Очільник МЗС України Дмитро Кулеба заявив про плани України по від’єднанню від електромережі з Білоруссю та Російською Федерацією до 2023 року і приєднанню до європейської мережі.
Кулеба, мабуть, озвучує те, що подобається західним партнерам і не задумується над тим, як це можна виконати. Перш за все тому, що ця заява суперечить технічним можливостям України. Звісно, що у свій захист через три роки, коли йому нагадають про цю заяву, Кулеба може сказати, що мав на увазі, що Україна лише стане на цей шлях.
Поки система єдина, це дозволяє брати і аварійну допомогу, і перетоки, за які Україна нічого не платить, і є можливість імпорту електроенергії. Звісно, в імпорті мало позитиву, бо це робить країну залежним від постачальника ресурсу, але у випадку критичної ситуації це вирішує проблему.
Об’єктивно від`єднання енергосистеми в цілому займе, у кращому випадку, щонайменше 5 років. Навіть якщо почати робити це зараз і почати вкладати гроші, то це – непідйомна для нас сума.
Укренерго раніше підтверджували, що роботи по від’єднанню будуть коштувати Україні 1,5 мільярди доларів. Але і ця сума – приблизна, бо в реальності вона може перевалити за 5 мільярдів. Для прикладу, коли свого часу від’єднувалася Прибалтика, три невеличкі країни, то тільки їм увесь процес обійшовся у 7 мільярдів.
У нас далеко не все так райдужно. Тим паче, що на момент від’єднання, згідно домовленостей з Європейським енергетичним співтовариством, ми повинні будемо ще певний час (рік – два) прожити в автономному режимі і продемонструвати життєздатність системи. І у випадку аварій нам не буде де взяти допомоги, наслідком чого може стати дефіцит електроенергії і, оскільки він лягатиме на наші плечі, то і можливі обмеження електроенергії, більше відомі як віялові відключення.
Більше того, після кризи на енергоринку, яку ми пройшли у січні-лютому, коли проблема була у нестачі запасів вугілля, через що Україні довелося закупати імпортне вугілля, цей сценарій неможливо імплементувати. Бо, у даному випадку, якщо б Україна була б від’єднаною від енергомережі Росії та Білорусі, то було б велике питання, де б ми шукали електроенергію для своїх потреб. Тобто за теоретичної технічної можливості з боку ЄС, для нас, по-перше, була б висока ціна, а по-друге, могло б не бути і вільних обсягів.
Читайте такожВітренко назвав умови для відмови від імпорту електроенергії з РосіїТобто поки що ці розмови – не більше, ніж фантастика.
Навіть якщо ми і приєднаємось до енергетичної системи Європи, то ми маємо розуміти, що у них купа власних проблем – зокрема, є великі конфлікти між диспетчерами і операторами різних країн. Наприклад, Німеччина постійно «впарює» дорогу зелену енергію Чехії і Польщі, фактично використовуючи своє центрове положення, плату за яку ці дві країни потім розподіляють на споживачів. Відповідно, це так само загрожує і нам, але ми не Німеччина і навіть не Польща, де держава може видати дотації з економіки.
Юрій Корольчук, энергетичний експерт, співзасновник Інституту енергетичних стратегій, спеціально для Главреду