Коротко:
3 грудня, у день початку міністерської зустрічі НАТО, Міністерство закордонних справ України оприлюднило офіційну позицію щодо гарантій безпеки, які могли б слугувати інструментом стримування російської агресії. У своїй заяві МЗС підкреслило відмову від будь-яких гарантій, які могли б замінити повноправне членство в НАТО. Це є спробою підвищити ставки на тлі розмов про можливі мирні перемовини та альтернативні сценарії для України, зазначив в коментарі Главреду керівник політико-правових програм Українського Центру суспільного розвитку Ігор Рейтерович.
Він зазначив, що така позиція, з одного боку, виглядає логічною, особливо якщо прив'язувати її до річниці Будапештського меморандуму та його наслідків. Водночас, жорстка орієнтація виключно на НАТО може звузити поле для маневру України в майбутніх перемовинах або при розгляді альтернативних гарантій безпеки.
«Інтеграція до НАТО - це, безумовно, оптимальний варіант для України. Тут немає жодних сумнівів, і, звісно, це чи не єдина гарантія відсутності якихось зазіхань з боку Росії в майбутньому. Але треба розуміти, що цей процес не одномоментний і може розтягнутися в часі. Це не заважає навіть країнам-членам НАТО мати додаткові договори та гарантії безпеки, які надають їм додаткові можливості для захисту власної територіальної цілісності та державного суверенітету», - вказує він.
Дивіться відео про те, якою буде реакція країн Заходу на ультиматум українського МЗС:
«Інший момент: на період якихось переговорів, можливо, укладення документа про перемир'я (не про мир), двосторонні взаємні гарантії з іншими країнами все одно залишатимуться для нас актуальними. Тому, незважаючи на весь символізм і певну обґрунтованість подібної заяви, мені здається, що вона не буде позитивно сприйнята нашими партнерами. Адже згадувати Будапештський меморандум у середовищі дипломатів країн-підписантів, починаючи з 2014 року, вважається таким собі «поганим тоном»», - сказав експерт.
Рейтерович також зазначає, що західні партнери неодноразово вказували українським дипломатам, що постійні згадки про цей документ не сприяють покращенню відносин і не забезпечують додаткових гарантій. У кулуарах обговорюється, що хоча такі вимоги зрозумілі, вони не мають практичної цінності.
Політолог наголошує на необхідності більшої роботи над інтеграцією України до НАТО, включно з виконанням усіх вимог, аби уникнути звинувачень у неготовності. Проблеми, пов’язані з тимчасовою окупацією українських територій, можуть бути однією з причин для зволікання зі вступом. Інші країни можуть заявити, що Україна не виконала необхідних умов для членства.
На його думку, заява України виглядає більше як політичний жест — амбітний, але без практичного наповнення. Якби вимоги НАТО вже були виконані, така позиція мала б більше підґрунтя.
«Навряд чи на зустрічі Україна-НАТО ми отримаємо відповідь, на яку сподіваємося, оскільки на це немає консенсусу. Генсек НАТО вже підтвердив, що зараз ідеться більше про військову підтримку України, ніж про реальний вступ до Альянсу. Щодо реакції партнерів: вона не буде негативною чи обуреною. Найімовірніше, вони вкотре підтвердять право України на вступ і заявлять про незворотність цього процесу», - вказує аналітик.
Ігор Рейтерович зауважує, що між символічними заявами та реальними діями існує значна різниця. Зокрема, у НАТО поки що немає консенсусу щодо вступу України. На його думку, подібні заяви варто робити після переговорів із усіма 32 країнами-членами Альянсу, щоб уникнути перепон. Адже такі країни, як Угорщина чи Словаччина, можуть використати цю позицію проти України, заявляючи, що вона не готова до компромісів чи завершення війни.
«У підсумку, заява МЗС не надто буде помічена, оскільки подібні заяви робили й раніше. Поки у нас не буде консенсусу, такі заяви виглядають як символічний політичний крок. Ключова фраза цієї заяви - Україна відкидає можливість альтернатив і союзів. І зрозуміло, хто є адресатом цієї фрази. Це, з одного боку, Російська Федерація, а з іншого - новообрана команда Трампа і сам Трамп. Чи дослухаються вони - питання відкрите. І в цій ситуації краще було б налагодити неформальні зв'язки (зокрема - і по дипломатичній лінії), коли аргументи України спершу можна було б донести до них, а вже потім виходити з подібними заявами», - робить висновок аналітик.
Щодо військової допомоги, експерт вважає, що є підстави очікувати її збільшення. Значна частина підтримки надходить від США, активізувалася також Німеччина. На найближчих зустрічах, імовірно, буде оголошено нові пакети допомоги. Європейські країни також посилюють свою підтримку, намагаючись зберегти увагу США до цього питання. Водночас залишається питання, чи буде ця підтримка тимчасовою, чи закріпленою у планах на наступний рік.
«Найближчими місяцями ми можемо очікувати посилення підтримки, але багато чого залежатиме від процесів після інавгурації нового президента США», - резюмував Ігор Рейтерович.
Нагадаємо, як раніше повідомляв Главред, Україна категорично відмовляється розглядати будь-які формати безпекових гарантій, які могли б стати альтернативою її повноправному членству в НАТО. Таку позицію виклало Міністерство закордонних справ у спеціальному документі, текст якого опинився в розпорядженні Європейської правди. Заява була оприлюднена саме в день початку міністерської зустрічі Альянсу, підкреслюючи стратегічну важливість питання.
Тим часом у НАТО поки що відсутній консенсус щодо офіційного запрошення України на вступ до блоку. Джерела агентства Reuters повідомляють, що перспектива такого рішення на зустрічі Альянсу 3–4 грудня є малоймовірною. Один із високопосадовців зазначив, що швидке надання запрошення було б "великим сюрпризом".
Київ розглядає можливість приєднання до НАТО навіть під час війни, за умови, що дія статті 5 про колективну оборону не поширюватиметься на період бойових дій. Водночас, як наголосив президент Володимир Зеленський, Україна може увійти до Альянсу лише у своїх міжнародно визнаних кордонах, без виключення тимчасово окупованих територій.
Інші новини:
Ігор Вячеславович Рейтерович - кандидат політичних наук, доцент кафедри парламентаризму
Навчально-наукового інституту публічного управління та державної служби Київського національного університету імені Тараса
Шевченка.
У 1999 – 2002 рр. працював політичним аналітиком в Агентстві стратегічних досліджень і технологій «ВІКНА».
У 2003 – 2006 рр. обіймав посаду провідного політичного аналітика БФ «Співдружність», заступника головного редактора журналу «Національний інтерес», головного редактора «Короткого огляду інформаційного простору України».
Починаючи з 2006 року присвятив себе науковій та викладацькій діяльності. З 2021 року – доцент кафедри парламентаризму Навчально-наукового інституту публічного управління та державної служби Київського національного
університету імені Тараса Шевченка.