Михайло Гончар

Експерти неурядового сектору загалом ігноруються владою. Чиновники у високих кабінетах вважають, що вони все знають глибше, краще, все бачать, до всього мають доступ. Але це не більше, ніж ілюзія. Завжди важлива зовнішня незалежна оцінка, пропозиції. Навіть якщо такі підходи спочатку відкидаються, через деякий час до них повертаються і в той чи інший спосіб враховують. Зі свого досвіду можу сказати, що низка кроків, які зараз робляться чинною владою в енергетичному секторі, були напрацьовані ще десятиліття й більше тому назад. Для багатьох експертів вони були само собою зрозумілими, як ази економіки, наприклад, питання диверсифікації. Проте реалізація цих кроків була або незадовільною, або ігнорувалася, тому що панував невігласький підхід "ми поїдемо в Москву і про все домовимося". Тепер хоча ілюзії і розвіялися, але за звичкою декого продовжує тягнути в Москву і домовлятися. Однак паралельно реалізуються (хоча і з поблемною якістю) заходи, які концептуально є адекватними, і на чому впродовж багатьох років наполягали незалежні експерти, в тому числі й я. Повторюся, що наше суспільство платить надто високу ціну за прозріння керівних невігласів.

У тому, що стосується енергетичного сектору, Угода про асоціацію суттєвих змін не внесе, оскільки з 1 лютого 2011 року Україна є членом Енергетичного співтовариства, і це є наріжним каменем наших стосунків з ЄС у сфері енергетики, що, по суті, підкреслено і в Угоді про асоціацію. Україна, імплементуючи положення договору Енергетичного співтовариства, у підсумку має отримати енергетичний сектор, що функціонує за прозорими, ясними і в інтересах споживача правилами гри. Диктат монополіста-постачальника енрегоресурсів чи послуг має змінитися на конкурентне середовище, де кожен споживач має можливість вибрати собі постачальника. Так уже є в багатьох країнах Європейського союзу, які впровадили три енергопакети реформ сектору. Цим шляхом має йти і Україна. Але оскільки у нас функціонує олігархономіка, а не нормальна економіка, то наш шлях трансформацій – це рух вперед із натиснутими гальмами. Олігархат не хоче ділитися доходами з суспільством, і для них реформи європейського взірця несуть ризик зменшення доходів, отриманих у непрозорий спосіб. Але, зрештою, дедалі більше вони будуть готові сприймати ці правила гри, намагаючись одночасно зберегти, хоча й у меншому обсязі, свої доходи, оскільки гра без правил, як я зазначав у інших відповідях, несе для них загрозу втрати активів та бізнесу в цілому в результаті перерозподілу за принципом "було ваше – стане наше".

Будемо вважати, що це тимчасова заминка, оскільки правлячому олігархату є багато чого втрачати в Європі – гроші, нерухомість. Їм би не хотілося, звичайно, приймати європейські правила гри – їм хочеться зберегти якомога далі існуючий статус-кво, себто гру без правил. Але відмовившись від європейського вектора, вони, можливо, не розуміють, але відчувають, що з ними зіграють в гру без правил ті, хто їм ментально близький – російський олігархат і політикум. І результат гри "развод и кидок" буде не на користь українських гравців.

Якщо лишається чинним нинішній контракт 2009 року, ціна на газ буде, як і раніше, прив’язана до ціни на нафту, а, отже, балансуватиме в наступному році в районі позначки 400 долларів за тисячу кубічних метрів і трохи нижче. Угода про асоціацію не вплине на цей контракт.

Заяви-"страшилки" Глазьєва ілюструють безперспективність та неефективність тих заходів, які він пропонує Кремлю, і виконавцем яких частково він є. Україні не варто було б давати агриман на призначення Глазьєва послом, якщо навіть хтось у Кремлі вирішив його сюди надіслати.

Одна з технологій владної команди по зменшенню кількості голосів опозиції на виборах.

Угода про асоціацію не тотожна членству в ЄС, тому її можна порівнювати з Угоду про зону вільної торгівлі в рамках СНД. Не проводився ж референдум із цього приводу? Тому немає необхідності проводити будь-які референдумні акції.

Коли маєш справу з Росією і "Газпромом", питання газу завжди буде політичним. Звільнення від газової залежності для України – питання не стільки галузевого характеру, скільки ментального для українського політикуму. Країни Балтії, Словаччина, Угорщина не менш залежні від російського газу, аніж Україна – навпаки, ще більше. Але лідери і політикум цих країн діють на міжнародній арені за незалежним від Кремля алгоритмом.

Це типово для європейців. Вони до останнього схильні вести переговори, досягати компромісу, керуючись стратегією "win-win". Але не варто це сприймати, як дехто думає у Києві, як поблажки українському керівництву. Європейці в притаманному їм дусі надають перевагу діяти м’якою силою, але це не означає, що у них немає інших варіантів. Навіть якщо припустити сценарій "відмови від вимоги по ЮВТ", це потягне серйозні наслідки для українського керівництва, яке пішло за сценарієм ігнорування вимог ЄС. Вони потім сповна відчують не тільки м’яку силу ЄС.

Часткове приєднання до Митного союзу – не більше, ніж пропагандистський трюк із російського боку. Після часткового піде мова про повноцінне членство за принципом "без повноцінного членства неможливий дешевий газ, українські товари на російському ринку і т.п.". Приєднання України до Митного союзу позбавлено сенсу, оскільки МС зініційований Росією для вирішення своїх економічних інтересів. Решті країн-членів відведена роль політичних сателітів і донорів для російського бюджету через механізм перерозподілу митних надходжень. На прикладі Білорусії наочно видно, як однією рукою Росія дає дешеву нафту, а іншою рукою забирає у Мінська левову частку надходжень за експорт нафтопродуктів, вироблених із російської нафти. А у випадку незгоди Мінська погрожує йому урізати на наступний рік квоту на дешеву нафту. Тому Митний союз – це механізм примусу з боку сильного партнера більш слабких партнерів до виконання його забаганок економічного і політичного характеру. МС – це перехідний етап до так званого Євразійського союзу, який, по суті, має стати реінкарнацією СРСР. Тому не можна будувати майбутнє України, базуючись на кремлівському баченні світоустрою у Східній Європі. Відносини РФ і України після Угоди про асоціацію з ЄС зазнають трансформації, але ключову роль відіграватиме те, наскільки ментально по-новому буде готове діяти керівництво держави, базуючись на отриманому політичному і економічному інструменті. Якщо ж ментальні підходи українського керівництва не зміняться, то ніяка Угода про асоціацію не допоможе. Потрібна зміна ментальності "раби, підніжки, грязь Москви" (Тарас Шевченко) на ментальність свободи. І Угода про асоціацію дає політичну підпорку для ментального зсуву. Росія ж залишиться Росією і буде продовжувати використовувати механізми тиску, але в даному випадку їх ефективність буде значно нижчою, якщо Україна буде задіювати альтернативні механізми солідарних дій у відповідь у форматі Україна-ЄС. Одночасно сидіти на двох стільцях можна довго, але колись вони роз’їдуться. Зараз саме такий час, і тому це час ментального вибору.

Сподіваюся, що він зробить цей крок. Гра на нервах у європейців пояснюється не тільки кошмарами "Тимошенко на свободі" окремо взятої персоналії, але й страхом втратити обличчя для чисельної челяді, яка впродовж багатьох років демонізувала Тимошенко. Тому зараз ця челядь намагається будь-що запобігти позитивному вирішенню цього питання. Однак вони не розуміють того, що політичне обличчя вони давно втратили. Події останнього часу показують, що політична традиція приймати рішення в останній момент зберігається. В Брюсселі взяли це в розрахунок, тому й термін подовжено "до останнього".

РФ буде готова приймати повну капітуляцію як персонально від Віктора Януковича, так і від режиму в цілому з усіма витікаючими наслідками. В тому числі з "пропозицією, від якої не можна відмовитися" – щодо членства у Митному союзі. Після цього Росія докладе зусиль, щоб нині чинний президент був усунутий від влади за принципом "мавр зробив свою справу". Це цілком вписується в логіку принципу "використали й викинули". Наочний приклад – Юлія Тимошенко, з якою вчинили саме за цим принципом, використавши її у січні 2009 року при підписанні відомих "газових контрактів" від 19 січня. В Харкові у квітні 2010 року з Віктором Януковичем вчинили таким самим чином. На жаль, Україна платить надто високу ціну (невигідні «газові контракти», перебування Чорноморського флоту до 2042 року тощо) за політичне прозріння своїх лідерів у російському питанні. Потрібно позбутися ілюзій: Росія бачить лідерів України, незалежно від їхнього прізвища, лише як будівельний матеріал в новітній спробі відновити імперський статус-кво на пострадянському просторі.

Я періодично жартую, що "Газпром" – це війна, яка завжди поруч. Оскільки Росія принципово не змінила своїх підходів до використання енергоресурсів та інфраструктури їхньої доставки як інструментів здійснення політичних та економічних впливів, то рецидиви "газових війн" цілком імовірні. Проте зараз Росія, на мій погляд, сім разів подумає перш, ніж вдасться до нової "газової війни". Оскільки буде очевидний її політичний підтекст, навіть якщо Угода про асоціацію не буде підписана. Для всіх буде зрозумло, що це буде "акція помсти" з боку Росії у випадку підписання Угоди і "акція примусу" до Митного союзу у випадку непідписання Угоди. А в Сочі російське керівництво хотіло би бачити європейських лідерів під час Олімпійських ігор. Навряд чи вони туди поїдуть у випадку чергової "газової війни". Тому ймовірність «газової кризи» зі зривом постачань до ЄС виглядає зараз менше 50%. Але вона існує.

Все в руках Президента. Він цілеспрямовано концентрував усю владу в своїх руках. От тепер йому бажання стати монархом повернулося бумерангом необхідності прийняття рішення, якого він хоче уникнути. Але це йому не вдасться. Оскільки челядь все вже звалила на нього, не прийнявши відповідний закон.

З 90-х років, працюючи в системі Ради національної безпеки та оборони України, а у минулому десятилітті – в системі нафтогазового сектору, брав участь у розробці численних концепцій, стратегій, програм, пов’язаних із енергетичною політикою та безпекою. Пріоритетами для України, на мій погляд, мають бути енергозаощадження, енергоефективність, нарощування енергосированної бази, розширення власного видобутку вуглеводневих енергоресурсів із залученням компаній світового рівня, диверсифікація існуючих постачань енергоносіїв, перехід, реальний, а не декларативний, на європейські правила гри в енергетичному секторі. Тобто це все те, багато з чого було зроблено нашими сусідами в Центральній Європі, і які отримали абсолютно іншу якість енергетики та економіки, навіть не зважаючи на те, що деякі з них залишаються залежними від російських постачань. Повторюся, що проблема не в тому, які програмні документи приймаються, головна проблема України – в ментальності політикуму, який зовні  рядиться в європейський гламур, а в умі лишається "совком" з хапужними інстинктами. Поки європейська ментальність не переможе у мізках політикуму, будуть продовжуватися маятникоподібні хитання України між Сходом і Заходом.