Битва за сірники: як кредити і борги знищили державну сірникову фабрику

Сірникова фабрика Рівненщини зазнала краху. Хто стоїть за компанією-клоном, яка викупила її активи? Як українська сірникова фабрика стала приватною.

Про що ви дізнаєтесь:

• Історія створення державної сірникової фабрики
• Що сталося з РСФ
• Як в Україні боролися з демпінгом російських та білоруських сірників

Історія української сірникової промисловості після розпаду СРСР — це доволі драматичний приклад того, як державне підприємство, створене для забезпечення національних потреб, було штучно доведене до банкрутства та зрештою поглинуте приватним бізнесом. Після 1991 року в Україні виник гострий дефіцит сірників, тому з’явилася необхідність імпорту їх із Росії та Білорусі. На це витрачалося близько 20 мільйонів доларів щорічно. У 1998 році було засновано Рівненську сірникову фабрику — державне підприємство, занепад якого згодом став результатом добре продуманої схеми. Главред розповість більш детально.

Заснування Рівненської сірникової фабрики

Як розповідають на каналі «Так званий», державну Рівненську сірникову фабрику створили у селі Березне на Рівненщині. На закупівлю обладнання уряд виділив 17 мільйонів німецьких марок. Підприємство збудували у рекордно короткі терміни — лише за рік, використовуючи вітчизняну сировину: осику, картон і парафін.

Проте успішний старт тривав недовго. Фабрика взяла кредит на 2,5 млн грн, який не змогла повернути. Уже у 2004 році з’явилася приватна компанія — ТОВ «Українська сірникова фабрика», інвестована лондонською фірмою. Через неповернення кредиту в 2006 році банк продав активи РСФ на аукціоні. Їх, звісно, викупила новостворена приватна УСФ.

Невдовзі державне інноваційне підприємство передало викуплене обладнання в оренду новій приватній структурі. Більшість працівників перейшли до УСФ, а державна РСФ, не маючи обігових коштів для розвитку, загрузла у боргах і була визнана банкрутом у 2011 році. Отже, фабрику фактично поставили у такі умови, за яких вона була змушена брати кредити, що може свідчити про сплановану схему її знищення.

Успіх приватної фірми та боротьба з демпінгом

Після поглинання активів державна функція з виробництва сірників повністю перейшла до приватної УСФ. Проте компанія стикнулася з новими викликами: російські та білоруські виробники почали імпортувати сірники в Україну за заниженими цінами, порушуючи принципи чесної конкуренції.

УСФ подала скаргу й домоглася запровадження антидемпінгових заходів строком на п’ять років проти імпорту з Росії та Білорусі. Це дало можливість стабілізувати виробництво та досягти значного зростання.

Зокрема:

• збільшилася кількість робочих місць (до 300 осіб);
• щорічне виробництво сягає 630 мільйонів коробок сірників, що покриває близько 35% внутрішнього попиту;
• продукція успішно експортується до п’яти країн, зокрема до Польщі та Грузії.

Відео про історію української сірникової фабрики можна переглянути тут:

Рейдерство чи перемога приватного підприємства над державним

У відео, присвяченому історії Рівненської сірникової фабрики, схема поглинання активів — коли фірма зі схожою назвою викуповує загнане в борги державне підприємство — прямо називається рейдерством.

Ця ситуація наочно демонструє типову проблему пострадянської України — нездатність держави ефективно управляти великими виробництвами. Фінальний результат такий: замість витрачання 20 мільйонів доларів на імпорт сірників, Україна отримала власного, хоч і приватного, виробника, який став успішним експортером. Це показовий приклад того, як неефективне державне управління створює умови для переходу стратегічних активів у приватні руки.

Вас може зацікавити:

• Шевченко проти Леніна: чому пам'ятники Кобзарю не зносять, а будують по всьому світу
• Таємниця мовної Вавилонії: учені пояснили, чому ми говоримо по-різному
• Розкриваємо козацькі символи: що визначало честь і силу воїнів