Дмитро Ярош

Я безпосередньо не спілкувався. Але хлопці доповідають, що певні контакти були. Багато хто і зі Збройніх сил, і зі Служби безпеки, і з міліції підтримує повстання українського народу. Їхня підтримка може бути визначальною.

Дуже важко сказати зараз цифру, бо після 19 січня «Правий сектор» почав розповсюджуватися і виникати по Україні, як гриби після дощу. Зараз постійно чисельність «Правого сектору» зростає. За моїми оцінками, зараз це декілька тисяч чоловік.

Ми робимо все, аби не поновилося кровопролиття. Але думаю, що багато залежатиме від поїздки Януковича до Сочі. Ми розуміємо, що в цій ситуації активно грає Росія, і криваві сценарії їй вигідні. Від цієї поїздки справді залежатиме, що буде і як буде. Це ми побачимо в найближчі дні.

Поки тривають переговори, і оголошене перемир’я, ніяких активних дій ми не плануємо. Але якщо переговори знову зайдуть у глухий кут, то ми розглядатимемо різні варіанти тиску на владу. І необов’язково вони мають бути у вигляді коктейлів Молотова, бруківки і тому подібного. Знаю, що опозиція активно готує всеукраїнський страйк. «Правий сектор» готовий долучитися до такої діяльності. Звичайно, якщо силові структури режиму будуть наносити якісь удари, продовжувати арешти, проводити всяку антиконституційну діяльність, то «Правий сектор» буде захищати мирних громадян усіма доступними методами і засобами. Але зараз точно не йдеться про атаку на урядовий квартал.

Політики шукають певні політичні конструкції, щоб вийти з нинішньої політичної кризи. Він вправі прийняти рішення або не прийняти його. Тим більше, що ми не можемо безпосередньо впливати на цей процесс. Думаю, що ключовим пунктом була б не тільки посада прем’єра, а той же силовий блок, який є доволі одіозним, і зараз потрібно призначати тих людей, які матимуть довіру громади, Майдану. Якщо так стоятиме питання, то можна погоджуватися на такі пропозиції. Також гуманітарний блок, який протягом останніх трьох років проводив відверто антиукраїнську політику. Він так само має бути змінений. Тобто потрібно ставити більш конкретні вимоги. І, зрозуміло, що якщо йти на посаду прем’єра, то потрібно запропонувати суспільству конкретний план виходу з кризи – і політичної, і соціально-економічної. Тобто програма дій уряду має бути.
Нормально відношуся до Тимошенко. Вона – жінка, і в тюрмі не має перебувати.
«Правий сектор» не є політичною партією. Це – революційний національний рух. І зараз питання про входження у владу не стоїть. Ми вимагаємо повного перезавантаження влади. А тоді вже, після революції і змін, можна говорити про те, що представники «Правого сектору» братимуть участь у політичному житті. Зараз це не на часі.
Я ще раз підкреслюю, нас цікавить зміна системи влади. Відповідно ми б працювали над якісною Конституцією України. Бо вважаю, Конституція 2004 року не влаштовує українське суспільство, і в самій Конституції теж мають бути революційні зміни. Також ми б зайнялися відновленням економіки України. І, на наше глибоке переконання, цю кримінально-олігархічну соціально-економічну модель треба змінювати швидко і радикально. Середній клас має бути головним чинником у соціально-економічному житті, а не олігархи. З цим же пов’язана демонополізація економіки. Те, що відбувається зараз, в жодну економічну модель не входить. Безумовно, важливим є і духовне відродження української нації. Здорова нація – це для нас дуже і дуже важливо. На тлі постійного скорочення населення України мають бути задіяні такі програми і важелі впливу, щоб українці могли відновлювати і свою чисельність, і свою українську душу.

Це – марення пана Захарченка. Коли на студентів висуваються сотні працівників «Беркуту», коли внутрішніми військами оточується весь периметр – це вже є провокацією. Мирна акція, яка проходила там, переросла в зіткнення саме тому, що з’явився «Беркут» і почав витісняти студентів. Хлопці з «Правого сектору» захищали студентів і дали частині з них змогу не бути побитими і відійти до Михайлівського собору.

Я – жива людина, тож, звичайно, страх у мені присутній. Але вдається його контролювати. Більше я боявся не за себе, а за хлопців – щоб не понести великих втрат серед особового складу «Правого сектору». Це були найбільші переживання. А так, всі під Богом ходимо. Якщо Господь вважатиме за потрібне забрати мене кудись туди, то забере. І при цьому не обов’язково бути на передовій, щоб піти у кращий світ.

Я більш ніж переконаний, що та енергія народу, яка вивела тисячі й мільйони людей на вулиці міст і селищ, за будь-яких розкладів буде перможною. Ми все одно переможемо. Не можу називати терміни, але все те, що відбулося, та кров, яка пролита героями за Україну, за її волю, честь і славу, за народ – не пролита марно. Ми переможемо, і ця політична криза буде подолана. Україна буде єдиною державою – процвітаючою, в якій буде панувати свобода, справедливість і добробут.

Ми, власне, не входили в перемовини. Воїни-афганці ініціювали зустріч (саме зустріч) з заступником мінстра внутрішніх справ. Ми направили туди свого представника Андрія Тарасенка і передали списки затриманих, а вимагали одного – повного звільнення, і повної реабілітації всіх заручників і полонених, яких охоронці режиму затримали за останні тижні.

У випадку повного звільнення заручників, їхньої реабілітації, а також припинення будь-яких силових дій з боку влади ми готові відвести своїх людей з вул. Грушевського. Ця позиція не тільки наша, вона узгоджена і з Андрієм Парубієм, воїнами-афганцями і т.д.

«Правий сектор» виступав і виступає за підписання політичної асоціації з Євросоюзом. Але при цьому ми дуже обережно ставимося до членства в ЄС. Тому що насправді той брюссельський бюрократичний монстр, який існує, все робить для того, щоб нівелювати національну ідентичність, традиційну сім’ю, проводиться антихристиянська політика. Відповідно у нас є своє бачення цієї ситуації, і ми вважаємо, що Україна має бути суб’єктом, а не об’єктом геополітики. Треба побудувати міцну державу та будувати якісь геополітичні конструкції навколо України.

1. Не знаю, хто ту стабільність бачив. Я – теж проста людина, але жодних покращень чи зниження цін не спостерігав за ці три роки. Це все на тлі абсолютної несправедливості і відтискання бізнесу представниками «Сім’ї». Крім того, повністю нівелювалася в Україні свобода слова, бо відбулася монополізація ЗМІ олігархами тощо. Тому, мені здається, що Ви живете в певних ілюзіях і дещо відірвані від народу.
2. Я вже говорив, що нас не цікавить просто зміна однієї постаті на іншу. Нас цікавить зміна системи влади. Саме це може дати якісний поштовх для того, щоб Україна стала процвітаючою державою. А говорити зараз просто про якісь персоналії не доводиться.
3. Спад в економіці почався задовго до дій «Правого сектору» на Майдані і вул. Грушевського, тому це питання недоречне.

1. Ніхто не використовує абсолютно. Ми координуємо нашу діяльність із самообороною Майдану. І з 19 січня «Правий сектор» чітко виконував завдання по захисту Майдану та контролю над ситуацією. Це – повстання народу і національна визвольна боротьба, а ніякий не тероризм і не екстремізм.
2. У нас на поверсі знаходиться декілька сотень людей різного віку, національності, і серед них десь 40% – російськомовні. Не йдеться про жодну «насильственную украинизацию». Йдеться про нормальній підхід до державної мовної політики. Близько 80% – це представники корінної української нації, які захищають інтереси цієї нації. Але для цього не потрібно примушувати людей на побутовому рівні переходити на українську мову тощо. Я сам із Дніпродзержинська, тож знаю про що говорю.
3. Ця інформація є в інтерв’ю на «Українській правді», а також на «Цензор.net». Народився 30 вересня 1971 року в Дніпродзержинську. Все життя там прожив. Займався громадсько-політичною діяльністю з 1988 року. Працював на Дніпровському металургійному комбінаті. Служив у Радянській армії. Організовував Народний рух України на Дніпропетровщині у 1989 році. Був членом Української Гельсинської спілки. 1994 рік – засновник Всеукраїнської організації «Тризуб» ім. Степана Бандери. І вже 20 років на різних посадах займаюся громадсько-політичною діяльністю у «Тризубі». Маю троє дітей. Старша донька ось-ось, дасть Бог, онука мені народить, тож я буду до всього того ще й щасливим дідусем. :) Маю кохану дружину. Тож усе нормально.

1. Я вже говорив, що потрібно змінювати систему влади, її структуру та тотально змінювати людей у владі. Це одне. І власне для того, щоб олігархи не впливали таким самим чином, як зараз, на ситуацію в державі, має відбутися демонополізація економіки, і потрібно піднімати рівень середнього класу. Це – необхідні передумови, щоб ми мали нормальну державу.
2. Українські націоналісти завжди готові діяти. За будь-яких умов. Якщо буде необхідність (не хотілося б дуже), то будемо створювати підпілля.

Мабуть, переважній більшості українців уже стає смішно, коли пана Булатова викрадають і кажуть, що він сам себе викрав, сам собі вухо різав, коли б’ють Тетяну Чорновол, коли зникають активісти, коли катуються затримані… Так само й тут.
Наскільки мені відомо (бо я не знаходився у Будинку профспілок, коли все сталося), передали на вулиці хлопцю певний пакунок, він його заніс, відкрив – і пролунав вибух. Ми розцінюємо це як чергову провокацію влади.

Так, звичайно, знайдуться. Такі люди вже знайшлися. Це тисячі і тисячі українців, які жертвують своєю свободою, життям заради кращого майбутнього свого народу. Я переконаний, що ті ж хлопці з «Правого сектору», які довели свою жертовність, мають бути представлені після революції у владній вертикалі. Саме вони мають показати потім і жертовність у політиці, а не уподібнюватися тим політиканам, які 22 роки паразитують на поті й крові українців. Вони мають стати певною альтернативою, зробити за дуже короткий проміжок часу так, щоб Україну перетворити і показати якісно іншу політику.

На мою думку, вона має право на свою позицію, і вона її висловила. Погоджуватися чи ні тут важко.
Я все ж таки прихильник того, щоб переговори тривали. Якщо вийти з переговорів, знову буде силове протистояння. Не хочеться мені робити моїх хлопців гарматним м’ясом. Тому вважаю, що переговори повинні продовжуватися, але мають бути більш ефективними.

Позиція «Правого сектору» з самого початку всіх цих подій була однозначною: повстанський рух має бути єдиним. Тому я не хочу критикувати. Лідери опозиції роблять те, що можуть робити.
Але при цьому всьому ми пропонували свій варіант ведення переговорів. Майдан мав бути представлений у цих переговорах, хоча б у якості контролюючої сторони. Бо ми неодноразово бачили, як створюються певні конструкції, про них говориться зі сцени, а потім все відбувається з точністю до навпаки. Тому народ, Майдан мав би контролювати переговори і, таким чином, здійснювати певний психологічний тиск і на владу, і на опозицію. Але не хочуть допускати представників Майдану на переговори. Проте це їхнє право, бо свого часу Майдан їм дав певний мандат на переговори, тож все відбувається так, як відбувається.
Але тиск на владу треба посилювати, і посилювати не обов’язково у вигляді коктейлів Молотова. Є багато інших засобів: і ті ж самі страйки, і інші методи, за допомогою яких можна тиснути, щоб переговори дали результат. Бо ця влада розуміє тільки мову сили. Без тиску на неї досягнути результатів буде неможливо.

(Ред. Дивіться, будь ласка, відповідь на попереднє запитання, поставлене London.)

1. Ні.
2. Якщо революція завершиться перемогою, ми готові брати масову відповідальність на себе. В тому числі за зміни системи влади і за таку дрібницю, як спецпідрозділ МВС.

Я би не переоцінював цього режиму. 80% населення України його не підтримує, відповідно його позиції є доволі хиткими. Мені здається, що протягом місяця, а, може, й менше (важко говорити про якісь терміни) ми маємо всі шанси змінити ситуацію. Ми не виключаємо того, що нас битимуть з усіх сторін, бо поява такого революційного національного руху як «Правий сектор», мабуть, багатьох не влаштовує, не тільки в Україні (ми вже чули певні заяви і від Євросоюзу, і від Держдепу США, і Росія, звичайно ж, не задоволена існуванням «Правого сектору»).
Ми себе поки що не позиціонуємо як політична сила. Ми стверджуємо, що ми – народний рух знизу, революційний національний рух.

Ми неодноразово підкреслювали єдність повстанського руху. Тому коментувати такі речі мені б не хотілося. В даному випадку те, що відбувається, на наше глибоке переконання, є національною революцією. І в процесі національної революції повинні брати участь всі частини суспільства (політичні партії, громадські організації, прості громадяни). Не можна на даному етапі вносити будь-яких розколів. Ми знаємо, для чого це робимо. Тож «потім» буде потім…

Біблія – це довершене святе писання, тож виривати одну цитату з неї некоректно. У Біблії є й багато інших висловлювань, стосовно влади в тому числі. Для нас однозначним є те, що народ має право на повстання, коли влада не відповідає критеріям влади, коли вона не може забезпечити справедливість у суспільстві, коли не може забезпечити правильного розподілу тих благ, які є в державі. Тому народ піднявся на повстання. І ніяких заперечень права на повстання народу в Біблії немає.

1. Будь-який народ має право на повстання, коли влада не відповідає критеріям влади, коли вона порушує справедливість у суспільстві та поводиться незаконно. Тому українці піднялися на національну визвольну боротьбу, повстання. І це нормально. Це право на повстання народу записано навіть у статутах ООН. Не можна об’єднувати тих людей, які виборюють своє право на свободу, справедливість та добробут, і владу, яка порушує всі права.
До того ж, я націоналіст, і для мене найвищими є Закон Божий і право нації на життя, на майбутнє. Саме з цього ми виходимо. Ми знаємо в ім’я чого ми це робимо. І не йдеться про порушення якихось законів (не про це взагалі йдеться під час боротьби). Врешті, закони є в концтаборі: є правила поведінки для рабів та інструкції для наглядачів. Щось подібне протягом останніх трьох років відбувалося і в Україні, де так само є правила поведінки для рабів, оскільки влада використовує народ у якості рабів, і відповідно інструкції, по яких вона сама живе (але у їхньому випадку це називається «понятиями»).
2. Найбільшою перспективою української нації є молодь. Саме вона визначає майбутнє держави. Якщо проаналізувати те, що відбувається на Донбасі, в Криму, то молодь вже там зрозуміла, хто є хто, яким насправді було минуле українського народу. Бо насправді коли, наприклад, у Донецьку відбуваються турніри з футболу, які проводять фанатські організації, і ці турніри присвячуються річниці Української Повстанської Армії або Степані Бандері, провіднику організації українських націоналістів, то це говорить про багато що. Так само можна побачити націоналістичні прапори на стадіонах, коли грає сімферопільска «Таврія», луганська «Зоря», дніпропетровський «Дніпро» та навіть Севастополь. Тобто молодь уже чудово орієнтується, якою була справді історія України, і жодним табачникам не вдалося змінити цю ситуацію (хоча вони дуже намагалися). Саме існування держави вже дає можливість постійно підвищувати рівень національної державницької свідомості. Це відбувається всупереч влади, але це закономірний процес. Тому – Україна єднається. Наприклад, учора мені доповіли, що в «правий сектор» в Донецьку вступили 200 «ультрасів», фанатів «Шахтаря». Це теж дуже показово. Такий самий процес відбувається на Дніпропетровщині, в Запоріжжі, в Криму, на Півдні України, у Харкові. Ми просто приречені перемогти. Бо націоналізм – це та ідеологія, яка витікає з самих основ народу. Це – мислення і діяння в ім’я своєї нації. Тому за націоналізмом майбутнє, що б там не було.

Бійці справді йшли добровільно. Навіть у певній мірі потрібно було стримувати запал наших хлопців. В одному з постів на Фейсбук я зазначив (здається, 20 січня), що тепер весь Майдан, вся Україна є «Правим сектором», бо ми почали битву, а до нас долучилися тисячі й тисячі громадян, і за це ми їм дуже вдячні.
Про страх я вже говорив. Його просто треба контролювати та спрямовувати у конструктивне русло.

Так, думаю, що Партія регіонів буде чіплятися за владу до останнього, зважаючи ті принципи, на яких вона побудована. Адже це – не політична партія, а певне бандформування, на мій погляд. Для того, щоб їх усунути від влади, доведеться докласти дуже багато зусиль.

Заарештувати і віддати під суд. Після перемоги ми так і зробимо.

Я ще в політику не прийшов безпосередньо. Я роблю те, що можу робити для своєї Батьківщини.
А про політичне майбутнє говоритимемо знову ж таки після революції.

Так, безумовно. Ми – не вівці, яких можна повести на заріз, не отримавши жодної відповіді. Ми вже закликали людей, коли був наказ по МВС про використання вогнепальної зброї: ми закликали власників легальної зареєстрованої зброї прийти на Майдан і в разі використання вогнепальної зброї силовиками так само захищати мирних громадян усіма доступними методами і засобами.