Головне з новини:
Нещодавній саміт «Великої сімки» не лише підтвердив непохитну підтримку України з боку Заходу, а й продемонстрував серйозний розворот американської адміністрації у відносинах із Києвом. Така динаміка помітно змусила нервувати російське керівництво, яке раніше плекало надії на лояльність Дональда Трампа.
На тлі зростання напруги та нових успішних ударів ЗСУ по військових об'єктах РФ, у суспільстві знову активізувалися дискусії щодо можливої радикальної відповіді Кремля. Проте експерт переконаний, що реального ядерного удару з боку Росії очікувати не варто, оскільки Москва вже втратила головний інструмент свого геополітичного шантажу.
Про це в інтерв'ю Главреду заявив керівник політико-правових програм Українського центра суспільного розвитку Ігор Рейтерович.
За словами аналітика, російська влада продовжуватиме використовувати ядерну риторику для залякування міжнародної спільноти, проте ці заяви вже давно втратили свою вагу.
«Ні, вони й надалі згадуватимуть про ядерну зброю, але я переконаний, що вони її не застосують. Вони будуть лякати, але Путін уже знецінив сам принцип своїх погроз. Коли ти 35 разів кажеш, що можеш щось зробити, але не робиш, усі перестають у це вірити», - наголосив Ігор Рейтерович.
Експерт підкреслив, що далі залякувань російське керівництво піти не зможе. Натомість Кремль намагатиметься діяти у вже звичних для себе військових рамках. Єдина реальна загроза, яка зараз існує - це спроба окупантів максимально розширити масштаб уже ведених бойових дій та обстрілів, наскільки їм дозволятиме наявний ресурс.
Експерт з міжнародних енергетичних відносин та безпеки Михайло Гончар зазначив, що через величезну територію Росії створити суцільну систему захисту для всіх стратегічних об'єктів практично неможливо. Саме тому в обороні виникають численні слабкі місця, які використовують українські сили.
Водночас він застеріг від надмірно спрощеного сприйняття війни, наголосивши, що не існує окремого виду озброєння чи універсального рішення, яке могло б миттєво змінити ситуацію на користь України.
На думку Гончара, вирішальне значення має комплексний тиск на всі складові російської воєнної системи. Окрім проблем із технікою та поповненням особового складу, дедалі відчутнішими стають труднощі в енергетичній галузі, що поступово обмежують фінансові можливості держави для ведення війни.
"Війна – це гроші. Саме гроші дають можливість виробляти техніку, боєприпаси, паливо для фронту, зокрема, для ведення наступальних дій. Немає грошей – немає війни", - сказав експерт.
Експерт також підкреслив, що військовий потенціал Росії значною мірою був сформований завдяки багаторічним доходам від експорту нафти, які забезпечували розвиток оборонно-промислового комплексу. Саме тому удари по нафтовому сектору, за його оцінкою, завдають удару по фундаменту системи фінансування російської агресії.
"Якщо вивести з ладу механізм, який генерує ці кошти, з часом зупиниться й військовий маховик", - підсумував він.
Як писав Главред, після саміту G7 у Франції президент США Дональд Трамп заявив, що очікує змін у питанні російсько-української війни найближчим часом, а також висловив переконання, що й Київ, і Москва прагнуть знайти шлях до припинення бойових дій, хоча поки що не бачать механізму для цього.
Трамп також заявляв, що після завершення конфлікту навколо Ірану адміністрація США має намір приділити більше уваги питанню припинення війни між Україною та Росією.
Як пише Politico, Трамп, ймовірно, готовий посилити тиск на Кремль з метою припинення війни в Україні. Глава Білого дому також потребує допомоги союзників для стабілізації рамкової угоди про припинення вогню з Іраном. Зазначається, що контури угоди починають вимальовуватися.
Вас може зацікавити:
Ігор Вячеславович Рейтерович - кандидат політичних наук, доцент кафедри парламентаризму
Навчально-наукового інституту публічного управління та державної служби Київського національного університету імені Тараса
Шевченка.
У 1999 – 2002 рр. працював політичним аналітиком в Агентстві стратегічних досліджень і технологій «ВІКНА».
У 2003 – 2006 рр. обіймав посаду провідного політичного аналітика БФ «Співдружність», заступника головного редактора журналу «Національний інтерес», головного редактора «Короткого огляду інформаційного простору України».
Починаючи з 2006 року присвятив себе науковій та викладацькій діяльності. З 2021 року – доцент кафедри парламентаризму Навчально-наукового інституту публічного управління та державної служби Київського національного
університету імені Тараса Шевченка.