Сергій Таран

Дякую за вітання. Я теж переконаний, що без розколу влади будь-які "революційні" зміни в країні неможливі. Мені видається, що стратегічними партнерами опозиції можуть бути олігархи, які так само зацікавлені в євроінтеграції. Тому що для олігархів – це гарантія прав власності та капіталізація їхніх підприємств. Зараз чимало олігархів мають своїх провладних депутатів у парламенті. Сподіваюсь, опозиція працює в цьому напрямку. Мені видається, що якщо Янукович підпише щось неоднозначне з Путіним у Росії, парламент просто припинить роботу. А збирати його в іншому місці – це значить стимулювати наступні масові протести. Тому якраз і потрібно надалі стояти на Майдані, і не лише для того, щоб цього не сталося.

Перезавантаження може бути або через вибори (але виборча система для перезавантаження також недосконала), або через революцію (але наслідки такої революції прогнозувати дуже важко). Тому найреалістичніше для тих громадян, які прагнуть перезавантаження – це: 1) тиск на владу і опозицію з вимогою змін, 2) тотальна самоорганізація громадян на місцях, без того, щоб очікувати від політиків прямих вказівок. Почніть, наприклад, із того, що постійно розказуйте 10-15 своїм друзям, родичам, одноклассникам – тим, які мало користуються інтернетом, що насправді відбувається в українській політиці, і наскільки зараз важливе перезавантаження. Це насправді не так важко. Але якщо це робитиме кожен, хто виходить на Євромайдан, вже за кілька місяців ми матимемо інше суспільство та іншу політику.

Можливо, в Росії починають розуміти, що Євромайдан – це виступ не лише за європейську інтеграцію, а, в тому числі, проти інтеграції з країнами Митного союзу. І не тому що Росію не люблять, а тому що Росія постійно нав’язує Україні свій вибір. Про це прямо і відверто говорить Янукович публічно. Тому Росія пом’якшує свою риторику, але зовсім не пом’якшує своїх вимог і бачення України як сателіта "русского мира".

Щоб цього не сталося, в оточенні президента працюють потужні політтехнологи, які силовими діями знову і знову мобілізують людей. Міністр Захарченко та міліціонери зробили для мобілізації людей на Майдані більше, ніж всі політтехнологи всіх трьох опозиційних політичних сил. Тому поки будуть тиск і репресії, люди будуть умотивованими стояти на Майдані або вдатися до радикальніших дій. Поки немає жодних ознак, щоб такі репресії припинилися.

Все залежить від того, у кого Янукович візьме гроші на покриття боргів. Якщо це буде Росія, то будуть достатньо жорсткі умови, на яких балансувати буде важко. Якщо це буде Міжнародний валютний фонд, який не висуває політичних вимог, то у Януковича залишаться можливості для якогось квазі-балансування, але треба розуміти, що в Україні всі парламентські партії, крім однієї, як і суспільство в цілому, підтримують ідею європейської інтеграції. Тому для більшості суспільства таке балансування виглядає неприродним.

Так, проблема фальсифікацій уже є. Зняли з виборів Романюка, ледь не зняли Булатецького, відбувається потужний підкуп виборці по київському 223 округу на користь Пилипишина. Однак цей Євромайдан будується на самоорганізації, коли окремі групи людей організують пікетування, блокування, інші акції протесту. Тому той, кому не байдужі вибори у проблемних округах, може сам організовувати дії на забезпечення прозорості кампанії.

Зараз не йдеться про боротьбу влади і опозиції. Йдеться про боротьбу за незалежність країни та цивілізаційний вибір. Тому потрібно підтримувати будь-яких політиків, які є союзниками в цій боротьбі. На відміну від Майдану 2004 року мітингувальники набагато радикальніші, ніж лідери опозиції. Тому тиск як на владу, так і на опозицію з боку громадян – це, безперечно, потужний чинник того, що опозиція після зміни влади буде займатися реформами, а не самопоборюваннями.

У будь-якому разі для української влади буде проблематично заявляти про членство України в Митному союзі. Однак якщо ниніншня влада утримається, вона, очевидно, закладе деякі механізми Митного союзу у Стратегічну угоду між Україною та Росією. Наприклад, там можуть бути обмеження по веденню зовнішньої політики для України. Хоча стратегічно Україна не зможе довго бути у Митному союзі, тому що навіть залежна від світових цін на енергоносії російська економіка теж достатньо вразлива. ЄС, безперечно, буде готовий укласти з Україною угоду, якщо буде відповідне бажання української влади.

Я вже говорив про те, що перший абсолютний позитивний результат Майдану – це розуміння у світі, що українці прагнуть європейської інтеграції та готові за це боротися. Українцям просто тимчасово не пощастило з владою. Знову ж таки це важливий стратегічний здобуток з огляду на підписання Угоди про асоціацію, а то й отримання перспективи членства будь-якою наступною владою.

Відставки уряду варто чекати. Це та межа компромісу, на яку теоретично може піти президент, якщо акції масового протесту будуть і надалі відбуватися на вулицях міст. Президентських виборів теж варто очікувати, але для цього треба, щоб мільйон людей взяли в оточення Межигір’я та АП на Банковій і не розходилися кілька днів. :)

Коли з влади сміються, її перестають боятися. Занепад Радянського Союзу почався з анекдотів про Брежнєва, які ніхто не боявся розказувати (про Сталіна анекдотів ніхто не розповідав). Тому гумор щодо влади – це серйозна ознака деградації влади в очах українців. До речі, над опозицією і суспільством, яке прагне євроінтеграції, ніхто не сміється. Тому що для українців вони сприймаються як серйозні речі.

Теоретично можливі два сценарії: 1) відпустять всіх, крім тих, яких спровокували на участь у силових діях на вулиці Банковій; 2) можливо, у перспективі буде оголошена амністія для всіх, хто так чи інакше причетний до Євромайдану. Але не можна виключати, що у випадку поразки Євромайдану з’явиться багато інших політв’язнів. Порушення СБУ справи про "спробу захоплення влади" та обшуку штабу "Батьківщини" – це лише перші квіточки.

Так, варто. Якщо людей на Майдані буде менше, особливо вночі.

"Мінування" розраховане на два наслідки. 1. Громадяни мають злякатися ходити на Майдан через мінування. 2. Громадянам фізично важко буде дістатися Майдану, особливо у випадку критичної ситуації. Хоча розрахунки "мінувальників" не виправдовуються, а лише підживлюють загальне невдоволення.

Думаю, Янукович хотів продемонструвати, що він може робити все в цій країні попри думку українців та високих гостей з-за кордону. Але раптом з’ясувалося, що силовий сценарій здійснити важко, навіть суто фізично. І, звичайно, це стало несподіванкою, причому не лише для влади, а навіть для самих громадян України, які дуже швидко і оперативно зібралися в ніч з 10 на 11.

Назву три однозначні позитивні наслідки Євромайдану, заради яких вже варто було виходити на вулиці. 1. Це розуміння у світі різниці між діями української влади і прагненнями громадян. Тепер у світі чітко розуміють, що українці хочуть євроасоціації, а влада – ні. Це означає, що наступна влада підпише Угоду про асоціацію, а, можливо, й більше. Майдан справді врятував імідж України. 2. Люди нарешті зрозуміли, що мобілізовуватися можна і потрібно, причому не під конкретних політиків, а під програми, і цією програмою є Угода про асоціацію. Євромайдан – це потужний удар по "противсіхству". 3. Регіональні та бізнес-еліти починають розуміти, що Янукович не буде президентом після 2015 року, а, може, й раніше. Це означає, що вони будуть шукати альтернативні кандидатури на президентських виборах.

На відміну від 2004 року зараз не існує чіткого механізму зміни влади. Тому дії людей і опозиціонерів сьогодні видаються не такими активними. Тому це постійний тиск, пікетування, демонстрації, в тому числі "стояння". Мені видається, що до прямого революційного сценарію нинішня політична еліта не готова.

У Києві під "донецькими" розуміють не територіальне походження, а той тип політики, який нав’язується Києву і всій України представниками донецьких політичних еліт. За останні три роки у владні коридари потрапило багато людей донецького регіонального походження, і з ними почали пов’язувати корупційні схеми та авторитарні методи управління. Переконаний, що у разі зміни правил гри в політиці будь-які "донецькі", "дніпропетровські" чи "київські" зможуть демонструвати інші підходи до державного управління.

Силовий сценарій в Україні, при якому серед мітингувальників можливі жертви – це російський сценарій. Адже в Росії чудово розуміють, що найкраще Януковича до Росії прив’язують не стратегічні підприємства, не ціна на газ, а небажання спілкуватися з лідером, який демонструє демократичні підходи до політики (згадайте, як ізоляція Кучми через справу Гонгадзе штовхнула його в бік Росії). Треба відповідати на питання – кому вигідно. А силовий сценарій вигідний насамперед Росії.