Сашко Положинський

Та мене вже давно Янукович цікавить лише як потенційний підсудний якогось чесного і справедливого суду. Який це буде суд - має менше значення, але ця людина повинна понести відповідальність за свої слова і вчинки.

Насправді коли організатори попросили мене сказати кілька слів, щоб заохотити учасників батлу, я просто запропонував взяти в ньому таку імпровізовану участь, щоб висловити свою повагу та підтримку не словом, а ділом. До речі, тоді переміг класний хлопець - круто танцював. Дякую.

Дуже рідко десь буваю. Зараз читаю історію Швейцарії, перед тим прочитав цікаву і легку книгу про пригоди найкращого сищика Івана Яковича Підопригори. З фільмів, які останнім часом подивився, щось нічого особливо виділити не можу. Мабуть, просто забув.

Щодо альбомів, то за останній рік моїм найбільшим відкриттям в світовій музиці стала група "Volbeat". З українців - те, що відкрив для себе в минулому році, "Кімната Гретхен". Рекомендую книгу, згадану в попередньому коментарі, зрештою, обидві згадані рекомендую. З фільмом - біда. Ну, більш-менш смішний і позитивний - там, де Роберт Де Ніро і Сільвестр Сталлоне боксом займалися. А так, нічого не пригадаю.

Якщо найближчим часом вдасться поспілкуватися зі Святославом Вакарчуком, я постараюся спитати в нього про це. Мені здається, він уже готовий. Хоча можу й помилятися.

Дякую.

Поки не знаю, ще нічого не планується.

Чомусь мені здається, що Валік і в "Бумбоксі" непогано почувається.

Ну, все суб"єктивно. Мені кожен наш новий альбом подобається більше за попередній. Хоча, звісно, ми вже зараз зовсім інакші, ніж були колись. І слава Богу. Я б здурів, якби ми весь цей час лишалися б однаковими.

Я пишу. Давно. Довго. Поки нічого не виходить. :)

Я теж був впевнений, що цей гурт фігурував у цьому списку. Насправді я погано знаю, що на нашому сайті зараз відбувається, і чому. Якось все активне інтернет-життя останнім часом перемістилося в соціальні мережі. А ТНМК люди знають і люблять і без посилань із нашого сайту. :)

Кліп має вийти найближчим часом, вже давно готовий, щоправда, на пісню ще з альбому "Опір матеріалів". Просто таким був вибір режисера. Щодо альбому - нічого не знаю. :)

Самі би хотіли знати. Щось у нас із Миколаєвом багато років ніяк не складається. От буде у вас День міста чи ще якесь свято - кличте, ми із задоволенням.

Тому що наш колишній барабанщик Едік вирішив піти з групи. Наш новий барабанщик Стас виствупає в різних кепочках, в тому числі й в такій, яка не подобається Вам. Зауважу, що у мене самого є три кепки такого типу, в одній із них я сьогодні прийшов сюди.
Діджея брати в групу не плануємо, бо кращого діджея, ніж Валік, ми не знайдемо, а кращого шоу-мена діджея, ніж Віталік, не існує.

1) Сьогодні ми маємо розуміння того, що здатні щось змінювати в своїй країні, що від нас щось таки залежить, і що якщо ми хочемо жити в кращій Україні, то самі мусимо її творити, а не розраховувати на когось. Звісно, прикро, дуже шкода, сумно й боляче, що стільки людей було вбито й покалічено. Але я особисто завжди казав про те, що наша сила не в бійках, киданні каміння чи коктейлів Молотова, а в єдності, згуртованості, організації і координованості дій. На жаль, люди наші вийшли на справді масові протести лише тоді, коли їх до цього спонукали емоції, викликані численими жертвами. Я ніколи не бачив на жодній акції протесту в своєму рідному Луцьку стільки людей, скільки було на прощанні із загиблим Василем Мойсеєм. Якби всі ці люди виходили хоча б раз на тиждень в такій кількості на центральну площу нашого міста, якби так само робили мешканці інших міст та містечок України, можливо, нам би вдалося уникнути усіх цих жертв або більшості з них.
2) Оскільки після Різдва я став бувати на Майдані значно рідше і пропустив більшість по-справжньому страшних періодів в історії Майдану, для мене особисто найстрашнішим був момент, здається, вдень 9 грудня, коли пішла інформація, що Майдан оточують, жінкам та дівчатам порадили залишити Майдан і разом із ними Майдан чомусь залишила більшість чоловіків. Я в той час стояв в охороні маленької сцени Вікритого університету Майдану, яку зранку того дня тільки поставили, і доволі тривалий час, крім мене і звукорежисера Павла, з яким я щойно познайомився, я більше не бачив поруч чоловіків, готових захищати Майдан. Трошки впевненості додавав табір Демократичного альянсу, який знаходився поруч, але там теж в цей час було не надто багато людей. Добре, що тоді не пішли на штурм. І ще добре, що почав падати сніг, я взявся його чистити і, таким чином, сам себе трохи заспокоїв, відволікшись.
3) Поки не викликали. Думаю, це тому, що мені вже за 40, та й у моєму військовому квитку записано, що я якийсь там військовий економіст чи бухгалтер. Коротше кажучи, не спецназівець.
4) Рецепту як такого немає, але я всім раджу, пам"ятаючи, звичайно, все, не занадто зациклюватися на поганому, часом дозволяти собі подумати й про хороше, і про веселе, поменше займатися самоїдством і побільше якимись конкретними справами, допомагати тим, хто потребує допомоги, творити добро, як би пафосно це не звучало, та й взагалі, намагатися жити повноцінним насиченим життям, прагнути змін і робити все можливе, щоб всі жертви та пережиті негаразди не виявилися марними.

Я вважаю, що кожен громадянин України має бути активним, чим би він не займався. Якщо людині є що сказати, то вона має говорити. Що стосується мистецтва, то воно і так є вищим за політику, якщо воно є щирим, справжнім, природним. А те, що твориться в угоду "сильним світу цього", те, що твориться з якихось кон"юнктурних чи комерційних міркувань, на жаль, дуже рідко дотягує до рівня справжнього мистецтва.

Вважаю, що так. Якщо народ не здатен змінити погану владу на хорошу, якщо народ не може привести до влади дійсно порядних патріотичних і професійних людей, то хай має тих, які самі приходять до влади, користуючись різними силовими, маніпулятивними та іншими брудними методами.

Якщо чесно, я взагалі нічого про той список не думаю. Кожна людина здійснює ті вчинки і говорить ті слова, які їй дозволяють її сумління, совість, честь, якщо вони є. Я дуже радий, що в Росії знайшлося дуже багато людей, по-справжньому порядних і чесних. Скажу відверто, до нещодавних подій я був дещо гіршої думки про Андрія Макаревича, при тому що люблю багато його пісень. Чомусь мені здавалося, що слава та гроші його дещо зіпсували. Я радий, що помилився. Готовий публічно принести свої вибачення, якщо трапиться така нагода. А звання і все таке інше для справжнього митця - ніщо порівняно з любов"ю та повагою людей. Така моя думка.

Найбільше розчарувло те, що всі ті активні люди, на жаль, так і не спромоглися об"єднатися в єдину дієву та ефективну всеукраїнську мережу, яка би була здатна контролювати і скеровувати дії будь-якої влади. На жаль, ми привели до влади людей, яких більшість учасників акцій протесту не хотіли приводити до влади, принаймні в такому варіанті, який є зараз. Я впевнений, що більшість зі нас прагнуть змін системи, а не людей в існуючій системі. Однак ще нічого не втрачено. Ми вже вміємо руйнувати те, що нам не подобається. Лишилося навчитися визначати, що і як ми хочемо збудувати. Над цим, власне, і треба зараз працювати.
Що стосується Криму, то мені здається, що теперішні очільники нашої держави діють десь так само, як вони діяли, "очолюючи" Майдан, тобто не хочуть брати відповідальності на себе, перекладаючи її на плечі народу, а в даному випадку - на плечі наших військовослужбовців у Криму. Звісно, що за таких обставин лише найбільші патріоти, а також люди, найменше прив"язані до Криму, готові лишатися в армії держави, якою керують такі люди. Здається, це закономірно. Звісно, ми зараз не говоримо про моральні аспекти порушення військової присяги, але чисто по-людськи з філософської чи психологічної точки зору я розумію, чому багато хто з наших військових погоджується на службу у ЗС Росії.

У цій пісні найважливішими є не слова приспіву, а слова всіх трьох куплетів, особливо третього. На них і слід акцентувати найбільшу увагу. Що стосується того, як в Україні вшановують Героїв Майдану, то, на жаль, все це часом набуває вигляду якогось фарсу чи профанації. Мені здається, що найкращим вшануванням пам"яті загиблих є продовження боротьби і з часом побудова такої України, за яку всі ці хлопці, чоловіки віддали своє життя. А розвішування бігбордів, побудова капличок, згадування Небесної сотні мало не за будь-яких обставин насправді тільки шкодить справді щирому ставленню до пам"яті цих людей. Так мені здається.

Для мене є абсолютно нормальним, коли українець говорить про любов до Батьківщини, проявляє свої патріотичні почуття, і у мене все це викликає повагу. Так само слово "бандерівець" в моєму особистому лексиконі не має негативного забарвлення, якщо воно стосується людей, які щиро вболівають і борються за кращу долю України. А якщо ми будемо поменше вестися на прояви антиукраїнської пропаганди, то таке ставлення з часом може утворитися і в більшості людей. Важливо не те, як нас називають і який зміст вкладають у ці назви. Важливо те, на що ми здатні, що і як ми можемо зробити, і чи дійсно збудуємо колись таку Україну, проти якої будь-які негативні слова чи дії будуть безсилими.

Я вже задовбався відповідати. Єдине, за що мене мучить совість, це те, що я так і не зміг їх зупинити ні тоді на Банковій, ні пізніше. Бо всі ці революціонери при своєму великому бажанні здійснити революцію, на жаль, так і не зрозуміли, що революція твориться в першу чергу розумом, згуртованістю та дисципліною, а не примітивною фізичною силою, якими би героїчними не були її прояви. Дуже шкода, що люди так і не зрозуміли мене, і це нерозуміння в результаті привело до такої кількості страшних і непоправних жертв. Я впевнений, що ніхто з тих хлопців, які загинули, з якими я був знайомий особисто, не став би мені дорікати за те, що я намагався утримати людей від кровопролиття.

В дитинстві я ходив на народні танці, потім були численні і нетривалі спроби повчитися бальним та сучасним танцям, але з того нічого так і не вийшло. Я просто собі танцюю як танцюється. Ото і вся школа... Хоча, звісно, спілкування і поради від багатьох визнаних майстрів мені багато в чому допомогли.

Щодо Жені Нищука я вже кілька разів висловлював свою точку зору. Я давно його знаю, дуже добре до нього ставлюся, однак не вважаю його здатним з артиста раптом перетворитися на ефективного міністра. У мене є велика надія, що Женя збере хорошу команду справжніх професіоналів, щиро відданих своїй справі, і все, що йому залишиться, просто від імені цієї команди періодично звітувати про позитивні зміни у функціонуванні Міністерства і стану культури в Україні. Щодо Булатова, то я особисто з ним не знайомий і не можу знати, на що він здатний. Сподіваюся, це покаже час. Однак мене значно більше турбує не те, кого конкретно призначили на яку посаду. Коли я почув, що міністерські портфелі знову розподілялися за якимись там квотами, я одразу зрозумів, що з цією владою ми поки системних змін в країні не доб"ємося. Черговий раз мусимо констатувати, що знову все в першу чергу залежить від нас.
Мені, звісно, жодних посад не пропонували. І слава Богу. Ото б ще не втримався від спокуси і став би корупціонером - нащо мені той клопіт?

До Турчинова я з часів його "діяльності" на посаді голови СБУ ставлюся негативно. Що стосується Яценюка, то коли я почув його виступ в якості, здається, вже виконуючого обов"язки прем"єр-міністра України, коли він не корчив із себе якогось супер-героя чи нереального крутого бойовика, то мені здалося, що ось людина на своєму місці. Звичайно, я його не ідеалізую і ставлюся до нього зі своєю звичною антипатією, однак визнаю, що це наразі не найгірший варіант. Принаймні точно кращий за Азарова та багатьох інших "папєрєдніків".
Якби можна було відмотати все назад і знову повернутися в ранок 1 грудня, я би багато що зробив інакше, це зрозуміло. Адже коли знаєш про майбутнє, легше приймати правильні рішення в минулому. На Банкову я би точно прийшов, але вже підготовлений і в компанії надійних хлопців. Ми б з цими хлопцями швиденько та ефективно нейтралізували всіх присутніх там професійних провокаторів і потім я би вже нормально та спокійно поговорив би з усіма тими хорошими хлопцями, справжніми патріотами, які просто хотіли діяти, хотіли змін на краще, просто на той момент вибрали хибний шлях. На жаль, телебачення показало лише невелику частину всіх тих слів, які я намагався донести там до людей. Однак в тій ситуації люди охочіше слухали не мене, а тих, хто їм "героїчно" втовкмачував, що саме бульдозер - це найстрашніша зброя в сучасному світі, від якої всі беркутівці порозлітаються, як горобці від кота.

Мені подобається багато пісень, які я написав, але слово "пишаюся" навряд чи доречно вживати в такому контексті. Так, я розумію, що пісня "Не кажучи нікому" та багато інших пісень стали для багатьох людей дійсно значущими, важливими, в чомусь впливовими чи помічними. Але я все-таки залишаю собі щось на майбутнє і вважаю, що мої найважливіші пісні ще попереду.

Я не думаю, що зараз це найбільша проблема України чи найбільш нагальне питання в сучасному стані. Давайте наведемо лад у країні, дамо ради з внутрішніми та зовнішніми ворогами, встановимо в Україні справедливість, рівність людей перед законом, розвинимо всі напрямки життєдіяльності до найвищого рівня, заживемо спокійним забезпеченим впевненим життям, а тоді дамо завдання професійним історикам, культурологам, геральдистам, езотерикам та іншим фахівцям вивчити усі питання щодо нашого прапору, гербу, гімну й прийняти правильні рішення.

Привіт, rap_punk. Поки що нічого пообіцяти не можу, бо це залежить не лише від мене. Щодо наступного альбому "Тартака" у мене взагалі поки жодних уявлень немає. В Кривому Розі найближчим часом концерт не передбачається, на жаль. Сам би хотів нарешті там виступити.

1) "Чи бачиш ти вогонь цей?" я почав пробувати перетворити на пісню. Ми попрацювали на студії, і отриманий результат, на жаль, мене не задовольнив. Оскільки я не хочу робити, аби зробити, то поки цю пісню ми відклали на невизначений час. Зрештою, нічого страшного не станеться, якщо раптом виявиться, що текст цієї пісні вже не має жодного шансу колись стати актуальним. Більше того, я дуже хочу, щоби цієї актуальності в Україні більше ніколи не було. Щодо пісні "Мене вже немає", то повторюся, її запис залежить не лише від мене, але й від інших людей.
2) Ні, поки не планується.
3) У ДемАльянсу є свої прекрасні кандидатури, та й я не є членом Демократичного альянсу, хоч є їхнім симпатиком, спілкуюся з ними та періодично співпрацюю.

Почну з кінця. Останній концерт у Криму ми мали в січні цього року, виступали в Ялті на корпоративній вечірці однієї компанії. Перед тим влітку минулого року ми виступали в Сімферополі на центральній площі, і той концерт залишив мені позитивні враження - по тому, як нас приймали люди, як аплодували, як співали і танцювали разом із нами. Думаю, якби за роки незалженості концерти українських виконавців по всьому Криму були звичним явищем, то, я впевнений, і людей, які б не хотіли, щоб Крим був у складі України, було б на пвіосторві значно менше. Я вважаю, що єдиний реальний шанс для України колись повернути Крим - це не шлях силового протистояння. Навпаки, Україна й українці мають зробити все можливе, щоб побудувати у себе таке життя, щоб кримчани самі захотіли до нас приєднатися. А загалом, я продовжую вважати Крим територією України, яка знаходиться під тимчасовою окупацією. Однак я так само розумію, що починати війну ми зараз не маємо права, хоча б тільки тому, що війна завжди гірше за її відсутність. Зрештою, ця війна вже почалася. Однак будь-яка війна має три варіанти продовження. Варіант перший - наростання, який нам точно не потрібен. Другий варіант - стагнація, який, схоже, найбільше подобається теперішній тимчасовій українській владі. Варіант третій - припинення, цей варіант найбільше подобається мені і, як я думаю, більшості людей, однак поки, схоже, Путін не готовий відступити назад, а ми не готові пробачити йому його підступну агресію. Все ж таки для того, щоб з нами рахувалися - і в Росії, і в Європі, і в усьому світі - мусимо стати такими, щоб на таку повагу і увагу заслуговувати. Можемо ще довго нарікати на тих, хто проти нас, і на тих, хто не з нами, але ж кому ми насправді ще потрібні, крім нас самих? Самі мусимо вигрібати.

Ні, ніколи не займався і розумію, що це зовсім не моє. У мене гнучкість, як у старого товстого дерева, тож мучити себе і людей довкола мене немає жодного сенсу.

Я доволі скептично ставлюся до групи "Ляпис Трубецкой", хоча деякі їхні пісні мені подобаються. Але дійсно деякі, переважно заспівані білоруською мовою. Що стосується групи "Тартак", то ми завжди намагалися і намагаємося пробуджувати у головах українських людей тверезе мислення.

Я би навчився гарно співати, зібрав би довкола себе гурт однодумців, ми би багато працювали, мали би велику кількість важких репетицій, ми би напрацьовували найкращий у світі музичний матеріал, збирали би гроші на апаратуру та інструменти, потім би записали кілька пісень і на найкращу з них зняли би якесь недороге, але стильне відео, виклали б його в інтернеті та сприяли би його максимальному поширенню. Потім би підзаробили б грошей, відзняли би ще відео, потім ще відео і, може, записали б альбом, хапалися б за будь-яку можливість виступити на хорошій сцені для вдячної публіки, а там далі - як Бог дасть.

Не знаю. Якщо мова про мої нові пісні, то, дасть Бог, десь у квітні почуєте.