Домовленість президента США Дональда Трампа з російським диктатором Володимиром Путіним щодо постачання російського дизельного пального спричинила нове загострення між Вашингтоном і Києвом. Після рішення США послабити санкції проти російського дизеля Трамп звинуватив Україну в зростанні цін на пальне та закликав припинити удари по російських нафтопереробних заводах. Президент Володимир Зеленський розкритикував ці домовленості, наголосивши, що вони лише допоможуть Кремлю фінансувати війну проти України.
На тлі дипломатичного скандалу Трамп знову оголосив про енергетичне перемир’я між Україною та Росією, хоча Москва не підтвердила готовності припинити удари по українській енергетиці. Водночас американський президент заговорив про необхідність зміни українського керівництва, на що Зеленський відповів готовністю провести вибори за умови двомісячного припинення вогню.
В інтерв’ю Главреду голова Центру аналізу та стратегій Ігор Чаленко пояснив, чому Трамп використовує угоду з Путіним напередодні виборів до Конгресу США, та як нова політика Вашингтона вплине на військову допомогу Україні.
Почнемо з заяви Дональда Трампа щодо угоди з Володимиром Путіним про постачання російського дизеля та реакції Володимира Зеленського на це рішення. Чому, на вашу думку, Трамп саме зараз обрав таку лінію поведінки щодо України?
Цілком очевидно, що після розмови з Путіним Трамп остаточно зрозумів: російський диктатор не збирається йти на деескалацію, навіть у форматі енергетичного чи морського перемир’я. А саме це могло б створити для Трампа позитивне інформаційне тло напередодні виборів до Конгресу США 3 листопада.
Відповідно, Трамп обрав шлях звинувачень на адресу України, щоб пояснити власним виборцям, хто нібито винен у продовженні війни. Він намагається продемонструвати, що має чудові відносини навіть із такими автократами, як Путін. Домовленість щодо дизельного пального покликана це підкреслити. А головною проблемою, за цією логікою, залишається Зеленський.
Водночас варто зазначити, що у Сполучених Штатах рівень довіри до Зеленського вищий, ніж рівень підтримки самого Трампа. Тому важко сказати, чи дозволить така риторика консолідувати республіканський електорат, щоб збільшити явку на виборах до Конгресу.
Проте все, що зараз відбувається, - це робота з ядром трампівських виборців. Особливо можна виділити "реднеків", і ці дії цілком вкладаються в цю логіку.
Є, щоправда, і винятки із загального тренду на звинувачення України та Зеленського, а також заклики до проведення виборів в Україні. Наприклад, Лора Лумер, яка відвідала Україну й отримала безпрецедентний доступ до представників центральної влади, включно із Зеленським, місцевого самоврядування та українських військових. Вона побувала фактично в половині країни, зокрема у прифронтовому Харкові.
Це показує, що люди, які на власні очі побачили ситуацію в Україні, навіть в умовах цієї абсолютно політтехнологічної кампанії, можливо, банально мають совість. Вони принаймні намагаються визнавати очевидне: точно не Україна затягує цю війну.
А в обмін на що Трамп і Путін могли домовитися про постачання російського дизеля? Чи може ця угода бути пов’язана, наприклад, з Іраном? Як взагалі міг складатися цей пазл?
Іранський напрямок справді міг відіграти свою роль. Ми бачимо, що відбувалися зустрічі Путіна з президентом Ірану Пезешкіаном.
Але війною в Ірані керує не президент Пезешкіан. Ключову роль відіграють військові, Корпус вартових ісламської революції за керівництва Моджтаби Хаменеї.
Однак ми не знаємо, куди саме піде російський дизель, якщо Росія справді його поставить, і яким буде його кінцеве призначення. Чи йдеться про державні потреби Сполучених Штатів, наприклад, поповнення резервів, які скоротилися?
Хоча нагадаю, що США - найбільший експортер дизельного пального у світі. У них немає проблеми фізичного дефіциту дизеля. Високі ціни сформувалися значною мірою через спекулятивний чинник, пов’язаний із війною на Близькому Сході.
Дизельного пального у Сполучених Штатах повно. Вони забезпечують ледь не п’яту частину світового експорту. І в мене взагалі складається враження, що російський дизель могли вирішити придбати з певним дисконтом, щоб потім дорожче перепродати його на світовому ринку за вищою ціною. Умовно кажучи, «купи-продай». Тому не виключаю, що в цій історії може бути зацікавленість окремих осіб із найближчого оточення Трампа.
Втім, Трамп зараз не знає, як вийти із ситуації навколо Ірану. Ми бачимо, що переговори, які тривали, зокрема, в Пакистані за участю Джей Ді Венса, не дають результату. Більше того, навіть у Нью-Йорку стався дипломатичний скандал, коли Марко Рубіо попросив іранську сторону якнайшвидше залишити територію Сполучених Штатів.
На мою думку, це серйозний показник того, що дипломатичного вирішення конфлікту немає. Водночас Трамп не хоче переходити до повноцінної наземної операції проти Ірану. Він прекрасно розуміє, що у США його проклянуть.
Ми бачимо, що у США вже з’являються повідомлення про протести проти рішення Трампа. Крім того, під дописами вищезгаданої Лори Лумер чимало американців обурюються його діями. З огляду на наближення виборів до Конгресу, чи можна очікувати більш серйозної реакції американського суспільства на політику Трампа щодо України?
Усе це повністю вкладається в передвиборчу поляризацію американського суспільства. На жаль, Україна - лише одна з тем, яку Трамп знову вирішив підігріти, причому з токсичного боку. Хоча спостерігати за цим доволі дивно.
Я навіть наводив приклади заяв Дональда Фредовича, зроблених у липні цього року на саміті НАТО. Тоді він прямо говорив, що українські атаки на російські нафтопереробні заводи - це ескалація, яка може наблизити завершення війни. Це були його власні слова.
З іншого боку, Трамп раніше виступав і проти закупівель російської нафти…
Це почалося з прогріву інформаційного простору заявами про те, що Трамп просить Зеленського припинити удари по російських НПЗ. Причому це відбувалося на тлі його фальстарту із заявою про енергетичне перемир’я, коли Путін його не послухав.
Але чому Україна має в односторонньому порядку припиняти удари? Росія знищує нашу енергетику під нуль, а Україна чомусь повинна відмовитися від ударів у відповідь? Для людей, які стежать за ситуацією, ці запитання не потребують відповідей.
Але американське суспільство здебільшого живе у внутрішньоамериканському інформаційному контексті. Тому на нього значно більше впливають, наприклад, ціни на дизельне пальне. На американських заправках уже можна побачити ціни на рівні 6,30–6,40 долара за галон. І кого це насамперед зачіпає? Американських аграріїв. Аграрії - це "реднеки". Коло замкнулося.
Трамп діє абсолютно політтехнологічно. Але, знаєте, у них вибори, а в нас - максимальні руйнування, загибель цивільних, знищення енергетики та цивільної інфраструктури. Як політолог і політтехнолог я прекрасно розумію, що робить Трамп. Але це точно не та ціна, яку має платити пересічний українець через потурання Путіну.
Нещодавно Трамп знову заявив про енергетичне перемир’я. Водночас у Telegram-пабліках згадують, що ще 14 вересня він говорив фактично про те саме. Що змінилося за цей місяць?
Нічого не змінилося. Україна й до цього була прихильною до енергетичного перемир’я за умови, що Росія не завдаватиме ударів по енергетичних об’єктах. Тоді ми перестанемо бити по їхніх НПЗ. Все дуже просто: якщо росіяни зупиняються, тоді енергетичне перемир’я працюватиме. Але станом на зараз це лише заява Трампа - і нічого більше.
Поки не буде сигналів із російського боку, вважати, що таке перемир’я працює, неможливо. Тим паче Путін у своєму виступі на Валдаї казав, що вони не хочуть іти на це перемир’я. Якщо воно все-таки запрацює, то фактором зміни стала точно не дизельна угода. Можливо, свою роль відіграло те, що ми вразили три з п’яти дата-центрів «Яндекса». Ще трохи - і там усе накриється мідним тазом. А це системоутворюючий бізнес, на якому насправді дуже багато чого зав’язано.
Зеленський заявив, що у разі, якщо Путін погодиться на два місяці перемир’я, Україна зможе провести вибори. Чому вона знову актуалізувалася саме зараз?
Тому що Трамп зажадав зміни президента, і довелося знову актуалізувати наші старі позиції. Трамп по 150 разів починає говорити одне й те саме, а нам по 150 разів доводиться у відповідь озвучувати старі позиції. Нагадаю, що в мирному плані Трампа одним із пунктів є проведення виборів.
Єдине, я не розумію, як ми проведемо, наприклад, президентські вибори за 60 днів, бо за Конституцією інші строки: 90 днів, а якщо йдеться про чергові - взагалі 100 днів. Щодо Верховної Ради на дочасні виборисправді потрібно 60 днів. Це означає, що, найімовірніше, в Офісі президента давно лежить готовий законопроєкт, до якого поки що не торкається робоча група під керівництвом пана Корнієнка, адже йдеться про опрацювання перших повоєнних виборів.
Але це якраз свідчить, що Україна стоїть на позиції справді тривалого режиму припинення вогню. Я можу припустити, що ставка може бути на те, щоб ішлося не лише про енергетичне перемир’я на зимовий період. Можливо, розрахунок полягає в тому, щоб зимовий період став часом передвиборчої кампанії, а гармати взагалі замовкли.
Тоді ми справді можемо вийти на вибори навіть не навесні, а, умовно кажучи, десь у лютому. Логіка тут може бути дуже простою: під прикриттям виборчої кампанії зупинити бойові дії, які нищать нашу інфраструктуру. Тому що треба виходити за межі енергетичного або іншого секторального перемир’я, аджеросіяни завжди шукають пояснення і приводи, чому вони його порушують. А коли виникає тема виборів, тоді, хочеш не хочеш, треба повністю припиняти бойові дії.
Якщо припустити, що енергетичне перемир’я, про яке Трамп уже вдруге пише за місяць, справді буде погоджене і Росія його підтвердить, це ж не означатиме припинення ударів по інших об’єктах?
Ні. Мова йде виключно про певні категорії об’єктів. Взагалі, нагадаю, що і щодо енергетичного, і щодо морського перемир’я має відбутися тристороння зустріч на технічному рівні. Не можна просто оголосити: «У вас енергетичне перемир’я - і всі замовкають». Усе це має бути детально опрацьовано, причому навіть не стільки в політичній підгрупі, скільки у військовій.
Тому якщо Трамп знову про це заговорив через те, що, можливо, з’явилися якісь нові сигнали від Москви щодо готовності зустрітися в Абу-Дабі. Тоді ця історія може отримати подальший розвиток. Але в умовах, коли наша переговорна група достроково залишила Маямі, - це теж сигнал.
Ви зазначили, що дії Трампа вкладаються у передвиборчий трек. За нинішніми прогнозами, республіканці можуть точно втратити контроль над Палатою представників, тоді як ситуація із Сенатом залишається менш визначеною. Як результати виборів можуть вплинути на політику Трампа щодо України? Чи зменшаться його важелі впливу на Київ?
За час роботи адміністрації Трампа ми й так максимально звузили відповідні важелі впливу. По суті, зараз один із головних важелів - це дозвіл на продаж американського озброєння. Із критично важливого - ракети до комплексів Patriot, а також обслуговування самих систем. Адже ми маємо плани на десятиріччя вперед щодо їхніх закупівель та експлуатації.
Ще одне питання - інтернет і, звичайно, Starlink. Останні заяви Ілона Маска створюють певну нервозність. Хоча я не вірю, що він зараз повністю вимкне Starlink на прифронтових територіях. Тим паче, що значна частина цих послуг фінансується європейськими партнерами. Зокрема, приблизно половину відповідних витрат покриває Польща. Крім того, вже були контакти щодо цього питання, під час яких наголошувалося, що такі дії матимуть дуже серйозні наслідки. Репутація SpaceX уже постраждала, коли компанію намагалися втягнути в політичні ігри навколо Starlink.
Тому важелі впливу на Україну у Трампа залишаються. Але питання в іншому: наскільки він сам буде зацікавлений у їх використанні?
Ми розуміємо, який потенціал впливу на Путіна має Трамп. Але, на жаль, він ніколи його не використовує. Після виборів до Конгресу, коли Трамп із високою ймовірністю достроково набуде статусу «кульгавої качки», тема України для нього відійде на другий план.
Взагалі українське питання тривалий час було для нього токсичним. Ми пам’ятаємо, що перший імпічмент Трампа був пов’язаний, зокрема, з його телефонною розмовою із Зеленським. Тому я більше схиляюся до сценарію поступового відходу Сполучених Штатів від української тематики.
Для нас це погано. Насамперед тому, що Трамп має реальні можливості впливати на Путіна, але не хоче ними користуватися. А це лише продовжуватиме війну, оскільки Російська Федерація не демонструє готовності до компромісних умов припинення вогню.
Після початку цього скандалу Зеленський згадував про делегацію американських конгресменів, яка перебувала в Україні. Якщо демократи посилять свої позиції, чи зможе Конгрес стримувати адміністрацію Трампа у питаннях, що стосуються України?
Конгрес піде у клінч із Білим домом. Причому незалежно від того, чи Трамп залишатиметься президентом, чи республіканці «попросять» його достроково на вихід.
У Трампа вже немає власного політичного майбутнього в сенсі наступного президентського терміну. Тому йому потрібно створювати умови для свого наступника. І один зі сценаріїв, який за нинішнього політичного розкладу не виглядає фантастичним, - це прихід до влади Джей Ді Венса, який міг би провести на посаді решту двох років. Особливо якщо республіканці зазнають тотальної поразки на виборах.
Водночас Трамп і надалі звинувачуватиме Україну, Зеленського, кого завгодно. Він може говорити про втручання у внутрішні справи США, звинувачувати демократів тощо.
Ми всі прекрасно знаємо його риторику. І я не думаю, що вона принципово зміниться. Хоча іноді з’являються певні позитивні «промінчики», але їх значно менше, ніж звичної для Трампа риторики, яка токсично впливає на підтримку України принаймні з боку частини республіканського електорату.
Чи відрізнятиметься політика Джей Ді Венса, якщо, наприклад, Трампу оголосять імпічмент, і він буде змушений піти з посади раніше?
Я зараз не бачу особливої зацікавленості самого Венса українським питанням. Він повністю грає в руслі політики Трампа, але за своїми переконаннями Венс - ізоляціоніст.
Знаєте, зараз жартують про доктрину Донро - своєрідну версію доктрини Монро XXI століття, яку впроваджує Донні Фредович. Це, по суті, і є Венс. Він розуміє, що в багатополярному світі Сполучені Штати мають більше уваги приділяти внутрішній політиці.
Водночас із ним можна контактувати. Наприклад, візьмімо Деніела Дрісколла - людину з оточення Венса, яка працювала в Пентагоні та на певному етапі була залучена до переговорного процесу.
І я хочу сказати, що заяви Дрісколла демонстрували принаймні конструктивний підхід. Тому, попри те, що Венс, найімовірніше, зосереджуватиметься на внутрішньоамериканській політиці, окремі представники його команди могли б позитивно вплинути на відносини з Україною.
Але я все ж таки більше робив би ставку на інший напрямок. Ми знаємо, що серед республіканців уже триває боротьба за статус наступника Трампа. Основними фігурами тут є Венс і Марко Рубіо. І саме Рубіо демонструє більше сигналів щодо збалансованої політики стосовно російсько-українського треку.
Якщо повернутися до українських реалій, як нинішній скандал навколо домовленостей Трампа з Путіним може позначитися на підтримці України з боку Європи та США? Зокрема, знову лунають погрози щодо можливого припинення передачі Україні американських розвідувальних даних.
Ми вже мали подібну ситуацію. Коли виникали паузи в отриманні американських розвідувальних даних, значну частину відповідних функцій перебирала на себе, наприклад, Франція.
Звичайно, повноцінно компенсувати можливості американської супутникової мережі складно, але часткова компенсація цілком можлива. До того ж зараз ми отримуємо розвідувальну інформацію не лише від США, а й від Франції, Великої Британії та Німеччини. І дуже добре, що існують такі децентралізовані контакти.
Щодо реакції Європи, то вона, на мою думку, абсолютно прогнозована: європейці не хочуть сваритися з Трампом. Так, ми бачили доволі жорсткі заяви представників балтійських держав із закликами продовжувати удари по російських НПЗ.
До речі, звернув увагу, що навіть Кіт Келлог (!), колишній спеціальний представник Трампа, наголосив, що Україна, навпаки, повинна бити по російських НПЗ.
Це показовий момент. Європейці не хочуть загострювати відносини з Вашингтоном, оскільки всі розуміють важливість домовленостей щодо постачання протибалістичних засобів, обслуговування F-16 та багатьох інших питань. Але навіть усередині Сполучених Штатів, якщо повернутися до позиції Келлога, ми бачимо серйозну внутрішньореспубліканську полеміку щодо дій Трампа. Особливо це стосується його дизельної угоди з Путіним.
Який ваш прогноз на найближчий час? Як розвиватиметься ситуація навколо можливого енергетичного перемир’я - що робитиме Росія, і як на це відповідатиме Україна?
Ми, на жаль, заходимо у важку зиму. Як на мене, згаяно основний час на ухвалення рішення про секторальне перемир’я. І те, як розгортається ситуація, точно не свідчить про можливість швидкого досягнення домовленостей щодо припинення ударів по енергетиці.
Хоча невелика ймовірність такого рішення все ж таки залишається. Для цього потрібна насамперед політична воля Кремля. Україна свою готовність уже неодноразово демонструвала. Згадайте хоча б заяву в Нью-Йорку, яку підтримав 51 учасник - 50 держав та Європейський Союз. Там наголошувалося, що Україна готова до різних форматів перемир’я, включно з повноцінним припиненням вогню.
Тому, очевидно, доведеться шукати додаткові дипломатичні канали. Можливо, через Німеччину, яка намагається налагодити контакти з росіянами. Також не варто забувати про індійський фактор. Як зазначав Андрій Сибіга, індійська сторона пропонує досить широкий варіант домовленостей, який охоплює і енергетичне, і морське перемир’я.
Тому, можливо, саме індійський напрямок у перспективі міг би спрацювати. Але все це - спроби дипломатії досягти кращого результату в умовах, коли Російська Федерація не збирається відмовлятися від подальших агресивних дій.
Тобто чи правильно я розумію, що найближчим часом Росія продовжуватиме удари по українській енергетиці, принаймні до початку зими, а ситуація на фронті також загострюватиметься?
Це базовий, консервативний сценарій. Але Україна теж не сидить склавши руки. Зверніть увагу на нашу проактивну позицію. Росіяни почали завдавати ударів по наших дата-центрах. Так, це спричинило певні проблеми, але я підкреслюю - локальні.
Україна натомість обрала інші цілі. Ми вдарили по трьох із п’яти потужних дата-центрів «Яндекса». І в них фактично все завалилося. Це демонструє, що градус ескалації надалі зростатиме. І це робитиметься, зокрема, для того, щоб змусити Росію перейти до предметних переговорів щодо секторального припинення вогню.
Адже Москва за нинішніх умов не бачить для себе можливості повністю завершити війну. Тому, принаймні, до зими будуть спроби розв’язати питання енергетичного перемир’я.
Але, на жаль, це оптимістичний сценарій - якщо вдасться посадити Росію за стіл переговорів. Поки що, з огляду на позицію Трампа, ми, на мою думку, втратили дуже серйозний шанс використати політичну ситуацію у Сполучених Штатах на користь України. Трамп вирішив діяти інакше. Очевидно, він розраховує, що це якимось чином підвищить шанси Республіканської партії на виборах до Конгресу.
Якщо говорити про подальший розвиток ситуації, як Путін може скористатися нинішніми рішеннями Трампа?
Головне завдання Путіна - закріпити окремий напрямок американо-російської співпраці, який не буде прив’язаний до завершення російсько-української війни. Донедавна США послідовно дотримувалися протилежного підходу. Але після нинішніх скандалів Трамп може переглянути свою позицію.
Ідеться не лише про можливі домовленості щодо Nord Stream, закордонних активів «Лукойлу» вартістю близько 20 мільярдів доларів чи постачання російського дизеля. Співпраця може бути значно ширшою.
Водночас Путіну необхідно руйнувати трансатлантичну комунікацію та співпрацю. Зараз ми не можемо говорити про єдність Заходу, але в питанні підтримки України європейці фактично адаптувалися до політики Трампа. Вони погодилися на модель, за якою американське озброєння закуповується за європейські кошти. І саме її Путіну потрібно зламати.
А чи можуть домовленості Трампа з Путіним стати першим кроком до поступового скасування санкцій проти Росії? Адже Москва давно наполягає саме на цьому.
Після ухвалення закону Грема повністю зняти санкції без участі Конгресу вже не вийде. Тому кожне, навіть невелике послаблення, буде результатом тривалих переговорів із російською стороною та подальшого видання відповідних ліцензій Мінфіну США.
І в цьому сенсі Путін, по суті, проґавив момент. Він втратив можливість натиснути на Трампа або вплинути на нього так, щоб дати серйозний поштовх до масштабного скасування санкцій.
Тому я думаю, що нинішня історія - це більше про політичний сигнал. І цей сигнал полягає в тому, що Сполучені Штати можуть відійти від політики подальшого посилення санкційного тиску на Росію.
Ігор Олегович Чаленко - український політолог, громадський діяч та експерт з міжнародної політики. Він є керівником громадської організації «Центр аналізу та стратегій» (ЦАС), створеної у 2018 році в Києві, а також директором Благодійного фонду «Розвиток Київщини», що діє з 2011 року.
Досліджує питання зовнішньої політики, міжнародних відносин, безпеки та впливу російської пропаганди. Активно у медіа коментує перебіг війни Росії проти України, переговорні процеси, політику Заходу щодо України та роль міжнародних гравців.