У маленькому французькому містечку Еннуї-сюр-Блазе від інфаркту вмирає Артур Ховітцер-молодший (Білл Мюррей) – редактор "французького Вісника" (шикарного ілюстрованого додатку до штатівської газети "Ліберті. Канзас Івнінг сан"). І зрозуміло, що видання померло разом з ним. Колишні підлеглі згадують три історії, в якій Ховітцер так чи інакше брав участь.
Фільми Уеса Андерсона завжди відрізнялися підвищеною закритістю і герметичністю, але у "Французькому віснику" він явно бере нові висоти і вивертається навиворіт, зізнаючись у любові до фільмів французької ж нової хвилі. І взагалі, якщо намагатися вникати по-справжньому в сюжет, то його дуже складно зрозуміти, щохвилини не заглядаючи в Вікіпедію. Надто вже багато зав'язано на відсиланнях до західної журналістики і культури в цілому.
Читати такожЯкщо б було море спайса - рецензія та огляд на фільм Дюна 2021 Дені Вільньова
Правда, Андерсон щадні розділив новий свій твір на три рівномірних новели. Градус фантазії в яких зростає від першої до третьої.
У першій новелі є божевільний художник, який відбуває термін за вбивство (Бенісіо дель Торо), який малює божевільні картини. Причому натурницею виступає його власна наглядачка (Леа Сейду). А за творами вже полює жадібний арт-дилер (Едріан Броуді). А всю історію за кадром коментує уїдлива письменниця (Тільда Суїнтон).
У другій єхидна журналістка (Френсіс Макдорманд) пише статтю про протести і ненароком заводить роман з їх юним лідером з багатозначним ім'ям Дзефіреллі (Тімоті Шаламе). А навколо бунтівна і охоплена вірусом марксизму Франція.
У третій, самої химерної і віньєткової, мова йде про комісара поліції (Матьє Амальрік), що бореться зі злочинністю за допомогою кулінарії (sic!), пов'язав бандитського бухгалтера (Віллем Дефо) і у якого натомість бандити на чолі з гітаристом-ватажком (Едвард Нортон) і його подругою-злодійкою в пеньюарі (Сірша Ронан) викрадають сина.
Читати також"Історія з подружнього життя в Середньовіччі": рецензія на фільм Остання дуель
Але тим-то і сильний Андерсон, що в переказі сюжети його фільмів вражають нечасто, а ось при перегляді буквально немає ніяких сил відірвати погляд з екрану. Все до межі квітчасто (навіть якщо картинка чорно-біла), декорації продумані до дрібниць, і навіть в мікроскопічних ролях грають зірки першої величини. І це ще одна сильна сторона режисера Андерсона - так вибудувати фільм, щоб кожен мегаартист був на своєму місці, не заважаючи ні собі, ні глядачам, раніше вмів тільки легендарний Роберт Олтмен (зірка "Нового Голлівуду" 70-х). Хоч тут, напевно, дуже сильно допомагають одвічні андерсонівські соратники - Роман Коппола (син Френсіса Форда) і Джейсон Шварцман (його ж племінник).
Ну і вічна дороговказна зірка Андерсона – тобто фільми Кубрика ‒ нікуди не поділася. Кожен кадр перфекціоністськи вилизаний в плані симетрії і операторської роботи.
Підсумовуючи - "Французький вісник" точно потрібно дивитися фанатам Андерсона, кіноманам та й просто всім, хто любить красиве, меланхолійне і вдумливе кіно.