныние. Смех и песня – это то, что возвращает людей к жизни.

Эта песня получилась моим путеводителем: я ее написал, а потом поехал по ней, как по инструкции. В Харькове перед выездом в "Айдар" Борис Севостьянов (активист харьковского Майдана) передал ребятам гитару, и все паззлы сошлись. "Від Майдану до Айдару я везу тобі гітару, бо тому, хто їде в військо, треба пісня".

З дитячої мрії, мабуть. Хоча я особисто не знаю жодного чоловіка, який би на мотоцикл міг би дивитися спокійно. Надто вже багато в образі байкера харизми козака, такого собі вільного дядька на коні. Тому намагаюся відповідати цьому образу. Тим паче, що це правда.

Щеплення у «Карпат» – з боку Польщі.:)
«Яву» на козу можна поставити піснею – треба тільки запсівати: "Хто сказав й коли, що всі байкери – козли? Я точно знаю, що не всі – лиш ті, хто їздять на козі. Коні, понесіть на одному колесі так, щоби писком в небеса, неси мене, моя коза". Заспівав – і «Ява» на козі. :)

Не сказав би, що легко, і не сказав би, що важко. Я задоволений, бо сприймаю все, що відбувається як належне. А від деякого часу, коли повернувся з АТО, взагалі вважаю, що у мене легка приємна робота.

Планується, вже 26 листопада. Кутєпов буде виконувати кілька характерних кутєповських пісень. Кутєпов не претендує на те, щоб повернутися в основний склад. У нього чудово виходить журналістська діяльність.
Нинішній склад «ВПЕРШЕ ЧУЮ» дався тяжко, зібралися справді хороші музиканти: Тарас Козак (барабани), Олександр Атамась (бас-гітара), Максим Грузинський (баян), Євген Бондаренко (саксофон), дуже часто грає Ярослав Джусь (бандура). Всі хлопці професійно займаються музикою, але в родині не без байкера. :)

26 листопада під час концерту ми будемо презентувати більшість нових пісень, а потім будемо уже думати над альбомом. Хочеться зробити якісно. Перший наш альбом «СкаСка» був акустичним, другий «ПрямоТок» був більш повнозвучним, а третій буде ліричним. Хочеться зробити класну лірику. Спробуємо запустити цей проект на Kickstarter – таким чином, у людей з’явиться можливість якимось чином допомогти, скинутися всім світом.