Чому Україна даремно оплакує відхід Меркель

Україні пора визначитися, чого вона хоче від Німеччини / Reuters

В очах європейців, особливо німців, це виглядає як знущання, коли українське керівництво шостий рік продовжує їх «годувати» гаслами часів Майдану.

Армін Лашет був обраний новим лідером партії Ангели Меркель Християнсько-демократичний союз. І хоча в Україні Лашета часто називають "проросійським", проте все не так однозначно. Якщо будь-якого політика, який не відстоює інтереси України та українців, називати проросійськими, тоді, виходить, політиків усіх країн можна назвати такими.

Якщо Україна, вибудовуючи відносини з Німеччиною і світом в цілому, керується принципом моральної політики і оперує категоріями «справедливість», «чесність», «надійність» і «віра», їй буде складно назвати будь-кого, не тільки Берлін, надійним союзником. Тому що у будь-якої країни так чи інакше є зав'язки на Росію – економічні, комерційні, фінансові, інфраструктурні, і у всіх є свої прагматичні інтереси, які далеко не завжди відповідають тому, чого хоче Україна.

Україна повинна визначитися, чого вона сама хоче від Німеччини. Відштовхуючись від цього, можна буде оцінювати нового лідера ХДС. Поки що зрозуміти, чого хоче Україна, складно.

Армін Лашет є ставлеником Ангели Меркель, і вона хотіла, щоб лідером партії Християнсько-демократичний союз став саме він. Тому навряд чи Лашет відійде від стратегічного курсу, заданого Меркель.

Хоча, з іншого боку, Армін Лашет є представником тієї частини німецького істеблішменту, яка схильна до прагматизму і м'якої позиції по відношенню до Росії у тих сферах, де німці бачать перспективи і потенціал співпраці: енергетика, економіка, торгівля та інвестиції. У цих сферах Лашет, звичайно ж, буде продовжувати політику обережного діалогу, яка не зупинялася після 2014 року.

Читати також"Мамин" політик і адепт Шредера: хто такий Армін Лаше і чого чекати УкраїніЗ 2016-го в Німеччині почали відкрито говорити про те, що потрібно розмовляти з Російською Федерацією, оскільки не можна перебувати з нею в стані перманентного конфлікту. Але це не означає «проросійськості» в тому розумінні, в якому у нас про це говорять. Це – прагматизм, який властивий німецьким політикам.

Крім того, при владі в Німеччині знаходяться люди, які ставлять комерційні інтереси Німеччини вище за інші. І в цьому плані позиція Лашета цілком логічна, з точки зору німців, а не українців.

Тож нічого надзвичайного після обрання нового глави ХДС не сталося. Позиція інших кандидатів на цю посаду не надто відрізнялася. Трохи жорсткішим у публічній риториці щодо Росії був Фрідріх Мерц, але я б не сказав, що його бачення німецько-російських відносин якось відрізнялося. Він теж виступав за взаємну співпрацю і діалог, а також вважав, що не можна постійно конфліктувати з Росією і провокувати ескалацію з нею. Він м'яко критикував Сполучені Штати за деякі аспекти їх зовнішньої політики (наприклад, ті ж санкції за будівництво Північного потоку-2), які, на його думку, не є виправданими.

Що стосується СП-2, то Україні давно слід було зрозуміти, що це – не суто російський проект, який Москва силою пхає європейцям. Це – російсько-німецький проект, в основі якого лежать не стільки політичні, скільки економічні інтереси. Він має чітку комерційну основу та енергетичну логіку для Німеччини. Для Німеччини СП-2 дуже важливий.

Тому, звичайно ж, багато німецьких політиків критикують санкції США. І роблять вони це не тому, що куплені Москвою, а тому що, по-перше, санкції Штатів є екстериторіальними, вводяться в односторонньому порядку, і до них є питання, з точки зору міжнародного законодавства, а, по-друге, існує конкуренція Німеччини зі Штатами в енергетичному секторі. Ми ж говоримо не про те, що "сили добра воюють із силами зла", а про банальну конкуренцію: Штати хочуть завалити цей проект, щоб збільшити поставки скрапленого газу в Європу.

Тому, гадаю, що для України після обрання Лашета главою Християнсько-демократичного союзу принципово нічого не зміниться, і стратегічний курс, заданий Ангелою Меркель, продовжиться.

Всі ключові рішення в Німеччині зі стратегічно важливих питань у галузі безпеки і оборони в Європі, включаючи конфлікт в Україні і відносини з Росією, ухвалюються не однією людиною, а «колективним розумом» – німецьким істеблішментом. Тому через зміну лідера правлячої партії (якщо вона ще буде правлячою, тому що попереду – вибори) позиція Німеччини не зміниться. Хіба що зміняться підходи або публічна риторика. Але фундаментально російсько-німецька співпраця нікуди не подінеться, тому що це логічний процес.

Україні потрібно думати не про те, як скаржитися або не скаржитися на «проросійськість» деяких німецьких політиків, а про те, як нам замінити Росію в тих сферах співпраці, в яких вона взаємодіє з Німеччиною і які нас дратують. Саме цього від України очікували після 2014 року – що вона, реформувавши внутрішню систему і економіку, зуміє якимось чином компенсувати втрати від санкцій, які зазнали європейські країни, а Німеччина – особливо. Але Україна цього так і не зробила, тому їй скаржитися нема на що.

Від України ще з 2016-го чекають не гасел, а практичних кроків і прагматичних пропозицій. На рубежі 2015-2016 років ефект гасел закінчився, і з 2016-го почалася втома від України і зміна пріоритетів, адже з'явилися зовсім інші проблеми й питання, які зайняли уми європейців. Ейфорія після Майдану підтримувалася в 2014-2015 рр., тому що була активна фаза війни, але, коли після «Мінська-2» ситуація частково була заморожена, публічні заяви перестали давати ефект.

Читати такожЕпоха Меркель закінчується, і це погана новина для УкраїниДо речі, в цьому плані колонка президента Зеленського, опублікована минулого місяця в Financial Times, абсолютно безглузда, тому що він використовував гасла тих часів, ніби у нас тільки що відбулася революція, і ми тільки стаємо на шлях реформ. В очах європейців, особливо німців, це виглядає як знущання: минуло шість років, чималий термін – пора показувати чіткі результати.

Тому не виключено, що лідерство Арміна Лашета буде більш прагматичним, цинічним і жорстким, в тому числі по відношенню до України. Німці, в принципі, схильні все рахувати, а у Лашета чітко проглядається бізнес-підхід до всіх цих питань.

Якщо Україна буде демонструвати якісь результати, у нас не буде проблем із Німеччиною. Тому немає сенсу переживати, хто чий ставленик із німецьких політиків. Головне – чого ми хочемо від Німеччини і як будемо вибудовувати свою політику.

Якщо Україна продовжуватиме топтатися на одному місці з красивою потьомкінською ширмою, то буде не важливо, хто буде лідером ХДС, результат буде один і той самий – стагнація. Переміг би Мерц або залишилася б Меркель – не важливо.

В Україні зараз оплакують відхід із посади канцлера Ангели Меркель, у нас це подається як трагедія. Однак і при Меркель, яка була канцлером з 2014 року, наші відносини з Німеччиною особливо не розвивалися. Чого ж ми не скористалися таким "чарівним часом"? Адже саме такий наратив зараз складається...

Україні вкрай важливо концентрувати увагу і зусилля на тому, який наш порядок денний із Німеччиною, що ми їй пропонуємо, особливо з урахуванням зміни лідерства партій і початку боротьби за канцлерство. І у нас є час до вересня, щоб сформувати свою повістку і меседжі для нового керівництва Німеччини.

Ілля Куса, експерт із питань міжнародної політики та Близького Сходу Українського інституту майбутнього, спеціально для Главреду

Новини заразКонтакти