Сергій Головатий

Я є прихильником ідеї переатестації усього суддівського корпусу, який в України налічує сьогодні понад 7 тисяч суддів. В поняття переатестації я вкладаю конкретні критерії: рівень професійної підготовки суддів (який у переважній більшості є надзвичайно низьким, і тому неможливо об’єктивно забезпечити справедливе судочинство); перевірка рішень суддів бодай у період перебування при владі Януковича (щонайперше слід провести перевірку всіх рішень від 1 грудня 2013 року і до сьогодні).

Ні президент, ні ВАСУ не є юридичними інстанціями України. У Конституції міститься чіткий порядок можливого перебування іноземних військ на території Україні. Зокрема, це стосується перебування чи розташування іноземних військових баз на території України (ст. 17 Конституції забороняє це). Від 1996 року і до нині нехтування цією вимогою всіма президентами й призвело до того, що у нас перебував Чорноморський флот РФ. Це ще один доказ того, що у Конституції записане одне, а президенти і уряди робили інше.   

Повернення Криму до складу Української держави – це реальність. Це те, що може бути досягнуто. Це – не міф.

Ніколи.

Стосовно майнових питань (витрат і доходів) взагалі не існує жодної презумпції невинуватості. Презумпція невинуватості – це категорія кримінального права. А що стосується чиновників, то вони повинні відповідати перед суспільством за свій майновий стан шляхом декларування своїх статків та видатків.

Відомо, що МЗС України висунуло Росії вимогу пояснити, яким чином українська льотчиця опинилася в застінках воронезького СІЗО. Це – правильний крок. А за ним, відповідно до реакції Росії, мають бути вжиті можливі дії для її звільнення і повернення до України. Звичайно, вона і сама мала б подати заяву до Європейського суду з прав людини – він би виніс рішення, яким би зобов’язав Росію повернути її до України.

Ніхто не може дозволити ввести війська до України. Якщо мався на увазі миротворчий контингент, а не іноземні війська, то це в компенетції Ради безпеки ООН. Але одним із постійних членів Радбезу ООН є Росія, яка ніколи не погодиться на те, що миротворчий ООН-івський контингент буде інший, а не російський.

Ця історія триває давно. Чому зараз не ратифікували? Не знаю, чи взагалі Президент чи уряд подавали на ратифікацію. Якщо подавали, то не знаю, чому не ратифікували.
Ратифікація відкриває для України можливість притягнення до кримінальної відповідальності будь-кого з посадових осіб, починаючи від Януковича і до самого низу, за кримінальні злочини, які підпадають під юрисдикцію міжнародного кримінального суду. Але проблема з ратифікацією в Україні полягає в тому, що Римський сатут не може бути ратифікований, доки не будуть внесені зміни до Конституції. Для цього потрібно 300 голосів.

Що, по суті, це буде означати насправді – Вам ніхто не скаже, навіть Порошенко. Бо ця пропозиція – нісенітниця зі смислового боку. А з юридичного боку, ця пропозиція, яка міститься у законопроекті про внесення змін до Конституції, є неприйнятною, бо статус мов в Україні визначений ст.10 Конституції. Відтак, є два статуси: статус державної мови (нею є українська), статус інших мов – мов національних менших (решта, хто не є етничнім українцем, належать до меншин). Ст.10 не передбачає спеціального статусу російської мови.
Щоб змінити Конституцію стосовно статусу якоїсь із мов, треба змінювати ст. 10 Конституції (а це перший її розділ, а, значить, обов’язково треба проводити референдум з цього питання).
Крім того, Україна ратифікувала Європейську мовну хартію. В законі "Про ратифікацію Європейської мовної хартії" міститься перелік тих мов (їх понад десять, серед яких і російська), які цим законом уже визнані Україною як регіональні чи міноритарні. Це було зроблено Верховною Радою в рамках закону. У конституційних змінах пропонується, щоб статус мові надавала сільрада, міськрада, райрада, облрада. Тоді що, українські закони не діють на території цих облрад, сільрад, райрад? Виходить, що рішення сільради вище за Конституцію і закон?
Тепер візьмемо практичну полощину. Такий район як Одещина. Там є, наприклад, такі населені пункти і села, де живуть болгари. Вони приймають рішення, що в їхньому селі спеціальний статус має болгарська мова. При цьому в сусідньому селі живуть гагаузи, і вони приймаються рішення про спеціальний статус гагаузької мови, а в іншому селі – про спеціальний статус молдовської мови. А Одеська обласна рада приймає рішення, що спеціальний статус в області має російська мова. І що ж тоді людям робити, яка ж мова має спеціальний статус? Це – нонсенс і джерело міжетнічних конфліктів. Така редакція конституційних змін взагалі може призвести до розпаду України.
Візьмемо останній період кримської автономії – відповідно до Конституції Криму, статус офіційних мов було визнано за російською, українською та кримськотатарською мовами. Це фактично означало, що російська мова була єдиною, що домінувала в Криму, і російська мова стала тим чинником, через який Путін збройною силою забрав Крим.
Тому ця пропозиція Президента Порошенка про право сільрад надавати спеціального статусу мовам на Донбасі, Одещині тощо може призвести до утворення Новоросії – того, до чого прагне Путін.
Надання статусу мовам – це виключно прерогатива парламенту, а місцем визначення цього має бути Конституція, а не рішення міста чи районного центру. Це – не місцева компетенція, це не те, що входить в місцеве самоврядування. Це питання держави загалом.

Єдиний дієвий, але не швидкий (долати корупцію швидко неможливо) – хотіти її подолати і щось робити. Це коли президент цього захоче, ВР та Кабмін цього захочуть. Поки що вони цього не хочуть, говорять, але нічого не роблять.

У Москви по відношенню до України є історично сталі цілі – унеможливити окреме існування України як незалежної держави. Від 1654 року цілі Москви щодо України не змінилися.

Конституційні зміни – це не інструмент подолання конфлікту на Донбасі, а точніше – російсько-української війни. Змінами до Конституції війну не виграють, і не граються у війну змінами до Конституції. Агресію можна подолати тільки збройним захистом і знищенням противника. А питання політичного життя – це питання мирного часу. І політичні проблеми треба розв’язувати у будь-який спосіб, перший із них – прийняття змін до звичайного законодавства (розширивши повноваження органів місцевого самоврядування). Досить до Бюджетного і Податкового кодексів внести зміни, щоб органи місцевого самоврядування мали більшу фінансову і майнову спроможність.

Міжнародне право не передбачає такого поняття як громадянська війна. В Україні немає громадянської війни, немає українців, які воюють з українцями. В Україні з 1 березня 2014 року йде російсько-українська війна. Росія є агрессором. Всупереч основположним принципам міжнародного права і всій системі міжнародної безпеки, побудованій на Статуті ООН та заключному Гельсинському акті, Росія здійснила акт агресії проти України. Відповідно до міжнародного права, жертва агресії має право на самооборону, застосування військовї сили у будь-який спосіб для протидії агресору і фізичного його знищення на своїй території.

Це питання української влади. Після відновлення миру в регіоні влада має шукати способи для відновлення діалогу з мешканціями Донбасу.

Спочатку треба знищити терористів, які воюють за підтримки Росії, або ізолювати їх від суспільства. Тільки силою можна вирішити проблему сепаратизму. Крім фізичного знищення та ізоляції від інших людей, є ще й юридичний інструментарій – це те, на що мають бути скеровані дії СБУ та Прокуратури, щоб всі причетні до сепаратизму, були притягнуті до кримінальної відповідальності за такі дії.

Під час війни Конституцію не пишуть. І Конституція не є інструментом ведення війни чи її подолання. Не треба робити фетиш із Конституції – не Конституція забезпечує мир, спокій і благополуччя. Їх забезпечують інші люди, які перебувають на посадах у державі. У Конституцію можна записати будь-що найкраще і найкрасивіше, золоті слова, але якщо вищі посадові особи діють, незважаючи на ці золоті слова, тоді результат плачевний – те, що є сьогодні в Україні. Не можна казати людям, що ми змінимо Конституцію, і все буде добре. Краще казати, що і ця Конституція дозволяє забезпечити мир, спокій і благополуччя. Бракує не конституційних положень – бракує відповідальних політиків, які за діючими нормами Конституції повинні б давно були задовільнити вимоги людей, а не свої потреби.

Не треба питати народних депутатів – це не їм вирішувати, хочуть вони цього чи ні. Доконаним є факт, що ВР у цьому складі, а передусім в особі двох фракцій – комуністів і регіоналів – є такою, на послужному списку якої є кров, вбиті, поранені, вимушено переселені, тобто десятки й сотні тисяч людей, які зазнали фізичних та душевних страждань і негараздів. Навіть із цієї точки зору, такий склад ВР не заслуговує на подальше інсування. Це – аксіома. Тому обов’язок Президента – забезпечити позачергові парламентські вибори цього року.

Конституція України потребує змін від дня її прийняття у 1996 році. Вона потребує змін уже 18 років, але не тих, що запропоновані Президентом зараз. Із запропонованого у цей важкий час потрібні зміни лише до розділу, який стосується прав місцевого самоврядування. Але і ці положення виписані недосконало, а деякі положення є руйнівними для держави (зокрема, щодо мови).

Окрім положення про мови, неприйнятною є пропозиція ліквідувати держадміністрації. Неприйнятним є положення стосовно статусу генпрокурора без реформування всього, що стосується судової влади. Також неприйнятне внесення до Конституції понять «парламентська коаліція» і «парламентська опозиція». Перелік дуже довгий, але це для фахової розмови.

Щодо будь-яких питань, які стосуються напруженості у стосунках між Україною і Росією, країни ЄС поки що стоять ближче до Росії, ніж до України. Це було, це є і, не знаю, скільки ще буде до того, як провідні держави ЄС (Франція, Німеччина, Італія) почнуть сприймати Україну на тому ж рівні, що й Росію. Поки що цього немає.

Не веду справ України у Стокгольмському арбітражі, тому не можу говорити.

Поки буде інсувати Путін, Крим не буде повернутий Україні. Крим може бути повернений нам після того, як усунуть Путіна – фізично чи політично.

Дивлячись, які суди і які справи… Якщо йдеться про масове і грубе порушення прав людини, тот тут стовідсотково і держава, і громадяни мають всі шанси отримати позитивні рішення у Європейськоум суді з прав людини.
Щодо інших (зокрема, Стокгольмський арбітраж) – рішення не може бути стовідсотково на користь України, чи проти неї. Ці речі вимагають певних компромісів. Там може бути і на користь України частково, і на користь Росії частково (останнє буде не на користь нам).
А земляку – вітання!

Політична частини Угоди стосується приведення політичної та юридичної системи у ввідповідність до європейських стандартів. Це потребує реформ у сферах судочинства, а також сферах, за які відповідає СБУ, Прокуратура, Міністерство юстиції тощо. Йдеться і про зміни до законодавства, але головне – це практика застосування європейських стандартів у питаннях прав людини, демократії та верховенства права.

Я можу дати конкретну відповідь, якщо Ви поясните, що маєте на увазі під люстрацією суддів.
Ще до того, як ми це з’ясуємо, вже є десятки і сотні тих, кого слід притягати до дисциплінарної відповідальності за їхні рішення у минулому.

Те, що було у березні-травні – ніхто не знає, що то було. І до Венеціанської комісії воно не надходило, як законопроект про внесння змін до Конституції. Те, що вніс Президент, – це законопроект. Тому методологічно буде неправильно порівнювати законопроект із не законопроектом.

Це неправда. Багато людей кажуть, як треба робити. І ніхто не повинен пропонувати. Конституцію мають писати фахівці, а не політики, і не, тим більше, прості громадяни. Це надто складна матерія, яка пишеться формулами.
У нас прийнято вважати, що всі розбираються в Конституції, як у футболі. І внесений Порошенком законопроект доводить, що ті особи, які «підсунули» йому цей законопроект, не є фахівцями з конституційного права.

Я не змінював партії – з березня 1990 року я безпартійний. У березні 1990 року, коли я вперше був обраний у Києві по мажоритарному округу до ВР Української РСР, балотуючись на політичній платформі Народного руху України "За перебудову" (який на тоді не був політичною партією, а був широким громадським рухом), мене секретаріат ЦК КПУ виключив з КПРС із формулюванням: "за сепаратистські настрої та спробу створити альтернативну до КПРС партію".
А те, що я не змінював своїх переконань – правда. Відтоді я перебував у ВР шести скликань, був у різних фракціях, не змінюючи переконань.
Що у березні 1990, що зараз для мене головне – незалежна від Москви Україна, Україна демократична відповідно до європейських стандартів, в якій діє верховенство права (справедливий суд для кожної людини), Україна, яка швидкими темпами рухається до європейського політичного простору. Це ті головні параметри моєї політичної діяльності, якими я керувався і керуюся.