Ірина Цілик

Ви знаєте, хоч я за спеціальністю «режисер телебачення», але не дивлюся телевізор вже багато років і практично не в курсі того, що саме з ним відбувається. Мабуть, це дуже кволий протест проти того, про що Ви говорите, але мені щонайменше нецікаво отримувати інформацію в такий спосіб. Я намагаюсь обирати інші джерела.

Можливо, почасти я мушу з Вами погодитися. Є дуже багато авторів, які хотіли би писати тексти для пісень, але, мабуть, існує не так уже й багато високопрофесійних поетів-пісенників. Я працюю над тим, щоби стати таким поетом.

Продаю, можу й подарувати – все залежить від контексту. На сьогоднішній день мені довелося вже попрацювати з гуртом «Бумбокс», Наталкою Могилевською, її «підопічними» «ДиОфильмами», Антоніною Матвієнко, Тетяною Піскарьовою, Мірою...

Ні, я не знала, хто саме оцінював мій твір. Що ж, дуже приємно:) А перспективи перетворення цього пісенного тексту на пісню мені поки що невідомі. Я відкрита до пропозицій, скажімо так :)

Ще ні, але маю це у планах. Дуже хочу спробувати написати дитячу повість і планую почати роботу над нею найближчим часом. А вірші... Мабуть, будуть і вірші. Вони прийдуть, коли самі цього захочуть.

Мій твір не має ніякого стосунку до «Скляного звіринця» Т. Уїльямса, але таке словосполучення мені страшенно подобається, тож я і взяла на себе сміливість його використати. Про що пісня? Ну, мабуть, про те, що «у скляному звіринці цього мегаполісу я лишусь наодинці з теплом твого голосу»...:)

Ця перемога підтвердила мої наміри стати професійним поетом-пісенником, і саме в цьому напрямку я тепер і рухаюсь паралельно з намірами стати також професійним літератором.

Так, я амбітна людина. Але чого я хочу... На різних етапах я хотіла різного. Тепер, мабуть, я найбільше мрію реалізуватися сповна в тому, що мені дійсно по силах, а, головне, вчасно визначити, що ж саме це має бути.

Деякі – так, деякі – ні. Деякі з них написала я:) Але такого авторства я не соромлюсь і навіть навпаки, адже, як я говорила трохи вище, мені цікаво грати в різні ігри за різними правилами.

Як правило, чомусь виходить так, що ті виконавці, для яких би я дуже хотіла писати, пишуть собі самі:) Загалом же, мені було б цікаво попрацювати з різними, ну дуже різними виконавцями... Тут щонайменше йдеться про азарт, адже надзвичайно заманливо спробувати зіграти в якусь гру за новими правилами. І саме тому я відкрита до співробітництва з виконавцями гранично різних стилів і напрямків. Якщо ж говорити про когось конкретно, мені хотілося б (і що важливо – моглося б) написати пісні для «Океану Ельзи», «Крихітки Цахес», «ВВ», деяких виконавців російської естради... От недавно одне з таких бажань справдилося: я зробила у співавторстві з Андрієм Хливнюком пісню для «Бумбокса». Але, на жаль, тут та сама «проблема», про яку я говорила вище: переважно Андрій пише собі сам :)

Щодо так званої прозорості я нічого не можу сказати; плітки на сайтах не читаю (спробувала була і покинула), а сама не маю ніякого особливого досвіду в цьому розрізі. А от об’єктивність... Хіба можна говорити про це поняття в контексті будь-якого літературного конкурсу? Я не впевнена, що буває об’єктивне оцінювання поезії, прози. А Bи?

Я сама себе надихнула. Побачила інформацію про умови конкурсу буквально напередодні його завершення і подумала: «А чого це я сиджу?» :) Що не сподобалось? На щастя, поки не маю ніяких претензій до «Коронації слова».

Дотепер я співпрацювала з київським видавництвом «Факт», але зараз вони, на жаль, перебувають у стані видавничої тиші. Буду дуже рада знайти контакт з іншими видавництвами, а особливо тими, що поважають своїх авторів і мають щире бажання творити прекрасне попри все і вся.

Я пишу поезію і прозу. Маю дві видані книги і одну ще не видану прозову збірку. Публікувалася, ага:)

Чого не вистачає? Мабуть, справжньої конкуренції, а, відповідно, майстерності, професіоналізму авторів. Самоповаги не вистачає. Цікавості до простого і водночас прекрасного. Можливо, по-справжньому сильної школи, з якої б росли ноги молодих сучасних авторів... Практично те саме, як мені здається, відбувається і з українським кінематографом. А щодо другого питання, то я вірю в те, що існують якісь форми поєднання літератури з матеріальним заохоченням, але це поодинокі випадки.

Я працювала переважно другим режисером. Також створила кілька роликів як режисер... Звісно, сім років роботи в рекламному бізнесі лишили в мене цілий калейдоскоп вражень, знайомств із різними, часто хорошими людьми, унікальний досвід etc. І все ж на перший план свого часу вийшло одне, досить-таки гостре відчуття: всі ці люди, всі ці величезні гроші, вся ця гігантська машинерія рекламного бізнесу трудяться, насправді, над чимось, що – якщо подивитись правді у вічі – не несе людям ніякого добра, ніякої користі, і навіть навпаки – знищує їх специфічною отрутою нашого часу... Може, я розвела забагато пафосу на цю тему, але якщо замислитись всерйоз, то все так і є.

Хочеться вірити, що мої читачі є дуже різними людьми... Я змінююся, пишу по-іншому, й відповідно до цього змінюється моя аудиторія. Якщо перші мої книги найбільше привертали цікавість дуже молодих, якщо не сказати юних, людей, то моя нова прозова книга, яку я не так давно закінчила і воліла би видати найближчим часом, сподіваюсь, зможе бути цікавою для зовсім різних людей, у тому числі за віковою ознакою.

Я вважаю це питання некоректним... Але так, в української літератури є минуле, теперішнє і майбутнє, що йшли, йдуть і йтимуть паралельним курсом із російською літературою.

Поки що ні, але я відкрита до нових знайомств на цій ниві:)

На різних життєвих етапах я відкриваю для себе різних письменників, але незмінною залишається ніжна любов до Чехова, Набокова, Достоєвського, Цвєтаєвої, з сучасних авторів, мабуть, Кундери... Попити чаю мені, скоріше за все, хотілось би найбільше з Набоковим. Утім, я не впенена, що таке бажання було би взаємним, зважаючи на особливості норову Володимира Володимировича :)

Не хотілося б відповідати на перше питання й називати конкретні імена... Тому відповім на питання друге. Взагалі, до критики я ставлюсь негативно, але водночас і потребую її, як кожна творча людина. Просто критика буває різною. От, наприклад, думка мого чоловіка для мене важить дуже багато, й підкупає те, як він її висловлює: Артем вміє різати по живому, використовуючи, менше з тим, словесну анестезію, що береже моє самолюбство. Так само колись, ще в інституті, для мене багато важила критика деяких моїх учителів; вони вміли говорити про помилки чесно і конкретно, але не принижуючи при цьому гідності обговорюваного ними об’єкта. Такого підходу, як мені здається, дуже бракує деяким українським літературним критикам.

Зараз я «працюю» мамою. Подеколи також пишу тексти як поет-пісенник і продаю їх різним українським виконавцям. А письменництво... Здається, в Україні лише одиниці можуть собі дозволити адекватно жити з літератури, і я до цих одиниць не належу (хоча воліла б).

Кохання було основною темою моєї творчості років так у 17-20. Зараз же мене цікавлять зовсім інші теми...    А щодо оцінки журі... Взагалі, кожен конкурс має своє обличчя. Мені завжди здавалося, що «Коронація слова» орієнтована на твори зі, скажімо так, легким характером, написані у стилі, доступному широкій аудиторії. Зрештою, я надсилала на конкурс саме такі пісне-тексти, і, здається, інтуїція мене не підвела.

В житті кожної людини (сім’ї) бувають різні періоди. Зараз, живучи в селі, ми «збираєм каміння», яке потім, повернувшись до міста, будем «розкидувати»... Що вже говорити про найбільш вагомий резон такого дауншифтингу на ім’я Андрій Артемович! Можете собі уявити, що оначає життя в селі для маленької дитини? Це і свіже-аж-солодке повітря, і жива природа, і всі ці враження у вигляді навколишнього муукання, беекання, ко-ко-кокання і т.д., і т.і. Я вже мовчу про щасливе літнє голопопство й усі ці відра фруктів і ягід, у які так приємно запускати свої пожадливі замурзані рученята :)

Нічого не можу сказати стосовно майбутнього вибору нашого сина... Йому рік, Ви знаєте?:) Більше того, я не можу знати напевно, чи ми з чоловіком самі станемо справжніми письменниками. Наші перші літературні спроби я називаю «уроками літератури» і вважаю, що нам ще треба дорости до звання письменників. Що ж стосовно клімату нашої сім’ї, то, звісно, ми маємо достатньо «скелетів у шафі», як і будь-яка родина, але головним для мене залишається той факт, що мені з моїм чоловіком і досі так цікаво, як ні з ким іншим. Іноді здається, що ми тільки й робимо, що говоримо, говоримо з ранку до ночі і про все на світі...

Така перемога є для мене важливою саме тому, що це перемога поета-пісенника. Кілька років тому я вирішила спробувати себе в цій ролі й досі отримую велике задоволення від написання пісенної поезії. Втім, не можу сказати, що натепер я досягла вже аж таких вагомих успіхів; мені б дуже хотілося розширити коло виконавців моїх пісень. І саме тому мене закономірно тішить цей новий крок на шляху до моєї мети.

Як не дивно, вперше. Навіть і сама не знаю, чого раніше ніколи не брала участі в «Коронації слова»... А цього року, буквально за п’ять днів до дедлайну, раптом схаменулася; написала кілька пісенних текстів і відправила. Чи розраховувала я на перемогу? І так, і ні. Будь-яке оцінювання є суб’єктивним, до цього потрібно бути готовим. Але ж якщо не розраховувати в глибині душі на перемогу, то навіщо тоді брать участь? :)