Українська православна церква Московського патріархату (УПЦ МП), особливо в останні дні раз у раз потрапляє в скандали. Після того, як на території Києво-Печерської Лаври в одному з храмів співатипісню "Звон плывет, плывет над Россиею" про "пробудження Русі", до святині нагрянула СБУ з перевіркою.
Крім того, депутати від Євросолідарності внесли до парламенту законопроект, яким передбачається заборона існування МП в Україні і розрив з Російською Православною Церквою (РПЦ) договорів оренди Києво-Печерської Лаври.
В інтерв'ю Главреду політичний аналітик Олександр Кочетков розповів, чи готова влада заборонити діяльність УПЦ МП в Україні, скільки часу на це буде потрібно, як парафіяни церкви Московського Патріархату в Україні можуть відреагувати на заборону, і як цим може скористатися Росія.
Як ви оцінюєте перспективи ухвалення у Верховній Раді законопроекту про заборону УПЦ МП?
Це питання неоднозначне. Ми бачимо, що депутати від фракції "Європейської солідарності" подали цей законопроект, тому є, відповідно, імовірність негативного до нього ставлення. А в нинішній момент, особливо з питань явно пов'язаних з геополітикою і відбиттям агресії, це - повністю прерогатива Офісу Президента. І якщо і ОП, і Зеленський підтримають таку ініціативу, то, безумовно, закон буде ухвалено. Якщо ж це буде розцінено як якась авантюрна і не опрацьована затія з боку політичних недоброзичливців, то цей законопроект так і залишиться законопроектом.
Чи є, по-вашому, у влади зараз бажання займатися цією темою? Тому що вже минуло дев'ять місяців від початку повномасштабного вторгнення, і оскільки за УПЦ МП давно ходить слава російської філії, чи може влада подати такий же проект, ухвалити його в Раді і тим самим заборонити діяльність УПЦ МП?
Це - абсолютно логічний крок. Справа в тому, що у нас все йде по наростаючій - ми відрізаємо те, що пов'язує нас з Росією. Вірніше те, що допомагає їй атакувати і окупувати Україну. Це відбувається не миттєво, але поступово обрізаються економічні, політичні, духовні та інші зв'язки.
Що стосується УПЦ МП, то треба дуже чітко розділяти існування віри і віруючих, а також такої установи як церква, яка "надає послуги" віруючим по спілкуванню з богом. Тому що останнім часом усі церкви Московського патріархату дуже інтегрувалися з владою в Москві. Я це називаю "кремлівським православ'ям", яке вже давно не має нічого спільного з духовною діяльністю. З одного боку, йде ідеологічна "накачування" віруючих і перетворення їх в слухняне стадо, а з іншого - фінансова "годівниця" для збагачення керівництва таких організацій.
У цьому сенсі припинення діяльності УПЦ МП в Україні в умовах повномасштабної агресії було б абсолютно логічним і закономірним. При цьому треба чітко відокремлювати те, що в тій же Лаврі є ченці, які займаються чернечою працею. Тобто тим, для чого Лавра і існує - для печерних обрядів, тобто відходу від мирського життя до духовного. На жаль, тут є купа перекосів і перегинів, коли мирське життя, навпаки, править бал в духовній обителі. І ось їх не повинно бути.
Прибрати ідеологічний рупор, безсумнівно, потрібно. Мало того, в тій же УПЦ МП повно священиків, які абсолютно щиро несуть місію просування "русского мира". Вони в даному випадку є ворогами України, і тут абсолютно неважливо, помиляються вони чи діють свідомо, тому як вони діють на шкоду Україні.
Тому заборона такої організації абсолютно нормальна. Але після цього виникає мільйон питань, і головне - вторгнення мирського (перерозподіл власності, адже в УПЦ МП колосальні активи). І тут надзвичайно важливо (тому я і кажу, що до законопроекту ставлюся скептично), щоб держава не вторгалося в сферу того, як має влаштовуватися спілкування з богом у віруючих людей. Всі ці питання-доля православних громад, які повинні розбиратися зі своїми священиками, кому і як належать храми. І вторгнення держави в цю сферу має бути мінімальним. Якщо вдасться витримати в прийнятому законопроекті цей баланс-добре. Не вдасться - будуть зіткнення. А те, що Росія обов'язково це пропагандистськи спробує використати - це очевидно.
Які можуть бути зіткнення, про які ви говорите?
Піде якась внутрішня команда на захоплення церков скасованого або припиненого (вже не знаю точного формулювання) Московського патріархату, і тут же цим почнуть займатися парафії, священики ПЦУ. І ось тут можуть виникнути зіткнення (особливо там, де виявляться занадто активними віруючі, які можуть спробувати застосовувати силу). З боку ПЦУ теж можуть з'явитися віруючі, вони почнуть виштовхувати один одного з храмів, з поліцією тощо. Тобто почнеться зовсім не духовний процес.
Але ж з початку повномасштабного вторгнення в деяких областях вже були випадки коли самі парафіяни переходять в ПЦУ з УПЦ МП, де все пройшло досить мирно. Чому те саме не працює з Лаврою - що заважає?
Лавра займає окреме місце і в Київському православ'ї, і в світовому як за духовним значенням, так і за адміністративно-організаційним устроєм. Частина цих територій є державним заповідником, знаходиться в оренді у церкви, частина відноситься до УПЦ МП, Лавра постійно "наїжджає" на музейні приміщення, намагаючись повернути їх собі в повне володіння, а не в управління, як зараз. При цьому фінансово-організаційні можливості Лаври надзвичайно великі - вони можуть зібрати віруючих "на свій захист і підтримку" і т.д. тобто вирішувати питання Лаври треба на державному рівні. Тому що її частина управляється Міністерством культури, і це потрібно вирішувати не на рівні віруючої громади, оскільки це зосередження православ'я для всіх конфесій. Швидше за все, тут потрібен окремий акт (або ж в законі про заборону потрібно якимось чином прописувати статус Лаври - чи то вона є державним заповідником, чи то монастирем). Так просто до Лаври не підступитися - якщо її спробувати захопити активістами, тут же з іншого боку вийдуть "активісти", які будуть проти цього. А цього ні в якому разі не можна допускати - потрібно все робити дуже м'яко і делікатно.
Тому до долі цієї святині потрібно підходити дуже обережно, і з урахуванням її значущості, щоб всі прийняли будь-яке зважене рішення. Тобто має бути рішення високого державного рівня. І ось тут питання на рівні церковних громад не вирішиться - потрібно, щоб держава попрацювала і підготовчо, і ввела певні рішення в дію.
Тобто так чи інакше державі доведеться в це втручатися? Адже спочатку ви говорили, що державі небажано в це втручатися.
У розподіл власності - кому передати, кому належить храм - втручання має бути мінімальним. Але коли мова йде про святиню світового значення, то тут державі відсторонитися не можна. Тут воно повинно з усім своїм авторитетом і можливостями чітко провести певну лінію. А інакше навколо такого значущого місця конфлікти будуть нескінченні - це не храм в селі, де односельці можуть зібратися і про все домовитися. У випадку з Лаврою домовитися не вдасться, тому що тут буде спостерігатися вплив Москви, і саме тому тут потрібна позиція держави. Але виважена і поступова - спочатку потрібно підготувати рішення, "обкатати" його серед усіх зацікавлених осіб в Україні, а після цього ввести його в дію і жорстко виконувати.
А як багато часу може піти на процес підготовки?
Три місяці максимум для прийняття нормального рішення цілком достатньо. Швидше це рішення не буде сприйнято. Більше тягнути теж не можна, тому що прийдуть більш важливі проблеми. Але на тлі бомбардувань, відключення світла та інших складнощів таке рішення пройшло б найменш безболісно, оскільки у більшості людей в Україні інші нагальні проблеми.
Чому тоді з цим тягнуть вже дев'ять місяців з початку вторгнення?
Через черговість. Спочатку намагаємося вибудувати оборонні позиції, потім починаємо вирішувати питання з найважливішим - постачанням озброєння, від'єднанням від Росії в економіці. І ось дійшла справа до духовного, хоча починати потрібно було саме з цього.
Лавра і її доля - це оголені дроти високої напруги. Всі бояться до них доторкнутися, тому що незрозуміло як і в який бік шандарахне.
Ініціаторів у виконавчій владі поки не спостерігається, ну а законодавчої-то чого - законопроект написали, і далі сховалися за колективну відповідальність. Тому цим питанням почали займатися, коли дійшли руки, не більше того. У той же час, треба чітко усвідомлювати, що факти того, особливо на окупованих територіях, храми МП стають духовним оплотом окупантів, зараз все виразніше виходять назовні. Ми звільняємо українські території, і ці факти стають настільки кричущими, що не звертати на них увагу не можна. Те, що зараз відбувається навколо УПЦ МП - це, в тому числі, і результат дій ВСУ.
Ви раніше сказали, що Росія намагатиметься використовувати питання УПЦ МП у своїх цілях. Як вона може на це реагувати, адже якщо в Україні заборонять УПЦ МП, то вийде, що ми "зазіхнули на скрепи". До чого нам готуватися?
Буде гучне виття і скрегіт на болотах з усіх пропагандистських рупорів - соловйови і скабєєви розповідатимуть про "нехтування", "фашистів", "нацистів" і "сатаністів". Ну а в кінцевому підсумку, коли заборонять і, якщо будуть спроби негайно передати її віруючим, умовно кажучи, іншого патріархату, то цілком можливо, що ракета може прилетіти по святині, яку росіяни зараз називають своєю.
А якщо говорити про віруючих - ми раніше з вами почали обговорювати тему про можливі сутички. Які можуть бути наслідки? Чи може Росія на базі забороненого УПЦ МП придумати руками священнослужителів нову церкву натомість?
Це абсолютно безнадійні спроби. У РФ весь час наполягатимуть на канонічності тієї церкви, яку ми "незаконно" (з їхньої точки зору) забороняємо. Тому ніяку катакомбну церкву вони створити не можуть - усі ці церковні течії, які діють всупереч владі, відбуваються не збоку, а з внутрішнього опору. Розкольники, відлюдники, старообрядці - це внутрішній процес опору державі. Так, якісь незадоволені у нас виникнуть. У тій же Католицькій Церкві Польщі є храми і монастирі Московського православного патріархату, вони дистанціюються від життя там, і їх ніхто, загалом-то, не чіпає.
Йдеться про те, що ніякої диверсійної та іншої організації на базі УПЦ МП створити неможливо. Більш того, по складу своєму церковники, особливо - православні, не схильні протистояти владі, вони схильні її підтримувати. Адже навіть Господні заповіти говорять про непротивлення. Так що хтось може побузити, підігріваючи, але процес якогось дистанціювання від Москви навіть в УПЦ МП спостерігається - у Кремлі керівників УПЦ МП називають мало не відступниками. І цей процес дистанціювання яскраво помітний на місцях - не хочуть поминати Патріарха Кирила, моляться на славу і на порятунок українських воїнів, і ніякого серйозного опору не буде. Максимум - виття на болотах в Росії.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред в Google News
