50-ті роки. Лондон ледь-ледь оговтується після війни. Але вже щосили працюють театри. І, наприклад. з величезним успіхом йде п'єса "Мишоловка" легендарної Агати Крісті. Успіх настільки великий, що вже вирішено знімати фільм. І для цієї справи вже виписаний з Голлівуду режисер Лео Коперник (Едріен Броуді) ‒ хам, алкоголік і бабій. І найнятий манірний гей-сценарист Мервін Кокер (Девід Ойелоуо). На вечірці на честь 100 вистави "Мишоловки" Коперник пристає до дівчини головної зірки вистави ‒ Діккі Аттенборо (Харріс Діккінсон), за що отримує від того в пику. А через півгодини режисера знаходять з проломленою головою. Розслідувати справу отримують втомленому і міцно п'є інспектору Стоппарду (Сем Рокуелл) і його помічниці ‒ клопіткій і щебечущей фанатці кіно і театру, констеблю Сталкер (Сірша Ронан).
Перше, що кидається в очі ‒ творці фільму, в першу чергу режисер-дебютант тому Джордж ‒ навіть не приховує своєї орієнтації на фільми Уеса Андерсона. Починаючи від запрошення деяких його акторів і аж до копіювання його химерного і яскравого візуального стилю. Але це якраз той випадок, коли поступається оригіналу хіба що в загальному бюджеті і випливає з нього розмаху. Ну і тон автори "Як вони біжать" вибрали набагато більш легковажний, ніж у Андерсона. Плюс картину Джорджа дуже виручає сценарій, який, при всій нехитрості інтриги, рясніє хорошими жартами і якісними поворотами. Не кажучи вже про те, що фанати Агати Крісті і детективів в цілому точно знайдуть для себе безліч пасхалок та інших цікавинок.
Плюс, з усього видно, акторам самим було дуже цікаво грати. Особливо хороший вийшов дует у Ронан і Рокуелла - хімія між ними так і бризкає через край (навіть незважаючи на те, що фільм по-британськи стриманий і якихось надмірних проявів емоцій не передбачає)
Підсумовуючи - кіно вийшло чарівне і повітряне. Воно рекомендується всім фанатам детективів і британського гумору. Ну і, думається, шанувальникам Уеса Андерсона допоможе скоротати час в очікуванні нового проекту маестро.
Інші новини: