Олексій Гетьман

Неможливо сказати точно, які саме завдання мала виконати Курська операція Збройних сил України. Це знає дуже обмежене коло людей. І на прес-конференції президент Зеленський зазначав, що поки що ми не можемо оприлюднювати всі цілі операції в Курській області Російської Федерації. Це нормально. Ця операція не в останню чергу має успіх тому, що ми скористалися "туманом війни", дезінформували Росію, а також використали ефект несподіванки. Завдяки цьому нам вдалося доволі швидко просуватися територією противника, взяти під контроль значну площу території Курщини (більше сотні населених пунктів) і зайняти ті позиції, які є на сьогодні.
Українські війська не зможуть і далі просуватися територією Курською області так само швидко. Тому що від початку мі використовували ефект несподіванки, а це – вікно можливостей, яке працює два-три тижні. Після цього несподіванка припиняє бути несподіванкою.
Президент і верховний головнокомандувач зазначив, що ми зможемо тримати зайняті позиції нескінченно довго. Тут я з ним трошки не погоджуюся, тому що думаю, що ми зможемо їх тримати під контролем довго, але не нескінченно – тільки до кінця війни. А потім нам ці території просто не будуть потрібні, і ми повернемося на свою територію, як це і відбувається після перемоги у війні. Україна не має наміру розширювати кордони, анексувати російські території, проводити референдуми. Українська держава поважає міжнародне право, а тому після перемоги українські війська підуть з території РФ.
Ми не знаємо, які цілі ставилися перед Курською операцією, якою є її кінцева мета, але ми можемо проаналізувати певні факти – що вже відбулося завдяки цій операції.
- По-перше, було відомо, і про це писали українські та західні ЗМІ, що росіяни готують наступ на Сумщину та місто Суми, аналогічний тому, що був на Харківщині. Але Курська операція дозволила завдати контрудар на випередження, в результаті наступ, який готувала Росія, ми не відсунули, а зірвали повністю. І зараз питання про наступ російських військ на Суми не стоїть.
- По-друге, росіяни планували підсилити свої дії на Харківському напрямку. Коли журналісти запитали у Пєскова, чи можна вважати Харківську операцію невдалою, він роздратувався і відповів, що "там усе йде за планом" (у Росії постійно все йде за планом, тільки плани постійно змінюються). Пєсков зазначив, що ця операція обов’язково продовжиться і досягне своїх цілей. Чого саме Росія там хоче досягти, Пєсков не сказав. Коли почалася Курська операція, Росії потрібно було терміново блокувати просування українських військ. Найближчий логістичний шлях, звідки можна було висмикнути російські війська, – Харківський напрямок. Підрозділи української армії, які перебували на Харківщині, очікували наступальних дій ворога, бо там була висока концентрація сил противника. Наші чекали день, два, три, чотири, але ніхто не атакував. Коли наша розвідка пішла зясувати, в чому справа, виявилося, що вже не було кому атакувати. Тобто Росія зняла значну частину своїх військ, людей і техніки, з Харківського напрямку і перекинула їх на Курщину, щоб стримати просування наших військ. Таким чином, ми щонайменше відтермінували продовження наступальних дій росіян на Харківщині.
- По-третє, Сирський говорив, що росіянам довелося знімати з різних ділянок фронту до 30 тисяч військовослужбовців, аби перекинути їх на Курщину, щоб там вони блокували наш контингент. Багато хто думає, що росіяни мали знімати війська саме з Покровського напрямку, але це не так, це російське ІПСО. Такі дії було б нелогічними. Адже Покровський напрямок – це всього 5% від усієї лінії фронту, і на ньому Росія має тактичні успіхи і зосередила там не більше 50 тисяч своїх військовослужбовців. На решті лінії фронту зосереджено півмільйона російських військовослужбовців, і там бої менш інтенсивні – на Покровському напрямку відбувається від третини до половини всіх бойових зіткнень. Просте питання: якщо на певній невеличкій ділянці фронту армія має перевагу, тримаючи там 50 тисяч багнетів, а на решті ділянок фронту відбуваються позиційні бої, але є півмільйонне військо, то звідки слід знімати війська? Вочевидь, там, де є півмільйона військовослужбовців.
- По-четверте, втрати Росії. Точніше це стосується тих 30-35 тисяч російських військовослужбовців, яких Росія забрала з різних ділянок фронту і перекинула на Курщину. Щомісяця росіяни втрачають 30-35 тисяч військовослужбовців на російсько-українській війні (йдеться і про поранених, і про вбитих, тобто це люди, які вже не здатні воювати на лінії фронту). Так, наприклад, у липні було відмінусовано 35 тисяч росіян на фронті, в серпні – 70 тисяч. Крім того, ще 30-35 тисяч Росії довелося зняти з фронту і перекинути в Курську область. Хіба те, що стільки російських військових більше не воюють в Україні на тлі величезних втрат РФ, не є успіхом Курської операції?
- По-п’яте, росіяни малювали "червоні лінії" і говорили про них офіційно по всіх своїх пропагандистських каналах. Так, зокрема, вони зазначали, що, борони Боже, якісь війська ступлять на територію Російської Федерації – у Росії є ядерна зброя, тож відповідь буде страшною. Але українська армія зайшла на територію Курської області Російської Федерації, і жодні погрози про жаливі наслідки перетину "червоних ліній" не спрацювали. Ба більше, виявилося, що Росія навіть не здатна видавити зі своєї території наші війська. Путін наказав прибрати з Курської області українські війська, але ми подивимося, чи вдасться це росіянам. Я думаю, що не вдасться.
- По-шосте, наші закордонні партнери, побачивши здатність ЗСУ здійснювати вдалі та несподівані наступальні операції на території ворога, почали переглядати своє ставлення до надання нам дозволів на використання західної зброї та надання нам додаткового озброєння тощо. Тобто ставлення західних партнерів змінюється на краще.
- По-сьоме, Курська операція дуже позитивно вплинула на бойовий дух наших військовослужбовців. Це я знаю напевно, бо спілкуюся зі своїми побратимами. Військам це надає натхнення бити ворога на лінії фронту. Та й цивільному населенню трошки легше переживати війну з позитивними новинами, навіть тоді, коли Україну обстрілюють, коли Росія лютує, і багато хто втомився.

Я вважаю, що ми маємо розширювати цей плацдарм не вглиб російської території. Хоча до Курської АЕС дійти потрібно, щоб у нас був аргумент щодо звільнення нашої Запорізької АЕС. Я думаю, що ми маємо рухатися вздовж кордону, тобто розширювати плацдарм вшир, щоб створювати "санітарну зону", про яку говорив незрозуміло живий чи померлий міністр закордонних справ "ерефії" Лавров (якийсь Лавров Шредінгера!). От ми і створюємо "санітарну зону", але не на український території, а на території Російської Федерації.
На Росію ще можуть чекати несподіванки. Наприклад, я припускаю удар у тил ворожої армії, різні рейди. Наші наступні дії на Курщині чи взагалі в цій війні повинні бути несподіваними. Наприклад, наша Харківська операція рік тому стала несподіванкою для росіян. Тоді навіть наші західні партнери, зокрема, генералітет країн НАТО, відзначали, що в сучасних війнах дуже важко зробити щось несподівано, тому що є супутники і розвідки, тож усі все бачать, будь-які пересування фіксуються. Тому вкрай важливо грамотно дезінформувати ворога, щоб він бачив те, що бачить, але не вірив власним очам.
Курською операцією ми знову змогли здивувати ворога. І наступні наші дії, я впевнений, теж будуть несподіванкою для Росії. І це може бути де завгодно. Ми зараз зосереджені на Курщині, але ці сюрпризи можуть бути будь-де: в Криму, у Покровську – де завгодно. Ми не знаємо – де саме.
І дуже добре, що в нашому Генштабі і Ставці верховного головнокомандувача такою інформацією володіє дуже обмежене коло людей, і з цього кола витоку інформації вочевидь немає. Якби він був, для росіян би ця операція не стала несподіванкою. Можна не сумніватися в тому, що нові несподіванки для ворога готуються і будуть.

Цілком досяжна. Вже приїжджали представники МАГАТЕ і застерігали, що не можна воювати поблизу атомних електростанцій (тут, звісно, хочеться сказати – та що ви кажете, та невже!). Та ми й не будемо вести бойові дії поблизу Курської АЕС, хіба що десь довкола будемо займати території, можемо підійти впритул.
Хочу всіх заспокоїти: зруйнувати АЕС, їхні енергоблоки, побудовані ще за часів Холодної війни, можна лише потужним ударом із повітря. Навіть ті ракети, які у нас є від наших західних партнерів, не здатні зруйнувати реактор – потрібен вибух зсередини. АЕС дуже потужно захищені, тому очікувати якоїсь катастрофи від удару БПЛА – це смішно. Це те саме, що стріляти з пістолета по танку і сподіватися, що танк можна цим розбити. Це просто неможливо.
Чи можемо ми підійти до цієї АЕС? Можемо. Але, якщо росіяни цього очікують і готуються до цього, то, швидше за все, ми цього робити не будемо. Маючи меншу кількість людей і техніки, ми повинні давати асиметричні відповіді. І Курська операція була асиметричним ударом із нашого боку. Армія, яка не має чисельної переваги в силах і засобах, має вдаватися лише до асиметричних дій. Тоді можна меншими силами перемогти ворога. Згадайте, як Гай Юлій Цезар захоплював Єгипет двома легіонами, а це в десятки разів менше, ніж була армія єгиптян. Йому вдалося це за рахунок дезінформації, несподіванки і вдалих тактичних дій. Це були асиметричні дії.
Можливо, наше військове керівництво, наш генералітет не такий фаховий, як Юлій Цезар, але, думаю, що схожі на нього за кмітливістю.

Віддадуть. Ми міряємо по собі, а коли так робиш, можна помилитися. Росіяни інші, не такі, як ми. Вся наша країна піднялася на захист Батьківщини, коли почалося російське вторгнення. А росіяни починають вивчати слово "паляниця" та звикати до жовто-синіх прапорів.
Багато років у Росії культивувалася рабська психологія. Про це свого часу говорив ще Булат Окуджава, який сказав, що росіяни – професійні раби.
Тож росіянам байдуже, хто ними керуватиме. Як вони в захваті від російської влади, їм потрібен цар і пан, так вони будуть любити і нашу владу. Будуть любити не триколор, а жовто-синій прапор. В них багато років культивувалася філософія раба.
Як їх перетворити на тих, хто мріє не про миску з їжею, а про свободу і право обирати? Це складний процес. Але я не думаю, що ми маємо перейматися цим. Їх там 140 мільйонів, нехай вони самі розбираються. Наше ж завдання – зробити так, щоб вони більше не мали можливості вчиняти агресію не тільки щодо України, але й щодо Північного Кавказу, і щодо інших. Ми повинні не дати Росії когось або щось захоплювати. Нехай краще росіяни з Китаєм розбираються. У них багато проблем виникає, зокрема, про договір 1853 року, коли велика частина китайської території відійшла Росії. В Китаї активно зараз піднімаються ці питання. Тому росіянам буде чим займатися. А нам своє робити.

Не виникло б. Вони справді проголосували б. Навіть із міжнародними спостерігачами.
Тут інше питання – а навіщо вони нам потрібні. Так, з України виїхало багато людей, але після війни чимало їх повернеться, хоча нам усе одно бракуватиме тих, хто буде відбудовувати країну. Втім, з’являться певні фінансові можливості, коли Росія почне нам сплачувати відшкодування та репарації, коли тут з’являться інвестори. Тоді й фінансові умови роботи по розбудові країни будуть доволі непоганими. Думаю, не ми будемо їздити на заробітки до Польщі, а поляки до нас. Зайдуть потужні компанії, з серйозними фінансовими можливостями, тож будуть робочі місця з непоганою зарплатою. Коли розпадався СРСР, до нас приїжджали поляки, румуни та інші, тобто вони сюди їздили заробити, а не ми туди. Думаю, це повернеться.

За обставин, коли росіяни зосередять там велику кількість своїх сил, коли складеться небезпечна для нас ситуація, коли нам загрожуватимуть великі втрати. Враховуючи те, як наше військово-політичне керівництво планує бойові дії, всі ці небезпеки воно бачить. Якщо складається ситуація, яка загрожуватиме нам великими втратами, буде ухвалено рішення відходити. Але необов’язково на кордон між країнами. Коли військові планують свої операції, вони відштовхуються від рельєфу місцевості, а не від кордону. Кордон між країнами ще можна побачити, бо він обладнаний, десь щось перекопано, а от між областями – точно ні. Покажіть мені у полі, де проходить кордон Донецької області. Військові на це не зважають, вони орієнтуються на панівні висоти, зручні місця тощо.
Тому якщо нам доведеться відходити з Курщини, цей відхід буде не за кордон, а на зручні позиції. А зручні позиції можуть бути і на українській, і на російській території. Якщо на території Курщини будуть місця, де ми зможемо будувати фортифікації, тримати потужну оборону, то навіщо відходити далі? Росіяни ж усе одно будуть лізти, війна ж не закінчиться. А мати наш контингент на російській території і поширювати його там – це суттєвий чинник. Це великий політичний вплив на наших партнерів.
Цього року я був у відрядженні у Литві та Польщі, спілкувався з військовими – вони не дають нам зброю, бо вважають, що так вони нам допомагають. Їхня логіка така: якщо вони дадуть Україні далекобійну зброю і дозвіл бити нею по Росії, Україна завдасть ударів по вкрай критичних для Росії об’єктах, це викличе лють у Путіна та російського військового керівництва, і росіяни посилять удари по українській території, захоплять більше земель, зруйнують більше міст, загине більше українців. Так от для того, щоб не відбулася ця ескалація, щоб росіяни не розлютилися, Захід, мовляв, робить Україні послугу і не дає багато зброї, щоб зберегти українські території і життя українців. Я відповідав, що так думати – це велика помилка. Тому що Росії немає чим іти на ескалацію. Думка Заходу про те, що він контролює хаос і не допускає ескалацію, є помилковою. Зрештою, це призводить до великих проблем.
Зараз українські війська на російській території, контролюють її частину. А Росія малювала не червоні, а бордові лінії, що це одразу буде капець і ядерний попіл. Але нічого не відбулося і не відбувається.
Це вкотре доводить Заходу, що росіяни багато залякують, але зробити щось насправді, ба більше посилити ескалацію, не можуть. Вони б посилили ескалацію залюбки, але нема чим. Вони кинули в бій усе, що в них було. Вони на карту поставили все. Тому зараз вони і починають говорити про необхідність перемовин. Але перемовини Росії потрібні для того, щоб відновити її військовий потенціал. Адже вона вичерпала майже все, що було, але нічого з того, що планувала, не досягла. Українське керівництво сказало, що перемовин із РФ найближчим часом не буде, хіба що певні консультації, наприклад, щодо обміну полоненими. А на офіційному рівні керівництво країни говоритиме з Москвою, коли російські війська вийдуть із нашої території.

З фронтів росіяни кинули все, що можливо. Їм не вистачає сил, щоб досягнути тих успіхів, яких вони планували. Знімати війська з фронту для них було неприпустимо, але довелося.
А чому в Росії не зупиняли наші війська територіальною обороною тощо? Тому що на Росії не все так добре, як вона розповідає. Росіяни створили раніше на Білгородщині і Курщині "тероборону" (спробували змавпувати те, що робили ми), роздали людям однострої, системи захисту, але не дали головного – зброю. Там вирішили, що зброю поки що давати не треба, бо немає впевненості, що ця зброя буде використана проти ЗСУ, що ці люди не перетворяться на банду, і що в Росії не почнеться пугачовщина.

Російська влада цього і боїться. Керівник ПВК Паладін Георгій Закревський нещодавно закликав вступати до їхнього "союзу", йти на Москву і знімати Путіна, бо, за його словами, "біда не поруч із Росією, а вже в ній". І він обіцяє не зупинятися, як Пригожин, а скинути Путіна. Він ультрапатріотичний, у нього дещо брехливі гасла, але такі настрої в РФ є. Згадайте, як зустрічали Пригожина, коли він рухався на Москву – з чаєм і печивом, досить дружньо. Люди не були вороже налаштовані по відношенню до вагнерівців.
Для керівництва Росії все це дуже небезпечно. В РФ має бути цар, як би він не називався: президент, генсек тощо. І росіяни хочуть, щоб він був сильним, щоб давав їм відчуття величі. Тому вони можуть пробачити навіть втрачені ними свободи. Але коли цар стає слабким, його швидко скидають.
Під Путіним дуже хитається трон, тому що росіяни бачать, що частину Росії контролює армія іншої країни. Похід Пригожина на Москву зупинився тільки тому, що вагнерівці самі зупинилися, а не їх зупинили. Росіяни все це чудово бачать.
У Росії не буде революцій, там буде хіба що бунт, "бессмысленный и беспощадный". Тим більше, якщо роздати людям зброю. Це не Київ, де люди стануть на барикади – в першу чергу вони почнуть грабувати магазини.

Можна сказати, що я навіть не помилився. По всій лінії фронту неможливо перехопити ініціативу, та й у росіян зараз немає ініціативи на всіх ділянках фронту – лише в певних місцях, зокрема, на Покровському напрямку. Ми перехопили ініціативу на новому напрямку – Курському.
Жодна армія світу технологічно не може атакувати і наступати постійно або рік-два безперервно. Росіяни розуміють, що після того, як вони припинять активні наступальні дії, ми будемо здійснювати контрудари у відповідь. Тож на захоплених територіях вони одразу будуватимуть фортифікації в себе за спиною, бо очікують наших контрударів. Ми перехопимо тактичну ініціативу, ми це зможемо зробити. І мої слова підтверджуються діями росіян – їхні інженерні війська вже будують фортифікації позаду російських військ, які зараз здійснюють штурмові дії.
Якщо аналізувати можливості росіян, то їхні ресурси мають вичерпатися до кінця вересня-початку жовтня. Уже є певні ознаки того, що вони виснажуються. Активні наступальні дії росіян не будуть зменшуватися поступово, а просто припиняться в певний момент. Ознаки вже є: у деяких місцях, навіть на Покровському напрямку, ми завдаємо контрударів і відвойовуємо ті позиції, які втратили, можливо, це просування на метри, але все одно. Крім того, росіяни почали звужувати ділянки фронту, де вони здійснюють масовані наступальні дії, тому що наступати нема чим.

Нехай пишуть, це прогноз, який не базується ні на чому.
Часто пишуть, що "за Покровськом відчиняться двері до Дніпра". Які двері відчиняться? Яка різниця між тим, що ми ведемо бойові дії на сході від Покровська і що, можливо, будемо вести бойові дії на захід від Покровська? Якщо раптом доведеться залишити Покровськ, до Дніпра ще сотня кілометрів. Але за Покровськом так само триватимуть бойові дії.
Які там двері можуть з’явитися? Перед Покровськом росіяни просуваються на один кілометр за два дні, раніше – за три-чотири дні. Зараз знову повільніше просуваються. Тобто на 200-300 метрів на день. Що зміниться, якщо їм вдасться пройти Покровськ? Хіба там інші війська їх будуть стримувати? Хіба там інші поля? Хіба там щось зручне для росіян є? Тому про які двері може йтися, що це за маячня!

Може наважитися одразу після місцевих виборів у РФ. До виборів жодних мобілізаційних рухів ніхто б не робив, бо це могло б погано вплинути навіть на сфальсифіковану підтримку правлячої партії. Адже росіяни бачать, що не досягнуті цілі, які ставилися – вихід на кордони Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей. Ці цілі не будуть досягнуті і до 1 жовтня, як наказував Путін. Почнуться певні рухи в генералітеті, вони вже почалися, адже чистки відбуваються.
Мобілізація, найімовірніше, буде, але проводитиметься приховано, якось по-хитрому. От війну там назвали "спеціальною військовою операцією", хоча очевидно, що це вторгнення й агресія, так і тут буде "спеціальна військова мобілізація".

Звісно. Зараз у Росії переважно рекрутингова мобілізація, тобто люди підписують контракт. Звісно, не всі вони добре знають військову справу, але хоч щось. Нові мобілізовані спочатку, безумовно, будуть погано навченими. Хоча зараз у Росії намагаються хоч трошки навчати людей, щоби мінімізувати втрати. Адже якщо посилати на війну ненавчених, втрати зростуть – так навіть у Росії людей не вистачить.
Спочатку ці люди будуть поганими вояками, але потім, на жаль, навчаться.

Якщо ми не виведемо війська з Курської області до 1 жовтня, а, навпаки, поширимо там наш контингент, то – суттєві. Путін, звісно, незламний та великий, але там є й інші. Згадайте, як у Росії вбивали царів чи здійснювали палацові перевороти. Згадайте Хрущова, який мав усю повноту влади і міг робити в тодішньому Радянському Союзі все що завгодно. Але все одно його скинули. Так було і з Горбачовим.
Тому щось подібне може статися і з Путіним. Зокрема, коли Путін поїде до Криму. Принаймні так було з Хрущовим і Горбачовим. Тому Путіну не варто їздити до Криму. Хоча він туди і не їздить, певно, щось відчуває.

Впевнений у цьому. Люди, дотичні до військових таємниць, не можуть сказати вголос, що готується те і те, тому що зникне ефект несподіванки. Але з суто людської точки зору, дуже важко втриматися. Послухайте Буданова, Умєрова, Малюка і Зеленського – по очах видно, по невербальних ознаках, що щось готується, причому щось дуже цікаве. Вони ледь стримуються, щоб не сказати, що саме. Вони не мають права говорити.
Тому я не просто сподіваюся, а впевнений, що щось готується, і це буде дуже несподівано і для Росії, і для нас. І це дуже добре, що ми з вами не знаємо, що саме готується. Адже росіяни говорять, що 60% розвідданих вони черпають із наших відкритих джерел.

Ні. Допоки Путін на троні, Лукашенко його зраджувати не буде.
Думаю, що Лукашенко не вступить у війну, бо його попередило наше військово-політичне керівництво, що якщо він це спробує зробити, то всі об’єкти на території Білорусі стануть нашими законними цілями. Згідно з 51 ст. Статуту ООН, ми маємо право атакувати військові об’єкти на території агресора. І це не буде порушенням міжнародного законодавства.
Поки що немає проявів агресії з боку Білорусі, тому наші удари по її території, по військових та промислових об’єктах будуть розцінюватися як агресія з нашого боку. А якщо це відбудеться, всі цілі стануть законними. Лукашенко розуміє: якщо 150 українських БПЛА полетить на Білорусь, як полетіло на Росію, то капець усьому білоруському військово-промисловому комплексу, в тому числі й армії.
Але Лукашенко підрядився допомагати Путіну на початку війни, бо хотів бути разом із переможцем, розповідав, як на Білорусь готувався напад із чотирьох напрямків, як вони митимуть чоботи в Ла-Манші. Він хотів показати, що він – найбільший друг Путіна і найбільш лояльна до нього людина. Він був упевнений, що їм вдасться швидко досягти мети в бойових діях проти України.
Але – не склалося. Та Лукашенко вже зіскочити не може. Ми пам’ятаємо, як Лукашенку стало погано на святкуванні 9 травня – думаю, йому щось дали і сказали, що наступного разу буде вже смертельна доза. Тож він розуміє загрозу.
Тому Лукашенко діє так не тому, що хоче вислужитися, а тому що просто хоче зберегти життя.
Якщо Лукашенко увімкне задню, Путін його вб’є. Якщо він розпочне бойові дії проти нашої країни, його вб’ємо ми. Тобто для Лукашенка цугцванг. Тому допоки може, він бігає поміж крапельок – то підтягує війська до кордону, то відводить їх.
Думаю, що дуже довго Лукашенко не зможе протриматися в цьому стані. Після нашої перемогти він теж буде нести кримінальну відповідальність за скоєне.

Це матиме дуже суттєвий вплив. Ми маємо нищити ті військові об’єкти, з яких атакують нашу країну. Ми повинні нищити не наслідки (наслідки – це ракета, яка вже летить у ціль в нашій країні), а летовища і пускові установки. А головне – це заводи, на яких Росія все це виробляє. Нам потрібно бити по промислових підприємствах РФ, які виробляють ракети та іншу зброю, що використовується проти нас.
Сподіваюся, незабаром наші партнери дадуть дозвіл використовувати західну зброю. Звісно, по всіх об’єктах ми вдарити не зможемо, але ми зможемо ускладнити виробництво тих самих ракет і боєприпасів. Адже немає заводу, який виробляє ракети, а є заводи, де збираються ракети. Десь виробляються крила, десь – корпуси, десь – двигуни, десь – частина боєголовки, десь – вибухівка тощо. Тобто все це надходить із рідних місць до місця, де збирається ракета. Тому ми маємо бити по контрагентах, туди, куди можемо дістати. Якщо зруйнувати хоча б одну з вервечок цього ланцюжка, наприклад, місце, де виробляють частину головки самонаведення, то, значить, ракету неможливо буде виробити. Без однієї деталі ракета не полетить, або полетить просто як петарда.
Хочу тут навести приклад двох країн – Ізраїлю та Польщі. Так і нам треба поводитися на міжнародному рівні, як вони. Нам потрібно цей досвід узяти на озброєння.
Коли в Ізраїлю запитали, чи є в нього ядерна зброя, він сказав: немає, але якщо буде треба, ми використаємо. Дуже просто.
А з поляками інша історія. Як відомо, коли одна країна передає іншій зброю, яку вона виробляє, вона повинна надати свій дозвіл, щоб друга країна передала цю зброю третій. Тобто Німеччина виробляє танки, передає Польщі, і якщо Польща хоче передати танки іншій країні, має бути дозвіл німців. Німеччина вагалася й не надавала дозвіл на передачу Leopard, які вже були в Польщі і використовували польською армією, Україні. Що зробили поляки – вони сказали: ви знаєте, ми більше не будемо чекати, доки ви там щось погодите, якщо хочете подавайте на нас до суду, але ми передамо танки Україні, бо вона воює, а ваш дозвіл нас дуже хвилює, ми дуже стурбовані, але танки все одно передамо.
Мені здається, якщо найближчим часом не буде дозволу, не можна чекати, щоб знову прилетіло по Полтаві чи Львову. Значить, потрібно використовувати цю зброю без дозволу. Ми не маємо право діяти інакше. Це не наші забаганки. Ми не можемо чекати нового удару, який вб’є десятки наших людей. Значить, треба руйнувати причину цих ударів. Не даєте дозвіл? Що ж, будемо бити без дозволу. Ми дуже стурбовані, дуже схвильовані, але чекати не можемо, коли вбивають наших людей, а ви вирішуєте якісь технологічні питання. Нам тоді стає не дуже цікаво чекати.
Нам слід пам’ятати, що на сьогоднішній день українська армія – найсильніша в Європі. Немає в Європі армії, здатної нам протидіяти. Крім поки що армії Росії. Всі інші армії – британська, французька, польська – ні. За потужністю німецька армія – це третина нашої армії. І це ще не враховуючи наш бойовий досвід… Ні, я не закликаю висувати умови і говорити з позиції сили, але з позиції самоповаги говорити треба.

Є чимало прогнозів про те, що вирішальні бойові дії будуть навесні 2025 року. Сподіваюся, що ми будемо готові до цього завдяки нашим партнерам, і ми зможемо здобути перемогу в цих боях. За великим рахунком, війна тоді й закінчиться. Звісно, ще якісь локальні зіткнення можуть тривати. Але всі очікують бою, справжнього і потужного, навесні наступного року. Дасть Бог, переможемо. І тоді можна буде очікувати, що війна закінчиться у 2025 році.
Якщо це велике зіткнення не відбудеться, а відбуватимуться локальні бої на тактичному рівні, війна може тривати ще не один рік, на жаль.

Це як було на Донбасі, під час АТО. Та навіть якщо Росія виведе свої війська з України, ракети вона навряд чи припинить по нас запускати. А тоді не можна буде говорити, що війна закінчилася.
Потрібно закінчувати Росію в тому вигляді, в якому вона існує. Ніхто не збирається її захоплювати, але слід зробити так, щоб у дуже небезпечної для всього світу країни, та ще й з ядерною зброєю, не було можливості чинити агресію. Що б Росія не пообіцяла, вірити цьому не можна. Тому потрібно, щоб у РФ зникло не бажання, а можливості діяти агресивно. А для цього потрібно розбити російську армію.