Віталій Портников

Ні, у Мавзолеї Путіна не буде. Вже за кілька років почнеться переоцінка його політичної ролі, як завжди це буває в Росії.

Колонізація Місяця буде важливою частиною технологічного розвитку в майбутньому. Але я не знаю, чи будуть у цей час існувати сучасні держави у звичних форматах.

Для мене 8 березня - це насамперед день боротьби за права жінок, а не день, коли їм дарують квіти. Вважаю, що ставлення до жінок в Україні досі є середньовічним, тому я б не поспішав відмовлятися від 8 березня. Але я хотів би, щоб у відзначенні цього свята більш активну роль брали жіночі організації. Україна досі не стала країною феміністок, і це гальмує її розвиток. Найбагатшими країнами світу жінки керують на рівних із чоловіками. Це одна з передумов гідного життя.

Я би хотів, щоб ви пам'ятали, що, окрім президентських виборів, є ще й парламентські. А я не думаю, що переможець президентських перегонів отримає більшість на парламентських виборах. Це дуже складна шахівниця. Адже конфігурація влади залежатиме саме від результатів цих двох виборів.

Я вважаю Сороса людиною вчорашнього дня.
Сама сутність Євросоюзу полягає в тому, що його існування відповідає потребам глобальної економіки. Тоді як існування Радянського Союзу відповідало потребам казарменої економіки. Тож не хвилюйтеся за ЄС.

Це тема для багатогодинної лекції.

Як на мене, цю ідею навряд чи можна назвати реалістичною. Зміна форматів перемовин по Донбасу залежить не від бажань наших кандидатів на посаду президента, а від готовності учасників процесу такий формат змінювати. Завжди треба пам'ятати, що серед цих учасників є Росія, для якої звернення до Будапештсьского меморандуму буде означати автоматичне визнання його порушення.
Тож не треба плутати передвиборчі гасла з реальною політикою.

Світова економіка швидко змінюється. За 25-40 років ми не впізнаємо сучасний світ, у якому будуть панувати штучний інтелект, високі технології, "зелена" енергетика тощо.
Зараз треба думати не про те, в яких сферах Україна може стати провідною країною, бо всі ці сфери зникнуть швидше, ніж ми отримаємо в них лідерство. Треба думати про те, щоб створити для українців рівні шанси з іншими європейцями для реалізації своїх можливостей, аби скоротити відставання України від цивілізованого світу. Ось задача, яку ми маємо вирішити у найближчі 25-50 років.

Закінчення війни на сході взагалі від України не залежить. Воно залежить від Росії. Росія продовжує війну на сході не для того, щоб Україна пішла на якісь компроміси, а для того, щоб повернути собі всю Україну або в якості колонії, або в якості сфери впливу, або в якості частини Російської Федерації. Війна на Донбасі - це лише інструмент для досягнення цієї амбітної мети.
Українці мають чітко усвідомити, що жоден їхній президент - окрім того, який погодиться стати головою Республіки Україна у складі Російської Федерації - не може припинити цю війну. Війна закінчиться тільки в разі серйозного послаблення можливостей Російської Федерації. Так, як це відбулося із незалежністю країн Балтії: для того, щоб вона відбулася, потрібно було послабити, а потім і ліквідувати Радянський Союз. Для закінчення війни на Донбасі і відновлення територіальної цілісності України потрібне послаблення, а, може, й ліквідація російського політичного режиму. Ніякого іншого шляху не існує. І ніяка відмова від вступу до НАТО не є компромісом хоча б тому, що Кремль почав війну проти нашої держави тоді, коли Україна офіційно була позаблоковою державою, а проти вступу до НАТО виступала більшість її громадян.

Я можу уявити собі ситуацію, за умов якої білоруська державність буде ліквідована. Я не думаю, що це потрібно Росії сьогодні, але я не виключаю, що така ідея існує в якості частини плану по відновленню Російської імперії на всій пострадянській території.
Я не бачу сьогодні у Білорусі реального потенціалу, щоб опиратися таким планам.

Перемовини щодо подальшої долі транзиту через Україну, які зараз відбуваються між Україною, Росією та Єврокомісією, і є такими діями по мінімізації можливих втрат.

1. В історичній перспективі об'єднання Корей є невідворотнім. Але ми не знаємо, відбудеться це у ХХІ або у ХХІІ столітті.

2. Очевидно, що головним мотивом американської адміністрації є зменшення саме ядерної загрози.

3. Тенденція щодо посилення Китаю вже сьогодні є швидше історією. Поки що не зрозуміло, як Китай може відповісти на виклики сучасної економіки за умови збереження нинішнього суспільно-політичного ладу. Ще раз повторюю, життя і технології стрімко змінюються, і китайські комуністи за цим просто нездатні встигнути.

Внутрішня криза в Росії відбувається вже сьогодні. Про це красномовно засвідчило Послання президента Володимира Путіна Федеральним зборам від 20 лютого 2019 року: коли керівник держави говорить про необхідність війни з бідністю, це і є ознакою внутрішньої кризи.
Однак було б помилкою вважати, що військові операції Росії можуть посилюватися чи послаблюватися у зв'язку з кризовими явищами. Відновлення імперії - це політична програма режиму, з якою погоджується більшість росіян. А Радянський Союз чи Куба були агресивними навіть тоді, коли не могли прогодувати власне населення.

Я думаю, що такий флешмоб говорить не стільки про повагу до особистості самого Степана Бандери, скільки про готовність українських поліцейських солідаризуватися з людьми, для яких українська незалежність є цінністю.

Я уже неодноразово про це розповідав. Моє найяскравіше враження було пов'язане з ранком після другої невдалої спроби розігнати Майдан. Коли я прийшов за огорожу і побачив, що люди попросили забратися геть торговців символікою, які розклали свій товар, це було як матеріалізація давнього біблійного міфу. Дуже красиво і повчально.
Під час Майдану в мене не було відчуття, що він закінчиться поразкою. Відчуття, що мене завтра можуть вбити чи покалічити, було. А відчуття поразки - ні. Більше того, я точно міг розрахувати розвиток подій і практично не помилився навіть на день.

Віра - це одна з найважливіших ознак людини. Хоча очевидно, що люди вірять у різні речі. І якщо хтось із кандидатів у президентів бажає, щоб його виборець солідаризувався з його вірою і системою цінностей, це його право.

Якщо президентом України буде не Петро Порошенко, з боку Москви буде спроба примусити нового лідера української держави до компромісів - так, як їх уявляє собі Москва. Якщо з цього нічого не вийде, наступного президента у Москві будуть ненавидіти так, як сьогодні ненавидять Порошенка. А якщо вийде - українці будуть ненавидіти цього президента так, як ненавиділи Януковича.

Між окупованою частиною Донецької і Луганської областей та територією України є тільки одна відмінність - на окупованій території є російські війська, а на вільній їх немає. Виведіть російські війська, і Донецьк із Луганськом нічим не будуть відрізнятися від Маріуполя чи Краматорська.
Будь-які розмови про особливість окупованих територій - тільки допомога окупанту і ворогу.
Однак треба пам'ятати, що конфлікт на Донбасі може тривати десятиріччями. І я пропоную відкласти дискусію щодо статусу цих територій на момент його закінчення. Можливо, рішення тут доведеться ухвалювати нашим дітям або онукам. Попереду в українців десятиріччя конфлікту.

Азовський пакет санкцій проти Росії демонструє, що Захід не готовий відмовитися від санкційного тиску на цю країну. І, враховуючи, що в Європі чимало країн, які хотіли б позбутися санкцій, це - більше ніж символ.

Ні, жоден український президент не здатен розвернути курс України в бік Росії. Це пов'язано з окупацією українських територій, із суспільними настроями, з тим, що президент у нашій країні змушений рахуватися з парламентом, і з тим, що сама Росія не здатна зробити щось, що полегшить задачу проросійським силам в нашій країні.

Поза сумнівом поява канонічної української церкви є серйозним ударом по російській міфотворчості. Однак мені здається, що ідеологи "русского мира" поки що не зрозуміли наслідків і не запропонували альтернативу.

США - лідер демократичного світу. І їхня підтримка країн, які захищають свободу і демократією перед окупацією та навалою, цілком природна.
Зовнішнє управління Україною закінчилося 2014 року завдяки героям Майдану.

Путін може залишатися при владі стільки, скільки йому заманеться. Для цього не потрібно використовувати Союзну державу Росії та Білорусі.

Я не бачу ніяких співпадінь у передвиборчих кроках Путіна і Порошенка. Хоча б тому що Путін не проводив жодної передвиборчої кампанії, вона йому не потрібна, як не потрібні жодні політтехнологи. В Росії відбувається своєрідний плебісцит, який підтверджує путінські повноваження. Останні президентські вибори в цій країні відбувалися більше двох десятиріч тому.

Німеччина, як демократична держава, об'єктивно зацікавлена у врегулюванні ситуації в Україні. Разом із тим, ми самі бачимо, як інтереси німецького бізнесу впливають на німецьку політику.

Я не стежу за Годинником судного дня і не вважаю, що світ на порозі ядерної війни. Це все - думки з минулого. І експерти ці живуть у минулому. Однак правдою є те, що світ знаходиться на порозі таких карколомних технологічних змін, які не може собі уявити сучасна людина. Її майбутнє - це конкуренція людини зі штучним інтелектом, а не між людьми. І це - реальний виклик і реальна загроза, бо ми не знаємо, хто переможе в цій конкуренції.

Росія не збирається поступатися Курильськими островами на користь Японії. І мені здається, що в Токіо це вже зрозуміли.

Ситуація на Донбасі заморозиться на п'ять, а, може, і на 25 років, за кого б українці не проголосували на виборах президента. Бо вирішення цієї ситуації залежить виключно від Росії, а не від українського виборця і вчинків українського президента. Українцям треба навчитися жити у світі конфліктів і протистояння, а не тішити себе дурними ілюзіями.

Я, як і ви, ретельно стежу за слідством. І мене теж цікавить правда про вбивство цієї херсонської чиновниці.

Дестабілізація Росії, поза сумнівом, може призвести до карколомних наслідків для її сусідів і всього світу. Внутрішні конфлікти, епідемії, мільйони біженців - все це, звичайно ж, дасться взнаки і для нас. Однак не ми, а росіяни самі визначають долю своєї країни.

Питання повернення Криму - проблема наступних десятиріч. Я пропоную повернутися до обговорення цієї теми саме тоді, коли виникне реальна можливість відновлення територіальної цілісності країни. Можливо, майбутнє Кримського мосту будуть вирішувати наші діти або онуки.

Я цілком реалістично оцінюю можливість виходу Зеленського до другого туру президентських виборів та навіть його перемогу на них.
Високий рейтинг Зеленського не є нічим феноменальним, з точки зору тенденцій, які відбуваються у європейській політиці. Чимало європейців сьогодні вважають, що голосування людей поза звичним політичним форматом може змінити ситуацію. Для мене це ілюзорні сподівання. Однак я не можу примусити людей думати інакше і вважаю, що вони мають повне право переконатися у наслідках такої ілюзорності.

Якби б я був на місці Путіна, у лютому 2014 року я надіслав би до Києва Сергія Лаврова із пропозицією створити уряд національної єдності за участі політиків з національного табору і поміркованих діячів "Партії регіонів". Я б запропонував Україні фінансову допомогу, дешевий газ і участь у стабілізації ситуації в Криму та на Донбасі. Мій вплив на українську політику відновився б уже на наступних парламентських виборах. Сьогодні за перемогу на виборах президента конкурували б не проєвропейські, а проросійські політики, вони б виходили до другого туру, і всі б чекали, яке прізвище я назву.
Але, на щастя, Володимир Путін - це не я. Тому незалежність Україні забезпечена. Хоча заплатити українцям за неї доведеться десятиріччями протистояння з Російською Федерацію.

Україна з президентом Зеленським буде країною, дуже цікавою для журналістів. Хоча її громадянам буде не так цікаво. Але я хотів би нагадати, що, окрім президентських виборів, цього року будуть і парламентські. Протистояння президента і парламенту, боротьба президента і прем'єра, конфлікти і скандали в новій владі будуть прекрасними сюжетами для кожного, хто вважає, що журналістика розвивається тільки в період конфліктів. Але, як громадянин, я волів би, щоб мені було нудно.

Декалог не можна скасувати ані під час виборів, ані під час криз, ані під час війн. Це те, на чому базується сучасна цивілізація. І те, на чому вона базуватиметься в майбутньому.
Повірте, на цій планеті навіть розумні машини житимуть за декалогом тоді, коли люди зникнуть, і їхня цивілізація залишиться тільки в археологічних музеях.

Не думаю, що Путін розуміє, що росіяни його проклянуть. Та й чи проклянуть? Адже Сталін, якого навіть порівняти не можна з Путіним, досі користується у росіян неймовірною популярністю. Про Івана Грозного я вже й не згадую. А це були справжні кати.

Просто це демократична держава.

Ніколи не ставив часових рамок розпаду Росії і не передбачав швидке зникнення Путіна з політичної сцени. Мої читачі, здається, не розуміють, що я нікуди не поспішаю. Я мислю в категоріях історичних процесів. Я - з тих, хто 1917 року передбачав крах комуністичного режиму. Так, для цього було потрібно почекати якихось сім десятиліть. Це - секунда в історії. Наші прогнози блискуче підтвердилися. Звісно, нацизм зник швидше - всього за 12 років. З комунізмом довелося поборотися.
Однак є зрозумілою сама історична тенденція - тенденція краху і деградації континентальних імперій. Цій тенденції не змогли опиратися ані Османська імперія, ані Австро-Угорщина, ані стара Росія.
Російська Федерація - лише уламок цієї імперії. Її майбутнє визначено не нами, не Путіним, не росіянами, а самою історією. Сили, яка могла б подолати історію і час, не існує. Але це не означає, що ми з вами обов'язково побачимо цей розвиток подій, як не кожна людина, що бачить витоки річки, обов'язково допливає до її впадіння в море.

Думаю, ми вже стаємо нормальною країною. І за це можемо подякувати не тільки героям Майдану, а й Путіну, що своєю війною не лише змінив електоральний баланс та погляди наших співвітчизників, а й також залишив велику кількість прихильників проросійських поглядів за лінією зіткнення.

За всю свою кар'єру я жодного дня не працював на жодному з провладних телеканалів. З цим пов'язаний секрет мого професійного успіху. Гинуть імперії, змінюються президенти, прозрівають мої читачі і глядачі, а я залишаюся таким, яким я прийшов до професії 30 років - людиною, що намагається говорити вам правду. Так буде і надалі, доки я буде займатися журналістикою. Ви можете розчаруватися в будь-кому і будь-чому, але в мені ви можете бути впевненими.

Оголошення дефолту і відмова від кредитів означатиме повну дестабілізацію економічного й соціального житті країни, відмову держави від своїх соціальних зобов'язань у вигляді виплати пенсій і зарплат. Як журналісту, мені б було цікаво описати такий процес. Але, як громадянин, я волів би його ніколи не побачити.

Валентин Пікуль був автором псевдоісторичних романів, тому навряд чи можна говорити про його письменницькі здібності.
Для того, щоб реалістично аналізувати події, не потрібно жити в царських приміщеннях.

Режим крадіїв-державників не є життєздатним за умов економіки, що деградує.

Я щиро вважаю, що Україні потрібно ухвалити цілу низку заходів, щоб допомогти закордонним українцям у побудові української державі. Будь-яка держава в Європі спирається на два чинники: держава для своїх громадян усіх національностей і держава, яка є відкритою для своїх співвітчизників, пов'язаних із нею культурними, мовними та цивілізаційними традиціями.
Разом з тим, ми розуміємо складнощі, які виникають у нас при спілкуванні з громадянами країни-агресори, якого б етнічного походження не були ці люди. Адже на нас напав не конкретний народ, а багатонаціональна Росія.
Якби я був українцем із російським паспортом, я зробив би все можливе, щоб після 2014 року цей паспорт не пік мені руки, щоб мої діти не навчалися в російських школах та не навчалися злу і ненависті до своєї історичної батьківщини. Я би залишив Росію при першій ліпшій нагоді.
До речі, я так і зробив. Хоча російського паспорту в мене ніколи не було. Я закінчив Московський університет, після цього працював у Росії більше 20 років і відвідував цю країну після закінчення кореспондентської роботи там. Відвідував кожні два тижні. В мене там близькі друзі, спогади, культурні враження... Але після 2014 року я ніколи не приїжджав до Росії, а з друзями зустрічаюся за кордоном.
Я приїду до Росії тільки після того, як побачу президента Російської Федерації, не Путіна, на колінах перед пам'ятником Небесної Сотні, почую вибачення і каяття. Приїду, щоб провести в московській школі урок, під час якого розкажу про героїчну боротьбу українського народу з шовіністичним окупантом. Вважаю, що такі уроки в російських школах мають стати важливою частиною одужання цього хворого суспільства, приблизно як допомогла одужанню Німеччини денацифікація.

Крим і Донбас - невід'ємна частина території України. На відміну від Російської Федерації, Україна є унітарною державою, більшість населення якої складають етнічні українці. Тому ніякого сенсу в федеративному устрої України з можливістю виходу суб'єктів з її складу після референдуму я не бачу.
Хоча визнаю, що такий устрій є оптимальним для сучасної Російської Федерації, бо створить модель "мирного розлучення" народів Росії.
Свого часу, ще до Першої Чеченської війни, я пропонував механізм виключення суб'єкту зі складу Російської Федерації. Якби цей механізм був акцептований тодішнім керівництвом Росії, тисячі людей лишилися б живими, а міста - незруйнованими. Однак Єльцин і його оточення пішли шляхом свавілля і війни. На цю ж позицію пристав і Путін. Але до мене ще не пізно дослухатися. Адже це була не остання кавказька війна. Сотні тисяч росіян продовжують залишатися в зоні потенційного ризику. Їхні діти і онуки ще будуть гинути, як не в Україні, так на Кавказі.
Якщо росіяни бажають жити в мирній країні, переформатування їхньої федерації неминуче.

Україна - демократична європейська держава. Демократія сама по собі є цінністю, бо залишає людину вільною. Краще 25 років кризи і демократії, ніж один рік кривавої диктатури.