Україні потрібні договори з країнами Заходу, як в Ізраїля та Японії - Клочок

США та західні партнери обмежені у діях намірами зберігати стабільність на Близькому Сході, бо це регіон, який фактично контролює весь нафтовий ринок світу.

Майже два тижні Іран виношував план помсти Ізраїлю за авіаудар по посольству в Сирії, і, зрештою, завдав удару за допомогою близько 300 ракет та "шахедів". Повітряні цілі збивали на підльоті до ізраїльських кордонів партнери Ізраїля, зокрема США та Велика Британія, Йорданія та Саудівська Аравія. Тепер Ізраїль шукає шляхи для удару у відповідь по Тегерану, але Захід відмовляє, бо боїться ескалації на Близькому Сході.

В інтервʼю Главреду політичний експерт, керівника Центру громадської аналітики "Вежа" Валерій Клочок розповів, чи буде велика війна на Близькому Сході та чому Захід не поспішає збивати ракети над Україною.

Як можна пояснити атаку Ірану на Ізраїль?

Давайте візьмемо за точку відліку те, що Іран вперше в історії зі своєї території обстріляв Ізраїль, з яким у нього давній прихований конфлікт. До цього конфлікт проявлявся через проксі-групи – «ХАМАС», «Хезболу», єменських хуситів та інших, якими керує Корпус вартових Ісламської революції (КВІР). Однак Ізраїль системно знищував військові об'єкти Ірану на території Сирії, а удар по консульству в Дамаску був додатковим приводом для прямої атаки. Іран демонструє свою позицію сили на Близькому Сході – він багато років нарощував свої військові спроможності, які стосуються, зокрема, систем протиповітряної оборони через закупівлю їх у Росії, систем атаки з повітря (балістичні, крилаті ракети та безпілотники). Крім того, Іран впродовж останніх років працював над тим, щоб усі його військові об'єкти були заховані під землею. Тому Іранне боїться ударів у відповідь.

Також Іран накопичував потужну армію – за різними оцінками, вона налічує від 500 до 600 тисяч особового складу, 200 тисяч резерву, не враховуючи проксі-груп, які також мають на озброєнні і ракети, і інші види ураження противника. Атака Ізраїлю – це привід, тому я далекий від думки, що це все заспокоїться. І початок ескалації проти Ізраїлю – свідчення того, що Іран готовий до серйозних дій на Близькому Сході.

Як загалом буде виглядати відповідь Ізраїлю на атаку Ірану?

Складно сказати, але сухопутної операції як варіанту я не допускаю. Найбільш ймовірно, судячи з наявної публічної інформації, Ізраїль має продовжувати знищувати проксі-групи. І в цьому йому мають активно допомагати західні партнери. Вони, до речі, так і роблять, бо після складних переговорів між Нетаньяху та Байденом щодо відповіді з боку Ізраїля, вночі військово-морські сили США та Британії разом із військового повітряними силами цих країн завдали чергового удару по хуситах у Ємені.

США, Британія і західні партнери обмежені у діях своїми намірами зберігати стабільність на Близькому Сході, бо це регіон, який фактично контролює весь нафтовий ринок світу. Наприклад, Саудівській Аравії, яка виробляє досить багато нафти, потрібен спокій у регіоні. Але Ізраїль ніколи особливо не дослухався до порад, але бачить свою лінію відстоювання державності.

Їхня проблема більша, ніж те, як її бачать США, адже Ізраїлю потрібен не просто спокій, а щоб його не підтискали з усіх боків. І певні зрушення у цьому є – чого лише вартує те, що Саудівська Аравія, Йорданія виступили проти Ірану. Це – дуже серйозний маркер того, що ситуація потроху ламається. Але не варто недооцінювати КВІР, бо Тегеран станом на сьогодні є досить потужним гравцем. Тим паче, після того, як він заручився підтримкою Китаю. Тому поки що (принаймні, таке бачення є у Білого дому) Ізраїль з союзниками будуть діяти проти проксі-груп, але не будуть переходити у пряму конфронтацію з Іраном як мінімум до виборів у США.

Якщо говорити про передумови для розростання війни на Близькому Сході, то що саме може спровокувати повномасштабну війну?

Ми трохи забуваємо історію з терористичним нападом «ХАМАС», проксі Ірану, на Ізраїль. Те саме і з хуситами в Ємені, які провокують нестабільність на Близькому Сході, що стосується, зокрема, постачання нафти. А це вигідно Ірану та Росії. Тому треба розуміти, що природа конфлікту походить не від Ізраїлю, країн Євросоюзу чи США, чиї військові бази розміщені на Близькому Сході, а від Ірану, який дуже давно прагне панування і послідовно до цього рухається. Те, що Захід зволікає – це неправильна політика, тому що цим він дає Ірану шанси розвиватися. Атака на Ізраїль була тестовою, щоб зрозуміти, як працює західна ППО. Цього разу вони запустили 300 повітряних об'єктів, а завтра можуть 1000, бо у них є ця кількість, у цьому навіть можна не сумніватися. Але чи впорається система ППО? Питання відкрите.

До речі, щодо реакції Заходу. Ви раніше згадували про непрості переговори Нетаньяху з Байденом. Чому Захід так поводиться і фактично показує свою слабкість?

Демократи Білого дому показали, чим для них є війна у світі. Тому що заява очільника Пентагону про «не бийте по російських НПЗ, зберігайте у спокої Каспійський транспортний консорціум» та про недопущення ескалації на Близькому Сході свідчать про намагання забезпечити стабільність на ринку нафти. Стрибок ціни їм не потрібен, тому що Америка самостійно не впорається зі стабілізацією цього ринку.

Я схильний вірити в те, що ЗСУ створюють серйозну загрозу для стабільності електорального поля в США. Адже якщо ціна на нафту серйозно підскочить, це створить серйозні виклики для демократів, тому зараз вони намагаються згладити цю історію. Мовляв, не атакуйте, давайте проведемо вибори, а потім розберемося. На жаль, політики мислять категоріями реальної політики, так само як бізнес, який обслуговує політиків у США. Адже для великих компаній, які мають сотні мільярдів доходу на рік, війна не є приводом припиняти бізнес – для них це один з факторів, який може або заважати, або сприяти збільшенню доходів та видатків.

Тому Білий дім і говорить так, щоб нічого не робити, нікуди не бити, або бити дуже обмежено і по проксі-групах. І атака по хуситах лише підтверджує те, що це мають бути локальні відповіді. Але Іран розуміє, що це виклик для США, і не може не скористатися ситуацією, тому буде і надалі провокувати Ізраїль на відповідь. Війна заважає багатьом політикам, усі хочуть її перечекати, але вона сама собою не мине.

Кожен політик на своїй посаді мислить категоріями збереження влади. І йому неважливо, чи на кону стоїть життя українців, чи щось інше. Ми маємо бути реалістами, а відтак і тиснути, що ми зараз і робимо, завдаючи ударів по НПЗ. Так само, як і Ізраїль.

Бо він, як і Україна говорив Сполученим Штатам, щоб вони дали якомога більше зброї, бо інакше, мовляв, ми залишимося без країни. І це не перебільшення, а факт, який, на відміну від нас, можуть не розуміти в Європі. І хоч ми і не маємо тісних контактів з Ізраїлем, але природа дій в обох країн однакова.

Скільки може тривати ескалація між Іраном та Ізраїлем – це певна фаза, яка, умовно кажучи, триватиме місяць, а потім ситуація заспокоїться, чи вона може затягнутися?

У кількісному співвідношенні потужностей армії Ізраїлю та Ірану, шансів у Ізраїлю перемогти прямою військовою атакою немає. Тому що навіть за чисельністю населення у Ізраїлю до 10 млн осіб, тоді як в Ірану близько 80. За кількістю армії може бути паритет, але справа у її підтримці. Ми достеменно не знаємо можливостей іранської армії. Але вони є, і це, як на мене, очевидний факт. Тим паче, що Іран сьогодні підтримується Китаєм, який має серйозні можливості. До того ж і Туреччина, яка має прямий стосунок доБлизького Сходу, швидше підтримує арабський світ, ніж Ізраїль. І це теж не додає Ізраїлю шансів на проведення успішної операції за день-два. Але і не відповідати він не може, адже кількість воєн, у яких Ізраїль брав участь, величезна ще з часів після Другої світової війни.

Процес трансформації Близького Сходу не може відбутися швидко. Тому що навіть окремі арабські країни виступили проти Ірану лише після того, як «ХАМАС» напав на Ізраїль. Близький Схід – це дуже чутливий організм, тому прогнозувати, як це швидко може відбутися чи коли закінчиться, складно. Те, що такий конфлікт неминучий – очевидно, і чи вдасться Сполученим Штатам, Великій Британії та Франції стати успішними менеджерами цього процесу, я теж маю сумніви, бо це не від них залежить. Багато у чому ситуація залежатиме від намірів Ірану та Китаю.

До чого готуватися Україні, якщо на Близькому Сході почнеться не просто обмін ударами, а повномасштабне протистояння?

Я не вбачаю для нас у цьому великої загрози на даному етапі – це розуміють і американці, і всі інші. Допомога Україні точно буде виділена, Європа вже спрямовує більше коштів на «оборонку». І якщо на Близькому Сході розпочнеться велика війна, то Іран припинить так потужно допомагати Росії. А перед Китаєм, відповідно, постане дилема – підтримувати Росію чи Іран. Все одно цей нарив прорве, після чого почнеться деескалація. Така природа війни, адже ресурси в усіх рано чи пізно вичерпаються. Наразі Росія отримує допомогу від Ірану, Китаю та Північної Кореї. Відтак, згодом варто очікувати конфлікту в Східній Азії, тому що Південнокитайське море вибухне з дня на день. Ще кілька успішних випробувань балістичних ракет Північною Кореєю – і там теж усе заворушиться. Тим паче, Японія вже відмовляється від пацифізму і НАТО навіть розглядає співпрацю з нею. І це та країна, яка, як і Ізраїль, має статус особливого партнера США.

Але нам своє робити. Нам потрібно виділяти більше грошей на оборону. Але зисків від такої війни для України набагато більше, ніж небезпек, оскільки вона прискорить ухвалення багатьох рішень, які стосуються безпекових питань України і в Європі, і в США.

Як навіть ті удари, які зараз відбуваються між Ізраїлем та Іраном, впливають на Конгрес США у контексті виділення допомоги Україні та Ізраїлю?

Суттєво впливають, вони є каталізатором. І це розуміє навіть Трамп, який не змінив рішення щодо голосування документу. Зараз демократи намагаються добитися голосування свого законопроєкту, який погоджений в Сенаті. Тому, як я і сказав, процеси на Близькому Сході прямо впливають на швидкість ухвалення рішень. Допомога Україні була би проголосована у будь-якому разі, але зараз американські політики намагаються здобути на ній дивіденди, тому сипляться заяви, які вже за великим рахунком мало на що впливають.

А як ви гадаєте, як скоро Штати можуть ухвалити рішення про виділення допомоги Україні?

У мене немає сумнівів, що воно буде вже цього тижня. Згадайте історію з голосуванням за бюджет США, коли з дня у день говорили про шатдаун, а потім взяли і проголосували. Те саме буде і зараз, бо Трамп дуже вміло моделює кризу, керує нею, а потім її вирішує.

Якщо говорити про те, як і ким збивалися ракети, які летіли на Ізраїль, то чому це не працює з Україною? Чого боїться Захід?

Ізраїль має статус особливого партнера США, як і Японія. І якби Україна мала такий статус, нам би і НАТО не було б потрібним. Тому що це означало би, що ми мали б на території України або поблизу військові бази США,морські та повітряні, і військові США захищали б нас. Такий статус мають і британці – це зовсім історія відносин.

Україна не була у такому статусі – фактично ми були ніде, і ми маємо це усвідомити. І коли зараз Кулеба говорить про те, що Україна веде переговори з Польщею, Румунією, Болгарією, аби їхні системи ППО збивали цілі над територією України, то цей діалог проводили і раніше, десятки років тому. Щодо цього готувалися і відповідні договори, і лише зараз вони набувають практичної реалізації. Поки що, на відміну від Японії чи Ізраїлю, у нас немає таких відносин і договорів, і тому зараз ми повинні «розгрібати» наслідки нашої недалекоглядної співпраці з західними партнерами. Бо ми мали купу внутрішніх політичних проблем, Росія нас блокувала і на Заході, і всередині України. Якщо говорити про НАТО, то Україна лише минулого року створила раду «Україна-НАТО», яку РФ мала вже десятки років і припинила роботу лише після повномасштабного вторгнення.

Тобто Україна лише зараз починає вибудовувати це партнерство. Мало того, що ми втратили багато бойової техніки, літаків, у тому числі під тиском Заходу, а тепер дивуємося, що Захід нас не захищає.

З іншого боку, Україна має статус партнера НАТО з розширеним можливостями. Що це фактично означає, і чому це не є підґрунтям для того, аби Захід допомагав нам збивати ракети?

Цей статус у нас є вже протягом 10-15 років, але він нічого нам не дає, це бутафорія. У нас мають бути конкретні договори співпраці щодо розміщення військових баз та використання систем ППО для збиття повітряних цілей на певній відстані. НАТО не може саме цього зробити, ми повинні підписати такі договори з кожною країною окремо (адже у випадку з НАТО це означатиме його пряму участь у війні). Зараз подібні договори підписуються, але це також не ті договори, які зобовʼязують Францію, Німеччину чи інші країни розміщувати військові бази в Україні. Бо навіть Німеччина вперше за свою історію лише нещодавно почала розміщувати свою окрему бригаду у Латвії.

Тому у України мають бути договори з країнами (не обовʼязково членами НАТО), які спроможні надавати нам таку військову допомогу. І навіть якщо б ми отримали запрошення на вступ до НАТО, це мало що змінило б, оскільки НАТО нічим нам не зобовʼязане. Це просто запрошення, а ми йдемо певним, який можемо проходити і 10 років. Цей процес тривалий, а без політичного рішення – він ні про що.