Прем'єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян подав у відставку і заявив про участь у виборах, але залишиться тимчасово виконуючим обов'язки, бо майбутні вибори у червні ще повинен хтось організувати. На цих виборах стане відомо, чи переможе знову партія Пашиняна, а він сформує більшість у парламенті і новий уряд.
Дострокові вибори - це, в певному сенсі, ідея самого Пашиняна. Тому що він, по суті, повторює сценарій, який вже був використаний у 2018 році, коли він приходив до влади і до нього був ворожо налаштований парламент. Тоді він провів вибори, розгромивши на них чинну тоді партію влади. Зараз Пашинян, користуючись тим, що опозиція слабка, роздроблена і не має виразної альтернативи прем'єру, намагається зробити те ж саме і тому оголошує дострокові вибори, щоб оновити мандат, перезавантажити парламент, знову отримати в ньому більшість і тим самим розгромити опозицію. І в умовах, що склалися, незважаючи на те, що до Пашиняна у Вірменії ставляться не дуже добре, за нього все одно будуть голосувати, бо альтернативи йому немає, а повернення старих політиків ніхто не хоче.
Читати такожКапітуляція Вірменії-хороший урок УкраїніПісля війни в Нагірному Карабаху і тристоронніх заяв у листопаді минулого року, Вірменія потрапила під ще більший вплив РФ. І, відповідно, якщо Пашинян, який своїм політичним виживанням зобов'язаний Росії (оскільки вона його підтримала в ході протестів) знову переможе, то вони продовжать його захищати, бо він для них зручний і ті зобов'язання, які Пашинян взяв на себе, не дадуть йому свободи маневрів. Якщо ж переможе опозиція - для Росії це ще краще, позаяк деякі її політики пов'язані з політичними лідерами.
Росії, за великим рахунком, все одно, хто виграє вибори - їй буде комфортно і з Пашиняном, і без нього, бо за будь-якого з результатів вона нічого не втрачає.
Але при цьому Росії невигідно, щоб човен розгойдували занадто сильно. Не виключено, що опозиція може спробувати вплинути на результат виборів за допомогою вулиці. Вдасться їм чи ні, буде залежати від технічного аспекту, адже з досвіду подій у лютому це малоймовірно, тому що по мобілізації прихильників Пашинян все ще набагато сильніший за опозицію.
Якщо ж говорити про подальші відносини Вірменії з навколишнім світом, то і тут все буде залежати від Росії. Вірменія втратила частину суверенітету у зовнішній політиці, тому що Пашинян не зміг вирвати країну з внутрішньополітичного глухого кута – вона досі залишається затиснутою між Туреччиною, Росією, Азербайджаном та Іраном. А оскільки після війни в Карабаху можливостей стало ще менше, подальший розвиток відносин буде залежати від Росії. Зокрема, нещодавно Туреччина і Вірменія почали говорити про відкриття транспортних коридорів один з одним. І заговорили вони про це не тому, що захотіли дружити, а тому, що відповідна кон'юнктура виникла на рівні РФ і Туреччини. І цей приклад добре показує, що всю регіональну політику визначають саме ці дві країни, що напевно залишиться незмінним і надалі.
Ілія Куса, експерт з питань міжнародної політики та Близького Сходу Українського інституту майбутнього, спеціально для Главреда