Про що ви дізнаєтесь:
Міф про «майже однакові мови» десятиліттями використовувався як інструмент політичного впливу та поступового стирання ідентичності. Його небезпека не в лінгвістиці, а в наслідках: коли різницю перестають помічати в мові, вона зникає зі свідомості, а згодом — і з реальних рішень, виборів та політики.
У сучасному світі мова — це не лише засіб передачі інформації. Це складна система координат, яка формує спосіб мислення. Тому твердження, що українська, польська та російська мови — «майже одне й те саме», є не просто помилкою. Це результат цілеспрямованої стратегії — навчити людей не розрізняти сенси. Главред розповість про це більш детально.
Як зазначають автори каналу «Очима Воїна», один із ключових міфів полягає в твердженні, що ці мови — лише діалекти одного кореня. Проте аналіз конкретних мовних конструкцій демонструє протилежне.
Головна відмінність — наявність або відсутність суб’єкта дії.
Візьмемо слово «рішення».
В українській мові рішення приймає хтось конкретний. Є дія — і є відповідальна особа.
У польській мові (decyzja) логіка така сама: якщо вирішив — то відповідаєш.
У російській мові домінує формула «решение принято». Ким? Коли? За чиєю ініціативою?
Мова дозволяє суб’єкту зникнути. Відповідальність розмивається. Події ніби відбуваються самі собою. Це не випадковість, а вбудована модель мислення, у якій відповідь на питання «хто винен?» стає другорядною або взагалі небажаною.
Схожа ситуація зі словом «треба».
В українській та польській мовах це означення потреби або обставини, яку можна обговорити, поставити під сумнів чи змінити.
Російське «надо» — це тиск. Норма згори. Наказ, що не передбачає діалогу.
Слова звучать подібно, але мають протилежний емоційний та смисловий заряд.
Найглибша різниця проявляється у базових поняттях, які формують ставлення до держави й суспільства.
Свобода
Влада
Право
Людина
Ці відмінності не випадкові. Українська та польська мови формувалися навколо особистості, її права сказати «ні» та готовності відповідати за власні рішення. Російська ж адаптувалася під жорстку вертикаль, де панують безособові формули:«принято», «положено», «так сложилось».
Мова заздалегідь готує людину до думки, що її голос — необов’язковий.
Відео про те, чим відрізняються українська, російська та польська мови, можна переглянути тут:
1. Психологічна зручність
Легше вважати, що «і так усе зрозуміло», ніж визнавати складність іншої культури.
2. Інерція пропаганди
Тези про «спільність» повторювалися десятиліттями, доки не стали «очевидною істиною».
3. Політична вигода
Якщо мови «однакові», то й народи нібито взаємозамінні. А якщо так — навіщо захищати кордони, культуру й право на власний голос?
Питання мовної різниці — це не академічна суперечка. Це питання про те, в якому світі ми звикли жити.
Мова щодня тренує певний тип мислення. Вона підказує, що вважати нормою, а з чим не сперечатися. Тому фраза «яка різниця?» ніколи не є нейтральною. Це спроба забрати вибір.
Бо якщо різниці немає — немає і потреби щось захищати.
Вибір мови — це вибір операційної системи для свідомості.Від слів, якими ми мислимо, залежить, чи будемо ми суб’єктами власної історії, чи лише фоном для чужих рішень.
Вас може зацікавити:
YouTube-канал «Очима Воїна» спеціалізується на створенні якісних історичних фільмів, зосереджених на чесному розвінчанні міфів і глибокому аналізі ключових подій української історії. Канал прагне представити складну й часто замовчувану правду про такі теми, як УПА, Нестор Махно, падіння УНР та епоха Київської Русі. Його основна мета – боротьба за історичну пам’ять та гідність української нації, використовуючи історичні факти для формування сучасної ідентичності.