Наприкінці 20-х у Харкові - тодішній столиці радянської України - сталінські клеврети за вказівкою з Кремля зводять спеціальний будинок для літераторів - щоб творці, які раніше тулилися по комуналках на кшталт: "На 38 кімнаток - всього одна вбиральня", пожили в шикарних умовах і на знак подяки почали оспівувати комуністичний лад. Але план зазнає невдачі. Творці, звісно, із задоволенням обживаються на великих квадратних метрів, і приймають від обслуги до обіду 200 грамчиків під борщ, але якось не поспішають оспівувати СРСР і особисто ряболикого "великого керманича і керманича". Атаманує у компанії літераторів Микола Хвильовий (В'ячеслав Довженко) - колишній червоний командир і людина, сильно травмована жахами Громадянської. Інші творці - Майк Йогансен (Андрій Ісаєнко), Михайль Семенко (Геннадій Попенко), Павло Тичина (Костянтин Темляк), Володимир Сосюра (Андрій Май) та інші майбутні класики літератури до Хвильового прислухаються. А той і зовсім дозволяє собі дикі, на думку чекістів, витівки - на кшталт того, що просуває публічно гасло: "Геть від Москви". І тут підлий гебешник Менер (Юрій Одинокий) робить класичну провокацію - пропонує юному бездарному поету Володі Акімову (Дмитро Олійник) шпигувати за сусідами (благо, у кожній квартирі турботливо понатикано мікрофонів), а натомість вина йому ріки та житло дадуть із сортиром вісім на десять. Той, недовго думаючи, погоджується.
В українському кіно мало про який фільм можна сказати, що він з'явився на світ легко і без пригод. У "Будинку "Слово"" (саме так у народі прозвали цю легендарну будівлю, бо збудована вона у формі літери "С", а славу їй принесли літератори) теж доля була вельми непростою. Відомий документаліст Тарас Томенко разом із не менш відомою літераторкою Любов'ю Якимчук задумали проєкт про літераторів "Розстріляного Відродження" (а саме так заведено називати практично повністю згублену комуністами хвилю української літератури 1920-1930-х) ще 12 років тому - але фінансування на проєкт отримати довго не могли. Справа зрушила з мертвої точки лише тоді, коли вони зробили монтажну документалку на цю тему, що мала неабиякий успіх. Зрештою, гроші все ж таки вдалося зібрати і зніманнія ігрового кіно стартували. Фестивальна прем'єра відбулася ще 2021 року, а от у широкий прокат виходить тільки зараз.
Якщо - хоч і з великими труднощами це можна зробити - постаратися оцінювати кіно беземоційно - то в нього два головні козирі: акторська гра та візуальний ряд.
Оскільки фільм здебільшого камерний і дія розвивається лише в кількох локаціях, то й артисти тяжіють до надмірності та театральності. І, право ж таки, складно пригадати відразу українське кіно, в якому був би настільки злагоджений акторський ансамбль (видно, що на репетиціях вони пролили багато літрів поту). Плюс, попри те, що кіно - "багатонаселене", практично в кожного артиста (у когось більше, у когось менше) є яскраві епізоди - ці "Дім Слово" навіть місцями нагадує роботи класика Нового Голлівуду Роберта Олтмена (на кшталт "Нешвілла" або "Високої моди").Особливо добре запам'ятовується лінія двох кухарок з обслуги будинку: запеклої Валі (Ніна Набока) та юної-трепетної Галі (Марина Кошкіна), якій доводиться грати чи не найпотужнішу за напруженням емоцій зміну фільму.
А от візуальний ряд фільму - це щось таке, що взагалі важко описати словами. Оператор Михайло Любарський (для якого це формально дебют у повнометражному кіно, але він працював із Томенком над документалкою "Терикони", плюс зроблений ним для Антоніо Лукіча "Люксембург, Люксембург", хоч і знімався пізніше за "Дім", але вийшов у прокат на рік раніше) - реальний чарівник камери, інакше не скажеш. Його камера орлицею - легко і плавно - пурхає, облітаючи між акторами і декораціями, помічаючи найдрібніші деталі. І при цьому фільм ніби прикидається чорно-білим, але саме що прикидається - такої монохромної гри кольорів бачити давно не доводилося. При цьому на початку "Дім Слово" - реально світлий і сповнений повітря фільм, але що ближче до кінця - і що більше гидот творить Акімов (режисер прямо каже, що це вигаданого героя списав з нинішнього російського диктатора Путін) і його господарі-чекісти, то більше мороку і менше повітря виходить у візуалі, який робить Любарський.А від того, як потужно і скупо зняті сцени подорожі Хвильового разом з Аркадієм Любченком (Роман Халаїмов) спустошеною Голодомором Полтавщиною завмирає дух і з очей починають литися сльози.
Підсумовуючи, скажемо, що у творців "Дому "Слово"" вийшло домогтися дуже складної штуки - показати класиків літератури (та й незаслужено забутих авторів) не одновимірними ілюстраціями скупих рядків із "Вікіпедії", а живими й дуже складними людьми, яких переорала машина російського терору.
Дивіться на відео трейлер фільму "Дім "Слово"":
Вас може зацікавити таке: