Про що сказав Михайло Гончар:
Російська нафтопереробна галузь дедалі сильніше відчуває наслідки ударів по ключових виробничих об'єктах. Попри значний запас міцності, який система успадкувала ще з радянських часів, накопичувальний ефект від атак уже створює ризики для масштабної паливної кризи в Росії. Про це повідомив президент Центру глобалістики "Стратегія ХХІ", експерт з міжнародних енергетичних відносин і безпеки Михайло Гончар в інтерв'ю Главреду.
За словами фахівця, російська інфраструктура не має одного критичного вузла, втрата якого автоматично паралізує всю галузь. Саме тому результат дає системний тиск на найбільші підприємства країни.
"Ця система проектувалася ще за часів Радянського Союзу і була розрахована на те, щоб забезпечувати постачання навіть в умовах ядерної війни. Звичайно, сьогодні ситуація інша, але все одно немає якогось одного НПЗ, який можна вивести з ладу – і все завалиться. Потрібно вжити заходів одночасно проти цілої групи нафтопереробних заводів", — зазначив Гончар.
Експерт звертає увагу на концентрацію основних потужностей у європейській частині Росії. Саме там розташовані підприємства, які забезпечують переважну частину переробки нафти та вже неодноразово ставали цілями атак.
"20 найбільших НПЗ забезпечують близько 75% всієї російської нафтопереробки. А всього таких заводів у Росії 83. Тобто не потрібно знищувати всі заводи, достатньо вразити 20 найбільших. І в основному всі вони розташовані саме на європейській частині Росії, і по всіх них уже неодноразово наносилися удари", — сказав він.
Окрему роль відіграє не повне знищення підприємств, а виведення з ладу окремих технологічних ланок. Такий підхід дозволяє суттєво знизити якість і обсяги виробництва пального навіть без зупинки роботи всього заводу.
"Ми не на початку цього великого шляху – ми його вже значною мірою подолали. Але, з огляду на те, скільки нафтопереробних потужностей у Росії, роботи ще дуже багато. Це не означає, що потрібно знищити все до нуля. Досить ефективно працює вибіркове ураження окремих виробничих потужностей, тобто коли завод у цілому може продовжувати працювати, але вже не здатний виробляти нафтопродукти необхідної якості та відповідно до необхідних технічних стандартів", — наголосив Гончар.
Як приклад він навів установки гідроочищення, від яких залежить виробництво якісного бензину та дизельного пального. Після їх пошкодження підприємства можуть випускати переважно мазут, який не здатний замінити паливо для транспорту.
"А мазут не заллєш у бак автомобіля – він для цього не підходить", — підкреслив експерт.
Показовим сигналом він вважає й рішення Москви обмежити продаж за кордон окремих видів продукції. На його думку, це свідчить про прагнення влади мінімізувати ризики дефіциту всередині країни.
На думку Гончара, накопичення подібних факторів уже формує передумови для серйозних проблем на паливному ринку РФ. При цьому удари охоплюють одразу кілька ключових промислових районів країни.
"Усі ці ознаки свідчать про наближення паливної кризи. Водночас удари завдаються послідовно по різних групах російських НПЗ: і по південній групі, тобто Новошахтинську, Туапсе, Краснодару, Слов'янську-на-Кубані, Афіпському та Ільському НПЗ, і по волзькій групі, тобто по Саратову, Сізрану, Волгограду, Самарі, і по центральній частині Росії, тобто по Рязанському, Нижньогородському, Ярославському, Кіришському та іншим великим НПЗ. І всі вони є ключовими підприємствами російської нафтопереробної галузі", — резюмував Гончар.
У ніч на 30 травня відбулася успішна атаку по Саратовському нафтопереробному заводу та станції великого нафтопроводу в Кіровській області Росії, що має стратегічне значення для нафтового транзиту. За даними Сил спеціальних операцій ЗСУ, ці удари суттєво погіршують постачання нафти до європейської частини РФ, посилюючи системний тиск на нафтогалузь.
Президент України Володимир Зеленський підтвердив удар по НПЗ у Саратові за 700 кілометрів від фронту, підкресливши ефективність далекобійних санкцій проти ключових об’єктів РФ. Це знизило спроможність Росії не лише експортувати нафту, але й вплинуло на внутрішню структуру переробки палива.
Як раніше повідомляв Главред, у червні дрони також атакували Новокуйбишевський НПЗ у Самарській області, спричинивши пожежу на одному з найбільших підприємств «Роснефти».
Інші новини:
Гончар Михайло Михайлович (нар. 17 лютого 1963) — український експерт з міжнародних енергетичних та безпекових відносин. Президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ», головний редактор часопису «Чорноморська безпека», пише Вікіпедія.
У 2000-х роках працював у системі нафтогазового комплексу України, займаючи відповідальні посади. Досліджував питання енергетичної безпеки, міжнародних енергетичних відносин, нафтогазового сектору, нетрадиційних вуглеводнів, реформування енергетичного сектору, глобальних енергетичних ринків. Був експертом української частини міжурядових комісій з економічного співробітництва з Німеччиною, Польщею, Словаччиною, Чехією, Казахстаном, Азербайджаном, Грузією, Туреччиною.
З 2007 року працює в неурядовому секторі — спочатку очолював енергетичні програми і київське представництво «Номос-Енергія» аналітичного центру «Номос», а у 2009 році заснував і очолив аналітичний Think Tank Центр глобалістики «Стратегія ХХІ». Головний редактор часопису «Чорноморська безпека» (з 2017 року). Автор, співавтор та редактор низки книг та публікацій з проблематики енергетики, енергетичної безпеки, міжнародних відносин, виданих як в Україні, так і у Польщі, Словаччині, Німеччині, Великій Британії, Туреччині, Нідерландах, Фінляндії тощо. З 2016 року — член Державного комітету з промислової політики. Має статус асоційованого експерта Центру Разумкова та Центру дослідження Росії.