Марічка Падалко

Ні, це не відмова. Я не маю ніякого виходу на пана колишнього міністра. Але я сподіваюся, що він у рамках закону таки відповість на Ваш запит.

- Ні. Мені політики вдома вистачає. Мій чоловік Єгор Соболєв зі мною постійно веде дискусії на тем, що треба або щось змінювати в країні, або звідси їхати. Оскільки їхати я не хочу, то я, таким чином, погоджуюся на те, що він багато часу витрачає на те, щоб змінити щось хоча б у нашому кварталі. Ми вже кілька місяців відстоюємо дитячий майданчик по вул. Гоголівській, де хочуть збудувати багатоповерхівку. Зараз Єгор зайнятий об’єднанням людей навколо Андріївського. На це йде стільки часу і зусиль, що я розумію, що навріяд чи зможу колись на це знайти особистий час. Політика – це не просто бути народним депутатом, їздити на машині з водієм і отримувати високу зарплату. Для цього треба бути трошки божевільним.    - Я вважаю, що дитячих. Але це найскладніше, що може бути на телебаченні. Бо телебачення роблять дорослі, яким дуже важко влізти в дитячий мозок і зрозуміти, що дітей буде захоплювати, а що – ні. Коли нормальна людина дивиться телепузиків, їй здається, що це якась маячня, але діти дивляться їх, не відриваючись. До речі, кілька років тому на ВВС виник скандал, коли стало відомо, що продюсери телепузиків робили цю передачю під наркотичним кайфом. А ще пізніше їх звинуватили у пропаганді гомосексуалізму, бо один із телепузиків, який явно позиціонує себе, як хлопець, ходить із дівочою сумочкою.    - Завжди, коли мене питають про «зіркову маму», від цього відхрещуюся, бо справді зірковими мамами я вважаю тих жінок, які виховують дітей із особливими потребами і дають їм достойне життя, які дбають про хворих дітей, і які виховують дітей самостійно.    - Теж цікава історія. Марічкою мене назвали 36 років тому. І моє ім’я є даниною моді на українськість. Народилася я в Києві, в столиці мене так не зареєстрували, бо сказали, що «имя не советское». Хоча в школі в усіх зошитах та журналах мене писали саме як Марічку, і прізвища я не потребувала, бо була така одна. В паспорті я записана Марією. На Машу ніколи не обертаюся, хоча це ім’я мені дуже подобається. Тому свою доньку саме ним і назвала. Так вона якраз не реагує на Марічку, бо так звати її маму, а не її.    Маленькою дитиною я дуже комплексувала і не любила знайомитися, бо на мою відповідь на питання «як тебе звати», мене завжди запитували «що це за ім’я?».

Дуже хотіла б. Тому що в перший раз я дуже хвилювалася і переживала, побоялася навіть взяти з собою дітей. Думаю, наступного разу мені сподобається ще більше.

Була неточна інформація, але так, щоб, наприклад, написали, що я втопилася чи розлучилася, чи про когось сказала те, чого не говорила – таких неприємностей ще, на щастя, не траплялося.

Колись я любила ходити на ковзанку, вже другий рік ми з чоловіком це робимо тільки на наш день народження, тобто раз на рік. Колись я вишивала. Зараз вже другий рік не можу закінчити для сина картину із «Бременськими музикантами». Не знаю, чи можна назвати це захлопленням, але я дуже наполегливо займаюся фітнесом, і на це я знаходжу час не менше чотирьох разів на тиждень. Але спорт-клуб, куди я ходжу, знаходиться на сусідній вулиці. Це моя найбільша розвага за останні півтора роки.    До речі, був кумедний коментар моїх дітей з приводу моїх розваг. О 9 годині, коли діти пішли в свої ліжка (а з режимом у нас строго), вони почали кликати маму, на переговори пішов батько і сказав їм дослівно: «Ваша мама, крім того, що вона мама, ще людина і жінка, і теж потребує відпочинку і власних розваг». На що діти йому обурено відповіли: «Вона і так сьогодні вже в цирку була».

1) Ведучою новин «Проспорт» я працювала з 2000 по 2005 рік, у 2006 році я працювала ведучою денних випусків ТСН, а з травня вестиму ранкові новини також.    2) Дуже важлива риса для всіх, хто працює на телебаченні – пунктуальність і відповідальність.

Зеланда якраз нещодавно згадувала. Останні півроку разом із колегами я працювала над розробкою програми, яка має вийти в ефір у травні в ранковий час з 10 до 11 ранку. І тут на каналі виникає критична ситуація, коли не можуть знайти заміну ведучій, яка йде в декретну відпустку, і оскільки кому, як не мені, відомо, що мам треба підтримувати, то тимчасово ранковий ТСН довірили мені. Це для мене фактично означатиме безперервну роботу в ранковомпу ефірі з 7 до 11 ранку. Тому я зразу згадала Зеланда, що мені, напевно, доведеться працювати над своєю програмою, а ТСН – «здавати себе в оренду». Але, на жаль, з моїм характером працювати і не перейматися роботою поки не виходить.    А психологічну літературу я активно читаю після того, як у нашій родині з’явилися діти.

Ніяк не реагують, тому що вони не вважають це чимось особливим. Багато наших друзів працюють на телебаченні, тому діти вважають, що всі там періодично з’являються. В садочку одного разу був кумедний випадок: мій син втішав дівчинку, яка плакала за мамою, каже: «Не плач, по телевізору подивишся!» Бо він так ведучих і знає: мама Василини – Ліда Таран, Богданчика мама – Іванна Коберник.    Два тижні тому залишився біля телевізору без нагляду, прийшов до кухні, плаче і каже: «Я не хочу, щоб в Україні вбивали людей». Питаю: «Звідки ти це взяв?» Він мені каже: «Тьомина мама сказала». Це – Алла Мазур.

Чітким плануванням. Зрозуміла зі свого досвіду: чим більше у мене дітей і справ, тим більше всього я встигаю. Таке буває, коли у мене запланована одна справа на день, є шанси, що я й її не зроблю. А коли графік щільний, встигаю все.

Телевидение отражает то, что происходит в обществе. Раньше оно пыталось чему-то учить, поднимать планку людей. Сейчас оно работает по принципу «мы никого не напрягаем». Телевидение стало очень коммерциализированным и в погоне за рейтингом часто теряет свое лицо. Но, мне кажется, что мы сейчас выходим на новый виток спирали, когда откровенно «желтые» и «чернушные» программы уходят из эфира не потому, что так решают продюсеры, а потому что на них никакого спроса, они дают очень низкие рейтинги. А программы, которые заставляют задуматься, снова возвращаются в эфир.

Оба родителя связаны с английским языком: мама – преподаватель вуза и сейчас. А папа по-прежнему работает переводчиком.

В последнее время не было возможности посмотреть что-то взрослое.

Отпраздновали Пасху в компании друзей, которые живут за городом. На майские буду работать, так как возвращаюсь в прямой эфир.

Успіх ведучого полягає в тому, щоб знайти контакт із глядачем. В кожного свій секрет. Останні п’ять років я вважаю себе дуже успішною мамою, і своє активне повернення в ефір планую саме на травень цього року. Збираюся робити нову щоденну програму, а також вести ранкові випуски новин.

Так, такі ситуації бувають. І як будь-яка нормальна людина я просто сміюся, а потім вибачаюся.

Намагаюся дивитися менше, інакше зовсім не залишається часу на спілкування з чоловіком. Намагаюся не пропускати телепрем’єри, щоб розуміти, які зараз на телебаченні тренди.

Останнім часом сміюся я через те, що говорять діти. Днями з’ясовували, звідки береться молоко. На моє пряме питання до дітей про те, хто нам дає молоко, замість корови, вони сказали: «Катерина Іванівна» (так звати няню в садочку).

Я зараз зовсім не думаю про їхні професії, а лише про те, щоб вони виросли розумними та порядними людьми.

Ви дуже перебільшуєте мій вплив.

Останні чотири роки я веду програму «Маріччин кінозал» для дітей. В ній важко говорити про якусь цензуру. Програма, яку я збираюся робити скоро, буде виходити вдень і орієнтуватися на жінок. Сподіваюся, що її цензура теж жодним чином не зачепить. Мене більше насторожує те, що я тимчасово повертаюся в ранковий ТСН (через народження дитини однією з наших ведучих), і там я, можливо, зіткнуся з цензурою. Але, по-перше, я вмію їй протистояти, а, по-друге, у нас вранці завжди працюють принципові люди на каналі, і вже років десять ранкових журналісті називають у нас «кладбищем талантов».

Це найбільш болюче питання для мене особисто протягом останніх двох тижнів. Через нього я останні два тижні не бачу вдома свого чоловіка Єгора Соболєва, який з того моменту, як стало відомо про руйнацію трьох історичних будинків, тільки тим і займається, що намагається привернути увагу суспільства і об’єднати навколо цього людей.    Я – киянка, я його дуже розумію і підтримую, але як дружина переживаю це дуже важко, бо все навантаження в родині лягає на мене.

Професія журналіста зараз, навіть за оцінками журналу «Форбс», є однією з найменш перспективних професій. Великою мірою через те, що люди перевантажені інформацією, самі стають джерелами інформації і обмінюються нею без допомоги журналістів. Але не треба плутати журналістів і телеведучих. А професія телеведучого на сьогодні в Україні є прибутковою.

Мені це питання дуже подобається, бо я вважаю, що зараз на телебаченні стають успішними не ті люди, які вчилися на журналіста, а ті, які стають зірками у своїх професіях (зокрема, доктор Комаровський), а потім вже розкривають свій талант на телебаченні.    Мої колеги розповідали мені про кастинг на проект, який виходив на каналі 1+1 – «Суперняня». Кандидатів шукали в двох напрямках: серед телевізійників і серед професійних психологів. Після перших же проб телевізійників відмели, бо, крім того, що красиво говорити на камеру, нічого більше вони робити не могли.

Так, пропонують. Але говорити про це більше – некоректно.

Це Ви дуже добре помітили. Цього року я святкую десять років на «1+1». По-перше, я вважаю, що попри різні етапи розвитку «1+1» залишається найбільш професійним каналом із найбільш впізнаваним брендом. По-друге, цей канал дав мені можливість народити трьох дітей, при цьому не втратити свою професію. А, по-третє, я відчуваю, що зараз саме на цьому каналі я можу отримати друге професійне дихання.

Я не буду оригінальною, якщо скажу, що зараз, навідміну від того, як це було десять років тому, канали дуже конкурують між собою і борються за кожен пункт рейтингу. Як би розумні глядачі не критикували засилля трупів у новинах, коли ТСН намагався показувати їх менше (робив такий експеримент), рейтинги падали також, на жаль. Але погоджуюся, що «чорнухи» в новинах забагато, але вважаю, що історія, про яку Ви кажете, на жаль, заслужила своє місце в новинах.

Я з великою радістю згадую участь у цьому проекті. Іноді, коли дивлюся запис, мені здається, що це було не зі мною. Найскладніше було продовжувати годувати дитину, на той момент другу, якій тоді було всього три місяці.

1) З 1999-го року. Я мріяла стати перекладачем президента України.    2) Найскліднішим було відрізняти якісну журналістику від неякісної.    3) Вважаю, що наша журналістика – одна з найбільш розвинутих у країнах СНД, і з професійної, і з етичної точки зору.    Мій чоловік іноді потрапляє на журналістські міжнародні конференції, зокрема, з розслідувальної журналістики: українських журналістів там завжди наводять як приклад.

Я вважаю, що кожна жінка – індивідуальність, і кожна визначає самостійно, що потрібно саме їй. Мені особисто здається найкращим поєднувати це. На якомусь етапі більшу частину життя займає сім’я, на якомусь – кар’єра. Я не зустрічала жінок, які абсолютно щасливі, займаючись лише кар’єрою, або ті, які нібито щасливі, бо мають гарну родину, не працюють, бо виховують дітей, але ближче до 40 відчувають себе дуже нереалізованими.

Я завжди все планую наперед. У мене все розписано: з ким куди і коли я йду (йдеться про дитячі секції). Все це розведено по різних днях, щоб я встигала з кожною дитиною кудись ходити. Багато працюю вдома. Завжди маю з собою комп’ютер, працюю, коли чекаю на дітей, поки вони плавають чи займаються гімнастикаою. І, на жаль, я пізно лягаю та рано встаю.

Ні, не маю жодного стосунку. І за тим, хто до кого ходить, не слідкую.

Ми досі не змогли позбутися комплексу меншовартості, а відтого – і те, про що Ви написали.

К федерализации Украины я отношусь очень настороженно. Даже такие понятия, как Западная Украина и Восточная Украина, стараюсь употреблять как можно реже. Считаю, что федерализация на сегодняшний день может поставить под угрозу целостность страны.