Головні тези Гончара:
З початку повномасштабного вторгнення все частіше в інформаційному просторі обговорюється питання створення Україною ядерної зброї та відновлення ядерного потенціалу. Президент Центру глобалістики "Стратегія XXI" Михайло Гончар під час чату на Главреді прокоментував, чи у Києва є для цього технічні можливості.
"Ця тема зараз перебуває в площині підвищеної уваги. Проте я би не сказав, що це тема для сьогоднішнього дня. Тому що це колосальні кошти, це не може бути швидко в будь-якому випадку, а пріоритети у нас зовсім інші. Та й концептуально – ну, добре, створимо ми один, два чи п’ять боєзарядів, а що далі? Лінійна логіка тут не працює", - каже експерт.
Водночас Гончар не виключає, що після того, як в той чи інший спосіб буде припинена російська агресія, питання про створення потенціалу стримування буде в порядку денному. Ба більше, обговорення може включати не тільки ядерну зброю.
"І ядерне зброя – це ж не тільки питання створення ядерного фугасу, а це питання носіїв, і не тільки ракет. Тож це багатопланове питання, і так похапцем рішення ухвалити неможливо. Тим більше, нам потрібно зараз кинути всі можливі зусилля і мобілізувати міжнародну допомогу для конвенційних збройних сил", - каже Гончар.
На думку президента Центру глобалістики "Стратегія XXI", якщо ми вдамося до створення ядерної зброї зараз, то багатьом нашим партнерам це не прийдеться до вподоби.
"Не тому, що вони будуть принципово проти, ні. Адже багато хто чудово розуміє, як кинули Україну Будапештським меморандумом та ядерним роззброєнням. Але тому, що, на їх погляд, це буде витрачанням грошей не в тому напрямку. Бо зараз Україні потрібно більше конвенційного озброєння, високоточної зброї і так далі. І в цьому налагоджується співпраця з нашими європейськими партнерами", - вважає експерт.
Підсумовуючи, Михайло Гончар не виключає, що тема відновлення ядерного потенціалу Україною має з’явитися на порядку денному, тому що історія України стала показовою для всього світу – як не потрібно довіряти сильним світу цього. Наша держава за це поплатилася дуже жорстокою ціною.
Дивіться відео, в якому Михайло Гончар розповів, як зниження цін на нафту вдарить по Росії:
Нагадаємо, як раніше повідомляв Главред, Павло Подвиг, фахівець з питань ядерної зброї з Росії висловив думку, що уже за чотири роки Україна може повернути ядерний статус. Для створення ядерної бомби у Києва є можливість використовувати збагачений уран або плутоній.
Водночас колишній міністр екології Юрій Костенко, який був залучений до процесу відмови України від ядерного арсеналу, розкрив давню таємницю. Він розповів, які держави найбільш наполегливо вимагали цього від Києва.
Коментуючи можливість створення "ядерного щита" для України, Костенко підкреслив, що Євросоюз нарешті усвідомив свою роль у гарантуванні безпеки. За словами експерта, гарантії ядерного захисту від США не є непорушними і можуть бути скасовані в будь-який момент.
Більше важливих новин:
Гончар Михайло Михайлович (нар. 17 лютого 1963) — український експерт з міжнародних енергетичних та безпекових відносин. Президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ», головний редактор часопису «Чорноморська безпека», пише Вікіпедія.
У 2000-х роках працював у системі нафтогазового комплексу України, займаючи відповідальні посади. Досліджував питання енергетичної безпеки, міжнародних енергетичних відносин, нафтогазового сектору, нетрадиційних вуглеводнів, реформування енергетичного сектору, глобальних енергетичних ринків. Був експертом української частини міжурядових комісій з економічного співробітництва з Німеччиною, Польщею, Словаччиною, Чехією, Казахстаном, Азербайджаном, Грузією, Туреччиною.
З 2007 року працює в неурядовому секторі — спочатку очолював енергетичні програми і київське представництво «Номос-Енергія» аналітичного центру «Номос», а у 2009 році заснував і очолив аналітичний Think Tank Центр глобалістики «Стратегія ХХІ». Головний редактор часопису «Чорноморська безпека» (з 2017 року). Автор, співавтор та редактор низки книг та публікацій з проблематики енергетики, енергетичної безпеки, міжнародних відносин, виданих як в Україні, так і у Польщі, Словаччині, Німеччині, Великій Британії, Туреччині, Нідерландах, Фінляндії тощо. З 2016 року — член Державного комітету з промислової політики. Має статус асоційованого експерта Центру Разумкова та Центру дослідження Росії.