Сергій Соболєв

Відповідь достатньо складна. Безперечно, відрив єдиного кандидата у другому турі, хто б це не був, достатньо великий. І сфальсифікувати 15-17% команді Януковича буде неможливо. Але якщо перемога єдиного кандидата від опозиції не буде підкріплена підтримкою тисяч людей на вулицях, навіть абсолютна перемога може бути вкрадена.

Неповага до державних символів – це передусім ставлення до тієї політики, яку проводить Президент і його Адміністрація. Адже символи держави – це не лише територія, прапор, кордони, але й мова, культура тощо. Саме тому такий сплеск, через ту політику, яку проводить Янукович і його оточення. В будь-якій країні національний державний прапор біля будинку – це не лише символ, це і повага, і визнання того, що всі ми є громадянами неподільної країни.

Блокування трибуни – це останній аргумент опозиції у будь-якій країні, але без цього добитися виконання закону, регламенту інколи буває неможливо. Саме тому якщо це і буде використовуватися, то лише як надзвичайний захід для повернення роботи парламенту в конституційне русло. Якщо ви згадаєте, практично всі блокування в цьому скликанні з боку опозиції були з однією вимогою – голосуй персонально.

Це питання споріднене з питанням прапору, бо пам’ятники тиранам завжди зникали за волею мільйонів. А от пам’ятки культури зникають за мовчазної згоди мільйонів. Найяскравіший приклад – центр міста Києва та багатьох інших історичних центрів України, які знищують заради чергового офісного центру. Тому перш за все наша з вами реакція на такі події унеможливить їх у майбутньому.

Щойно повернувся з родиною з Бердянська. А День незалежності фракція буде відзначати в місті Шпола Черкаської області.

Безперечно, ключове питання цієї осені – питання підписання Угоди про асоціацію з Європейським союзом і зони вільної торгівлі.

Я думаю, що найкраща відповідь – це позиція громадян: хто головний опонент Януковича. І те, що це –Тимошенко, не викликає сумніву ні в кого. А після трьох із половиною років тотального безладдя, корупції, безвідповідальності, думаю, кількість прихильників у неї тільки зросла. І ті 2%, які у неї відібрали під час президентських виборів 2010 року, сьогодні приросли десятками відсотків підтримки.

Звільнення Тимошенко – це одна з ключових політичних вимог і європейських країн, і інших країн світу. Тому я переконаний, що саміт у листопаді у Вільнюсі буде розглядати не лише питання відповідності нашого законодавства європейським стандартам у сфері прокуратури, судів, боротьби з корупцією, але і питання відсутності політичних репресій і політичних ув’язнених.

Я не лише вірю в підписання асоціації і зони вільної торгівлі з Європейським Союзом, але і є палким прихильником цього. Бо ключове питання – не питання вибору: зона вільної торгівлі з Євросоюзом чи Митний союз із Росією, Білоруссю та Казахстаном. Ключове питання для української економіки, як і в цілому для держави – мати максимальну кількість договорів про зону вільної торгівлі. А наддержавне утворення Митний Союз – це питання Конституції, суверенітету держави, незалежності, але аж ніяк не економічне. Якби це було економічне питання, Російська Федерація, яка має торгівельний баланс, у якому 58% – це торгівля з Європейським Союзом і лише 6% – торговельні відносини із Казахстаном і Білорусією. І РФ повинна була б першою прагнути до підписання угоди про ЗВТ з Європейським Союзом, щоб мати доступ до передових технологій, дешевих кредитних ресурсів, найбільшого в світі ринку збуту власної продукції, а не лише нафти та газу. На противагу економічним інтересам України, які є в Угоді про зону вільної торогівлі з ЄС, нам пропонують будувати знову "комунізм".

Все це нагадує ситуацію зразка початку 90-х, коли лідери Російської Федерації не могли змиритися з втратою своїх інтересів у так званому таборі колишніх країн Варшавського договору (Польща, Болгарія, Угорщина, Словаччина, Чехія і т.д.), так само, як і в країнах Балтії (Естонія, Латвія, Литва). Всі ці держави витримали економічну, політичну, енергетичну блокаду з боку Росії. Що виграли ці країни – це очевидно: європейські стандарти життя, доступ до передових технологій, ринку праці. Що програла РФ – теж очевидно: мільярди доларів втрачених інвестицій, чудові торгівельні зв’язки, які потім відроджувалися десятиліттями. Тому холодна "торгівельна війна", яку нам оголосили, на щастя, не громадяни Росії, а вище керівництво, закінчиться тим самим, чим закінчилася така війна для нових членів ЄС на початку 90-х. Тому я переконаний, наше майбутнє у відносинах із РФ, як і з Європейським Союзом – всеосяжна, без обмежень зона вільної торгівлі, від якої будуть вигравати мільйони українців, росіян, а шлях до блокади, торгівельних війн – це шлях в нікуди.

Тимошенко є і залишиться лідером "Батьківщини". І це не залежить від волі Януковича. А "жорстка боротьба всередині опозиції" – це вигадки наших опонентів. Бо такої злагодженої роботи і в парламенті, і за його межами, яку демонструюють «Батьківщина», УДАР і "Свобода", ще не було в українській опозиції.

Лідери ЄС дали чітке розуміння: звільнення Тимошенко, що означає і припинення політичних репресій, реформування прокурорської, судової систем – це обов’язкова умова підписання асоції і угоди про зону вільної торгівлі. Бо Євросоюз – це не лише високі заробітні плати, соціальні стандарти, передові технології. Це і політичні й економічні свободи, без яких ніколи б країни Європейського Союзу не були б настільки потужними і сильними. Якщо ми прагнемо того самого, політичні й економічні свободи повинні бути основою українського сьогодення. Політичні конкуренти повинні змагатися на виборах, а не ув’язненнями, сфабрикованими кримінальними справами, що, на жаль, робить Президент Янукович. Тому я сподіваюся, що європейські прагнення перегорнуть ту страшну сторінку української сучасної історії, де Янукович вирішив змагатися з Тимошенко не на виборах, чесних і відкритих, а шляхом політичних репресій, переслідувань, ув’язнень.
Із Тимошенко – так, спілкуюся. Я отримую листи – на жаль, це єдиний спосіб спілкування. Я зайвий раз переконуюся, що зламати її неможливо.

Це є зайвим підтвердженням того, що саме через політичні репресії лідерів опозиції, громадських активістів Янукович і його оточення думають залякати українців. Але події навколо Єгора Соболєва, Ігоря Луценка – зайве підтвердження того, що Україна – не Росія, а тим більше – не Північна Корея.

Київські вибори – це не питання вигоди опозиції чи влади. Це питання того, що в центрі Європи, в столиці України, вже більше року немає голови міста, і вже третій місяць нелегітимний депутатський корпус. Саме тому "Батьківщина", як і інші опозиційні сили, добиваються негайного проведення виборів і київського голови, і Київської міської ради. А те, що на цих виборах переможе кандидат від об’єднаної опозиції і на посаду мера, і депутатського корупсу, немає сумнівів. Це яскраво підтвердили парламентські вибори, де на всіх округах в місті Києві перемогли представники опозиції. Тому ми будемо й надалі добиватися проведення позачергових виборів у столиці.

Якраз опозиція і робить все можливе для негайного проведення позачергових виборів. Десятки законопроектів були внесені саме представниками опозиції, звернення в суди з вимогою визнати нелегітимною Київську міську раду теж були позовами опозиції. Тому нас важко звинувати в тому, що ми не добиваємося київських виборів.

Ні Україна, ні жодна інша країна ніколи не проводять рефрендуми щодо підписання угоди про зону вільної торгівлі. Ми це робили (підписували угоду) і з РФ окремо, і з іншими країнами.
А от прийняття рішення щодо Митного союзу, який є наддержавним утворенням, неможливе вирішити навіть на референдумі. Бо для цього треба змінити Конституцію держави, саме тому автори так званого референдуму (Медведчук, комуністи, Колесніченко та інші) лукавлять, а по-українські – брешуть, коли вимагають проводити референдум із питань, які згідно з Конституцією є прерогативою парламенту, уряду і президента. Тому простіше Партії регіонів розібратися в своїй політичній силі. Бо коли одну голову відвідують одночасно протилежні думки, це вже не політична, а медична термінологія.

Питання не в назві – автономія чи область. А питання в тому, що Україна є унітарною державою. Тому це питання повноважень території: міст, сіл, селищ. Це питання в кінцевому варіанті адміністративної реформи. І саме так треба вирішити його.

Медведчук завжди був генієм деструкції. Що у нього вийде зараз – думаю, як завжди: СДПУ – ноль.

Людина живе в країні, яку не визнає – я думаю, це є яскравою характеристикою таких "колесніченків". Все інше – це спроба приховати відповідь на питання, яке лежить на поверхні: чи визнає він Акт незалежності та існування Української держави. На жаль, всі його дії є діями людини, яка є представником інтересів іншої держави в Україні.

Моє ставлення до Ющенка я висловив у вересні 2005 року. Я написав заяву про відставку з посади представника президента Ющенка в парламенті. Бо в перші ж місяці його президентства для мене став очевидним факт, що "Десять кроків назустріч людям" (його програма) йому потрібні були лише для перемоги на виборах і торгів із Януковичем і українськими олігархами. Нічого він змінювати не збирався. На жаль, багатьом, хто його підтримував, це стало зрозуміло набагато пізніше.

Без сумніву, наше завдання – зробити все можливе, щоб перемогти не просто Януковича, а той бандитський кримінальний режим, який він збудував за ці роки в Україні. Тому єдиний кандидат на виборах президента або навіть підтримка того, хто пройде в другий тур, всіма опозиційними силами, є запорукою повалення цього режиму.

Если Вы о "газовых контрактах", то давайте по порядку. Коли напередодні нового 2009 року з вини, тепер вже зрозуміло, Ющенка і Фірташа (у одного був політичний, у іншого – економічний інтерес) було зірвано підписання угоди між НАК "Нафтогаз" і "Газпромом" з ціною на газ 235 доларів за тисячу кубічних метрів, і Дубина, голова "Нафтогазу", був незаконно відкликаний Ющенком до Києва, а команда Фірташа в цей же день пропонувала переписати цей контракт на його структури. Коли країна після цього, як і вся Європа, при 10-15-градусних морозах два тижні сиділа без газу. Коли в моєму рідному Запоріжжі, як і в Дніпропетровську, Донецьку, Луганську та інших східних промислових містах вже були складені графіки відключення підприємств, шкіл, лікарень від тепла, тільки божевільний міг розказувати, а не діяти. Саме тому єдиний договір, який підписала Тимошенко, як прем’єр-міністр з російською стороною, була угода про фіксовану ціну на газ 228 доларів за тисячу кубічних метрів. При тому що газ, за який не розплатився Фірташ, став власністю українського державного підприємства НАК "Нафтогаз".
Де тоді були Ющенко, Янукович? Хоча де вони були, добре відомо – відпочивали, чекаючи, коли Україна замерзне, а уряд Тимошенко буде відправлений у відставку. Тому всі крапки над "і" будуть розставлені на судовому засіданні, яке відбудеться після того, як Європейський суд з прав людини винесе друге рішення щодо справи Тимошенко. І я переконаний, Верховний Суд України змушений буде направити цю справу на нове розслідування, тільки не в руки Кірєєвих, Царевичів та інших. І от тоді в цьому судовому засідання під присягою і Ющенко, і Фірташ, і Янукович, і Дубина, і багато інших дадуть свідчення, розуміючи, що будь-яке слово неправди є кримінальним діянням.

Те що Янукович і Азаров абслютно не готові протистояти блокаді, яку оголосив їхній найкращий друг, який їх так активно підтримував на виборах – президент Росії, це лише зайве підтвердження, що управляти державою, урядом – це не одне й те саме, що красти. Адекватна реакція українського президента і уряду повинна була б бути такою: термінові переговори на найвищому рівні в рамках президентсько-урядової групи, на які відводиться рівно тиждень. Одночасно звернення до Світової організації торгівлі, членами якої є і Україна, і РФ, де з боку РФ порушені всі принципи цієї організації. Термінові переговори в рамках європейського уряду (Європейської комісії), консультації з США, з іншими центрами економічного, фінансового, політичного впливу, зверення до нації, терміновий круглий стіл за участю влади і опозиції, де чітко повинні були бути розставлені акценти, що проти України розпочалася холодна "економічна війна". Одночасне введення тотожних заходів на митних, прикордонних та інших постах. Це є реальна можливість перегляду газових угод, Чорноморської угоди щодо базування флоту РФ. Підніміть історичну хроніку 90-х років. Саме так діяли уряди Естонії, Латвії, Литви, Польщі, Угорщини і десятків інших країн, яким Росія оголошувала економічні війни. Всі вони виграли. Наш уряд і президент Янукович чомусь діють в інший спосіб, хоча відповідь очевидна: красти і управляти державою – це різні речі.