На сайті Главред відбувся чат із генерал-лейтенантом запасу, кандидатом військових наук, доктором технічних наук, професором, екс-заступником начальника Генштабу ЗСУ Ігорем Романенком. Спілкуючись із читачами, він розповів, на яких ділянках фронту найскладніша ситуація для ЗСУ, чому головним завданням на 2024 рік для України є винятково оборонна операція, коли стане можливим новий український наступ, чому ймовірність затягування війни ще на кілька років є доволі великою, а також чому не варто розраховувати на дестабілізацію ситуації всередині Росії та виведення російських військ Путіним з України.
Подаємо стенограму чату з Ігорем Романенком.
Ганя: Як ви вважаєте, що зміниться в українській армії, і як зміняться її операції після того, як головкомом став Сирський? Які зміни ми будемо спостерігати найближчим часом?
Ігор Романенко: Події, які ми спостерігатимемо найближчим часом, будуть пов'язані не тільки і не стільки зі зміною вищого військового керівництва, скільки з тими факторами, які забезпечують ведення бойових дій.
По-перше, з поставками озброєнь і техніки від наших союзників, оскільки наш власний військово-промисловий комплекс (ВПК) може задовольняти лише до 10% потреб Сил оборони України, решту постачають наші союзники.
По-друге, з тим, наскільки будуть укомплектовані людьми бригади, які виконують завдання на лінії фронту, насамперед на сході та півдні.
Від того, що держава надасть Силам оборони України на чолі з новим головнокомандувачем, і залежатиме успішність реалізації завдань військовими. Лише тоді можна буде зробити висновки про стиль і методи роботи нового військового керівництва, а також про його більшу чи меншу ефективність, порівняно з попереднім. Тому тут велика відповідальність на державі, яка має забезпечити армію ресурсами.
Ostap: Якою була мета повної зміни вищого військового керівництва? Якщо потрібні були якісь зміни, чому не можна було їх здійснити за чинного головкома? Що ви думаєте про цю ротацію, чи не зашкодить вона? Як її сприймають військові?
Ігор Романенко: У будь-якому разі, заміна вищого військового керівництва після двох років війни – це ризик.
Ця заміна відбулася у зв'язку з тим, що президент і головком, на жаль, не змогли дійти спільного бачення шляхів вирішення стратегічних військово-політичних завдань. Незважаючи на докладені зусилля, подолати ці розбіжності не вдалося. Тому верховний головнокомандувач ухвалив рішення провести заміну головкома відповідно до законодавства. Більшою мірою до такої заміни призвели політичні чинники, ніж будь-які інші, на мій погляд.
Семенов: Якими будуть наслідки ухвалення закону про мобілізацію в тому вигляді, в якому він існує зараз?
Ігор Романенко: Закон про мобілізацію має бути спрямований насамперед на те, щоб поповнити лави бригад, частин, підрозділів, які виконують завдання на лінії зіткнення. Це головна мета і завдання.
Через те, що закон не був підготовлений минулого року, як про це просили військові, зараз ми в цейтноті. Ми своєчасно не вирішили це завдання, тому доводиться це робити в прискореному порядку. Поки розглядається закон, Кабмін ухвалює необхідні постанови, які сприяють пришвидшенню призову, підготовки та постачання військовослужбовців для доукомплектації наших частин, що виконують завдання в зоні бойових дій.
Наголошую, завдання поповнення частин до необхідного рівня є стратегічно важливим.
Крім того, наприкінці минулого року президент ставив завдання щодо деокупації територій у 2024 році. Однак до його вирішення можна буде приступити тільки після виконання першочергового завдання. А таким є проведення Силами оборони України стратегічної оборонної операції, яка націлена на призупинення просування противника по всьому фронту, що відбувається зараз, знищення якомога більшої кількості озброєнь і техніки, а також особового складу противника. За рахунок такого роду дій нам потрібно виграти час, щоб накопичити сили для проведення операцій зі звільнення окупованих територій, що стане можливим надалі.
Поки що наше головне завдання – провести стратегічну оборонну операцію і зупинити наступ російських військ.
Дивіться відео чату з Ігорем Романенком:
Урія Гіп: Яка кількість людей зараз необхідна українському війську? І чи допоможе новий закон про мобілізацію вирішити це питання?
Ігор Романенко: У зв'язку з тим, що ми запізнюємося з вирішенням задачі поставок особового складу (військовослужбовців), це доведеться робити в прискореному порядку і по етапах. Причому перший етап, який передбачає мобілізацію перших 300 тисяч осіб, має бути досить швидким. Далі будемо дивитися, як складатиметься ситуація, якими будуть наші можливості тощо.
Так чи інакше, на мій погляд, в обов'язковому порядку необхідно не менше 250-300 тисяч осіб.
Главред: Це для виконання завдань з оборони чи деокупації?
Ігор Романенко: Поки що тільки з оборони. Решта передбачатиметься далі.
Nik: Які, за вашими оцінками, головні проблеми російської армії сьогодні? У чому слабкі місця противника?
Ігор Романенко: У зайвій централізованості. Втім, у Росії всіх усе влаштовує, оскільки є великий ресурс озброєнь, техніки та особового складу. Вони не відчувають дефіциту ресурсів, як ми. Хоча, незважаючи на це, свій особовий склад противник готує "з коліс".
Росія – ресурсна держава з великими можливостями, тому вирішує питання на фронті валом і кількістю. Однак за останні два роки вона багато чому навчилася і стає більш ефективною у веденні бойових дій.
Зайва централізація – єдине слабке місце. Це пережитки радянських часів. Цим російська армія відрізняється від української. Наша армія – натівська. Наш досвід ведення війни з 2014 року навчив нас того, що в ЗСУ має бути можливість ухвалення деяких рішень по горизонталі, що і робиться.
Tarass: На яких ділянках фронту у противника найслабші позиції, тобто де можливе наше просування, коли почнеться наступ?
Ігор Романенко: Про це говорити передчасно. Поки що необхідно зосередити увагу на тих ділянках фронту, де у противника найбільша перевага і де він наступає. Слід на певний час залишити минулорічну ілюзію про можливість наших наступальних дій і зосередитися на обороні. Тому що на все те, про що ви говорите, у нас просто немає ресурсів.
Ми зараз проводимо стратегічну оборонну операцію, при цьому на окремих ділянках фронту тривають активні бойові дії, внаслідок чого виявляються, зокрема, і слабкі місця противника. Уже після цього за наявності ресурсів і резервів проводяться контратаки, елементи контрнаступу або контрудари, але не більше того.
Давайте оцінювати ситуацію реалістично, а вона полягає в тому, що по всій лінії фронту протяжністю 1,5 тисячі кілометрів противник наступає.
Главред: А де зараз найбільша перевага у російських військ?
Ігор Романенко: На тих напрямках, де росіяни накопичили сили і засоби. Йдеться про Куп'янський, Лиманський, Бахмутський, Авдіївський і Мар'їнський напрямки, а також лівобережжя Херсонської області. Як бачите, росіяни наступають фактично по всій лінії фронту.
Лідія: Наскільки ймовірна повторна спроба російських військ піти на Київ? Ще один наступ із території Білорусі можливий, чи є ознаки, що вказують на це?
Ігор Романенко: Потрібно розділяти поняття "можливо" і "те, що можна реалізувати". Наступ на Київ можливий, у чому ми переконалися зі спроби росіян здійснити його у 2022 році. Ця можливість залишається.
Однак поки що, якщо судити за кількістю сил і засобів, підготовка до широкомасштабного наступу не проглядається. Про це говорить і наша розвідка, а також розвідки союзників.
Діденко: За яких умов Росія знову може рушити танки на Київ? Скільки їй потрібно людей і техніки? Чи Москва відмовилася остаточно від цієї затії?
Ігор Романенко: Загроза для Києва зберігатиметься до останнього дня війни.
Однак, щоб це здійснити, Росії потрібне угруповання військ чисельністю понад 100 тисяч осіб, плюс відповідна кількість озброєння і техніки. Таке угруповання приховати досить складно, його легко буде виявлено. Тільки в цьому випадку можна буде говорити про зростання ймовірності наступу з північного напрямку, зокрема, й на Київ.
Зараз нічого подібного не спостерігається. Але буде неправильно взагалі зняти це питання.
Алексєєнко Олексій: Коли, на ваш погляд, можливий новий контрнаступ ЗСУ, які будуть його перспективи?
Ігор Романенко: Наш наступ стане можливим тоді, коли будуть накопичені необхідні ресурси: озброєння, техніка та особовий склад. На мій погляд, у кращому випадку це може бути в другій половині 2024 року. Але тільки в тому разі, якщо швидко будуть виконані завдання за нашою стратегічною оборонною операцією, і просування противника буде своєчасно зупинено.
Danko: Як би ви оцінили ситуацію на Харківщині? До яких рубежів російські війська можуть просунутися там? Чи достатній там потенціал у противника, щоб узяти Куп'янськ і піти далі? Чи можуть росіяни опинитися фактично в передмісті Харкова?
Ігор Романенко: Такого роду питання можуть коментувати ворожки, а не аналітики дій Збройних сил. Говорити про події такої перспективи не доводиться. Ситуація динамічна, постійно змінюється. Там є певні загрози, але зараз прогнозувати таку ситуацію я не хотів би і робити цього не буду.
Главред: А, загалом, яка ваша оцінка ситуації в Харківській області?
Ігор Романенко: Ситуація на Харківщині досить важка, оскільки противник продовжує нарощувати ресурси. Росіяни не відмовляються від продовження наступу на цьому напрямку.
Олександр: Чому ворог так методично лупить по Харкову, по центру, по цивільній інфраструктурі та житлових будинках? Це демонстративна помста за будь-які прильоти в Білгороді? Скільки в Росії ще С-300, якими вона б'є по Харкову найчастіше, і як закрити місто від них?
Ігор Романенко: Це зумовлено рішенням Путіна політичного характеру: він сприймав Харків як російськомовне місто, яке мало б здатися в першу чергу. Але два роки широкомасштабної війни позаду, а Харків не здався, вистояв.
Для прикриття Харкова потрібні відповідні засоби протиракетної оборони, а такого роду комплексів у нас невелика кількість. Та й не по всіх ракетах вони можуть працювати, наприклад, Х-22, а також ракети ЗРК С-300 і С-400, які перероблені для стрільби "земля-земля", не можуть збивати. Тому ми зміцнюємо загальновійськові можливості, а також знаходимо способи протистояти повітряним ударам противника, зокрема, по Харкову.
Марі_: На початку минулого року був вал оптимістичних прогнозів щодо звільнення окупованої частини Запорізької та Херсонської областей і входження до Криму, однак не склалося. Які перспективи щодо звільнення півдня та перерізання сухопутного коридору до Криму на 2024 рік? Коли це можливо і за яких умов?
Ігор Романенко: У кращому випадку – у другій половині 2024 року. Але це стане можливим лише за наявності відповідних ресурсів.
Потрібно залишити ілюзії, це дилетантський підхід і очікування, що все швидко закінчиться. Нам зараз складно проводити навіть оборонні дії. Потрібно робити висновки з ведення бойових дій минулого року. Необхідно об'єктивно і критично оцінювати ситуацію, а не перебувати у своїх ілюзіях, оскільки це негативно позначається на ситуації в суспільстві та країні, тому що призводить до перегріву очікувань.
Необхідно тверезо дивитися на речі і зосередитися на тому, щоб більш ефективно допомагати Силам оборони України. Для початку потрібно провести успішну оборонну операцію, а вже потім думати про контрнаступальні дії. Однак, підкреслюю, це має ґрунтуватися не на авантюрних підходах, а на об'єктивних можливостях, пов'язаних із ресурсами.
Главред: На вашу думку, якої саме техніки зараз не вистачає Силам оборони України, щоб подібні операції ставали можливими?
Ігор Романенко: Потрібно дуже багато чого. Противник нас перевершує за основними показниками: ракетним, авіаційним, артилерійським озброєнням, боєприпасами, а також особовим складом. Тому нам необхідне сучасне озброєння, яке можна було б ефективно застосовувати в умовах, коли росіяни мають більше переваг за багатьма параметрами. Тільки так ми зможемо спочатку їх зупинити, а потім і провести деокупаційні дії.
Отримання необхідної кількості боєприпасів, навіть до радянських озброєнь – це найшвидший шлях підвищення нашого потенціалу для ведення бойових дій. Хоча, крім боєприпасів, нам потрібні і літаки, хоча б покоління 4+, і далекобійні ракети, хоча б дальністю до 300 км, а також бронетехніка.
Гнатенко С.: Ваше бачення: як буде звільнятися Крим – політичним чи військовим шляхом? І чи буде? Чи Україну змусять відмовитися від Криму?
Ігор Романенко: Зараз наше завдання – зупинити просування російських військ, а вже потім, за наявності необхідних сил і засобів, можна буде вести розмову про повернення Криму та інших територій. Тому поки що говорити про це передчасно.
Принциповий момент полягає в тому, що ми ніколи не повинні відмовитися від відновлення територіальної цілісності та звільнення захоплених територій. Ця стратегія має залишатися.
Ймовірно, як у Хорватії, знадобиться поєднання військових і дипломатичних дій. Так чи інакше ми маємо прийти до звільнення Криму та інших територій.
Zorro: Як думаєте, як довго ще простоїть Кримський міст? Коли проб'є час, і його буде зруйновано? Як буде переживати цю втрату Росія?
Ігор Романенко: Це буде робитися за необхідності. А така необхідність може виникнути вже до кінця 2024 року, якщо ми зберемося з силами.
Реакція Росії на це, безумовно, буде болючою. Руйнування Кримського мосту стане серйозним епізодом у бойових діях, тому потрібно буде ретельно підібрати момент, насамперед із військової точки зору. Також необхідно враховувати морально-психологічні та політичні наслідки цього кроку. Адже, на думку росіян, ми переступили чимало "червоних ліній". Однак прийде час – переступимо і цю. На все треба кошти, можливості та підготовка. Я думаю, відповідні обставини складуться в перспективі.
Тамара (Житомир): Що зміниться для України на фронті з отриманням F-16? Чи варто очікувати суттєвих змін на краще для нас: проривів, просувань?
Ігор Романенко: Це суттєво вплине на зростання потенціалу протиповітряної оборони і наших можливостей щодо завдання ударів по наземних стаціонарних і рухомих цілях. Але це не змінить ситуацію докорінно. Це не вундерваффе, не диво-зброя. Оскільки літаки F-16 покоління 4+, а зараз уже є літаки 5-го покоління, розробки тривають і щодо 6-го.
Крім того, нам не дадуть ці літаки в потрібній кількості. Це буде лише кілька ескадрилій, можливо, бригада. Нарощуватися кількість буде поступово.
y-grek: Як ви думаєте, чи може Росія застосувати ядерну зброю, якщо (або коли) ЗСУ увійдуть до Криму або підійдуть до нього впритул?
Ігор Романенко: Росія цим лякає, щоб чинити тиск на керівництво наших країн-союзників, але, думаю, не піде на це. Це малоймовірно на даний момент. Але і повністю відкидати такий сценарій як неможливий не варто.
Omega: Яка ділянка фронту для російських військ критично важлива, і якщо там станеться прорив і поразка окупантів, то може почати сипатися весь фронт? Якщо така є, то що це за ділянка?
Ігор Романенко: Минулого року ми намагалися здійснювати такого роду дії. Це був напрямок на Крим із перерізанням сухопутного коридору. Але ресурс у нас був зібраний лише на один напрямок – ми повинні були діяти на Херсонському напрямку, оскільки це найкоротший вихід до кримського перешийка. З огляду на важливість цих позицій, росіяни підірвали греблю (Каховської ГЕС, – ред.), затопивши значну частину території та унеможлививши наше подальше просування.
Тож залишалися три напрямки: Бахмутський, Бердянський і Мелітопольський. На останніх двох противником була вибудувана дуже потужна система оборони. З військової точки зору, перспектив досягнення таких результатів, на мій погляд, там не було. Оскільки зібраний нами ресурс не був реалізований на Херсонському напрямку, його було розділено на три інші напрямки, що не дозволило досягти результатів на жодному.
Треба робити критичні висновки. Підготовка і ведення бойових дій мають бути дуже прагматичними. Потрібно діяти раціонально, а не емоційно чи політично. Тоді будуть більш успішні операції.
Питання: Чого нам чекати до 24 лютого? Скоро вже два роки, як триває повномасштабна війна – на скільки ще років вона може затягнутися?
Ігор Романенко: За оцінками західних фахівців, росіяни ще мінімум два роки можуть успішно вести "СВО". Однак усе-таки їхні ресурси можуть вичерпатися швидше. Але Росія – ресурсна держава, і сили поки що в неї є, на жаль.
Главред: Тут була перша частина запитання – чого нам чекати до 24 лютого?
Ігор Романенко: Досить того, що росіяни проводять наступальні дії на ділянці фронту протяжністю 1,5 тисячі кілометрів. Путін поставив політичне завдання – захопити повністю Донецьку і Луганську області. Також вони хотіли б розширити свої можливості в Херсонській і Запорізькій областях. Росія вже зараз прагне перейти до переговорного процесу, щоб легітимізувати захоплення цих земель.
Мікаїл_57: Який ваш прогноз, на скільки ще років війна в Україні і чим, найімовірніше, вона закінчиться? Адже на Заході все частіше лунають прогнози про те, що це на роки. Чи так це, якщо оцінювати потенціал РФ, а також наші сили і згасаючу волю допомагати наших партнерів?
Ігор Романенко: Так, війна може затягнутися на роки, якщо події будуть такими, як ми спостерігаємо останнім часом. Ми переходимо в ресурсну війну, а її результат залежить від того, якого роду ресурс буде у сторін. Поки що все свідчить про те, що війна може тривати кілька років. Безумовно, можуть бути непередбачені обставини, які змінять ситуацію, але загалом тенденція така.
Принаймні, ще два-три роки війна може тривати.
Плюс потрібно розділяти поняття призупинення ведення бойових дій і завершення війни, тобто підписання сторонами відповідних дипломатичних документів. Наприклад, досі таких документів не підписано між РФ і Японією, а бойові дії закінчилися в 1945 році. І це не поодинокий приклад. Таку можливість теж потрібно враховувати.
Катерина К.: Наскільки велика загроза заморожування війни? Скажіть чесно, чи бачите ви щирий намір США і Європи допомогти Україні закінчити цю війну поверненням усіх територій і якнайшвидше?
Ігор Романенко: Поки що союзники, насамперед США, допомагають Україні рівно на стільки, скільки потрібно, щоб вона не зазнала поразки. При цьому вони також надають допомоги стільки, щоб різко і рішуче не програла Росія.
Повторюється та сама історія, що й під час розпаду Радянського Союзу. Американці та інші країни зараз бачать приблизно ті самі ризики в разі розпаду РФ, що й раніше – в разі розпаду СРСР. Тому вони прагнуть не допустити ескалації війни, щоб їм не довелося в ній брати участь. Плюс вони прагнуть не допустити застосування зброї масового ураження.
За такого підходу війна може бути надовго. А що довше триватиме ця війна, то менше буде охочих допомагати Україні.
Ситуація складна, і вона розвивається. Протягом найближчого місяця-двох стане зрозуміло, яким шляхом допомоги підуть наші союзники, і як це відіб'ється на наших подальших діях із противником.
Niko: Чи є неминучою війна Росії і НАТО? На які країни Альянсу РФ дійсно може напасти? Навіщо це Кремлю? Чи потягне Росія другий фронт?
Ігор Романенко: Імовірність цього зростає. Росія може напасти на країни Балтії, Польщу, Молдову, Румунію. Хоча й інші варіанти не виключені.
Поки що Росія більше лякає, ніж готова почати такого роду дії. Україну вона теж лякала, і хтось цьому вірив, хтось ні, але потім росіяни перейшли до реалізації своїх погроз. Тому і на вищеназвані держави Росія теж може напасти.
Simka: Якщо дійсно почнеться війна РФ і НАТО, то наскільки масштабною і тривалою вона може бути? Лунають оцінки, що країни Балтії Росія може захопити ледь не за два дні.
Ігор Романенко: Це рівносильно розмовам про те, що Росія могла взяти Київ за три дні, а всю Україну – за місяць.
НАТО зараз проводить масштабні навчання, в яких задіяні 90 тисяч осіб. Навчань такого масштабу там не проводили 40 років.
Крім того, країни Балтії переглянули концепцію своїх дій у разі початку війни з Росією. Раніше передбачалося, що, якщо РФ нападе, то вона просто зайде на територію. Але, побачивши, що відбувалося з людьми на півночі України, в Бучі, Ірпені та інших містах, які були тимчасово окуповані російськими військами, країни Східної Європи змусили керівництво НАТО переглянути ймовірні плани дій, зосередили на них свої сили, почали підвищувати свої військові потенціали на східних кордонах, щоб не допустити серйозного просування Росії на всіх напрямках.
Главред: Наскільки залежить те, чи нападе Росія на одну з країн НАТО, від перебігу бойових дій в Україні? Чи Росія може здійснити таку операцію, незалежно від того, що буде на українських фронтах?
Ігор Романенко: Тут усе взаємопов'язано. Якщо справи Росії йтимуть в Україні не найкращим чином, їй буде не до інших. Це розуміють і наші союзники, зокрема, східноєвропейські країни.Тому їм настільки важливо допомагати Україні вже зараз, працюючи тим самим на зміцнення власної безпеки.
Але одна справа – розуміння, а інша – реалізація такого підходу. Це дві великі різниці.
Не тільки ми повинні дякувати країнам НАТО за допомогу в протистоянні, а й вони нам – за те, що ми надали їм щонайменше два роки часу, щоб підвищити власну безпеку напередодні можливої війни з Росією.
Serzh: За вашими оцінками, наскільки міцна влада Путіна сьогодні? Чи всі "вежі" Кремля хочуть його бачити на троні до 2030 року?
Ігор Романенко: Тут питання не в тому, хто і скільки хоче бачити Путіна, а в стані оборонців цих "веж". А цей стан постійно змінюється. Ми бачили, що піднімався тріумвірат Пригожина, Суровікіна і Кадирова: Кадиров зумів переконати владу в тому, що він, як і раніше, лояльний і підтримує Путіна, а для Пригожина і Суровікіна це погано закінчилося. Після путчу Пригожина Путін відійшов, стабілізував ситуацію і знову міцнішає.
Звичайно, палацові перевороти в Росії не виключені (на кшталт пригожинського бунту), але Путін суттєво зміцнив свої позиції після заколоту.
Сидоренко: Що сьогодні може змусити Путіна вивести свої війська з України? Чи це абсолютно нереалістичний сценарій?
Ігор Романенко: Це можуть зробити успішні дії Сил оборони України та союзників, а також можуть вплинути форс-мажорні обставини всередині Кремля, що теж не виключено. Усі очікували погіршення економічного і соціального стану РФ, але поки що ці очікування не виправдовуються, оскільки це погіршення не настільки критичне, щоб призвести до дестабілізації ситуації в Росії. Тому розраховувати на внутрішні процеси в РФ поки що не доводиться. А тому нам потрібно працювати на те, щоб перемогти Росію силовим шляхом.
Helga: Інтерв'ю Путіна показало, що він, як і раніше, марить окупацією всього лівобережжя України і Києва. Як ви думаєте, чи є загроза, що за якогось збігу обставин це може вдатися Путіну?
Ігор Романенко: Таке завдання Путін ставив на самому початку "операції", збирав відповідні сили, але прорахувався і недооцінив ситуацію, тому бліцкриг провалився. Від його фантазій до реалізації ще великий шлях. Хоча виключати такі його плани не доводиться, бо він намагається їх реалізувати щодо Донецької та Луганської областей, а також Запорізької та Херсонської.
Тож загроза є, але питання в тому, наскільки ми зможемо їй протистояти.
Роман: Скажіть чесно, чи вірите ви в повернення України до кордонів 1991 року і в якому році?
Ігор Романенко: Про роки говорити не доводиться, але я вірю, що рано чи пізно ми відновимо територіальну цілісність. За це треба боротися.
Хто такий Ігор Романенко
Романенко Ігор (9 квітня 1953, Ніжин) – український військовий. Генерал-лейтенант у відставці, кандидат військових наук, доктор технічних наук, професор. Заступник начальника Генерального штабу ЗС України (2006-2010), пише Вікіпедія.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Facebook
