Новообрана лідерка Молдови Майя Санду здійснила свій перший закордонний візит – в Україну. Ця поїздка мала велике значення і для самої Санду, і для її держави, і для проєвропейських сил Молдови. Адже Санду досягнула всіх цілей, які стояли перед нею в ході цього візиту.
Президенту Молдови було вкрай важливо отримати від Києва низку запевнень. Адже від України дуже залежить безпекова ситуація на кордонах, які не контролюються Кишинівом, важлива її підтримка системи 5+2 та місії EUBAM, яка гарантує безпеку на непідконтрольних територіях, а також важливий її контроль над транзитом у невизнану Придністровську республіку.
Адже саме через Україну в Придністров’я транзитом переміщуються російські військові. Їм там доводиться працювати зі старим озброєнням, бо новішого Росія навіть при Януковичі не могла туди перевезти. Ротація особового складу відбувається повністю через українську територію. Щоправда, вони їдуть не як військові, а як приватні фізичні особи.
Для Майї Санду було важливо домогтися, щоб увесь цей процес був повністю контрольованим, і щоб його можна було припинити у випадку загострення. І вона зуміла отримати від Києва відповідні гарантії та запевнення.
Такі гарантії Молдова мала і від Кучми, і від Януковича, і від Ющенка, і від Порошенка. Майї Санду було необхідно дістати ці гарантії після безславної історії з Додоном, який за останній період свого правління повністю скотився в обійми Путіна.
Не дивлячись на те, що Санду дуже зацікавлена якомога скоріше провести візит до Румунії, для внутрішньої ситуації в Молдові було важливо, аби перший візит був не до Бухареста, а до України. Адже у Молдові багато критично налаштованих персонажів: проросійські діячі, яких серйозно розкрутив Додон, люди, яких розкрутили ЗМІ олігарха Плахотнюка, тощо. І тому Санду було дуже важливо, щоб після першого візиту про неї та її команду не стали говорити, як про «маріонеток Бухареста».
Під час візиту до України Санду чудово продемонструвала свою скромність дешевою багатогодинною поїздкою до Києва на автомобілі. Це був просто плювок в очі, в першу чергу, Зеленському з його мегакортежами, яких навіть Янукович не мав. Молдовська лідерка довела, що політики, виявляється, можуть виконувати передвиборчі обіцянки і зберігати той самий імідж, який мали до перемоги на президентських виборах.
Санду вирішила питання енергопостачання, важливе для Молдови, яка дуже залежить від українського енергопостачання, а Румунія цих проблем Молдові не допомогла вирішити. Вигоди для України від постачання електроенергії у Молдову не значні. Це постачання – достатньо проблемна річ: частина цієї електроенергії завжди йшла на територію Придністров’я, а Молдова не записувала це як свій борг, і у нас виникали проблеми з розрахунком за поставлену електроенергію. Крім того, обсяги поставок електроенергії в Молдову для України – мізерні.
Крім того, Молдові потрібно було отримати певні гарантії щодо транспортної інфраструктури. І йдеться зовсім не про нову автомагістраль Київ-Кишинів, яка насправді не потрібна ні Києву, ні Кишиніву. Це – повний маразм і ідіотизм. Достатньо було просто відремонтувати дороги у Вінницькій області. Адже особливого потоку вантажів по цьому напрямку у нас ніколи не було і не прогнозується.
Санду були потрібні лише гарантії, що вантажі з Молдови і навпаки зможуть нормально проходити українською територією, особливо по Одеській області до портової інфраструктури. Тому що порт Джорджиулешти не може забезпечити всіх потреб Молдови.
Якщо Санду під час візиту до Києва вирішила іміджеві, безпекові та економічні питання, важливі для Молдови, тобто для неї візит був абсолютно виправданим і успішним, то чим цей візит був корисний для України – велике питання. Адже Зеленський не досягнув жодних корисних для нашої країни домовленостей. Немає жодного практичного результату, окрім заяви про будівництво ще однієї дороги.
Молдова давним-давно обігнала Україну по всіх пунктах. Ми стали останньою країною в Європі по всіх параметрах, навіть по вакцинації від коронавірусу. Тоді як у Молдові збираються наступного місяця вакцинувати вже не групи ризику, а населення загалом…
Ми не домовилися з Молдовою про жодну допомогу і підтримку у справі вакцинації. Та й це було б просто принизливо.
Ми не домовилися з Молдовою про підтримку наших євроатлантичних прагнень та планів.
У програмі переговорів не було нічого, що б стосувалося ГУАМу – його відродження і відновлення роботи.
Під час переговорів зачепили дуже болючу для нас тему програми Східного партнерства, в якій Україна перестала бути ініціативною стороною, і, м’яко кажучи, нею просто перестали цікавитися. Невдовзі відбудуться саміти Східного партнерства, а з українською стороною з цього приводу не були проведені жодні консультації. З Молдовою консультувалися, а з Україною – ні! Чи запропонував Зеленський Санду виробити якусь спільну українсько-молдовську позицію, як це робилося завжди перед самітами Східного партнерства? Ні, про це не йшлося під час цього візиту.
Санду говорила з Зеленським про проблеми своєї країни, але при цьому не обговорювалася жодна українсько-молдовська проблема, у вирішенні якої зацікавлені ми. А таких проблем – достатньо.
У нас є ціла низка неврегульованих юридичних проблем, пов’язаних із виконанням Кишинівом рішень судів у господарській сфері – і вони не виконуються Молдовою багато років. Зараз, коли Україні дуже потрібна підтримка Молдови, цю тему можна було б підняти.
Раніше за Кишинівом у той чи інший спосіб стояла Москва: Додон був повністю промосковським, Воронін був стримано промосковським, ще менше орієнтувався на Москву Плахотнюк. Але, так чи інакше, всі вони мали вихід на Росію і нею прикривалися.
Санду – перший президент Молдови, що абсолютно не підтримується Росією і не орієнтується на Москву. Україна може і має надати такому президенту Молдови максимальну підтримку й допомогу, але при цьому може і вимагати, щоби питання правового характеру між Україною і Молдовою нарешті були вирішені. 30 років затягування вирішення цих проблем – це забагато…
Отже, дуже добре, що візит Майї Санду в Україну відбувся. Дуже добре, що Україна готова допомогти хорошому другу, сусіду. Але цей візит нагадує епізод із Ющенком, який свого часу надав безвіз країнам Євросоюзу, але навіть не заїкнувся, навіть не попросив, щоб колись у майбутньому безвіз надали й Україні. Так само і тут: любити дружню по відношенню до нас Молдову, безумовно, потрібно, але любити її слід, пам’ятаючи про себе.
Тарас Чорновіл, політичний аналітик, колишній народний депутат України, спеціально для Главреду