Власних запасів ракет задля терору України Росії вочевидь уже не вистачає, і тепер вона отримала змогу бити по наших містах не тільки ракетами власного та північнокорейського виробництва, а ще й іранського. Іран надав Російській Федерації першу партію ракет – більше 200 ракет Fath-360. І депутат іранського парламенту Ахмад Ардестані підтвердив угоду на поставку РФ балістики, й ракети вже відправлені агресору.
Колишній голова Служби зовнішньої розвідки, генерал армії України Микола Маломуж в інтерв’ю Главреду розповів, чим небезпечні для нашої країни передані Іраном ракети Fath-360, наскільки суттєво вони збільшать можливості Росії здійснювати ракетний терор, наскільки ймовірно, що Захід найближчим часом дозволить Україні бити вглиб території Росії, в тому числі по місцях дислокації іранських ракет, чому найближчим часом ситуація на фронті може суттєво змінитися, на яких напрямках Росію можуть очікувати несподіванки від ЗСУ, а також чому режим Путіна після Курської операції у дуже хиткому становищі.
Іран відправив Росії більше 200 балістичних ракет Fath-360. Що це за ракети, чим для нас вони небезпечні і які цілі зможуть вражати?
Іран має різні типи балістичних ракет. Fath-360 – це ракети, які б’ють на відстань 120 км, тобто малого радіусу дії. В Ірану є й інші ракети, які б’ють на відстань 500 км, а також більш далекобійні – на 800 км.
Свого часу Путін домовився з президентом Ірану про поставки Росії ракет, дронів і боєприпасів. І от Російська Федерація отримала першу партію ракет малого радіусу дії.
Fath-360 досягатимуть фронту та прифронтових міст, зокрема, Харкова та Запоріжжя.
Ці ракети здатні розвивати дуже високу швидкість і досягати цілі за кілька хвилин. Через це фіксувати Fath-360 радіолокаційними засобами буде дуже складно. Збивати ракети буде непросто: тільки системи Patriot та Iris-T зможуть робити це, але їх у нас недостатньо, щоб створити потужну систему захисту. Інші засоби будуть не настільки ефективними, як високоточні системи ППО. Є певні американські і британські РЕБи, які знецінюють удари такими ракетами, як і крилатими ракетами, і безпілотниками. Але їх ще треба поставити, щоб ми могли надійно захищати наші міста.
Офіційно Іран займає позицію невтручання у війну, а тому начебто не поставлятиме ракети Росії. Іранське МЗС заявляло, що Іран не поставляє ракети і поставляти не збирається. Однак позиція представників парламентського комітету інша: вони говорять, що поставки відбуваються, але в обмежених кількостях, натомість вони отримують від Росії пшеницю та продукти харчування.
Отже, керівництво Ірану займає подвійну позицію: з одного боку, невтручання у війну, а з іншого – таємні операції з Росією. Останні здійснює верховний лідер Ірану Хаменеї та Корпус вартових Ісламської революції, які діють окремо від президента та МЗС. Така співпраця з РФ дозволяє Ірану отримувати від росіян не тільки продовольство, але й технологій виробництва балістичних ракет, літаків тощо.
Тож такі поставки ракет Росії відбуваються, хоча і в обмежених кількостях. Ми будемо фіксувати їхню появу в Україні. А США, Британія та Євросоюз, у свою чергу, застосовуватимуть різні методи тиску на Іран, аби він цього не робив. Зокрема, йому погрожують тим, що будуть заблоковані не тільки офіційні енергопоставки Ірану в різні країни світу, передусім Китай, але й тіньові. А це означатиме потужний удар по економіці та енергетиці Ірану. Захід має змогу тиснути на Іран не тільки в енергетиці, але й в інших галузях економіки, аби змусити його утриматися від поставок наступних партій ракет Росії, які будуть більш далекобійними і високоточними.
Сьогодні вже розпочалася фаза потужного тиску на Іран із різних боків – від енергетичної блокади до ударів по окремих об’єктах, де виробляються ракети. Тому що не тільки операції з Росією порушують міжнародні норми – це виробництво Іраном ракет загрожує і Ізраїлю, і базам США у Перській затоці тощо. Тобто це багатопланова загроза, а поставка ракет Росії – це лише одне зі свідчень того, що Іран готовий до агресії і підтримки терористичних дій РФ на території України. А цьому потрібно запобігти.
Наскільки ймовірно, що Іран невдовзі надасть Росії більш далекобійні ракети Zolfaghar?
Навряд чи Іран поставить себе під загрозу настільки потужних санкцій. Ба більше, в такому разі він може отримати удари по своїх заводах, по виробництву ракет і складах. Це нейтралізує потенціал Ірану в цих ракетах, які він може використовувати і сам (а для Ірану ці ракети критично важливі, бо йому потрібно захищатися від багатьох країн), і надавати Росії. Тож є потужні світові гравці, які не зацікавлені у передачі подібних ракет і у їх наявності в Ірану.
Якщо ці ракети будуть передані Росії, а вона застосує їх проти України, це буде прецедент, щоб задіяти ресурси оперативного попередження Ірану, а згодом і стримуючі – розвідувальні та військові.
Тому поки що малоймовірно, що Іран передасть Росії ракети великого радіусу дії найближчим часом.
Наскільки в Ірану великі запаси ракет Fath-360, і наскільки об’ємними можуть бути наступні партії поставок Росії?
В Ірану близько 800 одиниць таких ракет. Але, за концепцією безпеки Ірану, більша частина цих ракет має лишатися у нього самого, бо для нього існують реальні загрози: удари Ізраїлю, США та інших. 500-600 одиниць ракет Fath-360 Іран точно передати Росії не зможе.
Поставка 200 ракет, які увійшли до першої партії, виглядає виконанням угоди. Після цього, на мою думку, Іран буде утримуватися від передачі ракет РФ, навіть такого малого радіусу дії.
Зараз можемо сподіватися, що спільними зусиллями вдасться упередити наступні партії поставок. Тому що ці поставки будуть розкриті, якщо Росія почне їх застосовувати у вересні-жовтні. Після цього з Іраном буде інша розмова – більш жорстка, з боку всіх країн, які налаштовані придушити потенціал Ірану. Адже так буде отриманий прямий доказ підтримки ним терористичної діяльності та участі в тероризмі.
Чи можуть поставки Іраном балістичних ракет Росії вплинути на позицію Заходу щодо зняття обмежень для України на завдання ударів його зброєю вглиб території Росії?
Думаю, що загального дозволу від Заходу бити по території Росії не буде – будуть чітко визначені об’єкти, з яких здійснюються терористичні атаки Росії щодо України. Цілями будуть аеродроми, літаки і кораблі, пускові установки – все те, з чого здійснюється запуск Іскандерів, Х-101 тощо. Пускові установки та літаки, які запускатимуть іранські ракети, так само стануть законними цілями. Також місця дислокації чи зберігання цих ракет будуть законними цілями для ударів і нашою, і західною зброєю.
Тому наші західні партнери дозволять бити по системах пуску ракет іранського виробництва, а також ракет російського і північнокорейського виробництва. Тому що вони є знаряддям терористичних атак на нашу державу і мирне населення. Тому дозвіл бити по конкретних військових об’єктах цілком реалістичний. Такий дозвіл не буде суперечити ні стратегії США, ні їхньому законодавству. Навпаки, все це зобов’язує Штати протидіяти таким актам. Тому цільові удари ATACMS, Storm Shadow і SCALP-T цілком можуть бути дозволені.
Наскільки отримання таких дозволів є близькою перспективою?
Я думаю, що застосування доказів отримання Росією іранських ракет буде ще одним стимулом надати Україні дозволу. Удари північнокорейськими ракетами вже здійснюються, а якщо проявляться ще й іранські, то Україні дозволять бити по пускових установках, літах, аеродромах тощо на території Росії і окупованих територіях.
Як ви оцінюєте запас сил Російської Федерації? Скільки вона ще здатна наступати, скільки – взагалі вести війну? І наскільки підсилять її іранські поставки?
200 іранських ракет не стануть надзвичайним підсиленням Росії, хоча, безумовно, вони небезпечні для нас через їхню швидкість. 200 ракет дозволять Росії здійснити декілька додаткових атак на Україну. Декілька – це три-чотири масовані атаки, не більше. Це певною мірою посилить ракетні ударні можливості Росії, але не буде критично.
Стратегічно ресурси Росії виснажуються, і вона не може швидко їх відновлювати. Втрати живої сили у цій війні у Росії колосальні, адже ледь не щомісяця вона втрачає армію, за останній місяць – 75-76 тисяч осіб. Компенсувати ці втрати швидко неможливо, тим більше, досвідченими і навченими людьми, що мають бойовий досвід. Зараз тільки секторально Росія використовує ті підрозділи, які мають бойову підготовку, наприклад, на Покровському, Краматорському, Торецькому, Курахівському та ще декількох напрямках. Але системного застосування добре підготовлених бойових одиниць у Росії немає.
У РФ ще багато старої техніки та озброєння, але вона втрачає все це системно. Кількісно вона намагається поповнити втрачене, але якісно їй це не вдається.
Вкрай важливими є наші операції на кшталт Курської, а я вважаю, що такі операції відбудуться і в інших місцях Росії, і на окупованих територіях. Вони відбуватимуться там, де ворог найменше цього очікує. Адже лінія фронту далеко не всюди оснащена «зубами дракона», укріпрайонами, і багато де немає величезної концентрації російських сил. Розосередити всюди достатню кількість людей неможливо – Росії знадобляться мільйони, щоб мати бодай можливість захисту. Тому в слабких місцях, умовно кажучи, в Криму, на Херсонщині або інших напрямках, при підготовці потужної операції паралельно з Курською, а, можливо, й Білгородською, Брянською та іншими операціями, можуть бути наші потужні удари, які знецінять зусилля оборони й опору Росії. І це може стати початком нашої стратегічної наступальної операції.
Тому до кінця року в нашій стратегії мають відбутися системні зміни. І ми відійдемо від нав’язаного Росією формату: затяжний фронт, війна на виснаження тощо. Зараз поки що ми знищуємо її сили й резерви, зокрема, про втрати живої сили ми говорили вище. А далі ми повинні мати альтернативні сценарії, яких ворог не очікує, і Курська операція була одним із таких сценаріїв. Тоді з’явиться перспектива перемоги. Такі сценарії мають реалізовуватися на території Росії, і на територіях нашої держави, що нині окуповані. Такі дії започаткують процес звільнення наших територій і створять передумови для великих перемог, наприклад, таких як падіння режиму Путіна. Це може бути і Крим, Херсонщина, і Запорізький напрямок, і інші сектори, де ворог не очікує і не має потужних сил.
Системою глибокого вогню ми можемо знищити всі резерви ворога, включаючи Керченський міст, паромні переправи, аеродроми. Тоді наші війська зможуть почати заходи по звільненню територій. За таких умов у Росії не буде змоги утримувати Крим, тому що без сил і засобів, без логістики на півострові російським військам захищатися немає чим. І російським солдатам доведеться просто тікати звідти, та й це буде складно, бо не буде інших комунікаційних шляхів, окрім кораблів.
Тому я думаю наприкінці 2024 року або на початку 2025 року відбудеться зміна нашої стратегії ведення війни і будуть підготовлені ці операції.
Курська операція була прикладом того, що чекає на Росію, але не основним. Хоча і вдалим. Такі операції мають бути здійснені і на нашій території, і тоді падіння режиму в РФ буде на часі. Тому що наступальні операції знецінять зусилля російських військ, і вони не знатимуть, куди тікати або що захищати. Тому що буде і Курськ, і Покровськ, і Часів Яр, і Вугледар, і Запорізький напрямок – буде активізація наших військ по багатьох секторах і стратегічні удари там, де ворог не очікує.
Тоді російське керівництво буде дезорієнтоване: якщо після початку Курської операції там взагалі був шок, то тепер буде глобальний шок. Оточення Путіна буде змушене думати, чи є перспективи домовлятися про мир і індульгенції для себе, щоб уникнути якоїсь глобальної катастрофи. Але це майбутнє, для настання якого ще потрібно багато роботи та свіжих нестандартних ідей.
Коли почне реалізовуватися такий сценарій, Іран і Північна Корея швидко відлинуть від Росії і будуть запевняти, що вони завжди підтримували процес мирного врегулювання. Як і Лукашенко, який буде стверджувати, що він постійно пропонував мир, стримував Росію і пропонував Мінськ як переговорний майданчик. Коли Путін наступав, Лукашенко підтримував Путіна, і відтягує наші війська до білоруського кордону, аби нагнітати ситуацію, але щойно Путін почне програвати, він одразу заговорить про мир і про те, що українці з білорусами – брати. У Лукашенко подвійна позиція, він вибере один чи інший варіант у залежності від того, яку перспективу закінчення війни бачитиме. Програш Путіна означатиме програш Лукашенка.
Слід зазначити, що затягування тільки Курської операції буде стратегічно неправильним варіантом для нас – має бути комплекс таких операцій. В принципі, Зеленський певною мірою озвучив те, що це буде не одна операція. Але всі інші потрібно проводити якомога швидше, не відкладати.
Затягування до нового року небезпечно для нас, бо Росія оговтається, згрупується і буде намагатися витіснити наші війська з Курської області. Нам важливо не дати їй можливості генерувати сили, готувати контрудари, а бити по різних точках і наступати там, же ворог не очікує. Тоді ми буде гнати ворога, і він точно не зможе зупинити нас. До цього потрібно готуватися, бо такі дії відкриють перспективу не тільки перемоги, але й падіння режиму Путіна. Це цілком реальний варіант.
Микола Григорович Маломуж (23 вересня 1955, Звенигородський район, Черкаська область) – український державний діяч, голова Служби зовнішньої розвідки України з 2005 по 2010 роки, генерал армії України. Голова Всеукраїнської Координаційної ради офіцерів та військовослужбовців, пише Вікіпедія.