Читайте в матеріалі:
В українському законодавстві немає офіційного переліку «дозволених» чи «заборонених» імен для дітей. Батьки можуть обрати для дитини як традиційне українське ім'я, так і рідкісний або іншомовний варіант. Водночас під час вибору потрібно враховувати інтереси та гідність дитини, а також вимоги законодавства. Главред розповість детальніше.
Міністерство юстиції України нагадало про основні правила та обмеження, які діють під час державної реєстрації народження дитини.
Загальне правило передбачає, що дитині можна присвоїти не більше двох власних імен. Виняток стосується випадків, коли така традиція відповідає звичаям національної меншини, до якої належить один із батьків.
Ім'я дитини визначається за спільною згодою батьків. Якщо мати та батько не можуть домовитися, спір щодо імені може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Якщо мати не перебуває у шлюбі, а батьківство щодо дитини не встановлене, ім'я обирає сама мати.
Законодавство не містить окремого переліку заборонених символів для імені. Водночас під час державної реєстрації та подальшого оформлення документів ім'я має відповідати встановленим вимогам до актових записів цивільного стану.
Тому незвичайні варіанти імен можуть спричинити практичні труднощі під час оформлення документів, якщо їх неможливо належним чином внести до відповідних реєстрів.
Протягом першого року життя дитини батьки можуть звернутися до відділу ДРАЦС із заявою про зміну її імені. Також закон передбачає можливість внесення виправлень до актового запису про народження, якщо під час його складання була допущена помилка.
У віці від 14 до 16 років дитина може змінити своє ім'я за згодою батьків. У передбачених законом випадках достатньо згоди одного з них.
Після досягнення 16 років людина має право самостійно змінити своє ім'я без згоди батьків.
Читайте також:
Міністерство юстиції України - центральний орган виконавчої влади України, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Мін'юст є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної правової політики, пише Вікіпедія.