Не "общерусский язык": якою мовою розмовляли на Русі насправді

Ви дізнаєтеся:

• Чи справді росіяни, українці та білоруси були "одним народом"
• Чи була насправді єдина "давньоруська мова"
• Якою мовою спілкувалися прості люди в часи Русі

Теза про те, що росіяни, українці та білоруси - це "один народ", який колись розмовляв однією мовою, стала наріжним каменем сучасної російської ідеології. Проте, з погляду історичної лінгвістики, ця концепція не має під собою жодного наукового підґрунтя.

Главред дізнався, чи існував "общерусский язык" насправді.

Чи була мовна єдність у слов’ян

Кандидат історичних наук Сергій Громенко розповів на платформі "Локальна історія", що на зорі слов'янської історії певна мовна близькість справді існувала. Сама назва "слов’яни", найімовірніше, походить від слова "слово", тобто це спільнота, яка говорить зрозумілою мовою. Водночас "німцями" називали тих, хто був "німим", тобто не володів зрозумілою мовою.

Проте важливо розуміти, що еволюція мов не нагадує прямий стовбур дерева, який рівномірно ділиться на гілки. Це радше дельта великої ріки, де потоки постійно зливаються, розділяються та взаємодіють.

Чи існувала "давньоруська мова"

"Давньоруська мова" існувала, але не в тому сенсі, як це намагається подати кремлівська пропаганда. Правильніше було б називати її "давньокиївською книжною мовою" або "київським койне". Це була мова інтелектуальної еліти: літописців, князів та книжників. Саме нею написані "Повість временних літ", "Руська правда" чи "Слово о полку Ігоревім".

Рекомендуємо:

Яка була національність у "трьох богатирів" – історик вказав на цікавий нюанс

Це була мова діловодства та високої культури, якою володіло не більше 1% населення. Існувала ще й друга "спільна" мова — церковнослов’янська (створена Кирилом і Мефодієм на основі болгарських діалектів), яка слугувала виключно для релігійних потреб.

Чи розмовляли українці та росіяни однією мовою

Уже з часів Великого розселення слов’ян (VI–VIII століття) мовна єдність була порушена. Слов’янські мови поділялися на три великі групи: західну, східну та південну. До того ж на різні діалекти впливали сусідні народи та мови – балтські, фіно-угорські, іранські, тюркські.

Назви племінних союзів, зафіксовані у "Повісті временних літ", теж свідчать про різні групи – "-яни" і "-ичі" – тобто відсутність єдності на теренах Русі ще до її формування.

На різні діалекти впливали сусіди: на білоруські — балтські племена, на російські — фіно-угорські та іранські, на українські — тюркські та іранські. Отже, подрібнення слов’янського масиву почалося задовго до виникнення самої держави Русь.

Якою мовою говорив простолюд Русі

Повсякденна мова простих людей була ще різноманітнішою. Діалекти поділялися на північні (новгородсько-псковські) та південні (київські). Їхні відмінності підтверджуються берестяними грамотами та графіті на стінах Софії Київської. Вже на зламі XI–XII століть південні діалекти мали типово українські риси.

Для купців існувало окреме "купецьке койне", що дозволяло порозумітися між регіонами. Але це не означає існування єдиної розмовної мови на Русі.

Чому концепція "єдиного народу" - це міф

Навіть якщо враховувати давньоруську мову та церковнослов’янську, більшість населення Русі розмовляла різними діалектами. Дослідники (як-от Клавдія Горшкова, Григорій Півторак чи Юрій Шевельов) виділяють від 5 до 8 діалектних зон на теренах Русі. Вони були настільки віддаленими одна від одної, що в умовах відсутності сучасних засобів комунікації мешканці Новгорода та Києва навряд чи розуміли один одного без зусиль, так само як мешканці різних куточків античної Еллади чи середньовічної Німеччини.

Сучасні українська, білоруська та російська мови розвивалися незалежно одна від одної. Тому твердження про "один народ" і "спільну мову" - історично неправдиві.

Вас також може зацікавити:

• У центрі України могло з’явитися місто Ексампей: якому облцентру пропонували цю назву
• "Тириндіти, фафрати й гойкати": як звучить справжня колоритна галицька говірка
• Яка стара назва міста Хмельницький: про неї вже не пам’ятають навіть місцеві

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред