Максим Кідрук

Я ніколи його по-справжньому не любив. Завжди повторюю: якщо в тебе щось гарно виходить, це не означає, що це справа твого життя.

Чудове місто! Дівчата дуже гарні :)

Це про які сутички йдеться? Кулачні чи просто подискутувати?    Якщо серйозно – то не боюсь. Я б не пхався на вибори, якби боявся.

Я давно не займаюся програмуванням, а це така галузь, яка вимагає постійно триматися на хвилі змін, слідкувати за всім новинками. Ти не можеш вчити когось програмувати, якщо не програмуєш сам. Тому й покинув.

На дебатах у Кіровограді зустрінемося.

Хто такий Шаталов?

Дякую! Про роман задумувався. Зараз це не актуально, але якщо за кілька років набереться цікавий матеріал, звісно, я викладу його на папір. Це моя робота.

Це секретна інформація.

До кінця року буду тут: вихід «Бота», вибори і т.п.

Див. відповідь на запитання пана Абросимова.

Дякую, звісно, за хлопчика-підлітка.    Імідж не мінятиму, навіть якщо пройду до ВР. Я є таким, яким є.

Питання про «купити» для письменника не актуальне. Якби мене цікавили гроші, я шукав би якоїсь перспективної робити, залишався б енергетиком чи викладачем. Письменник – це той, хто радше лишиться голим і босим, ніж відступиться від власних ідей. І я думаю, «покупці» це чудово знають.    Я майже нікого з депутатів не знаю особисто, тому важко сказати, з ким було б приємно працювати.

Ні, не пробував.

Взагалі-то краще видаватися в одному видавництві. Тоді і автор, і видавець, так би мовити, не тільки в одному човні, а ще й гребуть в один бік.    Але в реальності стосунки між видавцями і письменниками непрості. Часом доводиться щось міняти, шукати, де краще.

Однозначно варто. Що б там не казали, це впливає на імідж країни і на притік туристів. Можливо, не одразу, але впливає.

Так-с... Питання російською... Згідно з новим законом про мови (він поки що не підписаний, та не суть), національна меншина має право вимагати, щоб до неї зверталися рідною мовою, якщо населення цієї меншини складає не менше 10% від населення регіону. Я зараз живу в Києві. Абсолютно переконаний, що у столиці набереться більш ніж 10% україномовних українців. А тому, згідно з новим законом, я, як представник національної меншості, вимагаю дотримання моїх прав, вимагаю, щоб зі мною спілкувалися моєю рідною мовою, цебто – українською. Вибачайте, інакше не відповідатиму.

Не хочу до арабів.

Це НЕ відповідність попиту. Це результат хирлявої політики держави по підтримці власної культури і по відстоюванню самої себе.    Скажімо, я хочу читати Майкла Крайтона (автор «Парку Юрського періоду»). Йду в книгарню, а там – жодного його роману українською. Є лише російські переклади. Доводиться брати російською. Те ж саме з іншими моїми улюбленими авторами: Вілбуром Смітом, Джеймсом Роллінсом, Чаком Паланіком і навіть Стівеном Кінгом. Лише зараз, у 2012, деякі їхні романи з’являються українською.    Тому судити по статистиці, якою мовою читають більше – російською чи українською – неправильно. Спочатку для обох мов потрібно дати однакові можливості, а потім уже щось аналізувати. Якщо 90% асортименту в книгарнях – це переклади російською, хоч-не-хоч доведеться купляти російською.    Хоча нині ситуація помалу змінюється. В кращу сторону.

Ідеальний політик – це як ароматна купка лайна. Не буває такого.    Навіть якщо я пройду у Парламент, все одно лишатимусь у першу чергу письменником.

Дякую за побажання. Юридичної освіти не маю. Займатимусь тим, до чого маю стосунок: у першу чергу культурою, її просуванням та популяризацією, як в Україні, так і за кордоном, а також енергетикою (маю в цьому непоганий досвід після навчання у Швеції).

Сова. Велика й лінива сова.    Адаптуюсь, як і всі: добрий сон одразу після перельоту, п’ю багато води і багато рухаюсь. Фізична втома – це найкращий засіб проти jet lag.    Чаклунів (точніше, чаклунок) бачив у Оахаці (Мексика). Хоча деякі злі язики плескали, що бабці просто збували марихуану.

Я не відпочиваю.

Обличчя українського театру і кіно. Був на Хрещатику під час прощання. Колона людей, що йшла за катафалком, краще за будь-що інше свідчила про значення Ступки для української культури.

Проблема, безперечно, штучна.    Мовний законопроект Колесніченка-Ківалова різко засуджую. Навіть якщо Янукович його не підпіше, він ще довго нам відгукуватиметься, причому у сферах, далеких від мови.    Позиція проста: українець, який працює в українській фірмі/організації/установі, навчається у державному «виші», веде бізнес в Україні повинен писати і розмовляти виключно українською.

По «Олімпійському». :)

Не вірю. Маячня це все.

Не позначиться – гарантую. Депутат – це лише посада, причому тимчасова. А я – книгопис за покликом крові.    Якщо пройду до Парламенту, книга про політиків точно буде. Я вже навіть бачу назву – «Навіжені йдуть у депутати». Хтось же має «увіковічнити» блазнів на кшталт Колесніченка і Ківалова.

Що значить «неадекватної»? Це, типу, ноги ламатимуть? Чи могилку примусять копати десь у лісах під Коростишевом? Звісно, страшно трохи. Їм же зараз на все начхати. З піраньями у Пантаналі було спокійніше.    Втім, відступати не збираюся.

Із Андруховичем особисто не знайомий. З пані Оксаною добре спілкуюся, по-моєму, вона відкрита для всіх адекватних співрозмовників. Як сприймає? Не знаю. Питайте у неї.

Грошова винагорода – це останнє, про що думаю, подаючи рукопис на «Коронацію».    Головним чином конкурс допомагає просувати твір, організовує поїздки Україною. Це дуже важливо.

Чотири дні тому почав роботу над третьою частиною «Навіжених», називатиметься «Бразиліада».    У вересні виходить велика книга – технотрилер під назвою «Бот». Вклав у неї чимало зусиль. Під час написання мене консультували кандидат наук з хімії, лікар-фізіолог і психіатр. Під час продумування сюжету сам перечитав більше 50 наукових статей. Сюжет роману обертатиметься довкола нанотехнологій, програмування та людського мозку. Буде цікаво, обіцяю... Ця книга вже у верстці.    Ближче до кінця року вийде автобіографічний роман «На Зеландію!», де я описав авантюру в Новій Зеландії, задуману і здійснену разом із ведучим Сергієм Притулою. Сергій уже бачив текст і лишився ним задоволений.

Подорожі точно забере. Писання – ні.    Чи Кідрук-політик змінить Кідрука-письменника? Можливо. Час покаже. В будь-якому разі ці вибори будуть для мене новим досвідом. Як буде далі – час покаже. Єдине, що скажу точно: писати я не перестану.

Тому що запропонували висуватися. Зважив усе і вирішив спробувати. Чому УДАР? Тому що це єдина сила, яка поки що не заплямувала себе, і яка повністю орієнтується на Європу, європейські цінності і західну інтеграцію. Під прапорами жодної іншої сили я не виступив би.

Меседж досягнув адресата, це точно. Реакції не було ніякої. Іноді краще жувати, як кажуть.

Мій новий роман – технотрилер «Бот» – виходить 15 вересня (книга вже верстається). Презентація в київській книгарні «Є» буде десь 22-24 вересня. Слідкуйте за анонсами і приходьте – з радістю підпишу.    Якщо ви не з Києва, то після 24 будуть поїздки Україною. Однозначно доберусь і до вашого міста.

Зараз із сучасної – нічого. Чекаю осені, новинок. Останньою читав книгу «Іван і Чорна Пантера» Володимира Лиса. Зараз читаю Стельмаха «Чотири броди». Крім того, на полиці мене ждуть довгоочікувані новинки: Джеймс Роллінс «Вівтар Едему» та Стівен Кінг «11/22/63».

Не планую. Це був би однозначно провальний роман. Більшість жіночих романів, написаних від імені чоловіка, також не витримують критики.    Я пишу лише від першої особи (чоловіка), або від третьої (найбільш гнучкий спосіб).

Кілька тижнів тому треба було їхати на Європейську площу в Києві. Але щось небагато там було українців. Мабуть, не дуже любимо їздити...

Завжди і всюди.

1. Острів Пасхи.    2. Руїни Баальбеку (Ліван).    3. Кладовище кораблів Прайя-до-Сантьяго (неподалік Луанди, Ангола).    4. Центр збереження гепардів (Отжіваронго, Намібія).    5. Долина Смерті в пустелі Атаками (Чилі).

Не боюся, бо не стану. У мене немає і ніколи не було бізнесу, я не знайомий з жодним із олігархів, я не йду лобіювати власні інтереси, оскільки тих інтересів просто немає. Я – письменник, і стати «поганим дядьком» означає втратити левову частку читачів. Тому такий «варіант» навіть не розглядається.    Яка мета? Спробувати щось поміняти у країні. Нині це можна зробити двома способами: насадивши всіх тих, хто сидить на Грушевського та Банковій на палі, або ж пішовши у політику. Мирними виступами нічого не досягти. Нинішній владі на це начхати. Перший варіант для мене неприйнятний. Жодна революція не доводила до добра. Лишається політика – на жаль, поки що єдиний інструмент реального впливу.

Цікава ідея. Якщо знайдеться спонсор, я її з радістю підтримаю. А то везти когось із собою та ще й за свої гроші... Погодьтеся, це якось неправильно.

Тих, хто дивується, одразу перевиховую. Усіма можливими способами. Але не можу сказати, що таких «знавців» трапляється багато. Потроху нас уже починають вирізняти у світі.

Можливо. Не важче, ніж у в будь-якій іншій країні.    Опублікувати (маю на увазі у видавництві, в жодному разі НЕ самвидав!) просто. Інше питання – розповсюдити, продати твір, знайти читачів. Для цього потрібно ду-у-уже багато роботи, зовсім не дотичної до письменницького ремесла.

Насправді література і мандрівки в моєму житті тісно пов’язні. З одного випливає інше. Незалежно від того, що я пишу, – технотрилер, тревелог чи нову оповідку про Навіжених – я завжди засновую їх на реальних місцях, реальних людях, яких здибував під час подорожей. На мою думку, такий стиль життя не просто споріднений, він є запорукою хорошого твору. (Правда, ми, можливо, зовсім різне бачимо під поняттям «хороший літературний твір».)    Стосовно фінансового забезпечення. Я вже втомився повторювати: для того, щоб подорожувати, не потрібно бути мільйонером. Потрібно лише бажання і вміння відмовлятися від комфорту.

Дозволю собі не погодитися. Книжок для дітей якраз вистачає. Ну, принаймні, мені так здається. А зняти фільм можна було б по «Тореадорах з Васюківки» (постійно їх перечитую) або по «Джурах» Рутківського.