Конфлікт між Киргизією і Таджикистаном несподівано (як завжди це і відбувається) показав, що в регіоні стався непомітний, але очевидно якісний зсув. Узбекистан взяв на себе роль регіонального арбітра і відчуває себе в цій якості комфортно.
Саме президент Мірзієєв став у позицію над сутичкою, обговорив з колегами ситуацію, висловив задоволення і так далі. І все це на тлі повної відсутності Росії, яка продовжує шукати ворогів (і, зрозуміло, знаходить їх скрізь). Кремлю просто ніколи займатися дрібними чварами васалів, коли ворог на порозі.
А вакуум - це така штука, яка дуже швидко заповнюється чимось ще. І вакуум російської присутності в Середній Азії є кому заповнити.
Узбекистан, між іншим - єдина міська цивілізація в регіоні, і навіть клановий поділ узбецької еліти докорінно відрізняється від родо-племінних традицій формування балансів у всіх інших країнах. Узбецькі земляцтва - це якісно інший принцип формування груп інтересів, внутрішньо набагато більш стійкий, ніж група, сформована за спорідненими ознаками. Хоча б тому, що більш складний.
Читати такожМіж США і Росією офіційно почалася нова холодна війнаУ цьому сенсі Узбекистан як оегіональний лідер і арбітр виглядає цілком органічно, і зниження впливу Росії миттєво компенсується приходом на залишені позиції саме Узбекистаном. Вже тому Мірзієєв спілкувався з колегами не просто як рівний, а з позицій старшого брата, і очевидно, колеги прийняли такий підхід.
Зрозуміло, що Росія в регіоні все ще сильна, але ця сила має в основному фантомний характер. До такого порядку речей просто звикли, а тому не готові в один момент від нього відмовлятися.
Однак в найближчому майбутньому в Центральній Азії чекають серйозні і вкрай непрості трансформації - прихід до влади Талібану в Афганістані - питання часу. Нинішня кабульська влада повторить долю Наджибулли, хіба що цього разу її лідерів, швидше за все, не стануть вішати на будівельному крані. А це означатиме появу в регіоні нової сили, досить хижої і такої, що прагне істотно змінити стан речей. Вже зараз зрозуміло, що інструментом просування інтересів Талібану стане наркотрафік, який є ключовим ресурсом всіх правлячих регіональних еліт. І війна за переділ наркопотоків обіцяє бути досить запеклою.
Проти талібів у республік Середньої Азії шансів майже немає. По одинці. Навіть спільно вони досить невисокі. А тому постає проблема пошуку зовнішньої сили, здатної вирішити проблему, що назріває. Раз США з Афганістану йдуть (тут, правда, є деякі нюанси - американці виведуть війська, але військова присутність у вигляді охоронних приватних структур все одно буде зберігатися - хоча, звичайно, це вже зовсім інша ситуація), загалом, вибір зовнішніх сил невеликий - Росія або Китай. Але Росія вже не в змозі проектувати силу. Вона може ще імітувати цю проекцію, але якщо сил немає, то тільки на імітацію і залишається розраховувати.
Читати такожРосія вирішила вичікувати момент для нападу на УкраїнуКонфігурація в такому випадку починає вимальовуватися - регіональний лідер Узбекистан і зовнішній гравець Китай. Всі інші будуть вбудовуватися в нову реальність у міру своїх можливостей. Це, зрозуміло, створює в майбутньому дуже іншу порівняно з нинішньою картину регіональних балансів. Якщо анекдот про китайсько-фінський кордон поки виглядає саме анекдотом, то військова присутність Китаю поруч з Уралом і на Каспії - вже не фантастика, а цілком можливий сценарій. І якщо врахувати, що в Закавказзі і на Каспії вже представлена Туреччина, то зони впливу Туреччини і Китаю, які приростуть в основному за рахунок зони (колишньої зони) російських інтересів - це питання найближчого майбутнього.
Втім, інакше і бути не може. Росія при нинішньому режимі скочується все нижче у всіх списках і рейтингах. Не можна нескінченно розкрадати досягнення, індустріальну і технологічну міць колишньої цивілізації. Дно завжди є. І путінське злодійство вже вискрібає з цього дна останнє. Не дивно, що все йде лише в одному напрямку.