Що написано в матеріалі The Economist:
Президент США Дональд Трамп натякнув, що обіцянка Росії залишити в спокої київську енергосистему до 1 лютого є поступкою Україні, яка наполягала на "енергетичному припиненні вогню" перед наступним раундом переговорів вАбу-Дабі.
Як пише The Economist, диктатор РФ Володимир Путін, можливо, намагається виграти час. Однак він також може сигналізувати про відкритість до компромісу, контури якого вже починають прояснюватися.
За даними джерел, близьких до української переговорної команди, тристоронні переговори з Америкою і Росією в Абу-Дабі 23 і 24 січня "були одними з найбільш конструктивних на сьогоднішній день".
Невирішені питання залишаються незмінними вже кілька місяців: чи може Росія прийняти гарантії безпеки, узгоджені між Україною і Америкою, і чи доведеться Україні відступити з території, яку вона все ще контролює. Проте, деякі технічні аспекти угоди, схоже, врегульовані.
"Великого прориву навряд чи можна очікувати як мінімум до березня, коли закінчиться зимовий наступ Росії і почнуть загострюватися зростаючі економічні проблеми країни", - пише видання.
The Economist зазначає, що переговори 1 лютого можуть дати уявлення про наміри Путіна, особливо про те, чи готовий він пом'якшити свою вимогу про передачу Україні сильно укріплених частин Донбасу, які все ще перебувають під її контролем.
Позиція України полягає в тому, що припинення вогню має зберігати існуючу демаркаційну лінію. Обговорюваний компроміс передбачає створення демілітаризованої зони, можливо, під управлінням нової міжнародної "Ради миру" Трампа. За словами українського джерела, близького до переговорів, така угода повинна буде балансувати між "позиціями, неприйнятними для обох суспільств".
Для України застосування російського законодавства в демілітаризованій зоні стане червоною лінією. Для Росії присутність західних миротворців на сході України буде настільки ж неприйнятною.
"Ми не можемо вирішити жодне з цих питань, не домовившись про систему безпеки в регіоні. Росіяни не можуть просто сказати: довіртеся нам", - говорить джерело.
При цьому Україна, схоже, перестраховується, дотримуючись двосторонньої стратегії.
"З одного боку, вона демонструє свою прихильність плану А - переговорам під керівництвом США. У разі успіху це може означати прийняття болючого територіального компромісу в обмін на шанс на мир і членство в Євросоюзі. Путін отримає послаблення західних санкцій і нові ділові угоди з Америкою. Однак паралельно Володимир Зеленський готує свою країну до плану Б: зміцненню армії і виснаженню російських військ при одночасному утриманні частини Донбасу", - наголошується в статті.
Багатосторонні контакти між Росією, Україною і США поки носять формальний характер і не ведуть до реального прогресу, вважає виконавчий директор Інституту трансформації Північної Євразії Володимир Горбач. За його словами, проблемою залишаються і формат зустрічей, і рівень делегацій.
Експерт припускає, що до предметних переговорів можуть перейти не раніше 2026 року - при збігу низки умов, включаючи ослаблення Росії, зовнішній тиск і можливі компроміси. Реальні кроки до мирної угоди він прогнозує орієнтовно з весни 2026 року.
Нагадаємо, як раніше повідомляв Главред, Україна зможе розраховувати на гарантії безпеки з боку США тільки за умови укладення мирної угоди з Росією. За даними Reuters, такі гарантії стануть одним з ключових елементів домовленостей, спрямованих на припинення російської агресії проти України.
Водночас Україна має намір підписати з Вашингтоном 20-пунктний мирний план, після чого Сполучені Штати окремо оформлять відповідний документ з Росією. Участь Європейського Союзу в підписанні цих домовленостей не передбачається . Про це заявив міністр закордонних справ України Андрій Сібіга.
Крім того, за даними The Kyiv Independent, представники російської делегації на переговорах демонструють більш прагматичний підхід до пошуку шляхів завершення війни, ніж це випливає з публічних заяв Кремля.
Також рекомендуємо прочитати:
The Economist - впливовий щотижневий англомовний журнал. Видається в Англії з 1843 року. У 2006 році тираж перевищив мільйон примірників, більше половини з яких було продано в Північній Америці. Через глобальну орієнтацію The Economist не вважається виключно британським виданням. Традиційно видання вважає себе газетою і не підписує публікації, пише Вікіпедія.