Іван Любыш-Кірдей

Спілкувався з представниками Червоного Хреста Гоша Тихий. Ми зустріли їх по дорозі в Курахово. Вони знаходилися далеко від коридору і нічого не знали про обстріли.
Червоний Хрест – це організація, яка займається гуманітарною і медичною допомогою та тримається подалі від політики, тобто не може вступати в переговори з жодною зі сторін.

Майдан і війна на сході – це дві зовсім різні ситуації в плані роботи журналістів і операторів. В зоні АТО журналісти стикаються з тими ж ризиками, що й військові та мирні мешканці: бути пораненим або вбитим під час обстрілів, бути викраденим бойовиками заради викупу тощо. Ніхто не застрахований – ні вітчизняні журналісти, ні закордонні.

Після побаченого я ще більше вірю в перемогу якраз через те, що настрій у наших військових бойовий, вони налаштовані оптимістично. Мій знайомий з "Миротворця", поранений під Іловайськом, який зараз перебуває в госпіталі у Дніпрі, розказував, що він краще загине, ніж здасться в полон. І він з двома наскрізними пораненнями в ногу пройшов, вириваючись із оточення, 20 кілометрів! І казав, що ще помститься за своїх загиблих побратимів. І як після того не вірити в перемогу?

Я не є фоторепортером європейського ЗМІ – я живу і працюю в Україні. А з німецьким ARD співпрацюю як фрілансер. Тому не компетентний коментувати те, як в Європі сприймають події в Україні.

Кадри, на яких є Ваш родич, зняв Макс Лєвін (LB.ua). Ці кадри зняті в Іловайську, це – батальйон "Донбас", який обстрілювали при виході через "зелений коридор". Доля батальйону вже відома.

Не доводилося, нікого не бачив. Єдиний, кого зустрів – російський полонений. Але з ним не спілкувався.
За інформацією, яку давали військові, було ясно, що з того боку людей небагато (живої сили), і цієї сили було недостатньо для штурму. Бойовики робили вилазки на півгодини, не більше – обстрілювали і втікали назад. Стріляли в основному з автоматичної зброї та гранатометів. Але військові казали, що бойовики не становлять великої загрози, тобто не могли штурмувати місто. А загрозу становили ті, хто стріляв із "Градів" і "Смерчів"...

Так, підтримую стосунки з одним бійцем. Він зараз у Дніпропетровську в лікарні. Поки маю електронну пошту медиків батальйону "Миротворец", з ними зв’яжуся згодом. Телефонував командиру Тетеруку, привітав його з поверненням.

Війна всіх змінює. Точно. Думаю, що всі, хто звідти повернулися, потребують психологічної допомоги.
Що допомагає не втратити людяність? Кожному – по-різному: комусь – сім’я, комусь – розмови з друзями. Це індивідуально.

З батальйоном "Миротворець".

Я думаю, що все почуте в окопах в зоні бойових дій не може бути журналістом видане «на гора». Слід фільтрувати всю інформацію, оскільки головне завдання журналіста в цій ситуації – не нашкодити країні і цій військовій операції в цілому. Але при цьому слід показувати правду. Ми зараз в стані інформаційної війни з Росією, і український журналіст має робити максимум, щоб протистояти російській пропаганді і творити нашу власну інформаційну політику.
У нас із журналістом була написана домовленість із військовими: якщо хтось із бійців не хотів, аби його знімали, я будував свої кадри так, щоб ті люди не потрапили в кадр.  Крім того, я не знімав обличчя загиблих. Я вважаю, що люди мають дізнаватися про смерть рідних не з інтернету та телебачення.

Це думка Руслані, і я не буду її коментувати.
Я бачив військові дії в Іловайську...

Люди хочуть миру. Але багатьом байдуже, при кому саме буде цей мир. Проте є люди, які підтримують українську армію, приносять їжу... Одна жінка привезла на "кравчучці" хлопцям батальйону "Миротворець" у Дзержинську (перед виїздом в Іловайськ ми були там) мішок картоплі та дві банки домашніх закруток. Коли місцеві мешканці ховаються від обстрілів в одному підвалі з українськими військовими, то дуже важко дізнати про їхні справжні настрої і думки... Але один чоловік з Іловайська сказав фразу, яка увігнала мене в ступор: "Ці хлопці (тобто українські військові) – молодці, годують нас, але ж ще прийдуть "каратєлі"..." Було ясно, наскільки сильна російська пропаганда в тому регіоні.

У кожного журналіста є потреба бути в епіцентрі подій, тому я, звичайно, хотів потрапити в зону АТО. Якби прийшла мені повістка в армію, я б точно пішов. Але як оператор, думаю, я маю служити на інформаційному фронті.

Під час першого обстрілу "Градами". Це була друга година ночі, ми прокинулися від сильних вибухів... Але ситуацію розрядили військові, які сиділи в підвалі – вони пожартували: "От же ж п....ам не спиться!".

Залежить від ЗМІ, яке подає картинку... :)

На фронті на пресу практично не звертали уваги. Ми могли знімати все, що хотіли. Бійці активно спілкувалися з нами, багато з них хотіли, щоб з ними записали інтерв’ю, деякі підходили за інформацією (дізнатися, що твориться в світі), хтось просто хотів поспілкуватися не з військовими.

Я був у звільнених містах (Краматорськ, Слов’янськ тощо), але на передову потрапив вперше.

Потрапив в Іловайськ з батальойном "Миротворець" (цей батальйон не є штурмовим, а на звільнених територіях ставить блокпости та слідкує за порядкком). Їхали на один день і планували повернутися увечорі. Але залишилися в оточенні на п’ять днів. Нам повідомили, що місто, куди ми їдемо, зачищене на 3/4. Приїхали туди без проблем, на звичайному автобусі, ніхто не обстрілював. Коли приїхали, батальйон "Херсон" повідомив, що ми в оточенні. Ночували ми одну ніч у вагоні потягу в депо з батальйонами "Херсон" і "Миротворець". Нам сказали в разі мінометного обстрілу ховатися під вагони в ремонтні ями. Наступні ночі ми провели у підвалі школи з батальйонами "Донбас" і "Дніпро".
Харчувалися в основному військовими сухпайками. Оскільки цих сухпайків було небагато (бо брали запас на один день), харчувалися з городів приватного сектору біля школи (поблизу покинутих будинків), одного дня навіть забили хряка. Були проблеми з водою: працювала одна колонка, і та з перебоями, і вода була, скоріше, технічна. Але всі пили – позаяк жарко було... Спали в підвалах разом із місцевими мешканцями і покинутими тваринами. Було дивно, що собаки крутилися біля підвалів, а поруч – маленькі коти. І коли починався обстріл, всі – і люди, і тварини – тікали у підвал.

Воїни дуже патріотичні. Хочуть скоріше вибити противників зі своєї землі. Відчутно, що вони захищають рідну землю. Вони вірять у перемогу, знають, що переможуть, оскільки воюють за своє. Не втрачають оптимізму навіть під "Градами".

Дивіться попередні відповіді.

Найбільше вразило те, наскільки сильний військовий дух загалом у бійців. Якби цим хлопцям належну військову підтримку, то ця війна скінчилася б у дуже короткий термін нашою перемогою.